Божі думки і наші думки

«Нї, як небо висше землї, так дороги мої висше доріг ваших, і задуми мої висше задумів ваших» (Ісаїї 55:9). На землі слова мудрої людини часто означають щось інше, ніж те, що розуміє з них слухач. Як же природно тоді, що слова Бога — такі, якими Він Сам їх розуміє, — означають щось безмежно вище за те, що ми схоплюємо з них відразу.

Є дуже велика потреба про це пам’ятати. Пам’ятаючи про це, ми повсякчас переставатимемо вдовольнятися нашим знанням і нашими думками про слово, а натомість дивуватимемося й чекатимемо, яке ж повне благословення вкладено в нього Богом. Це надасть нашій молитві про навчання Святого Духа нової гостроти й нової пильності — щоб Він показав нам навіть те, що ще не входило нам у серце помислити. Це дасть упевненість надії, що вже й у цьому житті є для нас сповнення, вище за наші найвищі думки.

Боже слово має, отже, два значення. Одне — те, яке воно має в Божому розумі, і воно робить людські слова справжніми носіями всієї слави Божественної мудрості, сили та любові. Друге — це наше кволе, часткове й недосконале осягнення того слова. Навіть після того, як благодать і досвід зробили для нас такі слова, як любов Божа, благодать Божа, сила Божа, чи будь-яку з багатьох обітниць, пов’язаних із цими багатствами, дуже правдивими й дуже дійсними, у слові все ще лишається безмежна повнота, якої ми ще не пізнали. Як разюче сказано про це в нашому тексті з Ісаї.

«Як небо висше землї». Наша віра в цей факт така проста й така ясна, що нікому й не насниться простягати свою малу руку, щоб дістати до сонця чи до зір. Здертися на найвищу гору тут не допомогло б. Ми віримо в це всім нашим серцем. І ось Бог каже: так само і «задуми мої висше задумів ваших». Навіть тоді, коли слово вже висловило Божі думки і наші думки силкувалися їх у себе прийняти, вони й далі лишаються так само високо над нашими думками, як небо вище за землю. Уся безмежність Бога й вічного світу живе в слові, як насіння вічного життя. І як дорослий дуб таємничо більший за жолудь, з якого він виріс, так і Божі слова — то лише насіння, з якого можуть вирости могутні Божі чуда благодаті й сили.

Віра в це слово повинна навчити нас двох уроків: одного — про наше невідання, другого — про очікування. Ми маємо навчитися приходити до слова, як малі діти.

Ісус сказав: «Хвалю Тебе, Отче, Господи неба й землї, що Ти втаїв се від премудрих і розумних, а відкрив єси те недолїткам». Розумні й премудрі не конче є лицемірами або ворогами. Є багато Божих власних любих дітей, від яких істина лишається втаєною і які ніколи не стають духовними людьми, — тому що вони занедбали повсякчас плекати в собі дитячий дух і несвідомо спираються на біблійність свого віровизнання або на чесність свого духовного дослідження. «Хто бо з людей знає, що в чоловіку, окрім духа чоловічого, що в ньому? Так і що в Бозї, нїхто не знає, тільки Дух Божий. Ми ж не духа сьвіта прийняли, а Духа, що від Бога, щоб знали, що нам дароване від Бога». Нехай же глибоке відчуття нашого невідання, глибока недовіра до нашої власної сили розуміти навіть Божі речі позначає наше вивчення Біблії.

Що глибший наш розпач від того, що ми не можемо як слід увійти в Божі думки, то більшою може бути впевненість нашого очікування. Бог хоче зробити Своє слово правдивим у нас. «Дїти твої навчати ме сам Господь». Святий Дух уже є в нас, щоб об’являти Божі речі. У відповідь на нашу смиренну віруючу молитву Бог через Нього дасть нам щораз більше проникати в Божу тайну — у наше дивовижне поєднання з Христом і подобу до Нього, у Його життя в нас і в те, що ми маємо бути в цьому світі такими, яким був Він.

Так, і більше того: якщо наші серця спрагнені й чекають на це, то може прийти час, коли особливим сповіщенням Свого Духа Він удовольнить усі наші тужливі бажання, і Христос так заволодіє серцем, що те, що довго було вірою, стане досвідом, — що, як небо вище за землю, так Його думки вищі за наші думки.