Роздумування

«Блаженний чоловік, що не ходить на раду безбожних і не ступає слїдом за грішниками, анї засїдає на зборах злоріків, но в законї Господа любується й розмишляє о законї його день і ніч!» (Псальма 1:1-2).

Ісуса Навина 1:8. Псальма 119:15, 23, 48, 78, 97, 99 і 148. 1 Тимотея 4:15.) «Слова уст моїх і думки серця мого нехай будуть до вподоби тобі, Господи» (Псальма 19:14 і 49:3).

Справжню мету освіти, науки й читання треба шукати не в тому, що вкладається в ужиток, а в тому, що видобувається з нас самих, — через пробудження наших внутрішніх сил до діяльного вправляння. Це так само правдиве щодо вивчення Біблії, як і щодо будь-якої іншої науки. Боже слово чинить своє справжнє благословення тільки тоді, коли істина, яку воно нам приносить, зворушила внутрішнє життя і відтворила себе в постанові, у довірі, у любові чи в поклонінні. Коли серце прийняло слово через розум і його духовні сили були покликані та вправлені на ньому, тоді слово вже не порожнє, а вчинило те, задля чого Бог його послав. Воно стало частиною нашого життя і зміцнило нас на нову мету й нове зусилля.

Саме в роздумуванні серце тримає Слово і привласнює його собі. Достоту як у міркуванні розум охоплює все значення істини та все те, що з неї випливає, так у роздумуванні серце засвоює її і робить її частиною свого власного життя. Ми потребуємо, щоб нам постійно нагадували: серце означає волю й почуття. Роздумування серця містить у собі бажання, прийняття, віддання себе й любов. Із серця виходять джерела життя; те, у що серце справді вірує, воно приймає з любов’ю та радістю і дозволяє тому володіти собою й правити своїм життям. Розум збирає й готує ту поживу, якою ми маємо живитися. У роздумуванні серце приймає її в себе і нею годується.

Мистецтво роздумування треба плекати. Достоту як людину треба вишколити, щоб вона зосереджувала свої розумові сили і вміла думати ясно й точно, так само й християнинові треба уважно та пильно розважати й роздумувати доти, доки не витвориться в ньому свята звичка будувати ціле своє серце на кожному слові Божому.

Іноді запитують, як же саме можна виплекати в собі цю силу роздумування. Найперше з усього — це стати перед Богом. Це Його слово; і те Слово не має сили благословити окремо від Нього. Слово й призначене на те, щоб уводити нас у Його присутність і в спілкування з Ним. Вправляйтеся в Його присутності і приймайте слово як від Нього Самого, у певності, що Він учинить його дійовим у серці. У 119-му псалмі ви маєте це слово сім разів, але щоразу як частину молитви, зверненої до Бога. «Про заповідї твої буду промишляти». «Як же любий менї закон твій!

Цїлий день думка моя про його». Роздумування — це серце, що звертається до Бога з Його ж власним словом, шукаючи прийняти його у своє почуття і у свою волю, у саме своє життя.

Ще одна складова справжнього роздумування — це тихий спокій. У нашому вивченні Писання, у наших зусиллях охопити якийсь доказ або подолати якусь труднóщі нашому розумові часто доводиться напружувати всі свої сили до краю. Стан душі, якого вимагає роздумування, зовсім інакший. Тут ми звертаємося з якоюсь істиною, що ми її знайшли, або з якоюсь тайною, у якій ми чекаємо на Боже навчання, — щоб заховати те слово, яким ми зайняті, у самій глибині серця і щоб вірити, що Святим Духом його значення і його сила будуть об’явлені в нашому внутрішньому житті.

«Ось, ти любиш правду в серцї, і в серединї серця покажеш менї мудрість». В описі матері нашого Господа нам сказано: «Мария ж ховала всї слова сї, роздумуючи в серцї своїм». У Його матері, яка берегла всі ці слова у своєму серці, ми маємо образ душі, що вже почала пізнавати Христа і певною дорогою йде до того, щоб пізнати Його ще краще. Навряд чи треба ще й додавати, що в роздумуванні чільне місце посідає особисте застосування.

У нашому розумовому вивченні Біблії цього надто мало. Його метою є знати й розуміти. У роздумуванні ж головна мета — привласнити собі й пережити. Готовність беззастережно вірити кожній обітниці, без жодного вагання коритися кожній заповіді, «стояти звершеними і сповненими у всякій волї Божій» — ось єдиний правдивий дух вивчення Біблії.

Саме в тихому роздумуванні вправляється ця віра, саме тут складається ця вірність, саме тут чиниться повне віддання себе всій Божій волі і приймається запевнення в благодаті, щоб виконати наші обітниці.

А далі роздумування повинно вести до молитви. Воно дає поживу для молитви. Воно мусить вести до молитви — просити й певно приймати те, що воно побачило в слові або прийняло в слові. Його вартість у тому, що воно є приготуванням до молитви, до свідомого й щиросердого благання про те, що серце відчуло як потрібне або можливе з того, що відкрило слово. А це означає, що спокій віри дивиться вгору в певності, що слово розкриється й доведе свою силу в тій душі, яка лагідно й терпляче віддає себе йому.

Нагородою за те, що ми на якийсь час спочинемо від розумового зусилля і виплекаємо в собі звичку святого роздумування, буде те, що з часом ці двоє прийдуть між собою у злагоду і все наше вивчення буде оживлене духом тихого чекання на Бога і духом віддавання серця та життя тому слову.

Наше спілкування з Богом призначене на цілий день. Благословення того, що ми забезпечимо собі звичку справжнього роздумування в ранкову варту, буде в тому, що ми будемо приведені ближче до блаженства того чоловіка з першого псалма: «В законї Господа любується й розмишляє о законї його день і ніч».

Нехай усі працівники й провідники Божого народу пам’ятають, що вони потребують цього більше за інших, якщо мають навчити цього людей і зберегти власне спілкування з єдиним джерелом сили й благословення нерозірваним. Бог каже: «Як був я з Мойсейом, так буду й з тобою; не відхилю від тебе руки моєї і не полишу тебе». «Стій тілько твердо і ревно думай про те, щоб чинити притьма все по закону… держи в голові добрий розум, що б нї задумав. Сю книгу закону повсячасно мусиш держати в устах і міркувати про неї день і ніч… тодї щаститись ме тобі у всїх задумах твоїх… Стій твердо й мужно».

«Слова уст моїх і думки серця мого нехай будуть до вподоби тобі, Господи, моя скеле, й спасителю мій!» Нехай нічим меншим не буде ваша мета — щоб ваше роздумування було до вподоби перед Його очима, щоб воно було частиною тієї духовної жертви, яку ви приносите. Нехай нічим меншим не буде ваша молитва й ваше очікування — щоб ваше роздумування було справжнім поклонінням, живим відданням серця Божому Слову в Його присутності.