Наслідування Христа
У цьому Таїнстві людині явлено велику Божу доброту й любов

Розділ 99 · 3 хв читання · 4 хв слухання

У цьому Таїнстві людині явлено велику Божу доброту й любов

Учень

ПОКЛАДАЮЧИСЬ на Твою доброту й велике милосердя, Господи, приходжу до Тебе, як хворий до Лікаря, як голодний і спраглий до Джерела життя, як убогий до Царя небесного, як слуга до свого Господа, як створіння до свого Творця, як душа в скорботі до мого лагідного Утішителя.

Але звідки мені це, що Ти приходиш до мене? Хто я такий, що Ти даєш мені Себе Самого? Як насмілюється грішник з’явитися перед Тобою, і як Ти зволяєш прийти до грішника? Ти знаєш Свого слугу і знаєш, що немає в ньому нічого доброго, за що Ти мав би дарувати йому це.

Тож визнаю свою негідність. Визнаю Твою доброту. Хвалю Твоє милосердя і дякую за Твою безмірну любов. Бо Ти чиниш це заради Себе Самого, а не через якусь мою заслугу, — щоб Твоя доброта стала мені краще відома, щоб у мені пробудилася більша любов і народилося досконаліше смирення. А що це Тобі до вподоби і Ти так зволив, то й мені Твоя ласкавість до вподоби. О, якби тільки моя гріховність не стала цьому на заваді!

Найсолодший і наймилосердніший Ісусе, яке велике благоговіння, яка подяка й безконечна хвала належать Тобі за те, що ми приймаємо Твоє святе Тіло, гідності Якого жодна людина не може висловити!

Але про що мені думати в цьому Причасті, в цьому наближенні до мого Господа, Якого я ніколи не можу вшанувати так, як належить, і Якого все ж побожно прагну прийняти? Яка думка краща й корисніша для мене, ніж цілком упокоритися перед Тобою і звеличити Твою безмежну доброту понад себе?

Хвалю Тебе, Боже мій, і звеличую Тебе повіки! Зневажаю себе й падаю перед Тобою в безодню своєї негідності. Ось Ти — Святе святих, а я — покидьок серед грішників! Ось Ти схиляєшся до мене, що не гідний навіть звести на Тебе очей! Ось Ти приходиш до мене! Ти хочеш бути зі мною! Ти запрошуєш мене на Свою вечерю! Ти бажаєш дати мені небесну поживу, Хліб ангелів, щоб я його їв, — не що інше, як Себе Самого, живий Хліб, що зійшов з неба і дає життя світові.

Ось звідки виходить любов! Яка поблажливість тут сяє! Яка велика подяка й хвала належать Тобі за ці дари! О, який спасенний і корисний був Твій задум, коли Ти встановив це Таїнство! Яка солодка й радісна вечеря, на якій Ти дав Себе Самого на поживу!

Яке дивовижне Твоє діло, Господи! Яка велика Твоя сила! Яка непохибна Твоя істина! Бо Ти сказав — і все постало, і це, що Ти звелів, сталося. Дивовижна річ, гідна віри, що перевершує людське розуміння: Ти, Господи Боже мій, правдивий Бог і людина, перебуваєш цілий і неподільний під видом малої частки хліба й вина, і, не винищуючись, стаєш поживою для того, хто Тебе приймає!

Ти, Господь усесвіту, Що ні в чому не маєш потреби, зволив перебувати в нас через Своє Таїнство. Збережи чистими моє серце й тіло, щоб із радісним і непорочним сумлінням я міг часто звершувати Твої Таїни і приймати для свого вічного спасіння те, що Ти постановив і встановив на Свою особливу честь і на вічну пам’ять.

Радій, душе моя, і дякуй Богові за те, що залишив тобі такий шляхетний дар і таку особливу утіху в цій долині сліз. Щоразу, коли ти відновлюєш цю Таїну і приймаєш Тіло Христове, ти звершуєш діло відкуплення і стаєш учасницею всіх заслуг Христових, бо любов Христова ніколи не меншає, а багатство Його милосердя ніколи не вичерпується.

Тому ти повинна готуватися до цього, постійно оновлюючи своє серце й глибоко роздумуючи над великою таїною спасіння. Щоразу, коли ти звершуєш Службу Божу або слухаєш її, вона має здаватися тобі такою великою, такою новою, такою солодкою, ніби саме того дня Христос став людиною в лоні Діви або, висячи на хресті, страждав і вмирав за спасіння людини.

Ви завершили: У цьому Таїнстві людині явлено велику Божу доброту й любов

Назад Далі