Розділ 7 · 36 хв читання · 47 хв слухання
Особовість Святого Духа
«…причастє сьвятого Духа…» — 2 Коринтян 13:14.
Тема нашої сьогоднішньої ранкової проповіді — «Особовість Святого Духа». Жоден цикл проповідей про основи нашої християнської віри не був би повним без проповіді про особовість і Божественність Святого Духа. Доктрина про особовість Святого Духа водночас основоположна й життєво важлива. Хто не знає Святого Духа як Особу, той не досяг повного й завершеного християнського досвіду. Хто знає Бога Отця і Бога Сина, але не знає Бога Святого Духа, той не досяг ані християнського розуміння Бога, ані цілком християнського досвіду. На перший погляд вам може здатися, що доктрина про особовість Святого Духа суто технічна і, мабуть, непридатна для практики, але це не так. Як ми невдовзі побачимо, доктрина про особовість Святого Духа має першорядне практичне значення.
I. ВАЖЛИВІСТЬ ДОКТРИНИ ПРО ОСОБОВІСТЬ СВЯТОГО ДУХА
1. Доктрина про особовість Святого Духа надзвичайно важлива з погляду поклоніння. Якщо Святий Дух — Особа, і притім Божественна Особа, а це так, і якщо ми не знаємо Його як такого, якщо ми думаємо про Святого Духа лише як про безособовий вплив чи силу, то ми позбавляємо Божественну Особу поклоніння, яке Їй належить, і любові, яка Їй належить, і довіри, і віддання себе, і послуху, які Їй належать. І дозвольте мені на цьому місці зупинитися й запитати кожного з вас: «Чи поклоняєтеся ви Святому Духові?» Теоретично ми всі поклоняємося Йому щоразу, коли співаємо славослів’я довгим розміром:
«Хваліть Творця, Джерело благ,
Хваліть Його, земні створіння,
Хваліть Його, небесні сили,
Хваліть Отця, і Сина, й Духа Святого».
Теоретично ми всі поклоняємося Йому щоразу, коли співаємо «Gloria Patri»: «Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові. Як було споконвіку, так і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь». Але одна річ — робити щось теоретично, і зовсім інша — робити це насправді. Одна річ — співати слова, і зовсім інша — усвідомлювати зміст і силу слів, які ви співаєте. Кілька років тому я мав разючу ілюстрацію цього. Я їхав на біблійну конференцію в штаті Нью-Йорк. Мені треба було проїжджати через місто за чотири милі від місця, де проходила конференція. У тому місті жила моя родичка, і дорогою на конференцію я заїхав до неї, і вона поїхала зі мною на конференцію. Ця родичка була християнкою, набагато старшою за мене, християнкою набагато довше, ніж я, членом пресвітеріанської церкви, вихованою на Короткому катехизисі, цілком ортодоксальною. Того ранку я говорив на конференції про особовість Святого Духа. Коли промова скінчилася, ми чекали на веранді готелю на трамвай, щоб повернутися до міста. Моя родичка обернулася до мене й сказала: «Арчі, я ніколи досі не думала про це як про особу». Що ж, я теж ніколи не думав про це як про особу, але, дякувати Богові, я пізнав Його як Особу.
2. По-друге, з практичного погляду надзвичайно важливо, щоб ми знали Святого Духа як Особу. Якщо ви думаєте про Святого Духа, як думає багато хто навіть серед християн, лише як про вплив чи силу, то ваша думка буде такою: «Як мені заволодіти Святим Духом і використовувати Його?» Але якщо ви думаєте про Нього по-біблійному, як про Божественну Особу, ваша думка буде такою: «Як Святому Духові заволодіти мною і використовувати мене?» Хіба немає різниці між думкою, що людина, черв’як, використовує Бога, щоб молотити гору, і думкою, що Бог використовує людину, черв’яка, щоб молотити гору? Перше уявлення поганське, воно по суті не відрізняється від уявлення африканського фетишиста, який використовує свого бога. Друге уявлення — що Бог Святий Дух заволодіває нами й використовує нас — величне й християнське. Якщо ви думаєте про Святого Духа лише як про вплив чи силу, ваша думка буде такою: «Як мені отримати більше Святого Духа?» Але якщо ви думаєте про Нього по-біблійному, як про Особу, ваша думка буде такою: «Як Святому Духові отримати більше мене?» Перше уявлення, уявлення про Святого Духа як про простий вплив чи силу, неминуче веде до самовпевненості, до самовивищення, до виставляння себе напоказ. Якщо ви думаєте про Святого Духа як про вплив чи силу, а потім уявляєте, що прийняли Святого Духа, то неминуче почнете чванитися, ніби належите до вищого розряду християн. Пам’ятаю жінку, яка одного дня на Нортфілдській біблійній конференції підійшла до мене після промови й сказала: «Брате Торрі, я хочу поставити вам запитання, але перш ніж поставлю його, хочу, щоб ви знали: я — жінка Святого Духа». Мене аж пересмикнуло. Це звучало зовсім не так. Але, з другого боку, якщо ви думаєте про Святого Духа по-біблійному, як про Божественну Особу безмежної величі, яка приходить оселитися в наших серцях, заволодіти нами й використовувати нас, це веде до зречення себе, до самозаперечення, до самоприниження. Я не знаю думки, яка більше здатна кинути людину в порох і тримати її в поросі, ніж ця велика біблійна істина про Святого Духа як Божественну Особу, що приходить оселитися в наших серцях, заволодіти нашим життям і використовувати нас.
3. Доктрина про особовість Святого Духа надзвичайно важлива з погляду досвіду. Тисячі й десятки тисяч християнських чоловіків і жінок можуть засвідчити, що їхній досвід цілковито змінився, коли вони пізнали Святого Духа як Особу. Власне кажучи, ця промова про особовість Святого Духа, яку я по суті виголошував майже в кожному місті, де будь-коли проводив цикл зібрань, у певному сенсі, мабуть, найабстрактніша й найтехнічніша тема, за яку я будь-коли брався перед широкою аудиторією, і все ж, попри це, більше чоловіків і жінок підходили до мене після цієї промови і більше писали мені, свідчачи про особисте благословення, ніж після будь-якої іншої промови, яку Бог дозволив мені виголосити.
II. ЧОТИРИ ЛІНІЇ ДОКАЗІВ ОСОБОВОСТІ СВЯТОГО ДУХА
Є чотири окремі й чітко відмінні лінії доказів особовості Святого Духа.
1. Перша лінія доказів особовості Святого Духа полягає в тому, що Біблія приписує Святому Духові всі характерні ознаки, або риси, особовості. Які ж характерні риси особовості? Знання, почуття й воля. Кожна істота, яка знає, відчуває й має волю, — особа. Часто, коли ви кажете, що Святий Дух — Особа, люди розуміють вас так, ніби Святий Дух має руки й ноги, пальці на руках і на ногах, очі, вуха, ніс, уста й таке інше. Але це не ознаки особовості, це ознаки тілесності. Кожна істота, яка знає, думає й має волю, — особа, чи має вона тіло, чи ні. А всі ці риси особовості Біблія приписує Святому Духові.
(1) Відкрийте у своїх Бібліях 1 Коринтян 2:11. «Хто бо з людей знає, що в чоловіку, окрім духа чоловічого, що в ньому? Так і що в Бозї, нїхто не знає, тільки Дух Божий.» Тут Святому Духові приписано знання. Іншими словами, Святий Дух — не просто просвітлення, яке сходить на ваш і мій розум, завдяки чому наш розум прояснюється й зміцнюється, щоб бачити істину, якої він інакше не відкрив би. Святий Дух — Особа, яка Сама знає Боже й відкриває нам те, що Сама знає.
(2) Тепер відкрийте 1 Коринтян 12:11: «Все ж се дїйствує один і той же Дух, удїляючи кожному, яко ж хоче» Тут Святому Духові приписано волю. Думка явно така: Святий Дух — не божественна сила, якою ми заволодіваємо й користуємося за своєю волею, а Особа, яка заволодіває нами й використовує нас за Своєю волею. Це один з найосновніших фактів щодо Святого Духа, який ми маємо пам’ятати, якщо хочемо стати в правильні стосунки з Ним. На цьому місці збивається з дороги більше людей, ніж майже на будь-якому іншому. Вони намагаються заволодіти якоюсь божественною силою, якою могли б користуватися за своєю волею. Я щиро дякую Богові, що немає такої божественної сили, якою я міг би заволодіти й користуватися за своєю волею. Що я, у своїй нерозумності й незнанні, робив би з божественною силою, якого лиха міг би накоїти! Але, з другого боку, я ще більше радію з того, що хоча немає божественної сили, якою я міг би заволодіти й користуватися за своєю нерозумною волею, є Божественна Особа, яка може заволодіти мною й використовувати мене за Своєю безмежно мудрою й люблячою волею.
(3) Відкрийте тепер Римлян 8:27. «Той же, хто вивідує серця, знає, яка думка в Духа; бо по Богу промовляє за сьвятих» На що я хочу, щоб ви тут звернули увагу, — це вираз «думка в Духа». Грецьке слово, перекладене тут як «думка», — слово всеохопне, у ньому є поняття і думки, і наміру. Це те саме слово, яке вжито в 7-му вірші цього розділу, де читаємо: «думаннє тїлесне — ворогуваннє проти Бога», — і думка тут та, що проти Бога не лише думання тіла, а все моральне й розумове життя тіла є ворогуванням проти Бога.
(4) Тепер звернімося до надзвичайно визначного місця — Римлян 15:30. «Благаю ж вас, браттє, Господом нашим Ісусом Христом і любовю Духа, помагайте менї молитвами за мене до Бога» На що я хочу, щоб ви звернули увагу в цьому вірші, — це слова «любовю Духа». Це дивовижна думка. Вона навчає нас, що Святий Дух — не просто сліпий вплив чи сила, хай якою благодійною вона була б, що входить у наші серця й життя, а Божественна Особа, яка любить нас найніжнішою любов’ю. Цікаво, чи багато хто з нас коли-небудь глибоко замислювався над «любовю Духа». Цікаво, чи багато хто з нас, служителів, присутніх тут сьогодні, коли-небудь проповідував про любов Духа. Цікаво, чи багато хто з вас коли-небудь чув проповідь про любов Духа. Щодня свого життя ви стаєте на коліна перед Богом Отцем — принаймні я сподіваюся, що стаєте, — і кажете: «Небесний Отче, дякую Тобі за Твою велику любов, яка спонукала Тебе дати Твого Сина, щоб Він зійшов у цей світ і помер на хресті на Голгофі замість мене». Щодня свого життя ви стаєте на коліна, підводите очі до лиця Ісуса Христа, Сина, і кажете: «Благословенний Сину Божий, дякую Тобі за ту велику любов Твою, яка спонукала Тебе в послуху Отцеві зійти в цей світ і померти замість мене на хресті на Голгофі». Але чи ставали ви коли-небудь на коліна, підводили очі до Святого Духа й казали Йому: «Святий Духу, дякую Тобі за ту велику любов Твою»? А проте своїм спасінням ми так само істинно завдячуємо любові Святого Духа, як і любові Отця та любові Сина. Якби не любов Бога Отця до мене, яка зглянулася на мене в моєму загубленому стані, так, яка передбачила моє падіння й загибель і послала Свого Сина в цей світ, щоб Він помер на хресті, помер замість мене, я сьогодні був би в пеклі. Якби не любов Ісуса Христа, Сина, який у послуху Отцеві зійшов у цей світ, щоб покласти Своє життя як досконалу спокутну жертву на хресті на Голгофі замість мене, я сьогодні був би в пеклі. Але якби не любов Святого Духа до мене, який у послуху Отцеві й Синові зійшов у цей світ, розшукав мене в моєму загубленому стані, ішов за мною день за днем, і тиждень за тижнем, і місяць за місяцем, і рік за роком, коли я не хотів Його слухати, коли я свідомо повертався до Нього спиною, коли я ображав Його, ішов за мною в такі місця, куди Такому Святому, мабуть, було мукою йти, ішов за мною день за днем, тиждень за тижнем, місяць за місяцем, рік за роком, аж поки нарешті Йому вдалося привести мене до тями, дати мені усвідомити мій цілковито загублений стан, і Він відкрив мені Господа Ісуса як саме того Спасителя, якого я потребував, і спонукав мене й уможливив мені прийняти Господа Ісуса як мого Спасителя і мого Господа, — якби не ця терпляча, довготерпелива, невтомна любов Духа Божого до мене, я сьогодні був би в пеклі.
(5) Відкрийте тепер одне місце в Старому Завіті. Неємії 9:20. «І дав єси їм Духа твого доброго, щоб на путь їх наводив, і манни твоєї не віднимав від уст їх, та й воду давав їм, щоб гасили смагу.» Тут Святому Духові приписано і розум, і доброту. Це місце не додає нічого до думки, яку ми вже мали: я навів його просто тому, що воно зі Старого Завіту. Є люди, які кажуть, що доктрина про особовість Святого Духа є в Новому Завіті, але її немає в Старому; але тут ми знаходимо її в Старому Завіті так само ясно, як і в Новому. Звісно, у Старому Завіті ми знаходимо її не так часто, як у Новому, бо нинішній час — це доба Святого Духа; але доктрина про особовість Святого Духа там, у Старому Завіті, є. Багато хто каже, що доктрини про Трійцю немає в Старому Завіті, що вона є в Новому, але немає в Старому. Але вона є в Старому, у найпершому розділі Біблії. У 1 Мойсея 1:26 читаємо: «І рече Бог: Сотворимо чоловіка в наш образ і в подобу». Тут ясно виявляється множинність Осіб у Божестві. Бог не сказав: «Я сотворю» або «Нехай Я сотворю людину на Мій образ». Він сказав: «Створімо Ми людину на Наш образ, за Нашою подобою». Три Особи Трійці знаходимо в перших трьох віршах Біблії: «У початку сотворив Бог небо та землю.» Тут маєте Бога Отця. «Земля ж була пуста і пустошня, і темрява лежала над безоднею; і дух Божий ширяв понад водами.» Тут маєте Святого Духа. «І рече Бог», — тут маєте Слово, — «Настань, сьвіте! І настав сьвіт.» Тут ми маємо три Особи Трійці в перших трьох віршах Біблії. Власне кажучи, доктрина про Трійцю трапляється в Старому Завіті сотні разів. У єврейській Біблії вона є в кожному місці, де у вашій Біблії стоїть слово «Бог», бо єврейське слово, що означає Бога, — іменник у множині. У буквальному перекладі це було б «Боги», а не «Бог». У тому самому місці, на яке унітарії та юдеї, що відкидають Божественність Христа, так часто посилаються як на остаточний доказ того, що Божественність Христа не може бути правдою, а саме в 5 Мойсея 6:4, знаходиться та сама доктрина, яку вони намагаються спростувати; бо 5 Мойсея 6:4 у буквальному перекладі звучало б так: «Слухай, Ізраїлю: Єгова, Боги наші, — Єгова єдиний». Чому євреї з їхнім палким єдинобожжям уживали для Бога ім’я в множині? Це питання бентежило єврейських граматиків і лексикографів, і найкраще пояснення, до якого вони змогли дійти, було те, що вжита тут для Бога множина — це pluralis majestatis, множина величі. Це пояснення зовсім недостатнє, не кажучи вже про те, що pluralis majestatis у Старому Завіті — фігура мови дуже сумнівної вірогідності. Є інше пояснення, значно ближче під рукою і значно повніше й переконливіше, а саме: натхненні єврейські автори вживають для Бога ім’я в множині, попри їхнє палке єдинобожжя, тому що в єдиному Божестві є множинність Осіб.
(6) Тепер відкрийте Єфесян 4:30. «І не засмучуйте Духа сьвятого Божого, котрим ви запечатані в день викупу» Тут Святому Духові приписано смуток. Іншими словами, Святий Дух — не просто сліпий безособовий вплив чи сила, що приходить перебувати у вашому і моєму серці, а Особа, Особа, яка любить нас, Особа свята й надзвичайно чутлива до гріха, Особа, яка відсахується від гріха навіть у тому, що ми називаємо його найлегшими формами, так, як найсвятіша жінка на землі ніколи не відсахувалася від гріха в його найгрубіших і найогидніших формах. І Він бачить усе, що ми робимо, Він чує все, що ми кажемо, Він бачить самі наші думки, жодна мимобіжна фантазія не може й на мить затриматися в нашому розумі, щоб Він її не побачив. І якщо є щось нечисте, несвяте, непристойне, неправдиве, фальшиве, осудливе чи будь-яким чином не подібне до Христа, Він невимовно засмучується. Це дивовижна думка, і для мене вона — наймогутніше спонукання до християнського життя, яке я знаю. Скількох юнаків стримує від того, що вони інакше зробили б, думка, що коли б вони це зробили, мати могла б про це почути, і це невимовно засмутило б її. Скільки юнаків приїжджало до великого міста і в якусь годину спокуси вже збиралися зайти в таке місце, куди жодна людина, що себе поважає, не повинна заходити, але саме тоді, коли рука вже лежала на дверній ручці і вони збиралися відчинити двері, їм спадала думка: «Якщо я туди зайду, мати може про це почути, а якщо почує, це її мало не вб’є», — і вони відверталися, так і не зайшовши; але є Один, святіший за найсвятішу матір, яку будь-хто з нас коли-небудь знав, Один, який любить нас ніжнішою любов’ю, ніж любить нас наша рідна мати, і який бачить усе, що ми робимо, не тільки при денному світлі, а й під покровом ночі; який чує кожне слово, що ми промовляємо, кожне необережне слово, що зривається з наших уст; який бачить кожну думку, яку ми плекаємо, так, який бачить кожну швидкоплинну фантазію, якій ми дозволяємо на мить затриматися в нашому розумі; і якщо є щось несвяте, нечисте, непристойне, негоже, недобре, різке, осудливе чи будь-яким чином не подібне до Христа в учинку, слові чи думці, Він бачить це й невимовно засмучується. О, як часто мені спадала на думку якась думка чи уява, не знаю, з якого джерела, якої я не повинен був плекати, і саме тоді, коли я вже збирався дати їй притулок, приходила думка: «Святий Дух бачить це, і це засмутить Його», — і та думка зникала. Якщо ми триматимемо в розумі цю думку про Святого Духа, вона допоможе нам розв’язати всі питання, що бентежать сьогодні молодого віруючого. Наприклад, питання: «Чи повинен я як християнин ходити в театр або в кіно?» Що ж, якщо ви підете, Святий Дух піде теж, бо Він перебуває в серці кожного віруючого й іде всюди, куди йде віруючий. Чи бували ви коли-небудь у житті в театрі чи на кіносеансі, де, на вашу думку, атмосфера місця була б до вподоби Святому Духові? Якщо ні, не ходіть. Чи повинен я як християнин ходити на танці? Що ж, і тут, якщо ви підете, Святий Дух неодмінно піде теж. Чи бували ви коли-небудь у житті на танцях, де, як ви вірили, атмосфера місця була б до вподоби Святому Духові? Чи грати мені як християнинові в карти? Чи бували ви коли-небудь за все своє життя на картярському вечорі, навіть на найдобірнішій маленькій сусідській зустрічі чи навіть на домашній зустрічі для гри в карти, де, на вашу думку, атмосфера місця була б до вподоби Святому Духові? Якщо ні, не грайте. Так само з усіма питаннями, що постають і які дехто з нас так важко розв’язує: ця думка про Святого Духа допоможе вам розв’язати їх усі, і розв’язати правильно, якщо ви справді прагнете розв’язати їх правильно, а не просто робити те, що подобається вам самим.
2. Друга лінія доказів особовості Святого Духа полягає в тому, що Святому Духові приписано багато дій, які може виконувати лише особа. У Біблії є багато прикладів цього, але сьогодні вранці я обмежу наш розгляд трьома випадками.
(1) Знову відкрийте 2-й розділ 1 Коринтян. У 10-му вірші читаємо: «Нам же Бог відкрив Духом своїм; бо Дух усього дослїджує, навіть і глибокостей Божих.» Тут Святого Духа зображено як Того, хто досліджує глибини Божі. Іншими словами, як ми вже сказали в попередньому пункті, Святий Дух — не просто просвітлення, завдяки якому наш розум стає ясним і сильним, щоб збагнути істину, якої він інакше не відкрив би, а Святий Дух — Особа, яка Сама досліджує глибини Божі й відкриває нам те, що знаходить. Такі слова можна сказати лише про особу.
(2) Тепер відкрийте Римлян 8:26 «Так же само й Дух помагає нам в немощах наших; про що бо молитись нам так, як треба, не знаємо, та сам Дух заступаєть ся за нас стогнаннєм невимовним.» Тут Святого Духа зображено як Того, хто робить те, що може робити лише особа, — молиться. Святий Дух — не просто вплив, що приходить спонукати нас до молитви, і не просто провід для нас, коли ми підносимо свої молитви. Він — Особа, яка Сама молиться. Кожен, хто вірує в Христа, має дві Божественні Особи, які моляться за нього. По-перше, Син, наш Заступник перед Отцем, який завжди живий, щоб заступатися за нас там, нагорі, праворуч Бога, на місці влади (1 Йоана 2:1 і Євреїв 7:25). По-друге, Святий Дух, який молиться через нас тут, унизу. О, яка дивовижна думка, що ці дві Божественні Особи щодня моляться за нас! Яке відчуття безпеки вона нам дає!
(3) Тепер відкрийте два інші, тісно пов’язані між собою місця. Йоана 14:26. «Утїшитель же, Дух сьвятий, котрого пішле Отець в імя моє, Той научить вас усього, й пригадає вам усе, що я глаголав вам.» Тут Святого Духа зображено як Того, хто робить те, що могла б робити лише особа, а саме навчає. Ту саму думку маємо в Йоана 16:12-14. «Ще багато маю глаголати вам, та ви не можете носити нинї. Як же прийде той Дух правди, то проведе вас до всякої правди; бо глаголати ме не від себе, а все, що чути ме, буде глаголати, й що настане, звістить вам. Той мене прославить: бо з мого прийме і звістить вам.» Тут знову Святого Духа зображено як живого, особового Вчителя. Нашим привілеєм є мати сьогодні Святого Духа, живу Особу, своїм Учителем. Щоразу, коли ми досліджуємо свої Біблії, ми можемо мати цю Божественну Особу, Автора Книги, щоб Він тлумачив її нам і навчав нас її значення. Це дорогоцінна думка. Як часто багато хто з нас, слухаючи якогось великого людського вчителя, якого Бог особливо благословив для нас, думав: «О, якби я міг слухати цю людину щодня, тоді, можливо, я зробив би якийсь поступ у своєму християнському житті», — але ми можемо щодня мати своїм Учителем Вчителя, незрівнянно здібнішого за найбільшого людського вчителя, який будь-коли говорив, — Святого Духа.
3. Третя лінія доказів особовості Святого Духа полягає в тому, що Святому Духові приписано служіння, яке можна приписати лише особі. Подивіться, наприклад, на Йоана 14:16, 17. Тут ми читаємо: «І я вблагаю Отця, і дасть вам иншого утїшителя, щоб пробував з вами по вік, — Духа правди, котрого сьвіт не може прийняти; бо не видить Його, анї знає Його; ви ж знаєте Його, бо з вами пробуває і в вас буде.» Тут Святого Духа зображено як иншого утїшителя, який приходить, щоб заступити місце нашого Господа Ісуса. Досі наш Господь Ісус був для них Другом, завжди поруч, щоб допомогти їм у кожній скруті, яка поставала. Але тепер Він відходив, і їхні серця сповнилися тривогою, і Він каже їм, що хоча Він відходить, приходить Інший, щоб заступити Його місце. Чи можете ви уявити, щоб наш Господь Ісус сказав таке, якби той Інший, що мав прийти на Його місце, був лише безособовим впливом чи силою? Чи можете ви уявити, щоб наш Господь Ісус сказав те, що Він каже в Йоана 16:7: «Тільки ж я правду глаголю вам: лучче вам, щоб я пійшов; як бо не пійду, Утішитель не прийде до вас; як же пійду, пришлю Його до вас.» — якби те, що мало прийти на Його місце, було не іншою Особою, а лише впливом чи силою? Чи можна в такому разі хоч на мить уявити, щоб наш Господь міг сказати, що краще, аби Він, Божественна Особа, відійшов, а лише вплив чи сила, хай яка божественна, прийшла на Його місце? Ні! Ні! Наш Господь сказав ось що: Він, одна Божественна Особа, відходить, але інша Особа, так само Божественна, приходить, щоб заступити Його місце. Ця обітниця для мене — одна з найдорогоцінніших обітниць у всьому Слові Божому для нинішньої доби: думка про те, що під час відсутності мого Господа, аж до того радісного дня, коли Він повернеться знову, інша Особа, так само божественна, як Він, є поруч зі мною, так, перебуває в моєму серці щомиті, щоб спілкуватися зі мною й допомагати мені в кожній скруті, яка тільки може постати. Гадаю, ви знаєте, що грецьке слово, перекладене в цих віршах як «Утішитель», означає більше, ніж «Утішитель». Воно означає «Утішитель» і ще дуже багато іншого. Грецьке слово, перекладене так, — parakletos. Це складне слово, утворене зі слова para, що означає «поруч», і kletos — «покликаний»: «той, кого покликано стати поруч з іншим», щоб стати на його бік і допомагати йому в кожній скруті, яка постає. Це те саме слово, яке перекладено як «заступник» у 1 Йоана 2:1: «…коли хто згрішить, заступника маємо (parakleton) перед Отцем, Ісуса Христа праведника». Але слово «адвокат» (англ. Advocate), яким це місце передано в англійській Біблії, не передає повної сили цього слова. Етимологічно воно означає приблизно те саме. «Адвокат» — латинське слово, перенесене в англійську мову. Воно складене з двох слів: ad, що означає «до», і vocatus — «покликаний», тобто той, кого покликано до іншого, щоб стати на його бік або допомогти йому. Але в нашому вжитку воно набуло вужчого значення. Грецьке ж слово, як уже сказано, означає «той, кого покликано стати поруч з іншим», і думка тут про помічника, завжди поруч зі своєю порадою, своєю силою і будь-якою потрібною допомогою. Досі Сам Господь Ісус був їхнім Параклетом, тобто Другом, завжди поруч, щоб допомогти. Щоразу, коли вони потрапляли в якусь біду, вони просто зверталися до Нього. Наприклад, одного разу вони не знали, як бути з молитвою, і сказали Господеві: «Господи, навчи нас молитись». І Він навчив їх молитися. Іншого разу, коли Ісус ішов до них по воді, а їхній перший страх минув і Він сказав: «се я: не лякайтесь», — тоді Петро сказав Йому: «Господи, коли се Ти, звели менї йти до Тебе по водї». І Господь сказав: «Іди». Тоді Петро переліз через борт рибальського човна й почав іти до Ісуса по воді. Мабуть, він обернувся, відвів очі від Господа й подивився на рибальський човен, щоб перевірити, чи помічають інші учні, Йоан, і Яків, і решта, як добре в нього виходить, але щойно він відвів очі від Господа, як почав тонути, і закричав: «Господи, спаси мене», — і Ісус простяг руку й підтримав його. Так само, коли вони потрапляли в будь-яку іншу скруту, вони зверталися до Господа, і Він визволяв їх. Але тепер Він відходив, і тривога сповнила їхні серця, і Господь сказав їм: «Так, Я відходжу, але Інший, так само божественний, так само здатний допомогти, приходить, щоб заступити Моє місце», — і цей інший Параклет з нами, куди б ми не йшли, щогодини дня і ночі. Він завжди поруч з нами. Якщо ця думка ввійде у ваше серце й залишиться там, ви ніколи більше не матимете й хвилини страху, хоч би скільки ви жили. Як ми можемо боятися за будь-яких обставин, якщо Він поруч з нами? Вас може оточити розлютований натовп. Але що з того, якщо Він іде між вами й натовпом? Ця думка прожене всякий страх. Кілька років тому я мав разючу ілюстрацію цього у власному досвіді. Я виступав на біблійній конференції на озері Кьюка в штаті Нью-Йорк. У мене був двоюрідний брат, який мав котедж за чотири милі вгору по озеру, і я поїхав туди й провів у нього свій день відпочинку. Наступного дня він привіз мене на своєму паровому катері до пристані, де проходила конференція. Коли я сходив з катера на пристань, він сказав мені: «Приїжджай знову сьогодні ввечері й переночуй у нас», — і я пообіцяв йому, що приїду; але я не усвідомлював, що обіцяю. Того вечора, коли промова скінчилася, я вийшов з готелю й вирушив пішки, і виявилося, що я взявся за неабияку справу. Котедж був за чотири милі, а пройти чотири милі чи вісім миль за звичайних обставин було дрібницею, але насувалася буря, усе небо затягло хмарами. Стежка вела вздовж урвища над озером, і стежка пролягала близько від краю урвища. Подекуди озеро було, може, не більше ніж на десять чи дванадцять футів нижче, а подекуди — футів на тридцять чи сорок нижче. Я ніколи раніше не ходив цією стежкою, і оскільки не було видно навіть зірок, я зовсім не бачив стежки. До того ж уже пройшла буря, яка вимила впоперек стежки глибокі рівчаки, у які можна було впасти й зламати ногу. Я не бачив цих рівчаків, хіба що коли раптово спалахувала блискавка, і тоді я бачив один, а потім ставало ще темніше, і я був сліпіший, ніж будь-коли. Ідучи цією стежкою так близько від краю урвища, з усіма тими промоїнами впоперек неї, я відчував, що йти небезпечно, і подумував повернутися; але тоді мені спала думка: «Ти пообіцяв, що прийдеш сьогодні ввечері, і, може, вони не лягають спати й чекають на тебе». Тож я відчув, що мушу йти далі. Але було моторошно й лячно йти краєм того урвища такою непевною стежкою, якої я не бачив, і чути тільки, як ридає, і голосить, і стогне озеро біля підніжжя урвища, здіймаючись під бурею, що швидко насувалася. Тоді мені спала думка: що ти розповідав людям там, на конференції, про Святого Духа як Особу, яка завжди поруч з нами? І я відразу усвідомив, що Святий Дух іде між мною і краєм урвища; і ті чотири милі в темряві стали чотирма милями без страху, радісною, а не страшною прогулянкою. Якось я висловив цю думку в Королівському Альберт-холі в Лондоні одного темного, похмурого лютневого дня. На зібранні була одна молода жінка, яка дуже боялася темряви. Їй здавалося просто неможливим самій увійти в темну кімнату. Коли зібрання скінчилося, вона поспішила додому, увірвалася до кімнати, де сиділа її мати, і вигукнула: «О мамо, я чула сьогодні найдивовижнішу промову про Святого Духа, який завжди поруч з нами як наш повсякчасний Помічник і Захисник. Я більше ніколи не боятимуся темряви». Її мати була практичною англійкою і сказала їй: «Що ж, подивімося, наскільки це правда. Ану піди нагору, на верхній поверх, у темну кімнату, зачини двері й побудь там сама в темряві». Донька збігла сходами нагору, увійшла в темну кімнату, зачинила двері, і стало зовсім темно, і, «О, — написала вона мені наступного дня, — було темно, зовсім темно, але та кімната була світла й славна від присутності Святого Духа».
У цій думці також ліки від безсоння. Чи страждав хтось із вас коли-небудь на безсоння? Я страждав. Два темні, жахливі роки. Ніч у ніч я лягав у ліжко, як мені здавалося, мало не мертвий від бажання спати, і думав, що вже напевно засну, бо ледве міг не спати; але щойно моя голова торкалася подушки, як я знав, що не засну, і чув, як годинник б’є дванадцяту, першу, другу, третю, четверту, п’яту, шосту, а тоді вже час було вставати. Здавалося, що я зовсім не спав, хоча не сумніваюся, що спав: бо я вірю, що люди, які страждають на безсоння, сплять більше, ніж їм здається, інакше ми померли б; але здавалося, що я зовсім не спав, і так тривало цілих два роки, аж поки я не подумав, що як не зможу спати, то втрачу розум. А тоді я дістав визволення. Роками я лягав і засинав майже відразу, як моя голова торкалася подушки. Але однієї ночі я ліг спати в Біблійному інституті в Чикаго, де тоді жив. Я сподівався заснути майже негайно, як у мене вже повелося, але щойно моя голова торкнулася подушки, як я знав, що не засну. Безсоння повернулося. Якщо воно колись навідувалося до вас, ви завжди його впізнаєте. Здавалося, ніби Безсоння сидить на бильці ліжка, схоже на чортеня, шкірить до мене зуби й каже: «Я повернулося ще на два роки». «О, — подумав я, — ще два роки цього жахливого безсоння». Але того самого ранку я навчав студентів в аудиторії поверхом нижче про особовість Святого Духа, і майже відразу мені спала думка: «Що це ти розповідав сьогодні вранці студентам унизу про Святого Духа, який завжди з нами?» І я сказав: «Чому ж ти не робиш того, що проповідуєш?» І я підвів очі й сказав: «О благословенний Святий Духу Божий, Ти тут; якщо Ти маєш що сказати мені, я слухатиму». І Він відкрив мені дещо з солодких і дорогоцінних речей про Ісуса Христа, сповнивши мою душу спокоєм, миром і радістю, і не встиг я отямитися, як уже спав, а потім не встиг отямитися, як настав ранок; і щоразу, коли відтоді Безсоння навідувалося й сідало на бильце мого ліжка, я робив те саме, і це ніколи не підводило.
У цій думці також ліки від усякої самотності. Якщо думка про Святого Духа як про повсякчас присутнього Друга, завжди поруч, хоч раз увійде у ваше серце й залишиться там, ви ніколи більше не матимете й хвилини самотності, доки житимете. Більшу частину останніх шістнадцяти років моє життя було самотнім. Я часто бував розлучений з усією своєю родиною на кілька місяців поспіль. Іноді я не бачив своєї дружини два чи три місяці поспіль, а протягом вісімнадцяти місяців я не бачив жодного члена своєї родини, крім дружини. Однієї ночі я ходив по палубі пароплава в Південних морях між Новою Зеландією і Тасманією. Ніч була бурхлива. Більшість інших пасажирів лежали внизу хворі, ніхто з офіцерів чи матросів не міг ходити зі мною, бо в них було повно клопоту з кораблем. Мені довелося ходити по палубі самому. Четверо з п’яти інших членів моєї родини були на іншому боці земної кулі, за сімнадцять тисяч миль найкоротшим шляхом, яким я міг до них дістатися, а єдиного члена родини, який був ближче, того вечора зі мною не було. Ходячи по палубі сам, я почав думати про чотирьох дітей за сімнадцять тисяч миль і вже ось-ось мав засумувати, коли мені спала думка про Святого Духа поруч зі мною, про те, що коли я йду, Він робить зі мною кожен крок, — і вся самотність зникла. Кілька років тому я висловив цю думку в місті Сент-Пол, і після промови до мене підійшов лікар і сказав: «Хочу подякувати вам за цю думку. Мене часто викликають уночі, і я мушу їхати сам крізь темряву й негоду далеко за місто, і мені бувало дуже самотньо, але я більше ніколи не буду самотнім, бо знатиму, що на кожному кроці дороги Святий Дух поруч зі мною в моїй лікарській бричці».
У цій самій дорогоцінній істині — ліки для розбитого серця. О, скільки людей з розбитими серцями є сьогодні у світі, особливо в ці дні війни, кровопролиття і смерті! Багато хто з нас тут утратив близьких. Ще більше з нас, по всій імовірності, утратять їх протягом місяців, що лежать просто перед нами. Але нам не треба мати й хвилини сердечного болю, якщо тільки ми знаємо «причастє сьвятого Духа». Можливо, тут сьогодні є жінка, яка рік тому, чи кілька місяців тому, чи кілька тижнів тому, чи кілька днів тому мала поруч чоловіка, якого щиро любила, чоловіка такого сильного й мудрого, що вона була вільна від усякого почуття відповідальності й клопоту, бо всі тягарі лежали на ньому, — і яким світлим і щасливим було життя в його товаристві! Але настав чорний день, коли цю кохану людину забрано, і яким самотнім, і порожнім, і безплідним, і повним тягарів і клопотів є сьогодні життя! Послухайте! Є Один, хто йде просто поруч з вами, мудріший, і сильніший, і люблячіший за наймудрішого, найсильнішого й найлюблячішого чоловіка, який будь-коли жив, готовий нести всі тягарі й обов’язки життя, так, готовий зробити набагато більше: увійти й оселитися у вашому серці, і заповнити кожен закуток і куточок вашого порожнього, зболеного серця, і так назавжди прогнати всяку самотність і сердечний біль. Я сказав це одного дня в Сент-Ендрюс-холі в Глазго. Після промови, коли я вийшов до приймальні, до мене підійшла жінка, яка поспішила мені назустріч. На ній був вдовиний капелюшок, її обличчя мало сліди глибокого горя, але тепер на ньому був щасливий вираз. Вона поспішила до мене й сказала: «Докторе Торрі, сьогодні річниця смерті мого дорогого чоловіка» (її чоловік був одним з найшанованіших християн у Глазго), «і я прийшла сьогодні до Сент-Ендрюс-холу, кажучи собі: „Доктор Торрі скаже щось таке, що мені допоможе“. О, — вела вона далі, — ви сказали саме те слово! Я більше ніколи не буду самотньою, ніколи більше не матиму сердечного болю. Я дозволю Святому Духові ввійти й заповнити кожен зболений куточок мого серця». Минуло вісімнадцять місяців; я знову був у Шотландії, недовго відпочиваючи на лохах Клайду на приватній яхті одного друга. Одного дня ми зупинилися біля мису, від мису відчалив невеликий човен і підійшов до борту парової яхти. Першою, хто видерся по борту яхти на палубу, була ця вдова. Побачивши мене на палубі, вона поспішила до мене, взяла мою руку в обидві свої і з сяйною усмішкою на обличчі сказала: «О, докторе Торрі, думка, яку ви дали мені того дня в Сент-Ендрюс-холі, досі зі мною, і від того дня й до сьогодні я не мала жодної самотньої чи сумної години».
Але найбільшої сили й користі ця думка набуває для нас у нашій християнській праці. Візьміть мій власний досвід. Я став служителем просто тому, що мусив, інакше загинув би навіки. Я не маю на увазі, що мене спасає проповідь Євангелії; я спасений тільки на підставі спокутної крові Христа, і тільки її; але те, що я став християнином і прийняв Його як свого Спасителя, залежало від того, чи проповідуватиму я Євангелію. Шість років я відмовлявся відкрито стати християнином, бо не хотів проповідувати, а відчував, що коли стану християнином, то мушу проповідувати. Тієї ночі, коли я навернувся, я не сказав: «Я прийму Христа» чи «Я покину свої гріхи»; я сказав: «Я проповідуватиму». Але якщо коли й була людина, яка за природною вдачею не годилася для проповіді, то це був я. Я був одним з тих хлопців, які сором’язливі понад усяку міру. Чужа людина ледве могла заговорити до мене, щоб я не почервонів до коренів волосся. З усіх мук, яких я зазнав у школі, не було більшої, ніж декламувати вірш. Стояти на помості, коли всі учні дивляться на мене, — я ледве міг це витримати; а коли мені треба було декламувати і мої власні мати й батько просили мене прочитати вірш перед тим, як я піду до школи, я просто не міг прочитати його перед власними батьком і матір’ю. Подумайте, така людина йде на служіння! Навіть коли я вже був у Єльському коледжі, і приїжджав додому на канікули, а до матері приходили гості, і вона посилала по мене, щоб я вийшов і познайомився з ними, я не міг сказати й слова. Коли вони йшли, мати казала мені: «Арчі, чому ти нічого не сказав пані С. чи пані Д.?» — а я відповідав: «Та що ви, мамо, я ж говорив!» — а вона на те: «Ти не видав ані звуку». Мені здавалося, що я говорив, але звук не йшов далі горла й там завмирав. Я був такий сором’язливий, що ні разу навіть не виступив на церковному молитовному зібранні, аж поки не вступив до богословської семінарії. Тоді я подумав: якщо я маю бути проповідником, то повинен принаймні вміти говорити на молитовному зібранні своєї власної церкви. Я вирішив, що так і зроблю. Я вивчив напам’ять вірш. Дещо з нього я пам’ятаю й тепер. Гадаю, дещо з нього я забув, коли встав говорити того вечора. Щойно зібрання відкрили для виступів, я вхопився за спинку лави переді мною, підтягнувся на ноги й тримався за неї, щоб не впасти. Одна Ніагара мчала вгору одним боком, а друга вниз — другим, і я тремтячим голосом повторив стільки свого віршика, скільки зміг пригадати, а тоді впав назад на лаву. Після зібрання до мене підійшла одна люба стара панна, чудова християнка, і підбадьорливо сказала: «О, пане Торрі, я хочу подякувати вам за те, що ви сказали сьогодні ввечері. Мені це так допомогло. Ви говорили з таким почуттям». Почуттям! Єдине почуття, яке я мав, було те, що я наляканий мало не до смерті. Подумайте, така людина йде на служіння! Мої перші роки служіння були мукою. Я проповідував тричі на день. Я завчав свої проповіді напам’ять, а тоді вставав і крутив верхній ґудзик свого сюртука, аж поки не викручував із себе проповідь, а коли третю проповідь було виголошено й закінчено, я падав на волосяну канапу за кафедрою з великим почуттям полегші, що це вже позаду ще на тиждень. А тоді мною заволодівала думка: ну, а завтра зранку тобі треба починати готуватися до наступної неділі! Але настав радісний день, коли мною заволоділа та думка, якої я намагаюся навчити вас сьогодні вранці, а саме: що коли я встаю проповідувати, то хоча люди бачать мене, поруч зі мною стоїть Інший, якого вони не бачать, але на якому лежить уся відповідальність за зібрання, і все, що мені треба робити, — це відступити якомога далі з поля зору й дати Йому проповідувати. Відтоді проповідь стала радістю мого життя. Я радше проповідуватиму, ніж їстиму. Іноді, коли я встаю проповідувати, ще перш ніж я вимовлю бодай слово, думка про Нього, що стоїть поруч зі мною, здатний і готовий узяти на Себе все зібрання й зробити все, що треба зробити, так сповнює моє серце тріумфальною радістю, що мені хочеться кричати. Так само й у вашому навчанні в недільній школі. Дехто з вас турбується про свої класи в недільній школі, боячись, що скаже щось таке, чого не слід казати, або не скаже чогось, що слід сказати, і думка про цей тягар і відповідальність мало не розчавлює вас. Послухайте! Завжди пам’ятайте ось що, коли сидите й навчаєте свій клас: поруч з вами є Один, хто знає, що саме треба сказати і що саме треба зробити. Замість того щоб нести відповідальність за клас, дайте Йому нести її, дайте Йому навчати. Одного понеділкового ранку я зустрів одного з найвірніших мирян, яких я будь-коли знав, і дуже обдарованого вчителя Біблії. Він був у глибокій зажурі через свою невдачу з класом напередодні — принаймні через те, що він вважав невдачею. Він вилив мені своє серце. Я сказав йому: «Пане Даєр, хіба ви не просили Бога дати вам мудрість, коли йшли до того класу?» Він сказав: «Просив». Я сказав: «Хіба ви не сподівалися, що Він її дасть?» Він сказав: «Сподівався». Тоді я сказав: «Яке ж ви маєте право сумніватися, що Він її дав?» Він відповів: «Я ніколи раніше про це не думав. Я більше ніколи не турбуватимуся про свій клас». Так само й в особистій праці з людьми. Коли я чи хтось інший наприкінці зібрання закликає вас піти й поговорити з кимось, о, скільки з вас хочуть піти, але не рушають з місця! Ви думаєте собі: «Я можу сказати щось не те». Скажете, якщо говоритимете самі. Ви неодмінно скажете щось не те; але довіртеся Святому Духові — Він скаже те, що треба. Дайте Йому свої уста, щоб Він говорив через них. Можливо, у той час це не здаватиметься тим, що треба, але колись ви дізнаєтеся, що це було саме те, що треба. Одного вечора в Лонсестоні, на Тасманії, коли ми з пані Торрі поверталися із зібрання, моя дружина сказала мені: «Арчі, я змарнувала цілий вечір. Я розмовляла з найлегковажнішою дівчиною. Не думаю, що в неї в голові є бодай одна серйозна думка». Я відповів: «Кларо, звідки ти знаєш? Хіба ти не довірилася Богові, щоб Він тебе провадив?» «Так». «Ну, то залиш це Йому». Наступного ж вечора наприкінці зібрання та сама, здавалося б, цілком легковажна молода жінка підійшла до пані Торрі, ведучи за руку свою матір, і сказала: «Пані Торрі, чи не поговорите ви з моєю мамою? Учора ввечері ви привели мене до Христа, а тепер, будь ласка, приведіть до Христа мою маму».
4. Але мушу закінчувати. Є ще одна лінія доказів особовості Святого Духа, але ми не маємо часу на ній зупинятися. Ця лінія доказів полягає в тому, що про Святого Духа сказано, що з Ним поводяться так, як можна поводитися лише з особою. В Ісаїї 63:10 нас навчено, що проти Святого Духа бунтують і що Його засмучують. Не можна бунтувати проти простого впливу чи сили або засмучувати їх. Лише проти особи можна бунтувати і лише особу можна засмутити. У Євреїв 10:29 нас навчено, що Святому Духові «чинять зневагу», або «завдають наруги», тобто ображають Його. Не можна завдати наруги впливу чи силі; лише особі. У Дїяннях 5:3 нас навчено, що Святому Духові можна збрехати. Збрехати можна лише особі. У Маттея 12:31 нас навчено, що на Святого Духа можна хулити. Нам сказано, що хула на Святого Духа серйозніша, ніж хула на Господа Ісуса, і це, безперечно, можна сказати лише про особу, і притім про Божественну Особу.
Отже, підсумовуючи все: Святий Дух — Особа. Теоретично ми, мабуть, усі вірили в це й раніше, але чи ставимося ми до Нього як до особи у своїх справжніх думках про Нього, у своєму практичному ставленні до Нього? Чи справді ми вважаємо Його такою ж реальною Особою, як Ісус Христос, такою ж люблячою, такою ж мудрою, такою ж сильною, так само гідною нашої довіри, і любові, і віддання себе, як Він? Божественною Особою, яка завжди поруч з нами? Святий Дух прийшов у цей світ, щоб бути для учнів нашого Господа після відходу Самого Господа, і щоб бути для нас тим, чим Ісус Христос був для них у дні Свого особистого перебування з ними. Чи Він для вас це сьогодні? Чи знаєте ви «причастє сьвятого Духа» — товариство Святого Духа, спільництво Святого Духа, спілкування Святого Духа, побратимство Святого Духа? Якщо сказати одним словом, уся мета цієї промови сьогодні вранці, — кажу це з благоговінням, — познайомити вас з моїм Другом, Святим Духом.