Розділ 10 · 21 хв читання · 27 хв слухання
Відмінна доктрина протестантизму: виправдання вірою
«Відоме ж нехай буде вам, мужі брати, що через Него вам прощеннє гріхів проповідуєть ся; і від чого не могли ви у законї Мойсейовім оправдити ся, у Тому всякий віруючий оправдуєть ся.» — Дїяння 13:38, 39.
«Хто ж не робить, а вірує в Оправдуючого нечестивого, віра його полїчуєть ся за праведність.» — Римлян 4:5.
Це два чудові уривки, і цей розділ буде присвячено їх викладові. Наша тема цього ранку — «Відмінна доктрина протестантизму: виправдання вірою». Доктрина виправдання вірою — це та доктрина, що породила Реформацію. І сьогодні вона є однією з наріжних доктрин євангельської віри. Хоча цю доктрину вперше повно виклав і постійно наголошував Павло, вона проходить через усю Біблію, від книги Буття до Одкриття. Саме в першій книзі Біблії, книзі Буття, ми читаємо: «І поняв Аврам віри Господеві, і він полїчив йому те за праведність.» (1 Мойсея 15:6.) У цих словах, у найпершій книзі Біблії, ми маємо зародок усієї благодатної й дорогоцінної доктрини виправдання вірою.
I. ЩО ТАКЕ ВИПРАВДАННЯ?
Перше, що нам треба ясно зрозуміти, — це що саме таке виправдання. Саме в цьому місці багато хто збивається з дороги, вивчаючи цю велику істину. Існують два принципово різні визначення значення слів «виправдовувати» і «виправдання». За одним визначенням, виправдовувати означає робити праведним, а виправдання — ставання праведним. За другим визначенням, «виправдовувати» означає зараховувати, оголошувати або показувати праведним, а «виправдання» — визнання чи зарахування людини праведною. Від цих двох різних визначень розходяться дві різні школи думки. Яке ж визначення правильне? Значення будь-якого слова в Біблії встановлюють, розглянувши всі уривки, де трапляється це слово та похідні від нього. Якщо хтось пройде всю Біблію, Старий Завіт і Новий, і уважно вивчить усі уривки, де трапляється слово «виправдовувати» та похідні від нього, то виявить, що поза всяким сумнівом, у біблійному вжитку «виправдовувати» означає не робити праведним, а зараховувати праведність, оголошувати праведним або показувати праведним. Людина виправдана перед Богом тоді, коли Бог зараховує її праведною. Це видно, наприклад, у четвертому розділі Послання до Римлян, з 2-го по 8-й вірш: «Коли бо Авраам з учинків оправдив ся, має похвалу, та не перед Богом. Що бо писаннє глаголе? Увірував же Авраам Богові, і полїчено се йому за праведність. Оце ж хто робить, нагорода не полїчуєть ся по благодатї, а по довгу. Хто ж не робить, а вірує в Оправдуючого нечестивого, віра його полїчуєть ся за праведність. Яко ж і Давид глаголе про блаженство чоловіка, котрому полїчує Бог праведність без учинків: Блаженні, кому відпущено беззаконня, і кому прикрито гріхи. Блажен чоловік, котрому не полїчить Господь гріха.» З цього уривку, як і з багатьох інших, ясно, що людина виправдана тоді, коли Бог зараховує її праведною, хоч би якими були досі засади її характеру й поведінки. Далі ми побачимо, що виправдання означає більше, ніж просто прощення.
II. ЯК ЛЮДИ ВИПРАВДОВУЮТЬСЯ?
Тепер ми переходимо до другого питання, і то найважливішого: як люди виправдовуються? Загалом існують два протилежні погляди на виправдання. Перший — що люди виправдовуються власними ділами, тобто на підставі чогось, що вони роблять самі. Цей погляд можна висловлювати по-різному. Добрими ділами, які люди називають підставою свого виправдання, може бути їхня добра моральна поведінка, або дотримання «золотого правила», або щось подібне. А можуть це бути діла релігійні: відбування покути, читання молитов, вступ до церкви, відвідування церкви, хрещення, участь у Господній вечері чи виконання якихось інших релігійних обов’язків. Але все це зводиться до одного: виправдання приносить щось, що робимо ми самі; якісь наші власні діла, якісь діла, що їх чинимо ми, вважаються підставою нашого виправдання. Другий погляд на виправдання полягає в тому, що ми виправдані зовсім не власними ділами, а цілковито ділом Іншого, тобто спокутною смертю Ісуса Христа на хресті Голгофи; що наші власні діла не мають жодного стосунку до нашого виправдання, але ми виправдані цілковито завершеним і довершеним ділом спокути Христа, Його смертю за нас на хресті, і що вся наша участь у виправданні полягає лише в тому, щоб привласнити його собі, просто довіряючи Тому, Хто здійснив спокуту. Який погляд правильний? По відповідь на це найважливіше питання ми звернемося прямо до Біблії.
1. Першу частину відповіді ми знайдемо в Римлян 3:20: «тим що дїлами закону не оправдить ся всяке тїло перед Ним; через закон бо познаннє гріха.» Тут дуже ясно сказано, що ми виправдовуємося не дотриманням Божого закону — ні Мойсеєвого, ні будь-якого іншого, — і що закон дано не для того, щоб принести нам виправдання, а щоб дати нам пізнання гріха, тобто довести нас до усвідомлення нашої потреби у виправданні благодаттю. Тут ясно сказано, що жодна людина не виправдовується ділами закону. Ту саму велику істину знаходимо в Галат 2:16: «знаючи, що не оправдуєть ся чоловік дїлами закону, а тільки вірою в Христа Ісуса, і ми увірували в Ісуса Христа, щоб оправдитись вірою в Христа, а не дїлами закону; бо не оправдить ся дїлами закону нїяке тїло.» Виправдання будь-якими нашими власними ділами неможливе. Неможливе тому, що для того, щоб виправдатися ділами закону чи будь-чим, що ми можемо зробити, ми мусимо досконало виконувати Божий закон. Закон вимагає досконалого послуху як підстави виправдання. Він каже: «Проклят, хто не встоїть у всьому написаному в книзї закону, щоб робити те.» (Галат 3:10). Але жоден із нас не виконав Божого закону досконало, і щойно ми порушуємо Божий закон у будь-чому, виправдання ділами стає абсолютно неможливим. Отже, що стосується Божого закону, кожен із нас перебуває «під клятьбою», і якщо ми взагалі маємо бути виправдані, то мусимо знайти якийсь інший шлях виправдання, ніж дотримання Божого закону. Бог дав людині закон не з тим сподіванням чи наміром, що вона його виконає і таким чином виправдається. Він дав людям закон, щоб викликати усвідомлення гріха, щоб загородити людям уста і привести їх до Христа. Або, як висловлює це Павло в Римлян 3:19, 20: «Знаємо ж, що скільки закон говорить, тим, що під законом, говорить, щоб усякі уста загородились, і винен був увесь сьвіт Богові; тим що дїлами закону не оправдить ся всяке тїло перед Ним; через закон бо познаннє гріха.» Хоч якими ясними є ці Божі слова, дивно, але сьогодні багато хто проповідує закон як шлях спасіння. Та, проповідуючи так, вони проповідують інший шлях спасіння, ніж той, що його встановлено у власному Божому Слові.
2. Другу частину відповіді на питання, як ми виправдовуємося, знаходимо в Римлян 3:24. «оправдають ся (ж) дармо благодаттю Його, викупленнєм, що в Христї Ісусї» Слово, перекладене тут як «дармо», означає як дар, і цей вірш говорить нам, що люди виправдовуються як дар Божою благодаттю (тобто незаслуженою Божою прихильністю) через (тобто на підставі) викуплення, що в Христі Ісусі. Іншими словами, виправдання ґрунтується не на якійсь нашій заслузі, не на чомусь, що ми зробили; ми виправдані не власними вчинками і не власним характером. Виправдання — це дар, який Бог дарує зовсім безплатно. Каналом, через який дається цей дар, є викуплення, що в Христі Ісусі. Далі ми побачимо, що це означає — через ціну викупу, яку Христос заплатив за наше викуплення, тобто через пролиття Його крові на хресті Голгофи.
3. Це підводить нас до третьої частини відповіді на питання, як люди виправдовуються. Знаходимо цю третю частину відповіді в Римлян 5:9: «Много ж більше тепер, бувши оправдані кровю Його, спасемось Ним од гнїва.» Тут нам прямо сказано, що ми виправдані, тобто визнані праведними, Христовою кров’ю (дослівніше — «в» ній, а не просто «через» неї), тобто на підставі Христової умилостивної смерті. Ми всі були під клятвою порушеного Божого закону, бо всі ми його порушили, але, померши замість нас на хресті Голгофи, наш Господь Ісус «Христос викупив нас од клятьби закону, ставшись за нас клятьбою, (писано бо: Проклят всяк, хто висить на дереві,)» (Галат 3:13.) Або, як висловлює це Петро в 1 Петра 2:24: «котрий гріхи наші сам піднїс на тїлї своїм на дереві» Або, як знову каже Павло в 2 Коринтян 5:21: «Бо Він (Бог) Того, хто не знав гріха, за нас гріхом зробив, щоб ми були праведностю Божою в Йому.» До цього уривку ми ще матимемо нагоду повернутися. Усе, на що я хочу, щоб ви звернули в ньому увагу тепер, — це те, що ми визнані праведними на підставі того, що Ісус Христос став нашим Замісником, на підставі того, що Він посів на хресті місце, на яке заслуговували ми. Єдина підстава виправдання — це пролита кров Ісуса Христа. Звісно, ця доктрина цілком відмінна від учення «Християнської науки», цілком відмінна від учення значної частини того, що зветься «Новим богослов’ям», цілком відмінна від учення «Нової думки» і теософії, і цілком відмінна від учення унітаріанства, але це вчення Слова Божого. Те саме вчення ясно подає пророк Ісая за сімсот років до народження нашого Господа, в Ісаїї 53:6, де він каже: «Всї ми блукали, як вівцї, кожен ходив своєю дорогою, — провини ж усїх нас вложив Господь (дослівно — змусив упасти) на него (тобто на Господа Ісуса) одного.» Твердо утвердіть у своєму розумі цю думку: єдина, але цілком достатня підстава, на якій люди виправдовуються перед Богом, — це пролита кров Ісуса Христа, принесена Ісусом Христом як спокута за наші гріхи і прийнята Богом Отцем як цілком достатня спокута.
4. Четверту частину відповіді на питання, як люди виправдовуються, знаходимо в Римлян 3:26: «щоб зʼясувати (кажу) правду свою (тобто Божу) нинїшнього часу, щоб був Він (тобто Бог) праведний і оправдуючий, хто з віри Ісусової.» Тут нас навчено, що люди виправдовуються за умови віри в Ісуса. Римлян 4:5 робить це, якщо можна, ще яснішим: «Хто ж не робить, а вірує в Оправдуючого нечестивого, віра його полїчуєть ся за праведність.» Тут Святий Дух, промовляючи через апостола Павла, каже нам, що тим, хто вірує в Ісуса, їхня віра зараховується за праведність. Іншими словами, віра робить нашою пролиту кров, яка є підставою виправдання, і ми виправдані, коли віруємо. Усі люди потенційно виправдані смертю Христа на хресті, але віруючі фактично виправдані тоді, коли простою вірою в Нього привласнюють собі все, що є виправдувального в пролитій крові Христа. Іншими словами, пролита кров Христа — єдина й цілком достатня підстава виправдання; проста віра в Ісуса Христа, Який пролив цю кров, — єдина умова виправдання. Бог не вимагає від грішника нічого іншого, як тільки вірувати в Його Сина, Ісуса Христа, і коли той так вірує, він виправданий. Коли ми віруємо, ми виправдані, чи маємо ми якісь діла, щоб їх запропонувати, чи ні; або, як висловлює це Павло в Римлян 3:28: «Думаємо оце, що чоловік оправдуєть ся вірою, без учинків по закону.» Або, як сказано у вже наведеному вірші, Римлян 4:5: «Хто ж не робить, а вірує в Оправдуючого нечестивого, віра його полїчуєть ся за праведність.» Людина виправдовується зовсім без діл закону, тобто вона виправдовується за умови, що вірує в Ісуса Христа, навіть коли не має жодних діл, на підставі яких могла б домагатися виправдання. Коли ми перестаємо трудитися заради виправдання і стаємо просто тим, хто «вірує в Оправдуючого нечестивого», ця віра зараховується нам за праведність, і тому нас визнано праведними. Отже, питання не в тому, чи маєте ви якісь діла, щоб їх запропонувати, а в тому, чи віруєте ви в Того, Хто виправдовує нечестивого. Діла не мають жодного стосунку до виправдання, хіба що перешкоджають йому, коли ми на них покладаємося. Кров Ісуса Христа забезпечує його, віра в Ісуса Христа привласнює його. Ми виправдані не нашими ділами, а Його ділом. Ми виправдані на простій і єдиній підставі Його пролитої крові та за простої і єдиної умови нашої віри в Того, Хто пролив цю кров. Гордість природного серця така велика, що надзвичайно важко втримати людей при цій доктрині виправдання самою лише вірою, без діл закону. Ми постійно намагаємося десь вставити свої діла.
5. Але ми ще не повністю відповіли на питання, як люди виправдовуються. Є й інший бік істини, і якщо наша доктрина виправдання має бути повною й урівноваженою, ми мусимо розглянути і цей інший бік. Частину цього іншого боку ви знайдете в Римлян 10:9, 10: «коли визнавати меш устами твоїми Господа Ісуса, і вірувати меш в серцї твоїм, що Бог Його підняв з мертвих, ти спас ся. Серцем бо віруєть ся на праведність, устами ж визнаєть ся на спасеннє.» Бог каже нам тут, що віра, яка привласнює виправдання, — це віра серцем, тобто віра, яка є не просто уявленням чи думкою, а вірою, що веде до дій відповідно до неї, а отже, вірою, яка веде до відкритого визнання устами Ісуса нашим Господом. Якщо хтось має якусь віру, чи те, що він називає вірою, і вона не веде його до відкритого визнання Христа, то його віра не виправдовує, бо це не віра серцем. Сам наш Господь Ісус Христос каже нам, що віра серця веде до відкритого визнання, бо Він говорить у Маттея 12:34: «від переповнї серця уста промовляють.» Віра в Ісуса Христа в серці неминуче веде до визнання Ісуса Господом устами, і якщо ви не визнаєте Ісуса своїм Господом устами, у вас немає виправдувальної віри і ви не виправдані.
6. Решту іншого боку істини про виправдання вірою ви знайдете в Якова 2:14, 18-24: «Яка користь, браттє моє, коли хто каже, що віру має, та дїл не має? чи може віра спасти його?» Ми бачимо тут, що віра, яку людина лише називає своєю, але яка не веде до діл відповідно до того, у що, за її словами, вона вірує, не може виправдати; але читаймо далі, вірші 18-24: «Ну, скаже хто: Ти віру маєш, а я дїла маю. Покажи менї віру твою з дїл твоїх, а я тобі докажу з дїл моїх віру мою. Ти віруєш, що Бог один; добре робиш: і біси вірують, та й тремтять. Чи хочеш же зрозуміти, чоловіче марний, що віра без дїл мертва? Авраам, отець наш, хиба не з дїл оправдив ся, піднявши Ісаака, сина свого, на жертівник? Чи бачиш, що віра допомагала дїлам його, і дїлами звершилась віра (тобто в ділах, до яких привела Авраамова віра, віра мала своє досконале виявлення); І сповнилось писаннє, що глаголе: „Увірував же Авраам Богові й полїчено йому (те) за праведність, і другом Божим наречено його.“ Чи бачите ж оце, що з дїл оправдуєть ся чоловік, а не з однієї віри?» Дехто бачить у цих словах суперечність між ученням Якова і вченням Павла, але жодної суперечності тут немає. Яків тут навчає нас важливої істини, а саме, що віра, яку людина, за її словами, має, але яка не виявляється в діях відповідно до сповідуваної віри, не виправдає. Виправдовує справжня віра, яка веде до дій, що відповідають істині, яку ми сповідуємо. Правда, ми виправдовуємося просто вірою, без діл закону, але це мусить бути справжня віра, інакше вона не виправдовує. Як хтось сказав: «Ми виправдовуємося вірою без діл, але не виправдовуємося вірою, яка є без діл». Віра, яку бачить Бог і на підставі якої Він виправдовує, неминуче веде до діл, які можуть бачити люди. Бог побачив Авраамову віру тієї ж миті, коли Авраам повірив, ще до того, як випала будь-яка нагода діяти, і зарахував цю віру Авраамові за праведність. Але віра, яку побачив Бог, була справжньою вірою і привела Авраама до діл, які могли бачити всі, і ці діла довели справжність його віри. Доказом віри для нас є діла, і ми знаємо, що той, хто не чинить діл, не має виправдувальної віри.
Ми не повинні, з одного боку, втрачати з поля зору істини, яку Павло наголошує проти легалізму, а саме, що ми виправдовуємося за єдиної і простої умови справжньої віри в Христа; але, з другого боку, не повинні втрачати з поля зору й істини, яку Яків наголошує проти антиномізму, а саме, що виправдовує тільки справжня віра, яка доводить свою щирість ділами. Легалістові, який намагається щось зробити, щоб заслужити виправдання, ми мусимо сказати: «Перестань трудитися і віруй у Того, Хто виправдовує нечестивого» (Римлян 4:5). Антиномієві, тобто тому, хто думає, що може жити беззаконним, недбалим, невідокремленим від світу, гріховним життям і все одно бути виправданим, тому, хто хвалиться, що має віру і нею виправданий, але не показує своєї віри ділами, ми мусимо сказати: «Яка користь, коли хто каже, що має віру, а діл не має? Чи може та віра спасти його?» (Якова 2:14, за англійським Переглянутим перекладом). Ми виправдовуємося самою лише вірою, але не вірою, яка є сама-одна, а вірою, яку супроводжують діла.
III. ОБСЯГ ВИПРАВДАННЯ
Гадаю, ми ясно показали, як саме людина виправдовується, а тепер переходимо до іншого питання, а саме — до обсягу виправдання. Якою мірою виправдана людина, що вірує в Господа Ісуса? На це питання дано дуже ясну, дивовижну і славну відповідь у Дїяннях 13:38, 39: «Відоме ж нехай буде вам, мужі брати, що через Него вам прощеннє гріхів проповідуєть ся; і від чого не могли ви у законї Мойсейовім оправдити ся, у Тому всякий віруючий оправдуєть ся.» Ці слова дуже ясно проголошують нам, що кожен, хто вірує в Ісуса Христа, виправданий від усього. Іншими словами, старий рахунок проти віруючого повністю стерто. Хоч яким поганим і чорним є цей рахунок, тієї миті, коли людина повірить в Ісуса Христа, рахунок стерто. Бог не має абсолютно нічого, що Він ставив би в провину тому, хто вірує в Ісуса Христа. Навіть якщо він ще дуже недосконалий віруючий, дуже молода людина і незрілий християнин, він досконало виправданий. Як каже Павло в Римлян 8:1: «Тим же то тепер нема нїякого осуду тим, що в Христї Ісусї» Або, як він каже далі в тому ж розділі, у віршах 33, 34: «Хто буде винуватити вибраних Божих? Бог же, той, що оправдує! Хто ж се, що осуджує? (Та ж) Христос умер, ба й воскрес; Він і по правицї в Отця, Він і заступаєть ся за нас!» Якби найпідліший убивця чи будь-який інший грішник на землі прийшов сюди цього ранку і просто тут, тепер, почувши євангелію Божої благодаті, повірив у Господа Ісуса Христа, довірився Йому як своєму Спасителеві і прийняв Його як такого, віддавши себе Йому і визнавши Його своїм Господом, — тієї ж миті, коли він це зробив би, кожен гріх, який він будь-коли вчинив, було б стерто, і його запис в очах Божих був би такий же білий, як запис найчистішого ангела на небі. Бог не має абсолютно нічого, що Він ставив би в провину тому, хто вірує в Ісуса Христа. Але й це ще не все. Павло йде ще далі в 2 Коринтян 5:21: «Бо Він (Бог) Того, хто не знав гріха, за нас гріхом зробив, щоб ми були праведностю Божою в Йому.» Тут нам прямо сказано, що той, хто вірує в Ісуса Христа, стає праведністю Божою в Христі. У Филипян 3:9 сказано, що коли людина в Христі, вона має не свою власну праведність, а «праведність від Бога у вірі». Іншими словами, відбувається повний обмін становищами між Христом і виправданим віруючим. Христос посів наше місце, місце прокляття на хресті (Галат 3:13). Бог Його «за нас гріхом зробив» (2 Коринтян 5:21). Бог зарахував Його до грішників і вчинив із Ним як із грішником, тож, умираючи на місці грішника, Він закликав: «Боже мій, Боже мій, чом мене покинув єси?» А коли ми виправдані, ми стаємо на Його місце, місце досконалого прийняття перед Богом, або, вживаючи точних слів Писання, — «щоб ми були праведностю Божою в Йому.» Бути виправданим — це більше, ніж бути прощеним! Прощення негативне: це усунення гріха; виправдання позитивне: це зарахування позитивної і досконалої праведності тому, кого виправдано. Ісус Христос так поєднаний із тим, хто вірує в Нього, що Бог зараховує наші гріхи Йому. Віруючий, зі свого боку, так поєднаний із Христом, що Бог зараховує Його праведність нам. Бог бачить нас не такими, якими ми є самі в собі, а такими, якими ми є в Ньому, і зараховує нас такими ж праведними, як Він. Коли Христове діло в нас буде завершене, ми будемо насправді тим, чим уже є в Божому обрахунку, але тієї миті, коли людина повірить, — що стосується Божого обрахунку, — вона абсолютно така досконала, якою колись буде. Наше теперішнє становище перед Богом абсолютно досконале, хоча наш теперішній стан може бути дуже недосконалим. Скористаюся знову знайомими рядками:
«Близько, так близько до Бога,
Ближче не можу я бути;
Бо в особі Його Сина
Я так само близько, як Він.
Дорогий, такий дорогий Богові,
Дорожчим не можу я бути;
Бо в особі Його Сина
Я так само дорогий, як Він.»
IV. ЧАС ВИПРАВДАННЯ
Залишається розглянути ще одне питання, хоча насправді ми вже відповіли на нього в сказаному, а саме — про час виправдання, тобто про те, коли віруючий виправданий. Коли ж віруючий виправданий? На це питання ясно відповідає один із наших текстів, Дїяння 13:39: «і від чого не могли ви у законї Мойсейовім оправдити ся, у Тому всякий віруючий оправдуєть ся.» Що я хочу, щоб ви особливо помітили тепер у цьому вірші, — це слово оправдуєть ся, у теперішньому часі: «у Тому всякий віруючий оправдуєть ся». Це ясно відповідає на питання, коли віруючий виправданий. У Христі Ісусі кожен, хто вірує в Нього, виправданий від усього тієї миті, коли він повірить. Тієї миті, коли людина повірить в Ісуса Христа, вона з’єднується з Христом, і тієї ж миті Бог зараховує їй Божу праведність. Повторю ще раз: якби найпідліший убивця чи будь-який інший грішник у світі прийшов до цієї зали цього ранку, поки я проповідую, і тут же, тепер, повірив у Господа Ісуса Христа, то тієї миті, коли він це зробив би, не лише кожен гріх, який він будь-коли вчинив, було б стерто, а й уся досконала Божа праведність у Христі була б записана на його рахунок, і його становище перед Богом було б таким же досконалим, яким воно буде, коли він пробуде на небі десять мільйонів років. Дозвольте мені ще раз розповісти вам випадок, про який я розповідав вам одного недільного вечора кілька тижнів тому. Одного недільного ранку я проповідував у церкві Муді в Чикаго на текст Римлян 8:1: «Тим же то тепер нема нїякого осуду тим, що в Христї Ісусї», і під час проповіді я сказав: «Якби найпідліша жінка, яка є в Чикаго, прийшла цього ранку до церкви на Чикаго-авеню і тут же, тепер, прийняла Ісуса Христа як свого Спасителя, то тієї миті, коли вона це зробила б, кожен гріх, який вона будь-коли вчинила, було б стерто, і її запис в очах Божих був би такий же білий, як запис найчистішої жінки в цій залі». Я не знав, що одна з жінок моєї громади того самого ранку пішла до мерзенного кубла беззаконня біля річки і запросила жінку, вигнанку суспільства, прийти послухати мою проповідь. Та жінка відповіла: «Я ніколи не ходжу до церкви. Церква не для таких, як я. Мене б там не прийняли, якби я й пішла». Жінка, яка була святою, відповіла: «У нашій церкві вас приймуть», і це, дякувати Богові, була правда. Але та наполягала: «Ні, мені не годиться ходити до церкви, церква не для таких, як я». Проте жінка, яка була святою, умовляла жінку, яка була грішницею, піти. Вона запропонувала провести її до церкви, але та сказала: «Ні, так ніяк не можна. Поліцейські мене знають, і хлопці на вулиці мене знають і часом кидають у мене каміння, і якби вони побачили, що ви йдете зі мною вулицею, то подумали б, що ви така сама, як я». Але жінка, яка була святою, мала Духа Учителя і сказала: «Мені байдуже, що про мене подумають. Якщо ви підете зі мною послухати проповідь пана Торрі, я піду поруч із вами». Інша жінка відмовилася. Але спасенна жінка так наполягала, що та, вигнанка, нарешті сказала: «Якщо ви підете вулицею на кілька кроків попереду, я йтиму за вами». Тож вони йшли вгору Ла-Салль-авеню: жінка, яка була святою, — на кілька кроків попереду, а жінка, яка була грішницею, — на кілька кроків позаду. Квартал за кварталом ішли вони, аж поки не дійшли до перехрестя Ла-Салль і Чикаго-авеню. Жінка, яка була святою, увійшла крізь двері вежі на розі, піднялася сходами, увійшла до церкви, і жінка, яка була грішницею, пішла за нею. Підійшовши до дверей, жінка, яка була грішницею, зазирнула досередини, побачила вільне місце під галереєю в найостаннішому ряду позаду і тихенько сіла на нього, і ледве вона сіла, як я сказав ті слова, які щойно навів: «Якби найпідліша жінка, яка є в Чикаго, прийшла цього ранку до церкви на Чикаго-авеню і тут же, тепер, прийняла Ісуса Христа як свого особистого Спасителя, то тієї миті, коли вона це зробила б, кожен гріх, який вона будь-коли вчинила, було б стерто, і її запис в очах Божих був би такий же білий, як запис найчистішої жінки в цій залі». Мої слова попливли над слухачами і впали в серце жінки, яка була грішницею. Вона повірила в це, повірила, що Ісус помер за неї, повірила, що пролиттям Його крові вона може бути спасенна, — вона повірила і тут же знайшла прощення, мир і виправдання. А коли зібрання закінчилося, вона підійшла проходом наперед, коли я сходив з кафедри, і, зі сльозами, що струменіли по її обличчю, подякувала мені за благословення, яке отримала. І я повторюю це тут цього ранку, не знаючи, хто може тут бути, не знаючи, яким може бути таємне життя будь-кого з вас, присутніх, не знаючи, які гріхи можуть бути приховані у вашому серці: якби найпідліший чоловік чи жінка на землі прийшли цього ранку до Церкви Відчинених Дверей і тут же, тепер, довірилися Ісусові Христу, то тієї миті, коли ви це зробили б, кожен гріх, який ви будь-коли вчинили, було б стерто, і вмить ваш запис в очах Божих став би таким же білим не лише, як запис найчистішої жінки в цій залі, а й як запис найчистішого ангела на небі; і не тільки це, а й уся досконала Божа праведність, що вбирала нашого Господа Ісуса Христа, була б записана на ваш рахунок, і ви були б так само близькі й так само дорогі Богові, як Сам Господь Ісус Христос. Ось що таке доктрина виправдання вірою. Чудова доктрина! Славна доктрина!