Розділ 46 · 1 хв читання · 2 хв слухання
Самоприниження перед Богом
Учень
ПРОМОВЛЯТИМУ до мого Господа я, що є лише порох і попіл. Якщо вважатиму себе чимось більшим, ось Ти стаєш проти мене, і мої гріхи свідчать правду, якій я не можу заперечити. Та якщо я принижу себе, якщо упокорюся аж до нікчемності, якщо цуратимуся всякого самолюбування й уважатиму себе порохом, яким я і є, Твоя благодать буде мені прихильна, Твоє світло огорне моє серце, і всяке самолюбування, хоч яке мале, потоне в глибині моєї нікчемності, щоб загинути навіки.
Саме там Ти показуєш мені мене самого — що я є, чим я був і до чого йду; бо я ніщо, і не знав того. Покинутий на себе, я — сама лише цілковита слабкість. Та коли Ти глянеш на мене бодай на мить, я відразу стаю сильним і сповнююся нової радості. Велике це диво, що мене, який власною вагою завжди опускаюся на дно, так раптово піднято й так ласкаво обійнято Тобою.
Це робить Твоя любов, що ласкаво підтримує мене, допомагає мені в стількох потребах, береже від стількох тяжких небезпек і вириває мене, можу щиро сказати, з незліченних бід. Справді, недобре люблячи себе, я себе втратив; а шукаючи тільки Тебе й щиро люблячи Тебе, я знайшов і себе, і Тебе, і через ту любов ще глибше обернув себе на ніщо. Бо Ти, найсолодший Господи, чиниш зі мною понад усі мої заслуги й понад усе, чого я смію сподіватися чи просити.
Будь благословенний, Боже мій, бо хоч я й не гідний жодних благодіянь, Твоя шляхетність і безмежна доброта не перестають чинити добро навіть невдячним і далеким від Тебе. Наверни нас до Себе, щоб ми були вдячні, смиренні й побожні, бо Ти — наше спасіння, наша відвага й наша сила.