Розділ 9 · 25 хв читання · 33 хв слухання
Спокута: Боже вчення про спокуту проти вчення унітаріїв і «Християнської науки»
«…без пролиття крови не буває оставлення (гріхів).» — Євреїв 9:22.
Наша тема в цьому розділі — «Боже вчення про спокуту проти вчення унітаріїв і „Християнської науки“ про спокуту». Одна з найосновніших, найцентральніших і найжиттєвіших доктрин християнської віри — це християнська доктрина про спокуту. Без біблійної доктрини про спокуту ви маєте не християнство, а дияволову підробку християнства. Без біблійної доктрини про спокуту ви маєте не справжню Євангелію, а цілком хибну і згубну для душі філософію. Говорячи про доктрину Божественності Христа, я сказав: «Якщо людина справді тримається правильних поглядів на особу Ісуса Христа, вона рано чи пізно дійде правильних поглядів і в кожному іншому питанні; але якщо вона тримається хибного погляду на особу Господа Ісуса Христа, то майже напевно рано чи пізно помилятиметься в усьому іншому». Те саме правдиве й щодо доктрини про спокуту: якщо людина справді тримається правильних поглядів на спокуту, яку здійснив наш Господь і Спаситель Ісус Христос на хресті Голгофи, вона рано чи пізно дійде правильного погляду в кожному іншому питанні; але якщо вона тримається хибного погляду на спокуту, здійснену нашим Господом і Спасителем Ісусом Христом, то майже напевно рано чи пізно помилятиметься в усьому іншому. Нині вкрай потрібне навчання на цю тему — певне, ясне, точне, докладне, повне; бо не лише в колах унітаріїв і «Християнської науки», а й у колах, номінально ортодоксальних, у християнських, як вони себе називають, коледжах, семінаріях, з амвонів, у класах недільної школи, у релігійних газетах, журналах, брошурах, книжках сьогодні звучить багато навчання, яке є туманним, неточним, оманливим, небіблійним, а часто й цілком хибним і диявольським, — навчання, по суті унітаріанське або еддіїстське. Чоловіки й жінки вживають старі слова з новим значенням, щоб звести, коли можна, й вибраних. Навіть прихильник «Християнської науки» скаже вам, що вірить у спокуту і що пані Едді навчала про спокуту. Але коли ви почнете ставити йому прямі й гострі запитання про його віру та вчення, то побачите, що під спокутою він мав на увазі, і пані Едді мала на увазі, щось зовсім інше, ніж те, що маєте на увазі ви і чого навчає Біблія. Павло каже нам, що диявол прикидається ангелом світла (2 Коринтян 11:14), але ніколи він не робив цього успішніше й небезпечніше, ніж у вченні про спокуту, яке він вселив у пані Едді та в унітаріанських учителів, а також в учителів на багатьох нібито ортодоксальних амвонах — на багатьох конгрегаційних амвонах, на деяких методистських, на багатьох баптистських і навіть на деяких пресвітеріанських. Кілька років тому, навчаючи біблійний клас у Міннеаполісі, який відвідували люди з усіх церков, я мимохідь зауважив, що «Християнська наука» заперечує доктрину про спокуту через пролиту кров Ісуса Христа. Одна дуже розумна жінка, леді з бездоганними манерами, підійшла до мене після заняття і сказала: «Пане Торрі, вам не слід було говорити сьогодні того, що ви сказали про „Християнську науку“, бо ви не розумієте її вчення. Вона таки навчає про спокуту». Я відповів: «Я сказав, що „Християнська наука“ заперечує доктрину про спокуту через пролиту кров Ісуса Христа. Чи вірите ви, що Ісус Христос Сам підніс ваші гріхи на тілі Своєму на хресті?» Вона відповіла: «Я вважаю, що „Християнська наука“ — прекрасна система вчення». Я сказав: «Я питав вас не про це. Чи вірите ви, що Ісус Христос Сам підніс ваші гріхи на тілі Своєму на хресті?» Вона відповіла: «„Християнська наука“ зробила мені дуже багато добра». «Я питав вас не про це. Чи вірите ви, що Ісус Христос Сам підніс ваші гріхи на тілі Своєму на хресті?» «Я вважаю, що життя Ісуса Христа було найпрекраснішим життям, яке будь-коли було прожите тут, на землі». «Я питав вас не про це. Чи вірите ви, що Ісус Христос Сам підніс ваші гріхи на тілі Своєму на хресті?» «Прихильники „Християнської науки“ — чудові люди». «Я питав вас не про це. Чи вірите ви, що Ісус Христос Сам підніс ваші гріхи на тілі Своєму на хресті?» «Я вірю в те, щоб іти за Господом Ісусом Христом». «Чи вірите ви, що Ісус Христос Сам підніс ваші гріхи на тілі Своєму на хресті?» «Ох, — сказала вона, — це доктринальне питання». «Ну от, — сказав я, — ви самі є ілюстрацією правдивості того самого, що я сказав. Ви не вірите в спокуту через пролиту кров Ісуса Христа». Прихильник «Християнської науки» вживає слово «спокута», але має на увазі щось цілком відмінне від того, чого Біблія навчає про спокутну смерть Ісуса Христа. Так само й унітарій. Так само й багато служителів нібито ортодоксальних деномінацій. Пастор однієї конгрегаційної церкви в цьому місті нещодавно сказав: «Маю свій власний різновид релігії; він мені годиться, але, сподіваюся, мені стає розуму бачити, що він не годився б для всіх. Уявляю собі, як капітан Армії спасіння проповідує мій різновид релігійного вчення — без диявола, без пекла, без спокути кров’ю і відшкодування, без непогрішної Біблії, — і бачу, як його слухачі тануть, мов сніг під дощем. Чи його вчення правдивіше за моє, чи моє правдивіше за його? Та ні те, ні те; його правдиве для нього, а моє для мене, — от і все, — кожне на свій лад». Це може звучати толерантно й гарно, але це цілковита нісенітниця. Будь-яка доктрина, яка не правдива для всіх, не правдива ні для кого, і будь-яка доктрина, яка правдива, правдива для всіх. Якщо доктрина, яка обходиться без «спокути кров’ю», не правдива для Армії спасіння, — а вона безперечно не правдива, — то вона не правдива й ні для кого іншого. Істина не відносна; вона абсолютна. Що правдиве, те правдиве, а що хибне, те хибне. Отже, ми стаємо віч-на-віч перед питанням: чого навчає Біблія про цю велику основну доктрину?
I. НЕОБХІДНІСТЬ І ВАЖЛИВІСТЬ ЙОГО СМЕРТІ
Перше, чого ясно навчає Біблія в цьому питанні, — це абсолютна необхідність і основоположна важливість смерті Ісуса Христа, абсолютна необхідність і основоположна важливість пролиття Його крові. Тенденція нашого часу в унітаріанських колах, а також в ортодоксальних колах, які вже переквашені розтлінною закваскою унітаріанства, — применшувати важливість смерті нашого Господа Ісуса Христа. Тенденція полягає в тому, щоб головним робити Його життя і характер, Його вчення і провідництво. «Християнська наука» йде навіть так далеко, що заперечує сам факт Його смерті. Для її прихильників Його нібито смерть — «ілюзія», це «лише смертна думка»; але Біблія наголошує на Його спокутній смерті.
1. Смерть Ісуса Христа прямо згадано в Новому Завіті понад 175 разів. Крім того, у Старому Завіті є дуже багато пророчих і прообразних згадок про смерть Ісуса Христа. Коли ми з містером Александером проводили наші зібрання в Королівському Альберт-холі в Лондоні, хтось забрав один із наших збірників гімнів, переглянув його, вирізав з нього кожну згадку про кров, а тоді надіслав його мені поштою з приміткою: «Я переглянув ваш збірник гімнів і вирізав з нього кожну згадку про кров. Ці згадки про кров безглузді. Тепер співайте свої гімни без крові, і в них буде якийсь сенс». Якби хтось із вас узяв свою Біблію, так само переглянув її і вирізав з Нового і Старого Завіту кожен уривок, що стосується смерті Христа чи Його спокутної крові, у вас залишилася б лише жалюгідно пошматована й пошарпана Біблія — Біблія без серця і Євангелія без спасенної сили. Якби я був членом церкви, пастор якої сказав би, що проповідує систему «релігійного вчення — без диявола, без пекла, без спокути кров’ю і відшкодування, без непогрішної Біблії», якщо вжити його власних слів, то він побачив би, як його слухачі «тануть, мов сніг під дощем», — принаймні щодо мене. Я або взяв би свого капелюха й пішов з тієї церкви, або ж пастор узяв би свого капелюха й пішов з амвона; бо я знав би, що він проповідує не Божу чисту, спасенну Євангелію, а дияволову отруйну підробку Євангелії.
2. Не лише згадки про смерть Христа такі численні в Старому і Новому Завіті, — нас ще й виразно навчено в Євреїв 2:14, що Ісус Христос став людиною з конкретною метою — щоб померти, що Він став спільником тіла й крові, щоб мати змогу померти. У цьому уривку ми читаємо: «Коли ж дїти стали ся спільниками тїла і крови, і Він так само спільником їх, щоб смертю знищити того, що має державу смерти, се єсть диявола» (Євреїв 2:14). Значення цих слів ясне, як день. Вони кажуть нам, що втілення було задля смерті. Вони кажуть нам, що смерть Ісуса Христа була не просто випадковістю чи епізодом Його людського життя (як багато хто хотів би, щоб ми вірили), а що вона була найвищою метою цього життя. Він став людиною, щоб мати змогу померти як людина і за людину. Така доктрина Біблії, і вона правдива для кожного і для всіх.
3. Більше того, Він помер з конкретною метою — як викуп за нас. Він Сам так сказав. У Маттея 20:28 Він каже: «Син чоловічий не прийшов, щоб служено Йому, а служити, й дати душу свою яко викуп за многих.»
4. Одна з найвизначніших сцен, записаних у Новому Завіті, — це преображення, коли Мойсей та Ілля повернулися з іншого світу, щоб розмовляти з Ісусом. І про що ж вони говорили в ту велику хвилину людської історії? Лука розповідає нам у 9-му розділі свого Євангелія, у 30-му і 31-му віршах: «І ось два чоловіки розмовляли з Ним (тобто з Ісусом), котрі були Мойсей та Ілия; вони, явившись у славі, говорили про смерть Його, яку мав сповнити в Єрусалимі.» Його спокутна смерть була єдиною темою, яка заполонила увагу цих двох, що повернулися зі світу слави. Нам також сказано в 1 Петра 1:10-12, що смерть Ісуса Христа — предмет найпильнішого зацікавлення й ревного дослідження з боку ангелів.
5. Смерть Христа — центральна тема небесної пісні. Одкриттє 5:8-12 дає нам картину неба з його дивовижним хором — тьма тьмами і тисячі тисячами, — і ось опис пісні, яку вони співають: «І коли взяв книгу, то чотири животні і двайцять чотири старцї впали перед Агнцем, маючи кожний кобзу і чашу золоту, повну пахощів, що були молитви сьвятих. І сьпівають пісню нову, глаголючи: Достоєн єси приняти книгу, і отворити печатї її, бо Ти був заколений, і відкупив єси нас Богу кровю своєю, з усякого роду, і язика, і народу і поган, і зробив єси нас Богу нашому царями і священиками; і царювати мем на землї. І я бачив і чув голос ангелів многих кругом престола і животних, і старцїв; і було число їх тьма тьмами і тисячі тисячами, глаголючи голосом великим: Достоєн Агнець, заколений, приняти силу й багацтво, й премудрость, і кріпость, і честь і славу. І всяке створіннє, що в небі, і на землї, і під землею, і що на морю, і все, що в них, чув я, що говорило: Сидячому на престолї і Агнцеві благословеннє, і честь, і слава і держава по вічні віки.» (Одкриттє 5:8-12). Тож очевидно, що велика центральна тема небесної пісні — спокутна смерть Ісуса Христа і пролита «кров», якою Він відкупив людей «з усякого роду, і язика, і народу». Якби унітарій, чи прихильник «Християнської науки», чи прихильник «Нового богослов’я» потрапив до неба, йому не було б що співати. Славна пісня того дивовижного хору звучала б для нього, як пісня «з бойні». Він почувався б дуже самотнім і відчував би, що потрапив не на своє місце.
II. МЕТА СМЕРТІ ІСУСА ХРИСТА
Стільки про основоположну й центральну важливість Його смерті, тобто пролиття Його крові. Але якою ж була мета пролиття Його крові?
1. Насамперед Біблія виразно й неодноразово каже нам — і прямими твердженнями, і незліченними прообразними згадками в Старому Завіті, — що Він помер як замісна жертва за гріх; тобто що Він, абсолютно досконалий, праведний, Який заслуговував жити, помер замість неправедних людей, які заслуговували померти. Наприклад, ми читаємо в Ісаїї 53:5: «Він же поранений був за гріхи наші й мучений за беззаконня наші; се кара за ввесь мир наш упала на него, й ми його ранами оздоровлені.» А у восьмому вірші ми читаємо: «З узів і від суду пірвано його, хоч рід його — хто його збагне? Вирвано його з землї живущих; за проступки людей моїх притерпів він смерть.» А в 11-му і 12-му віршах ми читаємо: «Вдоволений споглядати ме він на працю життя свого, а ведучи до пізнання його (Бога), він, праведник, слуга мій, оправдає многих, гріхи ж їх понесе на собі. Тим же то я дам йому пай між можними, й з сильними дїлити ме здобич, за те, що оддав свою душу (життє) на смерть, і до лиходїїв дав себе прилїчити, хоч він приймив на себе гріхи многих, і за проступників зробився посередником.» У 1 Петра 3:18 ми читаємо: «тому що й Христос, щоби привести нас до Бога, один раз пострадав за гріхи наші, Праведник за неправедних, що був умертвений по тїлу, но ожив духом» А в 1 Петра 2:24 ми читаємо: «котрий гріхи наші сам піднїс на тїлї своїм на дереві, щоб ми, для гріхів умерши, правдою жили; котрого „ранами сцїлились“.» Значення цих віршів і багатьох інших віршів неминуче. Вони навчають мовою, значення якої ніхто не може не зрозуміти (хіба що він вирішив не бачити), що смерть Ісуса Христа була замісною спокутою, тобто що праведний, Який заслуговував жити, помер замість неправедних, які заслуговували померти. Це була, якщо вжити слів того лос-анджелеського служителя, який відмовився від віри в неї, «спокута кров’ю і відшкодування». Таке Боже вчення про спокуту проти вчення унітаріїв і «Християнської науки» про спокуту.
2. Але це не все. Нас далі навчено, що Він помер як викуп, тобто Його смерть була ціною, заплаченою за те, щоб викупити інших від смерті. Він Сам так каже. Його власні слова такі: «Син чоловічий не прийшов, щоб служено Йому, а служити, й дати душу свою яко викуп за многих.» Якщо Його життя не було викупом, тобто якщо Він не викупив інших від смерті, померши замість них, то Він був найбільшим безумцем за всю історію цього всесвіту. Чи був Він безумцем, чи був Він викупом? Ніхто, про кого в будь-якому справжньому сенсі можна сказати, що він вірує в Господа Ісуса Христа, не може вагатися з відповіддю.
3. Але навіть і це не все. Біблія виразно каже нам, що Він помер як жертва за гріх, тобто що саме на підставі Його смерті, і лише на цій підставі, прощення гріха стає можливим для грішників і пропонується їм. Про це нам сказано в 53-му розділі Ісаїї, про який уже згадувалося. У 10-му вірші написано (за Американським стандартним перекладом): «Але Господеві було вгодно вразити його; Він (тобто Господь) завдав йому страждань (дослівно — зробив його недужим): коли ти принесеш душу його в жертву за гріх, він побачить своє потомство, він продовжить свої дні, і воля Господня щасливо здійсниться в його руці.» Значення слів «жертва за гріх» безсумнівне для кожного, хто вивчав старозавітні жертви. «Жертва за гріх», або «жертва за провину», — а саме таке точне значення єврейського слова, перекладеного як «жертва за гріх», — це смерть жертовної тварини, на підставі якої грішникам пропонувалося прощення (3 Мойсея 6:6-10 за англійським Переглянутим перекладом). Святий Дух прямо каже в Євреїв 9:22 — словами, значення яких безпомилкове, а сила неминуча: «без пролиття крови не буває оставлення (гріхів)», — і весь контекст, у якому стоїть цей уривок, показує, що кров, на яку вказувала наперед уся кров старозавітних прообразів як жертв, — це кров Ісуса Христа. Отже, Слово Боже проголошує, що без пролиття крові Ісуса Христа немає абсолютно ніякого прощення гріха. Поза спокутною кров’ю Христа немає абсолютно ніякого прощення. Без спокутної крові Христа кожен член людського роду мусив би загинути навіки.
4. Четверте і ще далі: Біблія навчає, що Ісус Христос помер як умилостивлення за наші гріхи. Бог Отець дав Христа Сина, щоб Він був умилостивленням через Свою кров. Тобто Ісус Христос через пролиття Своєї крові є тим, чим святий Божий гнів на гріх умилостивлено. Ми читаємо в 1 Йоана 4:10: «У сьому любов, не що ми любили Бога, а що Він любив нас, і післав Сина свого на вблаганнє за гріхи наші.» І ми читаємо в Римлян 3:25, 26: «котрого предложив Бог на вблагальну жертву через віру в кров Його, щоб зʼясувати правду свою одпущеннєм прежнїх гріхів у довготерпінню Божому, (26) щоб зʼясувати (кажу) правду свою нинїшнього часу, щоб був Він праведний і оправдуючий, хто з віри Ісусової.» Значення й цих слів ясне, як день. Два грецькі слова в цих двох уривках не зовсім однакові (hilasmos та hilasterion), але походять від одного кореня. Слово, вжите в 1 Йоана 4:10, — hilasmos, а слово, вжите в Римлян 3:25, — hilasterion. Визначення першого в словнику новозавітної грецької мови Таєра, стандартній праці, — «засіб умилостивлення». Визначення другого слова в тому самому словнику — «спокутна жертва». Отже, думка, яка є в обох уривках, полягає в тому, що смерть Ісуса Христа була «вблаганнєм», «спокутною жертвою», «засобом умилостивлення» святого Божого гніву на гріх, або, іншими словами, що Ісус через пролиття Своєї крові є тим, чим умилостивлено гнів Божий проти нас як грішників. Божа святість і відповідна їй ненависть до гріха, як і кожна інша властивість Його характеру, реальна і мусить себе виявити. Його гнів на гріх мусить кудись ударити — або на самого грішника, або на законного заступника. Він ударив на Ісуса Христа, законного заступника. Як ми читаємо в Ісаїї 53:6: «Всї ми блукали, як вівцї, кожен ходив своєю дорогою, — провини ж усїх нас вложив Господь на него одного.» Слово, перекладене як «вложив», згідно з приміткою на полях Переглянутого перекладу, означає дослівно «дав упасти». Ще дослівніше воно означає «дав ударити». Якщо читати так, то Бог каже: «Всї ми блукали, як вівцї, кожен ходив своєю дорогою, — а Господь дав ударити по ньому (тобто по Господу Ісусу) провинам усїх нас». А у восьмому вірші того самого розділу нас навчено, що удар, який належав іншим, упав на Нього: «за проступки людей моїх притерпів він смерть», — і що через те «Вирвано його з землї живущих». Смерть Ісуса Христа має свою першопричину у вимогах Божої святості. Така біблійна доктрина проти вчення унітаріїв і «Християнської науки» про спокуту. Цю доктрину часто перекручують і карикатурно подають так, ніби «Бог, свята перша особа, узяв гріхи людини, винної другої особи, і поклав їх на Ісуса Христа, невинну третю особу», і заперечують, що це було б несправедливо. Так, це було б несправедливо, і це ні на мить не є доктриною Біблії, бо Біблія ясно навчає, що Ісус Христос не був «третьою особою», а був Сам Богом і був Сам людиною, тож Він зовсім не третя особа, а водночас і перша особа, і друга особа; і доктрина полягає в тому, що Сам Бог, ображена перша особа, замінює Свою карну дію, якою Він виявив би Свою ненависть до гріха, Своєю спокутною дією, якою Він виявляє те саме; що Бог, замість того щоб покарати грішника за його гріхи, бере кару на Себе. Це безперечно щось більше, ніж справедливість, — це дивовижна любов.
5. Ще далі: Біблія навчає нас, що Ісус Христос помер, щоб викупити нас від прокляття закону, понісши це прокляття Сам. Ми читаємо в Галат 3:10: «Которі ж од дїл закону, ті під клятьбою; писано бо: Проклят, хто не встоїть у всьому написаному в книзї закону, щоб робити те.» Отже, кожен з нас перебуває під прокляттям порушеного закону, бо жоден з нас не встояв «у всьому написаному в книзї закону, щоб робити те». Але в 13-му вірші ми читаємо: «Христос викупив нас од клятьби закону, ставшись за нас клятьбою (дослівно — задля нас): писано бо: Проклят всяк, хто висить на дереві» Своєю смертю через розп’яття Він викупив нас від прокляття, на яке ми заслуговували, взявши це прокляття на Себе. Це безперечно «спокута кров’ю і відшкодування».
6. Біблія подає по суті ту саму істину ще в іншій формі, а саме: Ісус Христос помер як наша пасхальна жертва, — тобто щоб Його пролита кров стала підставою, на якій Бог мине нас і пощадить. Ми читаємо в 1 Коринтян 5:7: «бо пасха наша, Христос, заколена за нас.» Що таке була пасхальна жертва і що вона означала, ми дізнаємося з 2 Мойсея 12:12, 13, де наш Господь сказав синам Ізраїля, коли встановлював пасху: «Пройду бо по землї Египецькій, тієї ночі, та й повбиваю всякого первеньця в землї Египецькій, і людину й скотину, і над усяким богом Египецьким сотворю суд, я Господь. І буде вам кров знаменнєм по хатах, де будете. Бачивши кров, мину вас, і не буде в вас погибелї, як карати му Египет.» І знову ми читаємо в 23-му вірші того самого розділу: «І йти ме мимо Господь побивати Египтян, і побачить кров на порозі й на одвірках, і мине ті двері, і не попустить губителеві ввійти до вас у хату побивати вас.» Павло писав свої слова, маючи все це на думці, і, кажучи, що Христос — наша пасхальна жертва, він поза всяким сумнівом мав на увазі, що пролита кров Ісуса Христа є підставою, і єдиною підставою, на якій Бог минає нас і щадить.
III. НАСЛІДКИ СПОКУТНОЇ СМЕРТІ
Отже, ми побачили благодатні й славні цілі спокутної смерті Ісуса Христа. Які ж наслідки цієї смерті? Вони ще славніші. Цього ранку я можу говорити про них лише частково.
1. Перший наслідок спокутної смерті Ісуса Христа полягає в тому, що умилостивлення забезпечено для всього світу. Ми читаємо в 1 Йоана 2:2: «А Він вблаганнє за гріхи наші; не за наші ж тільки, а також цїлого сьвіта.» Це ясно означає, що смертю Ісуса Христа забезпечено підставу, на якій Бог може поводитися милосердно і справді поводиться милосердно з усім світом. Усі милосердні Божі дії щодо будь-якої людини ґрунтуються на смерті Христа. Лише на підставі смерті Христа Бог міг поводитися милосердно з будь-якою людиною. Милосердні дії Бога щодо найзапеклішого богохульника чи найзухвалішого атеїста ґрунтуються на спокутній смерті Ісуса Христа.
2. По-друге, через спокутну смерть Ісуса Христа всі люди одержують воскресіння з мертвих. Ми читаємо в Римлян 5:18: «Тим же оце, як через провину одного (тобто провину Адама) на всїх людей осуд, так і через праведність одного (тобто через праведний учинок Христа, Який помер на хресті в послуху Божій волі) на всїх людей оправданнє життя.» І нам сказано в 1 Коринтян 15:22: «Як бо в Адамі всї вмирають, так і в Христї всї оживають.» Апостол Павло в цілому розділі говорить про воскресіння тіла, а не про вічне життя, і тут він виразно навчає, що як кожна дитина Адама втрачає життя (фізичне життя — див. 1 Мойсея 3:19) у першому Адамі, так у Ісусі Христі, другому Адамі, вона одержує воскресіння з мертвих — через спокутну смерть Ісуса Христа. Кожна людина, і найзапекліший невіруючий, і найпобожніший віруючий, колись воскресне з мертвих, бо Христос помер замість неї. Чи буде воскресіння, яке вона одержує через смерть Ісуса Христа, «воскресеннє життя, а которі зло робили, в воскресеннє суду.», чи «воскресеннє суду.», на «вічний сором і ганьбу» (Йоана 5:28, 29; Даниїла 12:2), залежить цілковито від того, яке ставлення окрема людина займає до Христа, у Якому вона одержує воскресіння.
3. Через спокутну смерть Ісуса Христа всі віруючі в Ісуса Христа мають прощення всіх своїх гріхів. Ми читаємо в Єфесян 1:7: «в котрому (тобто в Ісусі Христі) маємо збавленнє кровю Його й оставленнє гріхів по багацтву благодати Його» Оскільки Ісус Христос помер як повне задоволення за наші гріхи, прощення гріха — це не щось таке, що віруючі мають зробити, аби його здобути; це те, що кров Ісуса Христа вже здобула і що наша віра вже привласнила нам; ми «маємо … оставленнє гріхів», ми прощені. Кожному віруючому в Ісуса Христа прощено кожен гріх, який він будь-коли вчинив чи будь-коли вчинить, бо Ісус Христос пролив Свою кров замість нього. Через спокутну смерть Христа всі віруючі в Нього, хоч колись «ворогами бувши», тепер «примирились … з Богом смертю Сина Його». Як ми читаємо в Римлян 5:10: «ворогами бувши, примирились ми з Богом смертю Сина Його». Тобто ворожнечу між Богом і грішником усунено, або, як висловлює це Павло в Колосян 1:20, Христос «примиривши кровю хреста Його» встановив мир, або, як він висловлює це через вірш, у Колосян 1:22, Христос «тепер же примирив» віруючих «у тїлї плоти Його смертю». Розповідають про одного вірного вікарія в Англії, якому сказали, що одна з його парафіянок помирає. Вона була доброю жінкою, але він поспішив до неї, щоб поговорити з нею. Сівши біля ліжка помираючої жінки, він сказав їй дуже лагідно, але урочисто: «Мені кажуть, що вам недовго залишилося жити». «Так, — відповіла вона, — я знаю, що недовго». «Мені кажуть, що ви, мабуть, не переживете цієї ночі». «Так, — відповіла вона, — я не сподіваюся пережити цієї ночі». Тоді він сказав дуже ревно: «Чи примирилися ви з Богом?» Вона відповіла: «Ні, не примирилася». «І ви не боїтеся зустрітися з Богом, не примирившись із Ним?» «Ні, анітрохи», — спокійно відповіла вона. Він знову сказав їй: «Чи розумієте ви, що я кажу? Чи усвідомлюєте ви, що ви при смерті?» «Так». «Чи усвідомлюєте ви, що, мабуть, не переживете цієї ночі?» «Так». «І ви не примирилися з Богом?» «Ні». «І ви не боїтеся зустрітися з Богом?» «Ні, анітрохи». У манері цієї жінки було щось таке, що змусило його відчути, що за її словами щось криється, і він сказав їй: «Що ви маєте на увазі?» Вона відповіла: «Я знаю, що помираю. Я знаю, що я дуже близько до смерті. Я знаю, що не переживу цієї ночі. Я знаю, що незабаром мушу зустрітися з Богом, і я анітрохи не стривожена, бо знаю, що мені не потрібно було примирятися з Богом, адже Ісус Христос примирив мене з Богом понад вісімнадцять століть тому Своєю смертю на хресті Голгофи, і я спочиваю в мирі, який Ісус Христос уже встановив». Жінка мала рацію: жодній людині не потрібно самій примирятися з Богом, Ісус Христос уже встановив мир Своєю спокутною смертю, і все, що нам треба зробити, — це ввійти в мир, який Ісус Христос встановив для нас, а входимо ми в цей мир, просто вірячи в Того, Хто встановив мир Своєю смертю на хресті. Діло Ісуса Христа було повним і досконалим ділом. До нього нічого не треба додавати. Ми не можемо нічого до нього додати, і нам не потрібно нічого до нього додавати. Ісус Христос уже встановив мир, «примиривши кровю хреста Його».
4. Четвертий наслідок спокутної смерті Ісуса Христа полягає в тому, що завдяки спокутній смерті Ісуса Христа всі віруючі в Нього виправдані. Ми читаємо в Римлян 5:9: «тепер, бувши оправдані кровю Його» Виправдання — це більше, ніж прощення. Прощення негативне: це усунення наших гріхів, яке виявляється в тому, що Бог поводиться з нами так, ніби ми ніколи не грішили. Виправдання позитивне: це визнання нас позитивно праведними, приписання нам досконалої праведності Божої в Ісусі Христі — не просто поводження з нами так, ніби ми ніколи не грішили, а визнання нас зодягненими в досконалу праведність. Завдяки спокутній смерті Ісуса Христа відбувається абсолютний обмін становищем між Ісусом Христом і Його народом. У Своїй смерті на хресті Ісус Христос зайняв наше місце осуду перед Богом, а тієї миті, коли ми приймаємо Його, ми стаємо на Його місце досконалої прийнятості перед Богом. Як висловлює це Павло в 2 Коринтян 5:21: «Бо Він Того, хто не знав гріха, за нас гріхом зробив, щоб ми були праведностю Божою в Йому.» Ісус Христос став на наше місце під прокляттям і відкиненням, а тієї миті, коли ми приймаємо Його, ми стаємо на Його місце досконалої прийнятості, або, як висловив це хтось інший:
«Близько, так близько до Бога, —
Ближче не можу я буть;
Бо в особі Його Сина
Я так близько, як Він.
Дорогий, такий дорогий для Бога, —
Дорожчим не можу я буть;
Бо в особі Його Сина
Я так дорогий, як Він.»
5. Крім того, завдяки повній спокуті, яку Ісус Христос здійснив пролиттям Своєї крові, Своєю спокутною смертю на хресті, кожен віруючий у Нього може сміливо входити у святе місце, у саму присутність Бога. Як сказано в Євреїв 10:19, 20: «Оце ж, браттє, маючи свободу входити у сьвятиню (тобто в саму присутність Бога) кровю Ісусовою, дорогою новою і живою, котру обновив нам Він завісою, се єсть тїлом своїм, і Єрея великого над домом Божим, приступаймо з щирим серцем в повнотї віри» О, як дехто з нас вагається приходити в присутність Бога, коли думаємо про величину й численність наших гріхів і коли думаємо, який святий Бог, як навіть серафими («палаючі», що палають своєю власною напруженою святістю) закривають свої обличчя й ноги в Його присутності й безустанно взивають: «Сьвят, сьвят, сьвят Господь сил» (Ісаїї 6:2, 3). «Бог святий», — думаємо ми. «Так». «А я грішник». «Так». Але завдяки дивовижному приносу Христа, принесеному «раз назавжди», я «звершений навіки», і на підставі тієї крові, такої дорогоцінної й такої достатньої для Бога, я можу сміливо ввійти в саму присутність Бога, глянути відкритим обличчям у Його обличчя, назвати Його «Отче» і вилити перед Ним кожне бажання свого серця. О, дивовижна кров!
6. Але це не все. Завдяки спокутній смерті Ісуса Христа ті, хто вірує в Нього, завжди житимуть з Ним. Як ясно висловлює це Павло в 1 Солунян 5:10: «що вмер за нас, щоб, чи то пильнуємо, чи то спимо, (тобто під час Його приходу) укупі з Ним жили.»
7. Ще далі: завдяки спокутній смерті Ісуса Христа всі, хто вірує в Нього, одержують обітницю вічного спадку. Про це нам сказано в Євреїв 9:15: «І задля того Він посередник нового завіту, щоб, як станеть ся смерть, на одкупленнє переступів, що (були) у первому завітї, прийняли покликані обітницю вічнього наслїддя.» Хотів би я мати час, щоб зупинитися на цьому.
8. Є й інші наслідки спокутної смерті Ісуса Христа щодо диявола та його ангелів, у які ми не маємо часу заглиблюватися. Ще лише одне щодо наслідків спокутної смерті Ісуса Христа у її стосунку до матеріального всесвіту. Бог навчає нас, що через смерть Ісуса Христа матеріальний всесвіт — «все … чи то земне, чи то небесне» — примирено з Богом. Ось Його слова: «Бо зволив (Отець), щоб у Ньому (тобто в Ісусі Христі) вселилась уся повня, і щоб через Него поєднати все з собою, примиривши кровю хреста Його, через Него, чи то земне, чи то небесне.» (Колосян 1:19, 20). Це дивовижні слова. Вони кажуть нам, що смерть Ісуса Христа має стосунок до матеріального всесвіту, до земного і до небесного, так само як і до нас та наших гріхів. Матеріальний всесвіт відпав від Бога у зв’язку з гріхом (Римлян 8:20; 1 Мойсея 3:18). Гріх вторгся не лише на землю, а й на небо, і забруднив їх (Єфесян 6:12; Євреїв 9:23, 24). Через смерть Ісуса Христа це забруднення усунено. Так само як кров старозавітної жертви вносили у Святе святих, прообраз неба, так і Христос вніс кров кращої жертви в саме небо і очистив його. «все … чи то земне, чи то небесне» тепер примирено з Богом. «саме твориво визволить ся з неволї зотлїння на волю слави дїтей Божих» (Римлян 8:21). «Нових же небес і землї нової по обітницї дожидаємось, в котрих правда домує» (2 Петра 3:13). Спокута Ісуса Христа має величезний обсяг — далеко поза межами досяжності наших людських філософій. Ми лише почали розуміти, що означає кров, пролита на Голгофі. Гріх — далеко страшніше, згубніше й далекосяжніше зло, ніж ми звикли думати, але кров Христа має силу й дієвість, повноту яких відкриє лише вічність.