Основні доктрини християнської віри
Божественність Ісуса Христа

Розділ 5 · 21 хв читання · 28 хв слухання

Божественність Ісуса Христа

«Як же зібрались Фарисеї, питав їх Ісус, глаголючи: Що ви думаєте про Христа? чий Він син?» — Маттея 22:41, 42.

Питання, яке наш Господь Ісус ставить тут фарисеям, — це найосновніше питання християнської думки і віри, яке тільки можна поставити будь-кому в будь-яку епоху. Сам Ісус Христос — осердя християнства, тож найосновніші питання віри — ті, що стосуються особи Христа. Якщо людина справді має правильні погляди на особу Ісуса Христа, вона рано чи пізно дійде правильних поглядів і в кожному іншому питанні. Якщо ж вона має хибний погляд на особу нашого Господа Ісуса Христа, то майже напевно рано чи пізно схибить і в усьому іншому. Що ви думаєте про Христа? Ось велике центральне питання, ось питання життєвої ваги.

А найосновніше питання щодо особи Христа таке: чи справді Ісус Христос — Бог? Не просто чи Він божественний, а чи Він справді Бог? Коли я був хлопцем, сказати, що ви вірите в божественний характер Христа, означало, що ви вірите в справжню Божественність Христа, що ви вірите, що Ісус справді був Божественною Особою, що Він був Бог. Тепер це вже не так. Диявол мудрий, проникливий, підступний, і він знає, що найдієвіший спосіб посіяти оману в розумі недосвідчених і необережних — це вживати старі й дорогоцінні слова, вкладаючи в них новий зміст. Тож коли його посланці, прикидаючись «слугами правди», намагаються звести, коли можна, і вибраних, вони вживають старі дорогоцінні слова, але з цілком новим, цілком іншим і цілком хибним змістом. Вони говорять про «божественний характер Христа», але розуміють під цим зовсім не те, що розуміли освічені християни давніших днів. Так само вони говорять про «спокуту», але розуміють під спокутою зовсім не замісну смерть Ісуса Христа замість нас, якою нам забезпечене вічне життя. І часто, коли вони говорять про Христа, вони мають на увазі зовсім не нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа, справжнього історичного Ісуса чотирьох Євангелій, а якогось ідеального Христа, або «Христів принцип». Тож наша тема сьогодні вранці — не божественний характер Христа, а Божественність Христа, і наше питання не в тому, чи Ісус Христос божественний, а в тому, чи Ісус Христос — Бог. Чи Той, Хто народився у Вифлеємі тисячу дев’ятсот двадцять один рік тому і прожив тут, на землі, тридцять три чи тридцять чотири роки, як записано в чотирьох Євангеліях — від Маттея, Марка, Луки та Йоана, — Хто був розп’ятий на хресті Голгофи, Хто воскрес із мертвих третього дня і був піднесений із землі на небо, праворуч Отця, — чи Він був Бог, що з’явився в тілі, чи Він був Бог, втілений у людській істоті? Чи Він був і чи Він є Тим, Хто гідний нашої безумовної віри, найвищої любові, беззастережного послуху і щирого поклоніння всім серцем, так само як Бог Отець гідний нашої безумовної віри, найвищої любові, беззастережного послуху і щирого поклоніння всім серцем? Чи повинні всі люди шанувати Ісуса Христа так само, як шанують Бога Отця (Йоана 5:23)? Не просто чи Він приклад, за яким мудро йти, чи Учитель, якому мудро служити, а чи Він Бог, якому ми можемо по праву поклонятися?

Гадаю, більшість із нас таки вірить, що Він був Бог, що з’явився в тілі, і що Він сьогодні Бог праворуч Отця, — але чому ви в це вірите? Чи настільки ви свідомі у своїй вірі, а отже, настільки утверджені в ній, що жоден спритний балакун чи мудрагель, жоден унітарій, послідовник Расселла, прихильник «Християнської науки» чи теософ, чи інший поширювач омани не зможе вас збентежити, похитнути й звести з дороги? Важливо, щоб ми в цьому пункті були цілковито здорові у вірі й цілковито обізнані, хоч би де ще ми перебували в незнанні чи помилці, бо нам ясно сказано в Йоана 20:31: «Се ж написано, щоб ви вірували, що Ісус єсть Христос, Син Божий, і щоб, віруючи, життє мали в імя Його». Із цих слів натхненного апостола Йоана видно, що це питання не просто справа теоретичної думки, що воно стосується нашого спасіння. Я говорю сьогодні вранці для того, щоб утвердити й наставити вас у вашій благословенній вірі, вашій спасенній вірі в Ісуса Христа як Божественну Особу. Коли я вивчав тему божественного характеру Христа в богословській семінарії, у мене склалося враження, що в Біблії є кілька доказових текстів, які переконливо доводять, що Він був божественний. Згодом, через роки, я виявив, що є не просто кілька доказових текстів, які це доводять, а що Біблія багатьма способами і в незліченних місцях ясно навчає, що Ісус Христос був Бог, що з’явився в тілі. Ба більше, я виявив, що доктрина про Божественність Ісуса Христа становить саму основу і піткання Біблії.

I. БОЖЕСТВЕННІ ІМЕНА

Перша лінія доказів безумовної Божественності нашого Господа Ісуса полягає в тому, що в Біблії до Ісуса Христа застосовано багато імен і титулів, які ясно вказують на Божественність, деякі з них знову і знову, а загальне число таких місць сягає далеко за сотні. Звісно, я можу навести вам лише кілька прикладів. Розгорніть разом зі мною насамперед Одкриттє 1:17: «І коли побачив Його, впав я до ніг Його як мертвий; і поклав Він праву свою руку на мене, глаголючи менї: Не бій ся, я Первий і Останнїй». Контекст ясно показує, що говорив наш Господь Ісус, і тут наш Господь Ісус виразно називає Себе «Первий і Останнїй». Так от, це поза всяким сумнівом Боже ім’я, бо в Ісаїї 44:6 ми читаємо: «Се глаголе Господь, царь Ізрайлїв, і його відкупитель, Господь сил: Я первий, я й останній; крім мене нема Бога». В Одкриттї 22:12, 13 наш Господь Ісус каже, що Він — Альфа і Омега. Ось Його слова: «І ось, я прийду хутко, і заплата моя зо мною, щоб віддати кожному, яко ж буде дїло його. Я Альфа і Омега, почин і конець, Первий і Останнїй». А в цій самій книзі, у першому розділі й восьмому вірші, Господь Бог проголошує, що Він — Альфа і Омега. Ось Його слова: «Я Альфа і Омега, почин і конець, глаголе Господь, що єсть, і що був, і що прийде, Вседержитель». У 1 Коринтян 2:8 апостол Павло називає нашого розп’ятого Господа Ісуса «Господа слави». Ось його точні слова: «котрої нїхто з князїв віка сього не пізнав; бо коли б пізнали, то Господа слави не розпяли б». Не може бути сумніву, що «Господь слави» — це Єгова Бог, бо ми читаємо в Псальмі 24:8-10: «Хто ж бо той царь слави? Господь сильний і потужний! Господь все в бою всемогущий! Відчиняйтесь, брами високії, і отверайтесь, ворота вічні, нехай входить царь слави! Хто ж він, той царь слави? Господь сил небесних, се царь слави!» А в щойно згаданому місці нам сказано, що наш розп’ятий Господь Ісус був Царем слави, отже, Він мусить бути Єговою. У Йоана 20:28 Тома звернувся до Господа Ісуса як до свого Господа і свого Бога: «І озвавшись Тома, каже Йому: Господь мій і Бог мій.» Унітарії намагалися обійти силу цього вислову Томи, кажучи, що Тома був схвильований і звертався не до Господа Ісуса, а вимовив «Господь мій і Бог мій» як вигук здивування, точнісінько так, як нечестиві люди іноді вживають такі вигуки сьогодні; але таке тлумачення неможливе і показує, в яке безвихідне становище загнані унітарії, бо Сам Ісус похвалив Тому за те, що той це побачив і це сказав. Слова нашого Господа Ісуса, що йдуть одразу за словами Томи, такі: «Що видїв єси мене, Томо, увірував єси; блаженні, що не видїли, та й вірували» (Йоана 20:29). У правильному перекладі Тита 2:13 — у тому, що поданий в англійському Переглянутому перекладі, а не в Американському стандартному, — про нашого Господа Ісуса сказано: «великого Бога і Спаса нашого Ісуса Христа». У Римлян 9:5 Павло каже нам, що Христос — «над усїм Бог, благословенний по віки». Унітарії докладали відчайдушних зусиль, щоб подолати силу цих слів, але єдиний чесний переклад і тлумачення слів, які Павло написав грецькою, — це переклад і тлумачення, що їх подають і наш Авторизований, і Переглянутий переклади. Для того, хто приходить до Біблії, щоб дізнатися, чого вона справді навчає, а не щоб вчитати в неї власну думку, не може бути чесного сумніву, що Ісуса названо різними іменами і титулами, які поза всяким сумнівом вказують на Божественність, і що Його прямо названо Богом. У Євреїв 1:8 прямо сказано про Сина: «Про Сина ж: Престол Твій, Боже, по вік вічний, палиця правоти — палиця царювання Твого». Навіть якби ми не пішли далі, очевидно, що ясне і багаторазово повторене вчення Біблії полягає в тому, що Ісус Христос був справді Бог.

II. БОЖЕСТВЕННІ ВЛАСТИВОСТІ

Але є друга лінія доказів того, що Ісус Христос був Бог, доказ так само переконливий, а саме: Ісусові Христу приписано всі п’ять суто божественних властивостей, і сказано, що в Ньому живе «вся повня Божества». Є п’ять суто божественних властивостей, тобто п’ять властивостей, якими володіє лише Бог. Це всемогутність, всевідання, всюдисущість, вічність і незмінність. Кожну з цих суто божественних властивостей приписано Ісусові Христу. Передусім Ісусові Христу приписано всемогутність. Нас навчено не лише того, що Ісус мав владу над хворобами і смертю, над вітрами і морем, і над демонами, що всі вони корилися Його слову, і що Він вище всякого начальства, і влади, і сили, і панування, і всякого імені, названого не тільки в цьому віці, а й у майбутньому (Єфесян 1:20-23), — а й у Євреїв 1:3 прямо сказано про Нього: «двигаючи все словом сили своєї». Йому приписано також всевідання. Біблія навчає нас, що Ісус знав життя людей, навіть їхню таємну історію (Йоана 4:16, 19), що Він знав таємні думки людей, знав усіх людей, знав, що в людині (Марка 2:8; Луки 5:22; Йоана 2:24, 25), — а таке знання, як нам виразно сказано в 2 Паралипоменон 6:30 і Еремії 17:9, 10, має лише Бог; ба більше, нам прямо сказано в Йоана 16:30, що Ісус знав «усе», а в Колосян 2:3 сказано, що в Ньому «всї скарби премудрости і розуму заховані». Йому приписано також всюдисущість. Нам сказано в Маттея 18:20, що де двоє чи троє зберуться в Його ім’я, там Він посеред них, а в Маттея 28:20 — що хоч би куди пішли Його слухняні учні, Він буде з ними аж до кінця віку; а в Йоана 14:20 і 2 Коринтян 13:5 нам сказано, що Він живе в кожному віруючому, в усіх мільйонах віруючих, розсіяних по землі. У Єфесян 1:23 прямо сказано, що Він — Той, «хто сповняє все у всьому». Йому приписано також вічність. Нам сказано в Йоана 1:1: «У починї було Слово, й Слово було в Бога, й Бог було Слово». У Йоана 8:58 Сам Ісус сказав: «Поправді, поправді кажу вам: перш ніж Авраам був, Я Є». Зверніть увагу, що Господь Ісус не просто сказав: «перш ніж Авраам був, я був», а: «перш ніж Авраам був, Я Є», — проголосивши тим Себе вічним «Я Є». Навіть у Старому Завіті ми маємо проголошення вічності Христа, що мав народитися у Вифлеємі. У Михея 5:2 ми читаємо: «І ти, Бетлеєме — ти, Ефрато, хоч ти малий між тисячами в Юдеї, але з тебе вийде менї Той, що має бути Володарем ув Ізраїлї, а його народини — від початків, від днїв вічностї». А в Ісаїї 9:6 нам сказано про дитину, що мала народитися: «Бо хлопятко народилось нам — син даний нам; власть на раменах його, а дадуть імя йому: Дивний, Порадник, Бог кріпкий, Отець будучого віку, Князь мира». А в Євреїв 13:8 нам сказано: «Ісус Христос учора і сьогоднї, той же самий і на віки». Його незмінності навчає також щойно наведене місце з Послання до євреїв, а в першому розділі тієї самої книги, у дванадцятому вірші, нам сказано, що хоч навіть небеса змінюються, Господь Ісус не змінюється. Ось точні слова: «Вони зникнуть, Ти ж пробуваєш, і всї, як шати зветшають, і як одежину згорнеш їх, і перемінять ся; Ти ж той же самий єси, і лїта Твої не скінчать ся». Отже, ми бачимо, що кожну з п’яти суто божественних властивостей приписано нашому Господу Ісусу Христу. А в Колосян 2:9 нам прямо сказано: «в Ньому живе вся повня Божества тїлесно» (тобто в тілесній формі). Тут знову ми могли б завершити свій доказ, бо сказане в цьому пункті, навіть узяте окремо, ясно доводить безумовну Божественність нашого Господа Ісуса Христа. Воно показує, що Він мав кожну досконалість природи і характеру, яку має Бог Отець.

III. БОЖЕСТВЕННІ СЛУЖІННЯ

Але нам не потрібно на цьому завершувати доказ. Є третя незаперечна лінія доказів того, що Ісус Христос — Бог, а саме: Ісусові Христу приписано всі суто божественні служіння. Є сім суто божественних служінь. Тобто є сім речей, які може робити лише Бог, і кожне з цих семи суто божественних служінь приписано Ісусові Христу. Ось ці сім суто божественних служінь: створення, збереження, прощення гріха, воскресіння мертвих, перетворення тіл, суд і дарування вічного життя, — і кожне з них приписано Ісусові Христу. Йому приписано створення. У Євреїв 1:10 до нашого Господа звернено такі слова: «У починї Ти, Господи, землю оснував єси, і небеса — дїло рук Твоїх». Контекст ясно показує, що Господь, до якого звертаються, — це Господь Ісус. У Йоана 1:3 нам сказано: «Все Ним стало ся; і без Него не стало ся нїщо, що стало ся.» Збереження всесвіту й усього сущого також приписано Йому в Євреїв 1:3, де про Господа Ісуса сказано: «Сей, будучи сяєвом слави і образом особи Його (тобто Божої) і двигаючи все словом сили своєї, зробивши собою очищеннє гріхів наших, осївсь по правицї величчя на вишинах». Йому приписано прощення гріха. Він Сам каже в Марка 2:5-10, коли Його владу прощати гріхи поставили під сумнів, бо її визнавали божественною владою: «щоб ви знали, що Син чоловічий має власть оставляти на землї гріхи». Майбутнє воскресіння мертвих виразно приписано Йому в Йоана 6:39, 44: «Се ж воля пославшого мене Отця, щоб з усього, що дав менї, не погубив я нїчого, а воскресив його останнього дня. Нїхто не може прийти до мене, коли Отець, пославший мене, не притягне його, й я воскрешу його останнього дня.» Перетворення наших тіл приписано Йому у Филипян 3:21. У 2 Тимотея 4:1 Йому приписано суд: нам сказано, що Він буде «судити живих і мертвих». Сам Ісус проголосив, що Він буде суддею всього людства, і підкреслив божественний характер цього служіння. У Йоана 5:22, 23 Він сказав: «Бо Отець і не судить нїкого, а суд увесь дав Синові, щоб усї шанували Сина, як шанують Отця». Дарування вічного життя приписано Йому знову і знову. У Йоана 10:28 Він Сам каже: «І я життє вічнє даю їм; і не погинуть до віку, й не вихопить їх нїхто з рук моїх». А в Йоана 17:1, 2 Він каже: «Отче! прийшла година; прослав Сина Твого, щоб і Син Твій прославив Тебе. Яко ж дав єси Йому власть над усяким тїлом, щоб усїм, що дав єси Йому, дав вічнє життє». Отже, тут ми маємо всі сім суто божественних служінь, приписаних Ісусові Христу. Самого цього було б досить, щоб довести, що Він — Бог, і ми могли б на цьому завершити доказ, але є ще й інші докази Його безумовної Божественності.

IV. ТВЕРДЖЕННЯ, ЯКІ В СТАРОМУ ЗАВІТІ ВИРАЗНО СКАЗАНО ПРО ЄГОВУ, БОГА, А В НОВОМУ ЗАВІТІ ВІДНЕСЕНО ДО ІСУСА ХРИСТА

Четверта лінія доказів безумовної Божественності Ісуса Христа полягає в тому, що знову і знову твердження, які в Старому Завіті виразно сказано про Єгову, Бога, у Новому Завіті віднесено до Ісуса Христа. Ми не маємо часу докладно це ілюструвати, тож наведемо лише один приклад там, де можна було б навести багато. В Еремії 11:20 пророк каже: «Ти ж, Господи Саваот, що праведно судиш і вивідуєш серця й утроби, дай менї вбачати помсту твою на їх, бо на тебе здав я справу мою». Тут пророк виразно каже, що саме Господь Саваот «праведно судиш і вивідуєш серця й утроби». А в 17-му розділі, у десятому вірші, Еремія подає Самого Єгову, Який каже те саме такими словами: «Я, Господь, я тілько зазираю в серце, вивідую нутро, щоб відплачувати кожному по його ходах, по плодам учинків його». Проте в Новому Завіті, в Одкриттї 2:23, Господь Ісус каже: «я дослїджую внутро і серця; і дам вам кожному по дїлам вашим». Нам виразно сказано в контексті, що говорить тут «Син Божий». Отже, Ісус у Новому Завіті присвоює Собі те, що Єгова в Старому Завіті називає істинним про Себе і лише про Себе; і в дуже багатьох інших випадках твердження, які в Старому Завіті виразно сказано про Єгову, Бога, у Новому Завіті віднесено до Ісуса Христа. Інакше кажучи, у новозавітній думці й доктрині Ісус Христос посідає те місце, яке Єгова посідає в старозавітній думці й доктрині.

V. ТЕ, ЯК ІМ’Я БОГА ОТЦЯ І ІМ’Я ІСУСА ХРИСТА, СИНА, ПОЄДНАНО РАЗОМ

П’ята лінія доказів безумовної Божественності нашого Господа полягає в тому, як ім’я Ісуса Христа поєднано з іменем Бога Отця. У численних місцях Його ім’я поєднано з іменем Бога Отця так, як неможливо було б поєднати ім’я будь-якої обмеженої істоти з іменем Божества. Ми маємо час лише на кілька з багатьох прикладів, які можна було б навести. Разючий приклад — слова Самого нашого Господа в Йоана 14:23, де ми читаємо: «Відказав Ісус і рече йому: Коли хто любить мене, слово моє хоронити ме, і Отець мій любити ме його, і до него прийдемо, і оселю в него зробимо». Тут наш Господь Ісус не вагається поєднати Себе з Отцем так, щоб сказати «ми», тобто Бог Отець і Я прийдемо й оселю в нього зробимо. У Йоана 14:1 Він каже: «Нехай не трівожить ся серце ваше. Віруйте в Бога і в мене віруйте.» Якщо Ісус Христос не був Бог, це жахливе богохульство. Немає абсолютно жодної середини між визнанням Божественності Ісуса Христа і звинуваченням Христа в найзухвалішому і найжахливішому богохульстві, в якому будь-коли за всю історію була винна будь-яка людина.

VI. БОЖЕСТВЕННЕ ПОКЛОНІННЯ, ЯКЕ НАЛЕЖИТЬ ВІДДАВАТИ ІСУСОВІ ХРИСТУ

Є шоста лінія доказів безумовної Божественності нашого Господа Ісуса. Ті, що вже наведені, були вирішальні, кожна з п’яти була вирішальна, але ця, якщо таке можливо, найвирішальніша з усіх, а саме: нас прямо навчено, що Ісусові Христу повинні поклонятися як Богові і ангели, і люди. У багатьох місцях Євангелій ми бачимо, як Ісус Христос без вагання приймає поклоніння, від якого добрі люди й ангели зі страхом відмовлялися і яке, як Він Сам навчав, слід віддавати лише Богові (Маттея 28:9; Луки 24:52; Маттея 14:33; пор. Дїяння 10:25, 26; Одкриттє 22:8, 9; Маттея 4:9, 10). На берегах Американського стандартного перекладу подано дивне і дуже оманливе пояснення значення слова, перекладеного як «поклонитися» в цих місцях, а саме, що «грецьке слово, перекладене як „поклонитися“, означає вияв шанування, чи то віддаваний створінню, чи то Творцеві». Це правда, але правда цілком оманлива; бо хоча це слово вживається на позначення «вияву шанування, віддаваного створінню» ідолопоклонниками, наш Господь Ісус Сам виразно каже, вживаючи те саме грецьке слово: «Господу Богу твоєму кланяти меш ся, і Йому одному служити меш», а з другого боку, Він каже в Йоана 5:23: «щоб усї шанували Сина, як шанують Отця». А в Одкриттї 5:8, 9, 12, 13 чотири живі істоти і двадцять чотири старці показані такими, що падають перед Агнцем і віддають Йому поклоніння так само, як поклоніння віддається Тому, Хто сидить на престолі, тобто Богові Отцю. У Євреїв 1:6 нам прямо сказано: «Коли ж знов уводить Перворідня у вселенну, глаголе: І нехай поклонять ся Йому всї ангели Божі». Одного вечора в кімнаті для розмов із тими, хто шукає, у Чикаго я підійшов до розумного на вигляд чоловіка в глибині кімнати і спитав його: «Ви християнин?» Він відповів: «Гадаю, ви не вважали б мене християнином». Я спитав: «Чому ні?» Він сказав: «Я унітарій». Я сказав: «Отже, ви хочете сказати, що не вважаєте Ісуса Христа Особою, якій слід поклонятися». Він відповів: «Саме так я і вважаю», — і додав: «Біблія ніде не каже, що ми повинні Йому поклонятися». Я спитав: «Хто вам це сказав?» Він відповів: «Мій пастор», — і назвав відомого унітаріанського служителя в місті Бостоні. Я сказав: «Дозвольте мені дещо вам показати», — і розгорнув свою Біблію на Євреїв 1:6 і прочитав: «Коли ж знов уводить Перворідня у вселенну, глаголе: І нехай поклонять ся Йому всї ангели Божі», — а він сказав: «Невже там так сказано?» Я подав йому Біблію і сказав: «Прочитайте самі», — і він прочитав і сказав: «Я не знав, що це є в Біблії». Я сказав: «Ну що ж, воно там є, чи не так?» — «Так, воно там є». Мова не могла б висловити це ясніше. Біблія ясно навчає, що Ісусові, Синові Божому, повинні поклонятися як Богові ангели й люди, так само, як поклоняються Богові Отцю.

VII. ПОБІЧНІ ДОКАЗИ БОЖЕСТВЕННОСТІ ІСУСА ХРИСТА

Шість ліній доказів Божественності Ісуса Христа, які я вам навів, не залишають жодної можливості сумніватися в тому, що Ісус Христос — Бог, що Ісус із Назарета — це Бог, що з’явився в людській особі, що Він — Той, Кому слід поклонятися так само, як поклоняються Богові Отцю; але є також побічні докази Його безумовної Божественності, які, якщо таке можливо, у певному сенсі навіть переконливіші за прямі твердження про Його Божественність.

1. Наш Господь Ісус каже в Маттея 11:28: «Прийдїть до мене, всї знеможені та отягчені, я впокою вас». Той, хто дає таку обітницю, мусить бути або Богом, або божевільним, або ошуканцем. Ніхто не може дати спочинок усім знеможеним і обтяженим, які приходять до нього, якщо він не Бог, — а проте Ісус Христос пропонує це зробити. Якщо Він пропонує це зробити, а коли люди приходять до Нього, не робить цього, то Він або божевільний, або ошуканець. Якщо ж Він справді це робить, то поза всяким сумнівом Він — Бог. І тисячі можуть засвідчити, що Він справді це робить. Тисячі й десятки тисяч, що були знеможені, обтяжені й розчавлені і для яких не було допомоги в людини, прийшли до Ісуса Христа, і Він справді дав їм спочинок. Тож певно, що Він не просто велика людина, — Він Бог.

2. Далі, у Йоана 14:1 Ісус Христос вимагає, щоб ми мали до Нього ту саму віру, яку маємо до Бога Отця, і обіцяє, що в такій вірі ми знайдемо ліки від усякої тривоги й неспокою серця. Ось Його слова: «Нехай не трівожить ся серце ваше. Віруйте в Бога і в мене віруйте». Ясно, що Він вимагає, щоб у Нього вкладали ту саму безумовну віру, яку слід вкладати у Всемогутнього Бога. А в Еремії 17:5 — у Писанні, яке наш Господь Ісус чудово знав, — ми читаємо: «Так говорить Господь: Проклята людина, що вповає на людей»; і все ж, попри це ясне прокляття, виголошене над усіма, хто покладається на людину, Ісус Христос вимагає, щоб ми покладалися на Нього так само, як покладаємося на Бога. Це найсильніше можливе твердження про Його Божественність із Його вуст. Ніхто, крім Бога, не має права висувати такої вимоги, і Ісус Христос, висуваючи її, мусить бути або Богом, або ошуканцем; але тисячі й десятки тисяч переконалися, що коли вони справді вірили в Нього так, як вірять у Бога, їхні серця звільнялися від тривоги, хоч би яка втрата чи обставини їх спіткали.

3. Далі, Господь Ісус вимагав для Себе найвищої і безумовної любові. Ясно як день, що ніхто, крім Бога, не має права вимагати такої любові, але не може бути сумніву, що Ісус її вимагав. У Маттея 10:37 Він сказав Своїм учням: «Хто любить батька або матїр більш мене, недостоєн мене; й хто любить сина або дочку більш мене, недостоєн мене». А в Луки 14:26, 33 Він каже: «Коли хто приходить до мене, й не зненавидить батька свого, й матїр, і жінку, й дїти, й братів, і сестер, та ще й свою душу, не може учеником моїм бути . . . Так оце всякий з вас, хто не відцураєть ся від усього свого достатку, не може моїм учеником бути». Не може бути сумніву, що це вимога з боку Ісуса найвищої і безумовної любові до Себе, любові, яка навіть найдорожчі життєві зв’язки ставить на цілком друге місце. Ніхто, крім Бога, не має права висувати такої вимоги, але наш Господь Ісус висунув її, а отже, Він мусить бути Богом.

4. У Йоана 10:30 Господь Ісус заявив про Свою повну рівність з Отцем. Він сказав: «Я і Отець одно.»

5. У Йоана 14:9 наш Господь Ісус пішов так далеко, що сказав: «Хто видїв мене, видїв Отця». Він заявляє тут, що Він настільки цілковито Бог, що бачити Його — означає бачити Отця, Який перебуває в Ньому.

6. У Йоана 17:3 Він каже: «Се ж життє вічнє в тому, щоб знали Тебе, єдиного справдешного Бога, та кого післав єси, Ісуса Христа». Інакше кажучи, Він стверджує, що пізнання Його Самого є такою самою невід’ємною частиною вічного життя, як і пізнання Бога Отця.

Висновок: не лишається місця для сумніву в безумовній Божественності Ісуса Христа. Це славна істина. Спаситель, у Якого ми віримо, — Бог, Спаситель, для Якого ніщо не надто важке, Спаситель, Який може спасти з найглибшої безодні і спасти до кінця. О, як ми повинні радіти, що маємо не просто людського Спасителя, а Спасителя, Який є цілковито Бог! З другого ж боку, яка чорна провина — відкинути такого Спасителя! Кожен, хто відмовляється прийняти Ісуса як свого Божественного Спасителя і Господа, винен у величезному гріху — відкиданні Спасителя, Який є Бог. Багато хто вважає себе добрим, бо ніколи не крав, не вбивав і не ошукував. «У якому ж великому гріху я винен?» — самовдоволено питає він. Чи прийняли ви колись Ісуса Христа? «Ні». Що ж, тоді ви винні в жахливому і згубному гріху — відкиданні Спасителя, Який є Бог. «Але, — відповідаєте ви, — я не вірю, що Він Бог». Це не змінює факту і не зменшує вашої провини. Сумнів у факті чи заперечення факту ніколи його не змінює, хоч би що казала про це протилежне Мері Бейкер Едді. Припустімо, що в чоловіка була дружина — одна з найшляхетніших, найчистіших, найвірніших жінок, які будь-коли жили; хіба сумнів її чоловіка в її чистоті й шляхетності змінив би факт? Не змінив би. Він лише зробив би того чоловіка винним у жахливому наклепі, лише довів би, що той чоловік — обурливий негідник. Так само й заперечення Божественності Ісуса Христа не робить Його Божественність ані трохи менш фактом, але робить того, хто заперечує Його Божественність, винним у жахливому, неймовірному, богохульному наклепі. Воно таки доводить, що ви, які заперечуєте Його Божественність, — ——. Закінчити це речення я лишаю вашому власному сумлінню.

Ви завершили: Божественність Ісуса Христа

Назад Далі