Розділ 45 · 3 хв читання · 4 хв слухання
Благодать треба ховати під покровом смирення
Голос Христа
КРАЩЕ й безпечніше для тебе приховувати благодать побожності, не підноситися через неї, не говорити й не думати про неї багато, а натомість упокорюватися й боятися, чи не дана вона недостойному. Не прив’язуйся надто до цього почуття, бо воно може швидко обернутися на свою протилежність. Коли перебуваєш у благодаті, подумай, який ти нужденний і вбогий без неї. Твій поступ у духовному житті полягає не в тому, щоб мати благодать утіхи, а в тому, щоб зносити її відібрання зі смиренням, покорою та терпеливістю, — так, щоб ти не ставав млявим у молитві й анітрохи не занедбував інших своїх обов’язків, а навпаки, робив, що можеш, так добре, як умієш, і не кидав себе цілком через свою сухість чи неспокій духу.
Багато ж є таких, що відразу стають нетерплячими й лінивими, коли їм щось не вдається. Проте дорога людини не завжди в її власній владі. Боже право — давати благодать і втішати, коли Він хоче, скільки хоче і кого хоче, як Йому буде вгодно, і не більше.
Деякі необачні люди, зловживаючи благодаттю побожності, погубили себе, бо хотіли зробити більше, ніж могли. Вони не зважили на власну слабкість і пішли за бажанням свого серця, а не за судом розуму. А тоді, оскільки зважилися на більше, ніж було до вподоби Богові, вони швидко втратили Його благодать. Ті, що звили собі гнізда на небі, стали безпорадними, нікчемними вигнанцями, упокореними й зубожілими, щоб навчитися літати не на власних крилах, а уповати на Мої.
Ті, хто ще новий і недосвідчений на дорозі Господній, легко можуть бути ошукані й повалені, якщо не керуватимуться порадою розважливих людей. А якщо вони хочуть іти за власними думками, замість довіритися іншим, досвідченішим, їм загрожує сумний кінець, принаймні якщо вони не захочуть, щоб їх відвернули від їхньої марноти. Рідко ті, хто мудрий у власних очах, смиренно приймають провід інших. Проте мале знання, здобуте смиренно й лагідно, краще за великі скарби вченості, яких шукають у марному самовдоволенні. Краще тобі мати мало, ніж багато такого, що може стати джерелом гордості.
Хто цілком віддається насолоді, той чинить дуже нерозумно, бо забуває свою колишню безпорадність і той очищений страх Господній, що боїться втратити подаровану благодать. Не надто мужній і не надто мудрий і той, хто в часи незгод і труднощів занадто впадає в зневіру й думає про Мене з меншою довірою, ніж належало б. Хто хоче почуватися надто безпечно в час миру, той часто стає надто пригніченим і боязким у час випробування.
Якби ти був настільки мудрим, щоб завжди залишатися смиренним і малим у власних очах і добре стримувати й упорядковувати свій дух, ти не впадав би так швидко в небезпеку й провину.
Коли в тобі запалюється дух ревності, добре поміркуй, як ти почуватимешся, коли ця ревність тебе покине. А коли так станеться, пам’ятай, що світло, яке Я на час забрав тобі на пересторогу й для Своєї слави, може знову повернутися. Такі випробування часто корисніші, ніж якби в тебе все завжди було так, як ти хочеш. Бо заслуги людини мірюються не численними видіннями чи утіхами, не знанням Писання і не тим, що вона стоїть вище за інших, а правдивістю її смирення, її здатністю до Божественної любові, її сталістю в тому, щоб чисто й цілковито шукати Божої честі, її байдужістю до себе й навіть рішучою зневагою до себе, а ще більше — тим, що вона воліє бути зневаженою й приниженою, ніж шанованою іншими.