Розділ 30 · 1 хв читання · 1 хв слухання
Чистота розуму і єдність наміру
ЛЮДИНУ підносять від землі два крила — простота і чистота. Простота мусить бути в її намірі, а чистота — в її бажаннях. Простота веде до Бога, чистота обіймає Його й насолоджується Ним.
Якщо твоє серце вільне від невпорядкованих прив’язань, жодне добре діло не буде тобі важким. Якщо ти прагнеш і шукаєш тільки того, що до вподоби Богові, і добра ближнього, то матимеш внутрішню свободу.
Якби твоє серце було праве, тоді кожне створіння було б для тебе дзеркалом життя і книгою святого навчання, бо немає створіння такого малого й нікчемного, яке не являло б Божої доброти. Якби ти всередині був добрим і чистим, то бачив би все ясно й розумів правильно, бо чисте серце проникає і в небо, і в пекло, і яка людина всередині, так вона й судить про зовнішнє. Якщо є радість у світі, то, безперечно, її мають чисті серцем; а якщо десь є туга й скорбота, то лихе сумління знає це надто добре.
Як залізо, вкинуте у вогонь, втрачає іржу й розжарюється до білого, так і той, хто цілком навертається до Бога, позбувається млявості й перемінюється в нову людину. Коли людина починає слабнути, вона боїться навіть невеликого труду й радо приймає зовнішню розраду; та коли вона починає досконало перемагати себе й мужньо ходити Божими шляхами, тоді вважає менш важким те, що раніше здавалося їй таким тяжким.