Розділ 6 · 21 хв читання · 27 хв слухання
Ісус Христос — справжня людина
«І Слово тїлом стало ся, і пробувало між нами (й бачили ми славу Його, славу, яко Єдинородного від Отця), повне благодати і правди.» — Йоана 1:14.
«котрий, бувши в образї Божому, не вважав хижацтвом бути рівним Богу; тільки ж умалив себе, прийнявши вид слуги, бувши в подобиї чоловічому, і здававшись видом, яко чоловік, принизив себе, бувши слухняним аж до смерти, смерти ж хрестної.» — Филипян 2:6-8.
«Один бо Бог і один посередник між Богом і людьми, чоловік Ісус Христос» — 1 Тимотея 2:5.
Наша тема в цьому розділі — «Ісус Христос — справжня людина». У мене три тексти, і суть усього, що я скажу, — це саме ці три тексти. Перший текст — Йоана 1:14: «І Слово тїлом стало ся, і пробувало між нами (й бачили ми славу Його, славу, яко Єдинородного від Отця), повне благодати і правди.» Другий текст — Филипян 2:6-8: «котрий, бувши в образї Божому, не вважав хижацтвом бути рівним Богу; тільки ж умалив себе, прийнявши вид слуги, бувши в подобиї чоловічому, і здававшись видом, яко чоловік, принизив себе, бувши слухняним аж до смерти, смерти ж хрестної.» А третій текст — 1 Тимотея 2:5: «Один бо Бог і один посередник між Богом і людьми, чоловік Ісус Христос».
У попередньому розділі ми побачили, що Ісус Христос був Богом, що в Ньому тілесно перебувала вся повнота Божества, що Він мав усі суто божественні властивості, що Він виконував усі суто божественні функції, що в думці Нового Завіту Він посідав те місце, яке в думці Старого Завіту посідав Єгова, що Він був Істотою, гідною нашої цілковитої віри, найвищої любові, беззастережного послуху і всесердного поклоніння, що Він був Богом і є Богом. Але в уривках, які ми взяли сьогодні за наші тексти, нам сказано, що Цей Божественний, Який від вічності існував з Богом Отцем і Який був Богом, став людиною. Ставши людиною, Він не перестав бути Богом; але Слово, Вічне Слово, Яке було в Бога і було Богом, прийняло на Себе людську природу. Будучи істинним Богом від істинного Бога, Він був справжньою людиною — так само істинно і повно людиною, як будь-яка людина, що будь-коли ходила по цій землі. Доктрина про справжню людськість Христа — така ж суттєва частина християнської віри, як і доктрина про Його справжню Божественність. Є один дуже численний клас людей, які не бачать справжньої Божественності Ісуса Христа. Вони перебувають у корінній помилці. Є інший численний клас людей, які бачать лише Його Божественність і не бачать реальності Його людської природи. Вони також помиляються. Доктрина про Спасителя, Який є лише людиною, — хибна доктрина; і доктрина про Спасителя, Який є лише Богом, — так само хибна доктрина. Біблійна доктрина полягає в тому, що Той, Хто від вічності був Богом, в особі Ісуса з Назарета став людиною. У Біблії є багато уривків, які подають Божественність нашого Господа Ісуса так, що її неможливо ні з чим сплутати й неможливо обійти. Є багато інших уривків у Біблії, які так само безпомилково й незаперечно подають повну людськість нашого Господа Ісуса. Саме доктрина про Його справжню людськість, тобто про те, що Він був справжньою людиною, займатиме нас сьогодні вранці.
I. ЛЮДСЬКЕ ПОХОДЖЕННЯ ІСУСА ХРИСТА
Перш за все, Біблія навчає нас, що Ісус Христос мав людське походження. Ми читаємо в Луки 2:7: «І вродила (тобто Марія) Сина свого перворідня, і сповила Його, й положила Його в ясла, бо не було їм місця в гостинницї.» Тут нам сказано, що наш Господь Ісус Христос, хоч і був надприродно зачатий, був Сином Марії. Марія була так само справді Його матір’ю, як Бог був Його Отцем. Він мав людське походження так само справді, як мав і божественне. У першому розділі того самого Євангелія від Луки, у 35-му вірші, ми читаємо: «І озвавшись ангел, рече їй (тобто Марії): Дух сьвятий найде на тебе, й сила Вишнього отїнить тебе; тим і, що вродить ся сьвяте, звати меть ся Сином Божим.» Його названо Сином Божим тому, що Він був зачатий безпосередньо силою Святого Духа; але Святий Дух зійшов на Марію, і вона стала матір’ю Того, Кого мали назвати «Сином Божим». Він походив не лише від Марії і таким чином мав людське походження, — нам також ясно сказано в Римлян 1:3 про Божого Сина, «народженого з насїння Давидового по тїлу». А в Дїяння 2:30 нам сказано, що Він був «з плоду поясницї його (тобто Давида) по тїлу». А в Євреїв 7:14 нам сказано, що «з колїна Юдового вийшов Господь наш». Хоча в Галат 4:4 нам сказано, що «Як же прийшла повня часу, послав Бог Сина свого», у тому самому вірші нам так само ясно сказано, що цей Син Божий «родивсь від жени». Людське походження нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа було такою ж справжньою і такою ж суттєвою частиною Його особи, як і Його божественне походження.
II. ЛЮДСЬКА ФІЗИЧНА ПРИРОДА ІСУСА ХРИСТА
Але Ісус Христос не лише мав людське походження, — Він мав людську фізичну природу, людське тіло. Це видно вже з першого з наших текстів: «Слово тїлом стало ся», а в Євреїв 2:14 нас навчено: «Коли ж дїти стали ся спільниками тїла і крови, і Він (тобто і наш Господь Ісус) так само спільником їх, щоб смертю знищити того, що має державу смерти, се єсть диявола». Словами неможливо було б сказати ясніше, що наш Господь Ісус мав справжнє людське тіло, справжню людську фізичну природу. Ба більше, апостол Йоан навчає нас у 1 Йоана 4:2, 3, що невіра в дійсність Його людського тіла є ознакою антихриста. Він каже: «По сьому пізнавайте духа Божого: всякий дух, котрий визнає Ісуса Христа, що прийшов у тїлї, є від Бога. І всякий дух, котрий не визнає Ісуса Христа, що прийшов у тїлї, не є від Бога; се дух антихристів, про котрого чували, що прийде, і тепер вже єсть у сьвітї.» За днів Йоана були люди, які заперечували реальність людської природи Ісуса, які твердили, що Його тіло було лише позірним, удаваним тілом, що воно було ілюзією, або, як тепер висловлюються прихильники «Християнської науки», «смертною думкою»; і Йоан, промовляючи в мудрості й силі Святого Духа, стверджує, що це вчення — ознака антихриста. Сьогодні це найголовніша ознака того, що «Християнська наука» — від антихриста.
Ісус Христос мав людське тіло не лише за Свого життя тут, на землі: і після Свого воскресіння Він і далі мав людське тіло. Прихильники «Тисячолітньої зорі» (послідовники пастора Расселла) навчають, що це не так: що до Свого втілення Він був цілком духовною істотою, що при втіленні Він став цілком людською істотою, а від часу Своєї смерті й воскресіння Він — цілком божественна істота; усе це не відповідає Писанню, а отже, неправда. Він Сам сказав після Свого воскресіння: «Дивіть ся на руки мої і ноги мої, що се сам я. Дотикайтесь мене й вбачайте; бо дух тїла й костей не має, як бачите, що я маю. І, се глаголючи, показав їм руки й ноги.» (Луки 24:39, 40). А Томі, після того як Тома засумнівався в реальності Його воскресіння, Він сказав у Йоана 20:27: «Подай палець твій сюди, й подивись на руки мої, і подай руку твою, і вложи в бік мій, та й не будь невірний, а вірний.» Він мав справжнє людське тіло не лише після воскресіння, поки ще був тут, на землі, — Він і тепер має людське тіло у славі. Про те дивовижне видіння неба, яке було дане Степанові тоді, коли його побивали камінням і вбили, ми читаємо в Дїяння 7:55, 56: «Він же, будучи повний сьвятого Духа, споглянувши на небо, побачив славу Божу, й Ісуса, стоячого по правицї у Бога, і рече: Ось, виджу небеса відчинені, і Сина чоловічого, стоячого по правицї в Бога.» І коли Він прийде знову, щоб узяти належну Йому владу на цій землі, Він прийде з людським тілом, прийде як «Син чоловічий». Він Сам сказав первосвященикові, коли стояв перед ним на суді, у Маттея 26:64: «Тільки ж глаголю вам: Від нинї побачите Сина чоловічого, по правицї сили, й грядущого на хмарах небесних.» У цьому висловлюванні нашого Господа ми маємо проголошення Його Божественності, але так само ясне проголошення того, що Він був справжньою людиною і що Він прийде знову як людина — з людським, хоч і прославленим, тілом. Ба більше, у Филипян 3:20, 21 нам сказано, що, коли Він отак прийде, Він перетворить ці наші теперішні людські тіла, тіла нашого теперішнього приниження, на подобу Свого славного тіла, Свого прославленого людського тіла.
III. ПІДВЛАДНИЙ ЛЮДСЬКИМ ОБМЕЖЕННЯМ
Але реальність і повнота людської природи нашого Господа виявляється не лише в тому, що Він мав людське походження і людське тіло: нас також ясно навчено, що, хоча як Бог Він мав усі властивості й виконував усі служіння Божества, як людина Він був підвладний людським обмеженням.
1. Він був підвладний фізичним обмеженням, невід’ємним від людської природи. У Йоана 4:6 ми читаємо, що Ісус Христос утомився. Слова такі: «Оце ж Ісус, утомившись у дорозї, сидїв так на криницї; було ж коло шестої години.» Але Бог ніколи не втомлюється. В Ісаїї 40:28 ми прямо читаємо: «Чи ще ж ти не збагнув, чи сього не чував єси, що вічний Господь Бог, творець усієї вселенної, безʼутомний і на силах не впадає».
У Маттея 8:24 нам сказано, що Ісус Христос спав. Але Бог ніколи не спить. Ми читаємо в Псальмі 121:4, 5: «Бач! Сторож Ізраїля не задрімає, і не засне він. Господь сторож твій, Господь тїнь твоя, праворуч у тебе.» Зіставивши ці два вірші, ми виразно бачимо, що Єгова ніколи не спить. А проте Ісус спав, тож, хоча Він був Єговою, Він не був лише Єговою. Він був людиною так само істинно, як був Богом.
У Маттея 21:18 ми читаємо, що Ісус Христос зголоднів; у Йоана 19:28 ми читаємо, що Ісус Христос відчув спрагу; у Луки 22:44 ми читаємо, що Ісус Христос зазнав тілесної муки, — Його смертна боротьба була такою тяжкою, що Він був на межі смерті від неї; а в 1 Коринтян 15:3 ми читаємо, що «Христос умер», що Його смерть — суттєва частина Євангелії. Павло каже в цьому уривку: «Бо я передав вам найперш, що й прийняв, що Христос умер за наші гріхи по писанням». Це не була лише позірна смерть, це була справжня смерть. Це не була «ілюзія». Наше спасіння залежить від реальності Його смерті. «Християнська наука» вирізає саме серце з Євангелії. Нас часто питають, чи то людська природа Ісуса Христа померла, чи то божественна. Ні та, ні інша: природи не вмирають, вмирає особа. Помер Ісус, Особа, Яка була водночас Богом і людиною. У 1 Коринтян 2:8 нам прямо сказано, що вони розіп’яли «Господа слави», а в минулому розділі ми побачили, що «Господь слави» — безперечно божественний титул. Саме одна Особа — Ісус, Який був водночас людським і божественним, — померла на хресті Голгофи.
2. Він також як людина був підвладний розумовим і моральним обмеженням.
Ми читаємо в Луки 2:52: «І виростав Ісус премудростю й станом, у ласцї в Бога і в людей.» Якщо тут нам сказано, що Він зростав у мудрості, то після того, як зріс, Він мусив бути досконалішим у мудрості, ніж до того; і якщо Він зростав у ласці в Бога й людей, то, зрісши, Він мусив досягти вищого ступеня моральної досконалості, ніж мав до того. Хоча в Немовляті з Вифлеєму втілився Бог, проте Він був справжнім немовлям і зростав не лише тілом, а й мудрістю та ласкою в Бога й людей. Як людина Він був обмежений у знанні; Він Сам каже в Марка 13:32: «Про день же той і годину (тобто день і годину Його власного повернення) нїхто не знає, нї ангели, що на небі, нї Син, тільки Отець.» Звісно, Його знання було самообмеженим: щоб дати приклад вам і мені, аби ми йшли Його слідами, Він добровільно як людина відклав Своє знання про час Свого власного повернення.
Більше того, в Євреїв 4:15 нас виразно й прямо навчено, що Ісус Христос «дізнав усякої спокуси по подобию». Але, пам’ятаючи про це як про ясний і повний доказ реальності Його людськості — не лише фізичної, а й розумової та моральної, — ми повинні пам’ятати й сказане в тому самому вірші: що Він був спокушуваний «окрім гріха», тобто що в Його спокусі не було ані найменшої плями чи відтінку гріха, ані миті піддання їй у думці, бажанні чи вчинку. Проте Він був спокушуваний і перемагав спокусу так само, як можемо перемагати її ми, — Словом Божим і молитвою. Він Сам добровільно поставив Себе під ті суттєві моральні обмеження, під якими перебуває людина, щоб викупити людину.
3. Він також як людина був підвладний обмеженням щодо того, як Він здобував силу і як Він її виявляв. Силу для божественного діла, яке Він звершував тут, на землі, Ісус Христос здобував не Своїм утіленим Божеством, а молитвою. Ми читаємо в Марка 1:35: «І вранцї, ще геть за ночи, вставши, вийшов, і пійшов у пусте місце, й там молив ся.» І ще ми читаємо, що перш ніж воскресити Лазаря з мертвих, перш ніж викликати його з гробу Своїм Словом, Він звів очі до Бога і сказав: «Отче, дякую Тобі, що почув єси мене», — і це переконливо показує, що сила, якою Він воскресив Лазаря з мертвих, була не Його притаманною, вродженою, божественною силою, а силою, здобутою молитвою. Не менш як двадцять п’ять разів згадано, що Він молився. Силу для праці й для моральної перемоги Він здобував так, як і інші люди, — молитвою. Він був підвладний людським умовам здобуття того, чого прагнув. Силу для божественних діл і чудес, які Він творив, Він здобув через помазання Святим Духом. Ми читаємо в Дїяння 10:38: «Про Ісуса з Назарета, як помазав Його Бог Духом сьвятим і силою, а котрий ходив, роблячи добро та сцїляючи всїх підневолених дияволом, бо Бог був з Ним.» І ще нас навчено, що за днів Свого приниження Він був підвладний обмеженням і у виявленні сили. Він Сам сказав незадовго до Свого розп’яття і подальшого прославлення, у Йоана 14:12: «Істино, істино глаголю вам: Хто вірує в мене, дїла, що я роблю, і він робити ме: й більше сього робити ме; бо я до Отця мого йду», — і очевидне значення цього таке: за днів Його тіла Його виявлення сили було обмежене, але після Його прославлення, коли Він прославився в Отця тією славою, яку мав у Нього від створення світу, не буде жодних обмежень у виявленні Його сили; а отже, ми, з’єднані з нашим Господом Ісусом не в Його приниженні, а в Його звеличенні й поверненні до Його божественної слави, будемо творити більші діла, ніж творив Він за днів Свого приниження.
IV. ЛЮДСЬКЕ ВІДНОШЕННЯ ІСУСА ХРИСТА ДО БОГА
Повнота людськості Ісуса Христа виявляється ще в одному, а саме: відношення, у якому Він як людина перебував до Бога, було відношенням людини, тож Бог був Його Богом. Він Сам каже Марії в Йоана 20:17: «Не приторкайсь до мене; ще бо не зійшов до Отця мого, а йди до братів моїх, та скажи їм: Я схожу до Отця мого й Отця вашого, й Бога мого й Бога вашого.» Очевидне значення цього таке: відношення Ісуса Христа до Бога Отця було відношенням людини. Він говорить про Бога Отця як про «Бога мого». Хоча Ісус Христос, Син, мав усі властивості й виконував усі функції Божества, Він був підпорядкований Отцеві. Це пояснює ті висловлювання нашого Господа, що спантеличували багатьох, хто вірить у Його Божественність, — такі висловлювання, наприклад, як у Йоана 14:28, де Ісус каже: «Ви чули, що я глаголав вам: Ійду, й прийду до вас. Коли б любили мене, зрадїли б, що я сказав: Ійду до Отця; бо Отець мій більший мене.» Часто питають: «Якщо Ісус Христос — Бог, то як Отець міг бути більшим за Нього?» Дуже проста відповідь на це така: Він, як Син, був підпорядкований Отцеві — рівний Отцеві у володінні всіма суто божественними властивостями, у виконанні всіх божественних служінь і як об’єкт нашого всесердного поклоніння, але підпорядкований Отцеві у Своєму служінні. Відношення Ісуса Христа до Отця подібне до відношення дружини до чоловіка в тому, що дружина може бути цілком рівною чоловікові, а проте «голова жінцї чоловік», вона підпорядкована чоловікові, — так само як нам сказано в тому самому вірші (1 Коринтян 11:3): «голова ж Христу — Бог», тобто Ісус Христос, Син, підпорядкований Отцеві.
Із того, що ми прочитали в Божому Слові, очевидно, що Ісус Христос у кожному відношенні був істинною людиною, справжньою людиною, повною людиною. Він мусив «у всьому» «подобитись братам» (пор. Євреїв 2:17). Він був підвладний усім фізичним, розумовим і моральним умовам існування, невід’ємним від людської природи. Він був у кожному відношенні справжньою людиною. Він став нею добровільно, щоб викупити людей. Від вічності Він існував «в образї Божому» і міг би залишитися «в образї Божому», але якби Він так залишився, ми загинули б. Тому з любові до нас, занепалого роду, як нас навчено в одному з наших текстів (Филипян 2:5-8), Він «не вважав хижацтвом бути рівним Богу; тільки ж умалив себе, прийнявши вид слуги, бувши в подобиї чоловічому, і здававшись видом, яко чоловік, принизив себе, бувши слухняним аж до смерти, смерти ж хрестної.» О, дивовижна любов! Що з любові до нас Він прийняв на Себе нашу природу, відвернувшись від слави, яка була Його від вічності, і взявши на Себе всю ганьбу й страждання, яких вимагало наше викуплення, і ставши одним із нас, щоб померти за нас і викупити нас! О, яка дивовижна «благодать Господа нашого Ісуса Христа, що задля вас зʼубожів, бувши багатим, щоб ви убожеством Його збагатились» (2 Коринтян 8:9.) Він став причасником людської природи, щоб ми стали причасниками Божої природи. Філософія божественної і людської природ Христа, філософія Нового Завіту, — найдивовижніша філософія, найдивовижніша філософія, яку будь-коли чув світ, і, дякувати Богові, це істинна філософія.
Але хтось може запитати: «Як нам погодити біблійну доктрину про істинну Божественність Ісуса Христа з біблійною доктриною про справжню людську природу Ісуса Христа — доктрину про те, що Він був справжнім Богом, з доктриною про те, що Він так само істинно був людиною?» Відповідь на це дуже проста. Погоджувати доктрини — не головна наша справа. Наша перша справа — з’ясувати, що означають різні уривки Біблії, узяті в їхньому природному, граматичному тлумаченні. Тоді, якщо ми можемо їх погодити, — добре; якщо ні, ми все одно повинні вірити обом і залишити погодження цих двох, на позір суперечливих, доктрин нашому зростаючому пізнанню, у міру того як ми спілкуємося з Богом і досліджуємо Його Слово. Цілком безглуздий і згубний принцип біблійного тлумачення — ніби ми мусимо тлумачити кожен уривок Біблії так, щоб його легко було погодити з кожним іншим уривком. Саме цей принцип тлумачення породжує однобоке, а отже, неістинне богослов’я. Один, наприклад, бере кальвіністичні уривки Біблії, вірить їм, а інші уривки, що навчають про свободу людини, перекручує та спотворює, щоб припасувати їх до тих, що навчають про Божий суверенітет, — і стає однобоким кальвіністом. Інший бачить лише ті уривки, що ясно навчають про здатність людини до самовизначення, і намагається перекрутити всі, що навчають про Божий суверенітет і про Божу наперед визначальну мудрість і волю, щоб припасувати їх до своїх уявлень, — і стає однобоким армініанином; і так далі, через усю гаму доктрин. Це цілковите безглуздя, не кажучи вже про зухвалість, — отак лукаво поводитися зі Словом Божим. Наша справа — з’ясувати явно задуманий зміст уривка, який ми досліджуємо, як його визначають уживання слів, граматична будова і контекст; а коли ми з’ясували явно задуманий зміст, — вірити йому, чи можемо ми погодити його з чимось іншим, що ми з’ясували і чому віримо, чи ні. Нам слід завжди пам’ятати, що в багатьох випадках дві істини, обидві очевидно правдиві, які колись здавалися цілком непримиренними або прямо суперечливими одна одній, тепер, із нашим зрослим пізнанням, прекрасно узгоджуються. Тож нам не повинно бути важко визнати, що істини, які нам досі здаються суперечливими, уже тепер досконало узгоджуються в безмежній Божій мудрості й колись досконало узгодяться і в нашому розумі, коли ми ближче підійдемо до Божого всевідання. Біблія найбезстрашнішим чином ставить абсолютну Божественність Ісуса Христа поруч зі справжньою людськістю Ісуса Христа. Наприклад, ми читаємо в Маттея 8:24: «Аж ось схопилась велика хуртовина на морі, така що филя заливала човна; Він же (Ісус) спав.» Тут ми маємо ясне твердження про справжню людськість нашого Господа, але двома віршами далі, у 26-му вірші, ми читаємо: «І рече до них: Чого ви злякались, маловірні? Тодї встав, і погрозив вітрам та морю; і настала велика тиша.» Тут ми бачимо, як ясно сяє Його Божественність: навіть вітри й хвилі підкоряються Його слову. Не дивно, що учні питали одне одного: «Хто се такий, що й вітри й море слухають Його!» (Маттея 8:27). Відповідь ясна: Божественна Людина.
Далі ми читаємо в Луки 3:21: «Стало ж ся, як хрестились усї люде й Ісус хрестив ся та молив ся, . . .» Тут ми бачимо Ісуса в Його людськості: Він охрестився і молиться. Безперечно, це людина. Але в решті вірша і в наступному вірші ми читаємо: «відчинилось небо, і злинув Дух сьвятий, у тїлесному видї, як голуб, на Него, й голос із неба роздав ся, глаголючи: Ти єси Син мій любий, тебе вподобав я.» Тут Бог чутним голосом проголошує, що Він Божественний, що Він — Його Син. Знову ж таки, в Йоана 11:38 ми читаємо: «Тодї Ісус, зітхнувши знов у собі, пійшов до гробу. Була ж печера, й камінь лежав на нїй.» Тут ми бачимо Ісуса в Його людськості, але чотирма віршами далі, у 43-му і 44-му віршах, ми читаємо: «І, се промовивши, покликнув голосом великим: Лазаре, вийди! І вийшов мрець». Тут знову сяє Його Божественність.
У Луки 9:28 ми читаємо: «Було ж після словес тих днїв з вісїм, і взявши Петра, та Йоана, та Якова, зійшов на гору молитись.» Тут ми дуже ясно бачимо Його людськість, Його обмеженість, Його залежність від Бога; але вже в наступному, 29-му вірші, ми читаємо: «І, як молив ся Він, вид лиця Його став инший, і одежа Його біла, блискуча.» Тут ми бачимо, як сяє Його Божественність, а далі, у 35-му вірші, ми знову читаємо про голос, що пролунав із хмари: «Се син мій любий; слухайте Його.» Тут знову безпомилково видно Його Божественність.
У Маттея 16:16, 17 ми читаємо: «Озвавшись Симон Петр, каже: Ти єси Христос, Син Бога живого. І озвавшись Ісус, рече до него: Блажен єси, Симоне, сину Йонин, бо тїло й кров не відкрила тобі сього, а Отець мій, що на небі.» Тут маємо ясне проголошення Самим Ісусом Його Божественності. Але чотирма віршами далі в цьому розділі, у 21-му вірші, ми читаємо: «З того часу почав Ісус виявляти ученикам своїм, що мусить ійти в Єрусалим, і багато терпіти од старших, та архиєреїв, та письменників, і бути вбитим, і встати третього дня.» Тут маємо найясніше проголошення реальності й повноти Його людськості.
У Євреїв 1:6 ми читаємо про нашого Господа Ісуса: «Коли ж знов уводить (тобто Бог Отець) Перворідня у вселенну, глаголе: І нехай поклонять ся Йому всї ангели Божі.» Тут маємо найбезпомилковіше й незаперечне проголошення того, що Ісус Христос — Божественна Особа, Якій мають поклонятися як Богові і ангели, і люди; а двома віршами далі ми читаємо ще одне проголошення Його абсолютної Божественності: «Про Сина ж: Престол Твій, Боже, по вік вічний». Тут знову прямо проголошено, що Син є Богом, — Його названо Богом. Але вже в наступному розділі, в Євреїв 2:18, ми читаємо: «У чому бо сам пострадав, спокушуваний бувши, може і тим, що спокушують ся, помогти.» Тут маємо найясніше з можливих проголошень реальності Його людської природи.
В Євреїв 4:14 ми читаємо: «Маючи ж Архиєрея великого, що пройшов небеса, Ісуса Сина Божого, держімось визнання.» Тут маємо ясне проголошення Його Божественності; але вже в наступному вірші ми читаємо: «Не маємо бо архиєрея, що не міг би болїти серцем у немощах наших, а такого, що дізнав усякої спокуси по подобию, окрім гріха.» Це одне з найясніших проголошень повноти й завершеності Його людськості, які тільки є в Біблії.
Доктрина про Божественність Ісуса Христа і доктрина про те, що Ісус Христос був справжньою людиною, у Біблії йдуть пліч-о-пліч. У якого Спасителя, у якого Господа Ісуса вірите ви? Чи вірите ви в Спасителя, Який є людиною і тільки людиною? Тоді ви не вірите в Спасителя, Якого представлено в Біблії. З другого боку, чи вірите ви в Спасителя, Який є Богом і тільки Богом? Тоді ви не вірите в Спасителя Біблії. Господь Ісус, наш Господь і Спаситель, Якого представлено нам у Біблії, — це істинний Бог від істинного Бога, і водночас Він — наш брат, наш ближній, і не соромиться називати нас братами. О, я дякую Богові, що маю Спасителя, Який є Богом, Який має всі властивості й сили Божества, усі досконалості Божества, Спасителя, для Якого немає нічого надто важкого. Я дякую Богові, що мій Спаситель — Той, Хто створив небо і землю і тримає під Своєю владою всі сили природи та історії; але так само я дякую Богові, що мій Спаситель — мій брат-людина, Той, Хто був спокушений у всьому, як і я, Той, Хто може понести мої гріхи, — з одного боку, тому що Він Бог, а з другого, тому що Він людина. Лише божественний Спаситель не міг би бути Спасителем для мене. Лише людський Спаситель не міг би бути Спасителем для мене. Але Спаситель, у Якому зустрічаються Божество і людськість, Спаситель, Який водночас є Богом і людиною, — це саме той Спаситель, Якого потребую я, і той Спаситель, Якого потребуєте ви, Спаситель, Який може до кінця спасти всіх, хто приходить через Нього до Бога.