Розділ 100 · 2 хв читання · 3 хв слухання
Корисно часто приймати Причастя
Учень
ОСЬ я приходжу до Тебе, Господи, щоб збагатитися Твоїм даром і звеселитися на Твоїй святій вечері, яку Ти, Боже, у Своїй солодкості приготував для Своїх убогих. Ось у Тобі все, чого я можу чи повинен бажати. Ти — моє спасіння і моє відкуплення, моя надія і сила, моя честь і слава.
Тож звесели сьогодні душу Свого слуги, бо до Тебе, Господи Ісусе, я підніс своє серце. Прагну тепер прийняти Тебе побожно й благоговійно. Бажаю ввести Тебе до своєї оселі, щоб, як Закхей, удостоїтися Твого благословення і бути зарахованим до синів Авраамових.
Душа моя прагне Твого Тіла; серце моє бажає з’єднатися з Тобою. Дай мені Себе — і досить; бо без Тебе немає жодної утіхи. Без Тебе я не можу існувати, без Твоїх відвідин не можу жити. Тому мушу часто приходити до Тебе й приймати силу свого спасіння, щоб, позбавлений цієї небесної поживи, не знемогти в дорозі. Колись, наймилосердніший Ісусе, проповідуючи людям і зціляючи їхні численні недуги, Ти сказав: «не хочу відпустити їх голодних, щоб не помлїли на дорозї». Учини так само й зі мною, Ти, що залишив Себе в цьому Таїнстві на втіху вірним. Ти — солодке підкріплення для душі, і хто гідно споживає Тебе, той стане учасником і спадкоємцем вічної слави.
Справді, мені, що так часто падаю й грішу, так швидко стаю млявим і немічним, конче потрібно частою молитвою, сповіддю і святим прийняттям Твого Тіла оновлювати, очищати й запалювати себе, щоб, бува, надто довго утримуючись, не відпасти від свого святого наміру. Бо чуття людини від юності її схильні до зла, і якщо Божа допомога не зміцнить її, вона швидко падає ще глибше. А Святе Причастя відвертає її від зла і утверджує в добрі.
Якщо я так часто буваю недбалим і млявим, коли служу Службу Божу чи причащаюся, то що було б, якби я не приймав цих ліків і не шукав такої великої допомоги? Хоч я й не придатний і не належно приготований, щоб служити щодня, однак докладатиму всіх зусиль, щоб у належний час приймати божественні Таїни й мати частку в цій великій благодаті. Бо це справді головна утіха вірної душі, поки через смертність вона розлучена з Тобою: часто пам’ятаючи про свого Бога, з побожною зібраністю приймати свого Улюбленого.
О дивовижна поблажливість Твоєї любові до нас, що Ти, Господь Бог, Творець і Податель життя всім, зволяєш прийти до вбогої душі й наситити її голод усім Своїм Божеством і людством! О щасливий розум і блаженна душа, що удостоїлася прийняти Тебе, свого Господа Бога, і, приймаючи Тебе, сповнюється духовної радості! Якого великого Вчителя вона гостить, якого улюбленого Гостя приймає, якого солодкого Супутника вітає, якого вірного Друга здобуває, якого прекрасного й шляхетного Нареченого обіймає — улюбленого й бажаного понад усе, що можна любити й бажати! Нехай небо й земля і всі їхні скарби змовкнуть перед Твоїм лицем, найсолодший Улюблений, бо вся їхня слава й краса — від Твоєї поблажливої щедрості, і не можуть вони зрівнятися з красою Твого імені, Чия мудрість невимовна.