Розділ 37 · 2 хв читання · 3 хв слухання
Як мало тих, хто любить хрест Ісусів
ІСУС завжди має багатьох, хто любить Його Царство Небесне, але мало тих, хто несе Його хрест. Він має багатьох, хто бажає утіхи, але мало тих, хто дбає про випробування. Багатьох знаходить Він, щоб розділити з Ним трапезу, але мало — щоб узяти участь у Його пості. Усі хочуть радіти з Ним; мало хто хоче щось витерпіти заради Нього. Багато хто йде за Ним аж до ламання хліба, але мало хто — аж до чаші Його страстей. Багато хто шанує Його чуда; мало хто наближається до ганьби Хреста. Багато хто любить Його, доки не зустріне жодних труднощів; багато хто хвалить і благословляє Його, доки дістає від Нього якусь розраду. Та коли Ісус ховається й залишає їх ненадовго, вони впадають або в нарікання, або в глибокий смуток. А ті, хто любить Його заради Нього Самого, а не заради якоїсь власної розради, благословляють Його в кожному випробуванні й сердечній скорботі так само, як і в блаженстві утіхи. І навіть якби Він ніколи не дав їм утіхи, вони все одно хвалили б Його й завжди хотіли б дякувати Йому. Яка сила в чистій любові до Ісуса — любові, вільній від усякої користі й себелюбства!
Хіба ті, хто завжди шукає утіхи, не заслуговують, щоб їх назвали найманцями? Хіба ті, хто завжди думає про власну користь і зиск, не доводять, що люблять себе більше, ніж Христа? Де знайти людину, яка бажала б служити Богові задарма? Справді, рідко буває людина така духовна, щоб зректися всього. І хто знайде людину, таку справді вбогу духом, щоб вона була вільна від усякого створіння? Ціна її — як ціна речей, привезених із найдальших країв.
Якщо людина віддасть усе своє багатство, це ніщо; якщо чинитиме велику покуту, це мало; якщо здобуде все знання, вона ще далека від мети; якщо матиме велику чесноту й палку побожність, їй ще багато бракує, а надто — того одного, що їй найпотрібніше. Що ж це одне? Щоб, покинувши все, вона покинула й себе, цілком зреклася себе і відмовилася від усіх власних прихильностей. А тоді, зробивши все, що, як знає, належало зробити, нехай вважає це за ніщо, нехай мало цінує те, що могло б видаватися великим; нехай чесно називає себе нікчемним слугою. Бо Сама Істина сказала: «коли зробите все, що звелено вам, кажіть: Що слуги ми нїкчемні».
Тоді вона буде справді вбога й оголена духом і з пророком зможе сказати: «я одинокий і бідний». Проте ніхто не багатший за таку людину, ніхто не могутніший, ніхто не вільніший за того, хто вміє покинути все й вважати себе найменшим з усіх.