Розділ 22 · 2 хв читання · 3 хв слухання
Смуток серця
ЯКЩО хочеш поступати вперед у чесноті, живи в страху Господньому, не шукай надмірної свободи, тримай у дисципліні свої чуття й уникай пустих дурощів. Смуток відчиняє двері до багатьох благ, які розпуста зазвичай нищить.
Дивно, що людина, яка розважає й роздумує про своє вигнанство та про численні небезпеки для своєї душі, може будь-коли бути цілком щасливою в цьому житті. Легковажні й байдужі до своїх вад, ми не відчуваємо справжніх скорбот своєї душі, а часто віддаємося пустому сміхові, коли маємо добру причину плакати. Жодна свобода не справжня і жодна радість не щира, якщо вони не засновані на страху Господньому й доброму сумлінні.
Щасливий, хто може скинути тягар усякої турботи й зосередитися в собі у святому розкаянні. Щасливий, хто відкидає від себе все, що може заплямувати чи обтяжити його сумління.
Борися мужньо. Звичку перемагають звичкою. Якщо ти залишиш людей у спокої, вони залишать у спокої й тебе, щоб ти робив те, що маєш робити. Не клопочися чужими справами й не встрявай у справи своїх настоятелів. Пильнуй передусім себе й напоумлюй себе, а не своїх друзів.
Якщо не маєш людської прихильності, не сумуй через це; а вважай за поважну справу, якщо поводишся не так добре й не так обачно, як личить слузі Божому й побожному ченцеві.
Часто краще й безпечніше для нас мати в цьому житті небагато утіх, особливо тілесних розрад. А якщо ми не маємо Божественної утіхи або зазнаємо її рідко, то це наша власна вина, бо ми не шукаємо смутку серця й не зрікаємося марного зовнішнього вдоволення.
Вважай себе негідним Божественної розради, а радше таким, що заслуговує на велику скорботу. Коли людина досконало розкаюється, увесь світ стає їй гірким і обтяжливим.
Добра людина завжди знаходить досить причин сумувати й плакати; чи думає вона про себе, чи про свого ближнього, вона знає, що ніхто не живе тут без страждання, і чим пильніше вона себе досліджує, тим більше сумує.
Гріхи й пороки, у які ми так заплуталися, що рідко можемо віддатися спогляданню небесного, — ось слушні причини для смутку та внутрішнього докору сумління.
Не сумніваюся, що ти виправлявся б ревніше, якби більше думав про близьку смерть, ніж про довге життя. А якби ти розважав у серці про майбутні муки пекла чи чистилища, то, гадаю, охоче терпів би труд і прикрощі й не боявся б жодних труднощів. Але оскільки ці думки ніколи не проймають серця і оскільки ми закохані в облесні насолоди, ми лишаємося дуже холодними й байдужими. Наше нужденне тіло так легко нарікає тому, що наша душа надто вже мертва.
Тож смиренно молися Господеві, щоб Він дав тобі дух розкаяння, і кажи разом із пророком: «Годуй мене, Господи, хлібом плачу й напій мене сльозами повною мірою».