Розділ 98 · 6 хв читання · 7 хв слухання
З якою великою пошаною слід приймати Христа
Учень
ЦЕ все Твої слова, Христе, вічна Істино, хоч і не всі вони були сказані водночас і записані разом в одному місці. А що вони Твої і правдиві, я мушу прийняти їх усі з вірою і вдячністю. Вони Твої, бо Ти їх промовив; але вони й мої, бо Ти промовив їх задля мого спасіння. Радо приймаю їх із Твоїх уст, щоб вони ще глибше закарбувалися в моєму серці.
Слова такої ніжності, такі сповнені солодкості й любові, підбадьорюють мене; але гріхи мої мене лякають, а нечисте сумління громом гримить на мене, коли наближаюся до таких великих таїн. Солодкість Твоїх слів кличе мене, але безліч моїх вад пригнічує мене.
Ти велиш мені впевнено приступати до Тебе, якщо хочу мати частку з Тобою, і приймати поживу безсмертя, якщо прагну здобути життя і вічну славу.
«Прийдїть до мене, — кажеш Ти, — всї знеможені та отягчені, я впокою вас».
О, яке солодке й ласкаве для вуха грішника слово, яким Ти, Господи Боже мій, запрошуєш убогих і нужденних прийняти Твоє найсвятіше Тіло! Хто я, Господи, щоб насмілитися приступити до Тебе? Ось небо небес не може вмістити Тебе, а Ти кажеш: «Прийдїть до мене, всї».
Що означає ця найласкавіша честь і це дружнє запрошення? Як насмілюся прийти я, що не знаю за собою жодного добра, на яке міг би покластися? Як уведу Тебе до своєї оселі я, що так часто чинив зло перед Твоїм найлагіднішим лицем? Ангели й архангели благоговіють перед Тобою, святі й праведні бояться Тебе, а Ти кажеш: «Прийдїть до мене, всї!» Якби Ти, Господи, цього не сказав, хто повірив би, що це правда? І якби Ти не звелів, хто б насмілився приступити?
Ось Ной, муж праведний, сто років працював, будуючи ковчег, щоб урятуватися самому з кількома іншими; то як же я за одну годину можу приготуватися, щоб із благоговінням прийняти Творця світу?
Мойсей, Твій великий слуга й особливий друг, зробив ковчег із нетлінного дерева й обклав його найчистішим золотом, щоб покласти в нього скрижалі Твого закону; то чи ж посмію я, тлінне створіння, так легковажно приймати Тебе — Творця закону й Подателя життя?
Соломон, наймудріший з царів Ізраїлю, сім років будував величний храм на хвалу Твого імені й святкував його освячення вісім днів. Він приніс тисячу жертв на Твою честь і урочисто, із сурмами й радісними вигуками, переніс Ковчег Завіту на приготоване для нього місце; а я, нещасний і найубогіший з людей, як уведу Тебе до своєї оселі я, що ледве можу побожно провести пів години, — о, якби ж хоч їх провести так, як належить!
Боже мій, як ревно ці люди намагалися догодити Тобі! Леле, яке мізерне все, що чиню я! Який короткий час я приділяю на приготування до Причастя! Рідко буваю цілком зібраний, а вільний від усякої розсіяності — ще рідше. А проте перед Твоїм животворним Божеством не повинна б з’являтися жодна непристойна думка й жодне створіння не повинне б заволодівати моїм серцем, бо я маю прийняти за гостя не ангела, а Самого Господа ангелів.
Велика також різниця між Ковчегом Завіту з його скарбами і Твоїм найчистішим Тілом з його невимовними чеснотами, між тими жертвами закону, що були лише прообразами майбутнього, і правдивою жертвою Твого Тіла, яка стала виконанням усіх давніх жертв.
Чому ж тоді я не прагну палкіше Твоєї присутності, гідної поклоніння? Чому не готуюся ретельніше, щоб прийняти Твої святі дари, коли ті святі патріархи й пророки давнини, а також царі й князі з усім своїм народом виявляли таку щиру побожність у поклонінні Богові?
Найпобожніший цар Давид з усієї сили танцював перед Божим ковчегом, згадуючи добродійства, колись явлені його батькам. Він зробив багато різних музичних інструментів. Він складав псалми й велів радісно їх співати. Він і сам часто грав на гуслах, коли його зворушувала благодать Святого Духа. Він навчав ізраїльський народ хвалити Бога всім серцем і щодня підносити голос, щоб благословляти й прославляти Його. Якщо такою великою була побожність у ті дні й таким урочистим прославлення Бога перед Ковчегом Завіту, то яку ж велику побожність повинні виявляти тепер я і весь християнський народ перед цим Таїнством, яке благоговіння — приймаючи найвеличніше Тіло Христове!
Багато людей вирушають у далекі мандри, щоб ушанувати мощі святих, дивуючись їхнім чудесним ділам і величним святиням, збудованим на їхню честь. Вони споглядають і цілують святі мощі, оправлені в шовк і золото; а ось Ти присутній тут, переді мною, на вівтарі, Боже мій, Святий святих, Творче людей і Господи ангелів!
Часто, дивлячись на таке, люди зворушуються з цікавості, з новизни небаченого, і виносять мало плоду для виправлення свого життя, особливо коли мандрують з місця на місце легковажно й без справжнього розкаяння. Але тут, у Таїнстві вівтаря, Ти присутній увесь, Боже мій, Чоловік Христос Ісус, і звідси щоразу, коли Тебе гідно й побожно приймають, черпається вся повнота вічного спасіння. До цього нас притягує не легковажність, не цікавість і не чуттєвість, а тверда віра, побожна надія і щира любов.
Боже, прихований Творче світу, як дивовижно Ти чиниш із нами! Як солодко й ласкаво Ти влаштовуєш усе для Своїх вибраних, яким даєш Себе Самого на поживу в цьому Таїнстві! Це воістину перевершує всяке розуміння. Це особливо притягує серця побожних і запалює їхню любов. Твої справді вірні слуги, що все своє життя віддають на виправлення, часто отримують у Святому Причасті велику благодать побожності й любові до чесноти.
О дивовижна й прихована благодать цього Таїнства, яку розуміють тільки вірні Христові і якої не можуть зазнати невіруючі й раби гріха! У ньому дарується духовна благодать, відновлюється втрачена чеснота і відроджується краса, спотворена гріхом. Часом же його благодать така велика, що від повноти побожності не тільки душа, а й немічне тіло відчуває себе сповненим більшої сили.
Та все ж наша недбалість і холодність гідні великого жалю й співчуття, коли ми не прагнемо з більшим запалом прийняти Христа, в Якому надія і заслуга всіх, хто буде спасенний. Він — наше освячення й відкуплення. Він — наша утіха в цьому житті й вічна радість блаженних на небі. А коли так, то сумно, що багато хто так мало зважає на це спасенне Таїнство, яке наповнює радістю небеса і підтримує буття всього всесвіту.
О сліпота й жорстокість людського серця, що не шанує більше такого дивовижного дару, а через щоденне вживання впадає в недбалість! Якби це найсвятіше Таїнство звершувалося лише в одному місці й освячувалося лише одним священником на цілому світі, то з яким великим бажанням, як ви гадаєте, поспішали б люди до того місця, до того Божого священника, щоб бути присутніми при звершенні божественних Таїн! Але тепер є багато священників і Служба Божа звершується в багатьох місцях, щоб Божа благодать і любов до людей ставали ще очевиднішими, що ширше розходиться світом святе Причастя.
Дяка Тобі, Ісусе, вічний Добрий Пастирю, що зволив годувати нас, убогих вигнанців, Своїм дорогоцінним Тілом і Кров’ю і запрошувати нас словами з Твоїх власних уст до участі в цих святих Таїнах: «Прийдїть до мене, всї знеможені та отягчені, я впокою вас».