Основні доктрини християнської віри
Християнське розуміння Бога, або Бог Біблії на відміну від Бога «Християнської науки» і Бога сучасної філософії

Розділ 3 · 19 хв читання · 24 хв слухання

Християнське розуміння Бога, або Бог Біблії на відміну від Бога «Християнської науки» і Бога сучасної філософії

«Дух — Бог». — Йоана 4:24.

«Бог сьвітло». — 1 Йоана 1:5.

«Бог є любов». — 1 Йоана 4:8, 16.

Наша тема сьогодні вранці: «Християнське розуміння Бога, або Бог Біблії на відміну від Бога „Християнської науки“ і Бога сучасної філософії». У мене три тексти: Йоана 4:24: «Дух — Бог». 1 Йоана 1:5: «Бог сьвітло». 1 Йоана 4:8, 16: «Бог є любов». Ці три тексти містять три з найдивовижніших тверджень, які будь-коли було виголошено, і якнайясніше показують нам християнське розуміння Бога на відміну від будь-якого іншого розуміння Бога. Прихильники «Християнської науки» постійно цитують один із наших текстів: «Бог є любов». Насправді вони цитують його частіше, ніж майже будь-яке інше місце Біблії, але під словами «Бог є любов» вони мають на увазі зовсім не те, що, очевидно, означають 1 Йоана 4:8 чи 1 Йоана 4:16, якщо читати їх у контексті. Під «любов’ю» прихильники «Християнської науки» розуміють не особовий атрибут Бога, а безособову абстракцію, яка сама і є Богом. Пані Едді відверто й категорично заперечує особовість Бога. Прихильники «Християнської науки» не лише кажуть: «Бог є любов», а й кажуть: «Любов є Бог». Вони не лише кажуть: «Бог є добро», а й кажуть: «Добро є Бог». Сказати «Любов є Бог» — це цілком інше твердження, ніж сказати «Бог є любов». З таким самим успіхом можна було б сказати «Дух є Бог», бо Бог каже: «Бог є дух», — але не всякий дух є Богом. Або можна було б сказати «Світло є Бог», бо «Бог сьвітло», — але світло не є Богом, і любов не є Богом, хоча Бог є любов, і Бог є світло, і Бог є дух. Що ж означає «любов» у натхненному твердженні «Бог є любов»? Що означає твердження «Бог є любов», показує визначення, або опис, любові, подане в контексті та в безпосередньо попередньому розділі — 1 Йоана 3:13-18. Ці вірші ясно показують, що твердження «Бог є любов» в 1 Йоана 4:8 і 1 Йоана 4:16 означає не те, що Бог — це абстрактна якість, «любов», і що абстрактна якість любові є Богом; воно означає, що Бог — це Особа, усе єство й поведінку Якої визначає якість любові, тобто прагнення найвищого добра для інших і радість у ньому. Це стане для вас очевидним, якщо я прочитаю з безпосередньо попереднього розділу (1 Йоана 3:13-18): «Не дивуйтесь, брати мої, коли ненавидить вас сьвіт. (14) Ми знаєм, що перейшли від смерти у життє, бо любимо братів; хто не любить брата, пробуває в смертї. (15) Кожен, хто ненавидить брата свого, той чоловікогубець; а ви знаєте, що жоден чоловікогубець не має життя вічнього, в ньому пробуваючого. (16) У сьому пізнали ми любов, що Він за нас душу свою положив; і ми повинні за братів душі класти. (17) Хто ж має прожиток у сьвітї, і видить брата свого, що в потребі, та й зачинить серце своє перед ним, то як любов Божа пробуває у ньому? (18) Дїточки мої, не любім словом, анї язиком, а дїлом і правдою.» А з цього розділу (1 Йоана 4:7-17): «Любі, любім один одного; бо любов від Бога, і кожен, хто любить, від Бога родив ся, і знає Бога; (8) хто не любить, не пізнав Бога, бо Бог любов. (9) У сьому явилась любов Божа в нас, що Бог Сина свого єдинородного у сьвіт післав, щоб ми жили через Него. (10) У сьому любов, не що ми любили Бога, а що Він любив нас, і післав Сина свого на вблаганнє за гріхи наші. (11) Любі, коли так Бог полюбив нас, то й ми повинні один одного любити. (12) Бога нїколи нїхто не бачив; коли ж любимо один одного, то Бог у нас пробуває, і любов Його звершена в нас. (13) По сьому пізнаємо, що в Ньому пробуваєм, а Він у нас, що від Духа свого дав нам. (14) А ми видїли й сьвідкуємо, що Отець післав Сина, Спасителя сьвіта. (15) Коли хто визнає, що Ісус Син Божий, то в ньому пробуває Бог, а він у Бозї. (16) Ми пізнали також, та й увірували в любов, котру має Бог до нас. Бог є любов, і хто пробуває в любові, в Бозї пробуває, а Бог в ньому. (17) У сьому звершена любов у нас, щоб мати одвагу на день суду, бо який Він, такі й ми у сьвітї сьому.»

Бог так званої «сучасної філософії» — це «Абсолют», а під «Абсолютом» зазвичай розуміють холодну абстракцію, а не ясну, певну й теплу Особу, Яка любить, сумує, страждає і Яка розумно діє заради інших. А часто Бог сучасної філософії не лише «в усьому», але є усім, і все є Богом. Такий Бог — зовсім не Бог. Натомість Бог Біблії, як ми побачимо далі, — це Божественна Особа: Він існує окремо від світу, який створив, і існував до світу, який створив; Він перебуває у певних стосунках зі світом, який сотворив, і діє певними та ясно об’явленими шляхами. Отже, ми стаємо віч-на-віч із питанням: що ж за Істота — Бог Біблії, справжній Бог, єдиний істинний Бог, Бог християнства, єдиний Бог, Якому ми повинні поклонятися, Якого маємо любити і Якому маємо коритися? Кайзер теж багато говорить про Бога, і його прихильники люблять казати: «Gott mit uns», але якщо хтось уважно вивчить висловлювання кайзера, стане ясно, що під Богом він розуміє не Бога Біблії, не християнського Бога, не Бога й Отця нашого Господа Ісуса Христа.

I. БОГ Є ДУХ

Насамперед, «Дух — Бог». Це ми читаємо в нашому першому тексті: Йоана 4:24, «Дух — Бог». Ви помітите, що у вашій англійській Біблії, і в Авторизованому, і в Переглянутому перекладі, написано: «Бог є якийсь дух». Але в грецькій мові немає неозначеного артикля, і всюди, де цього в англійському перекладі вимагає англійська ідіома, його доводиться додавати, — і в цьому випадку його додано. Проте насправді додавати його тут не більше підстав, ніж додавати його в 1 Йоана 4:8 і перекладати: «Бог є якась любов», або в 1 Йоана 1:5 і перекладати: «Бог є якесь світло». Кращий переклад — той, що я навів: «Дух — Бог». Це визначення сутнісної природи Бога. Що воно означає? Сам наш Господь Ісус визначив, що означає «дух», у Луки 24:39, де записано, що Він сказав після Свого воскресіння: «Дивіть ся на руки мої і ноги мої, що се сам я. Дотикайтесь мене й вбачайте; бо дух тїла й костей не має, як бачите, що я маю.» З цих слів нашого Господа очевидно, що дух — це те, що протиставляється тілу. Тобто дух — це безтілесна, невидима реальність. Сказати «Дух — Бог» — означає сказати, що Бог за Своєю суттю безтілесний і невидимий (пор. 1 Тимотея 6:16), що Бог у Своїй сутнісній природі не матеріальний, а нематеріальний і невидимий, але від того не менш реальний. Цю думку ми знаходимо і в самому серці того об’явлення Себе, яке Бог дав Мойсеєві в першій частині Старого Завіту. Наприклад, у 5 Мойсея 4:15-18 ми читаємо: «Пильнуйте ж добре душ ваших, бо не бачили ви нїякої постатї в день той, як із поломя промовляв до вас Господь на Гореб горі, (16) Щоб ви не зледащіли та не почали робити собі тесані постатї, подобу якої постатї, постать жіночу, або чоловічу, (17) Постать якої скотини, що на землї гасає, образ якої крилатої птахи, що попід небесами лїтає, (18) Образ якої небудь животини, що по землї лазить, образ якої риби, що у водї під землею.» Це ясне проголошення — ще за п’ятнадцять століть до Христа — духовності Бога в Його сутнісній природі. Бог за Своєю суттю — невидимий дух.

Але в Слові Божому так само ясно об’явлено, що «дух» може виявлятися у видимій, тілесній формі. У Йоана 1:32 ми читаємо слова Йоана Хрестителя, який говорить про те, що бачили його власні очі: «І сьвідкував Йоан, глаголючи: Що бачив я Духа, злинувшого як голуб з неба, і став він над Ним.» Отже, тут ми бачимо Того, Хто за Своєю суттю є Дух, що виявляє Себе в тілесній, видимій формі.

Більше того, Біблія говорить нам, що Бог виявляв Себе у видимій формі. У 2 Мойсея 24:9, 10 ми читаємо: «І знявсь Мойсей та Арон, Надаб та Абигуй, і сїмдесять старших мужів в Ізраїлї; (10) І побачили вони Бога Ізрайлевого; а під ногами в його наче поміст із сафирих плит, і мов небо само, такого сяєва.»

Те, що вони бачили, не було Богом у Його сутнісній природі як духовної Істоти. Адже й те, що ми бачимо, коли дивимося одне на одного, — це не наше сутнісне «я», а дім, у якому ми живемо; тому Йоан міг сказати — і він це каже в Йоана 1:18: «Бога нїхто не бачив нїколи». І так само я міг би сказати вам тепер, що ви не бачите мене. Проте те, що вони бачили, було справжнім виявом Самого Бога, а тому можна було також сказати, і сказати правдиво, що вони бачили Бога, — так само як можна правдиво сказати: «Ви бачите мене».

І ще більше: хоча Бог за Своєю суттю є дух, Бог має видимий образ. Цього найнедвозначніше навчає Филипян 2:6, де про нашого Господа Ісуса сказано, що Він спочатку існував «в образї Божому». Грецьке слово, яке в цьому місці перекладено як «образ», означає «видима форма», «форма, в якій особа чи річ постає перед зором», «зовнішній вигляд». Воно не може означати нічого іншого. Таке визначення слова, тут перекладеного як «образ», подає найкращий грецько-англійський словник Нового Завіту. Отже, оскільки Ісус спочатку існував «в образї Божому», очевидно, що Сам Бог мусить мати образ — той образ, у якому, як сказано, спочатку існував наш Господь Ісус.

Те, що Бог у Своєму зовнішньому образі, хоча й не в Своїй невидимій суті, видимий, ясно також із Дїяння 7:55, 56, де ми читаємо: «Він же (тобто Стефан), будучи повний сьвятого Духа, споглянувши на небо, побачив славу Божу, й Ісуса, стоячого по правицї у Бога, і рече: Ось, виджу небеса відчинені, і Сина чоловічого, стоячого по правицї в Бога.» Отже, якби Бог не мав образу, який можна побачити, то, звісно, Господа Ісуса не можна було б побачити стоячим по правиці Бога. Бог, як ми побачимо пізніше, присутній усюди; але Бог присутній усюди не в однаковому сенсі. Є місце, де Бог присутній видимо і явно так, як Він не присутній ніде більше. Є місце, де Він присутній видимо і виявляє Себе так, як не виявляє деінде. Місце видимої присутності Бога та повного виявлення Ним Себе — це небо, хоча Своєю духовною присутністю Він пронизує всесвіт. Це видно з багатьох місць Писання. Наприклад, це ясно з молитви, якої навчив нас наш Господь, — тієї частини Писання, яку приймають навіть багато хто з тих, хто відкидає більшу частину Біблії. Наш Господь почав молитву, якої Він навчив Своїх учнів, такими словами: «Отче наш, що на небі». Якщо ці слова щось означають, то вони, безперечно, означають, що Бог, наш Отець, перебуває на небі так, як Він не перебуває деінде. Саме там був Бог, коли Ісус звертався до Нього. Знову ж у Маттея 3:17 ми читаємо: «І ось голос із неба, глаголючи: Се мій Син любий, що я вподобав Його.» Якщо ці слова щось означають, вони означають, що Бог був на небі і що Його голос пролунав із небес до Господа Ісуса, Який був тут, на землі. І ще в Йоана 14:28 записано, що Ісус сказав:

«Ви чули, що я глаголав вам: Ійду, й прийду до вас. Коли б любили мене, зрадїли б, що я сказав: Ійду до Отця; бо Отець мій більший мене.» Якщо ці слова щось означають — якщо розглядати їх у світлі подій, що мали відбутися наступного дня і в наступні дні, — то вони означають, що Ісус відходив із того місця, де Він тоді був, — із землі — до іншого місця, де Його не було, коли Він говорив, тобто на небо, — і що, ідучи на небо, Він ішов туди, де був Бог, із землі, де Бога не було в тому сенсі, в якому Він був на небі. І знову, в Дїяння 11:9 ми читаємо: «Відказав же менї голос удруге з неба: Що Бог очистив, ти не погань». Тут знову Бог зображений як Той, Хто говорить із неба, де Він перебував. Ще в Йоана 20:17 записано, що наш Господь Ісус Христос після Свого воскресіння сказав Марії Магдалині: «Рече їй Ісус: Не приторкайсь до мене; ще бо не зійшов до Отця мого, а йди до братів моїх, та скажи їм: Я схожу до Отця мого й Отця вашого, й Бога мого й Бога вашого», — з чого безперечно очевидно, що в розумінні нашого Господа Ісуса після Його воскресіння існувало місце, де перебував Бог і куди Він Сам ішов, і це місце — угорі, на небі. Немає жодної можливості відкинути це, сказавши, що це образний вислів: усе місце втрачає сенс за такого тлумачення, а намагання так його пояснити — це хитрощі й викрутаси, які не витримують прискіпливої перевірки. Знову ж таки, апостол Павло говорить нам про нашого Господа Ісуса Христа, що Бог Отець діяв, «воскресивши Його з мертвих і посадивши по правицї в себе на небесах» (Єфесян 1:20), і це робить ясним — настільки, наскільки мова взагалі може щось зробити ясним, — що є місце, небо, де Бог перебуває так, як не перебуває більше ніде, і де когось можна посадити по Його правиці. Те саме видно й з віршів, які ми вже наводили в іншому зв’язку, — Дїяння 7:55, 56, де сказано, що Стефан, «будучи повний сьвятого Духа, споглянувши на небо, побачив славу Божу, й Ісуса, стоячого по правицї у Бога, і рече: Ось, виджу небеса відчинені, і Сина чоловічого, стоячого по правицї в Бога». Для кожного, хто хоче знати, що слова мають передати, а не просто перекручувати їх, підганяючи під власні уявлення, ці слова означають, що Бог місцево присутній на небі. Від цього не втекти за жодного чесного, сумлінного тлумачення. Люди, вправні в мистецтві дискредитувати істину, даючи їй погані назви — ще й назви, що звучать дуже по-науковому, — можуть назвати це «антропоморфізмом», і це звучить дуже вчено. Проте, хай це буде «антропоморфізм» чи що завгодно, це ясне вчення Слова Божого, попри цей чи будь-який інший страшний термін, яким лякають незрілих студентів і незрілих студенток. Немає сумніву, що саме цього вчить Біблія, а ми вже довели, що Біблія — це Слово Боже і що її слід розуміти так, як вона написана, попри всі спроби пояснити її інакше, до яких вдаються люди, що, «славлячи себе мудрими, потуманїли».

II. БОГ Є ОСОБА

Наступне, чого Біблія навчає про Бога, — це те, що Бог є Особа. Тобто Він — Істота, Яка знає, відчуває, любить, чує молитву, говорить, діє; Істота, Яка розумно діє на нас і на Яку ми можемо діяти.

Хоча Бог є в усьому, Він — Особа, відмінна від осіб і речей, у яких Він перебуває і які Він створив. Біблія — і Старий, і Новий Завіт — сповнена цього життєво важливого уявлення про «живого Бога» на відміну від простої холодної абстракції — «Абсолюту», або «Безмежного», або «Верховної Істоти», або «Великої Першопричини», про які так любить розводитися «сучасна філософія». Наприклад, в Еремії 10:10-16 ми читаємо: «Господь же справдешній Бог, се живий Бог й віковічний царь. Од гнїву його тремтить земля, і погрози його не здолїють видержати народи. (11) Оце ж кажіть їм: Боги, що не сотворили неба й землї, позникають із землї й зпід неба. (12) Він сотворив землю силою своєю, утвердив круг земний мудростю своєю і розумом своїм розпростер небеса. (13) На його приказ ревуть води на небі, і він велить хмарам уставати з країв землї; творить блискавицї поміш з дощем, і випускає вітри з запасних сховищ своїх. (14) Безумним виявлює себе кожен мистець у свойму знаннї, і кожен плавильник соромить себе бовваном своїм, бо вилите ним — се лож, і нема в йому духа. (15) Се пуста мана, робота облуду; в день караючих навідин вони почезнуть. (16) Не такий, як їх, пай Яковів; бо його Бог — се творець усього, а Ізраїль — се булава царства його; на імя йому — Господь Саваот.» У цьому місці Бога відрізнено від ідолів, які є речами, а не особами, — речами, що «не говорять», «не можуть діяти», «не здолїють вони нїяк зашкодити, та й щось доброго зробити вони не в силї»; і нам сказано, що Господь мудріший над «усїма премудрими в народах». Він — «живий Бог», «віковічний царь», Істота, Яка має «гнїв» і «погрози», окрема від Своїх створінь: «Од гнїву його тремтить земля, і погрози його не здолїють видержати народи».

У Дїяння 14:15 ми читаємо: «Мужі, на що се робите? Ми такі ж люде, як ви; благовіствуємо вам, щоб від сих дурниць навернулись до Бога живого, що сотворив небо, і землю, і море, і все, що є в них.» Тут ми також маємо зображення Бога як особової Істоти, відмінної від Свого творіння, Якого також слід чітко відрізняти від ідолів, що не є живими богами. В 1 Солунян 1:9 про навернених у Солуні сказано, що вони звернулися від мертвих богів, «од ідолів, служити Богу живому і правдивому».

У 2 Паралипоменон 16:9 нам сказано, що «очі Господнї обіймають усю землю, щоб піддержувати тих, що їх серце цїлковито йому віддане», а в Псальмі 94:9, 10 ми читаємо: «Хто дав слух вам, той хиба не почує? Хто утворив око, той би не мав бачити? Хто карає народи, чи вже ж той не карати ме? Він, що навчає розуму чоловіка?» Це, безперечно, зображення особового Бога, а не простої абстракції на зразок «Абсолюту», «Безмежного» чи «Верховної Істоти». Ясну відмінність між Богом, Який іманентно присутній в усьому і перебуває у віруючих, та істотами й особами, в яких Він перебуває, дуже ясно показує Сам наш Господь у Йоана 14:10: «Хиба не ймеш віри, що я в Отцї і Отець у менї? Слова, що я промовляю вам, від себе не промовляю; Отець же, що в менї пробуває, Той робить дїла.» І знову у 24-му вірші того самого розділу, де наш Господь Ісус розрізняє Свою власну особу та особу Отця, Який перебував у Ньому, такими словами: «Хто не любить мене, словес моїх не хоронить; а слово, що ви чуєте, не моє, а пославшого мене Отця.» Це розуміння Бога пронизує всю Біблію. Погляд на Бога, представлений у Біблії, цілковито відмінний від уявлень пантеїзму, буддизму, теософії та «Християнської науки». Це розуміння ми знаходимо вже в перших словах Біблії, 1 Мойсея 1:1: «У початку сотворив Бог небо та землю.» Тут Бог Біблії ясно відрізнений від так званого Бога пантеїзму і Бога «Християнської науки». І те саме розуміння Бога ми знаходимо в останньому розділі Біблії, і знаходимо його в кожному розділі Біблії між першим і останнім. Бог Біблії — це особова Істота, Яка, хоча й створила все і перебуває в усьому, є окремою Особою, відмінною від осіб і речей, які Вона створила.

III. ТЕПЕРІШНІЙ СТОСУНОК БОГА ДО СВІТУ І ДО ЛЮДЕЙ

Тепер звернімося до розгляду теперішнього стосунку цього особового Бога, Якого представляє нам Біблія, до світу, що Він створив, і до людей, яких Він створив.

1. Насамперед ми бачимо, що Бог підтримує створений Ним світ, управляє ним і дбає про нього. Він формує всю теперішню історію світу. Це виявляється знову і знову. Досить буде кількох прикладів. У Псальмі 104:27-30 ми читаємо: «Всї вони тебе дожидають, щоб їжу їх у свій час дав їм. (28) Ти даєш їм, вони збирають; ти відчиняєш руку твою, вони добром насичаються. (29) Ти одвертаєш лице твоє, вони лякаються; возьмеш духи їх, вони, визївнувши, у порох повертаються. (30) Пішлеш твого духа, будуть сотворені, та й обновиш лице землї.» І ще в Псальмі 75:6, 7: «Тому, що не зі сходу, нї з заходу, і не з полудня прийде возвишеннє. (7) Бог бо суддя; того принизить, а того високо поставить.» Усі ці місця, а також інші, які можна було б навести, подають те саме розуміння теперішнього стосунку Бога до світу, що Він створив. Вони показують, як ми вже сказали, що Бог підтримує створене Ним діло, управляє ним і дбає про нього; що Він формує всю теперішню історію світу.

2. Тепер погляньмо на Його стосунок до людських справ. Ми побачимо, що Бог має теперішній особистий інтерес до людських справ і бере в них діяльну участь; що Він прокладає шлях Своєму народові й веде його; що Він визволяє, спасає і карає. Тут досить буде чотирьох прикладів із Біблії. Насамперед Ісуса Навина 3:10: «І сказав Йозей: Ось по чім знати мете, що серед вас присутен Бог живий і що він проганяти ме з перед вас Кананіїв, Гетіїв, Гевіїв, Ферезіїв, Аморіїв і Евузіїв.» Тепер відкрийте Даниїла 6:20-22, 26, 27. «І, як лиш наближився ʼд ямі, кликнув жалісним голосом до Даниїла, й промовив царь до Даниїла: Даниїле, слуго Бога живого! чи зміг Бог твій, що ти йому так вірно служиш, спасти тебе від левів? (21) Тодї відказав Даниїл цареві: Царю, жий на віки! (22) Бог мій послав ангела свого й затулив він пащеки левам, і вони не пошкодили менї, бо він знайшов мене безвинним перед собою, та й перед тобою, царю, я нї в чому не проступився.» . . . «(26) Оце дається від мене наказ, щоб в кожній областї мого царства боялись і шанували Бога Даниїлового, він бо — Бог живий і вічний, і царство його неминаюче, а властї його нема гряниць. (27) Він визволяє й спасає, і творить чуда та знамена на небі й на землї; він спас Даниїла від сили левів.» Тепер відкрийте 1 Тимотея 4:10: «На се бо і трудимось і ганять нас, що вповали на Бога живого, котрий єсть Спаситель усїх людей, а найбільш вірних», а тепер відкрийте Євреїв 10:28-31: «Хто відцурав ся закону Мойсейового, при двох або трьох сьвідках, смерть йому без милосердя: (29) Скільки ж, думаєте, гіршої муки заслужить, хто Сина Божого потоптав і кров завіту, котрою осьвятив ся, вважав за звичайну, і Духа благодати зневажив? (30) Знаємо Того, хто промовив: „Менї відомщеннє, я віддам, глаголе Господь“; і знов: „Господь судити ме людей своїх.“ (31) Страшно впасти в руки Бога живого.» У всіх цих місцях ми маємо те саме розуміння Бога в Його стосунку до людини, а саме: що Бог має особистий інтерес до людських справ і бере в них діяльну участь; що Він прокладає шлях Своєму народові й веде його; що Він визволяє, спасає і карає людей.

Бога Біблії слід чітко відрізняти не лише від Бога пантеїстів, Який не має існування окремо від Свого творіння, а й від Бога деїстів, Який створив світ, вклав у нього всі необхідні сили для самоврядування й розвитку, запустив його і залишив іти самому собою. Бог Біблії — це Бог, Який особисто й діяльно присутній у справах всесвіту сьогодні. Він підтримує створений Ним світ, управляє ним і дбає про нього, Він формує всю теперішню історію світу. Він має теперішній особистий інтерес до людських справ і бере в них діяльну участь, і саме Він стоїть за всіма подіями, що відбуваються сьогодні. Він царює і навіть людський гнів обертає Собі на хвалу, а залишок гніву стримує. Кайзер може лютувати, армії можуть зіштовхуватися, сила, насильство й беззаконня можуть здаватися переможними на якусь мить, але за всім стоїть Бог; і крізь увесь безлад, і розбрат, і сум’яття, і муки, і руїну, крізь усі обурливі звірства, від яких людські серця завмирають з жаху, Він здійснює Свої власні задуми любові й робить так, що все сприяє на добре тим, хто любить Його.

Ви завершили: Християнське розуміння Бога, або Бог Біблії на відміну від Бога «Християнської науки» і Бога сучасної філософії

Назад Далі