Основні доктрини християнської віри
Натхнення, або Наскільки Біблія натхненна Богом?

Розділ 2 · 26 хв читання · 34 хв слухання

Натхнення, або Наскільки Біблія натхненна Богом?

«Бо нїколи із волї чоловіка не виповідано пророцтво, а від Духа сьвятого розбуджувані, промовляли сьвяті люде Божі.» — 2 Петра 1:21.

«Всяке писаннє богодухновенне і корисне до науки, до докору, до направи, до наказу по правдї, щоб звершений був Божий чоловік, до всякого доброго дїла готовий.» — 2 Тимотея 3:16, 17.

Наша тема сьогодні вранці — «Натхнення Біблії, або Наскільки Біблія натхненна Богом?» Ця тема має життєво важливе й основоположне значення. Якщо нам вдасться ясно показати, що автори різних книг Біблії були натхненні Богом у такому сенсі, у якому ніхто інший ніколи не був натхненний Богом, що Святий Дух так обдаровував, навчав, вів і скеровував їх у тому, що вони говорили і що записано в Біблії, що вони навчали істини і нічого крім істини, що їхнє вчення було абсолютно безпомилковим,— тоді ми маємо в Біблії найвищу інстанцію і джерело непогрішної мудрості, до якого можемо звернутися, щоб розв’язати кожне питання віровчення чи обов’язку. Але якщо автори Біблії були «натхненні» лише в тому туманному й непевному сенсі, у якому були натхненні Шекспір, Браунінг та багато інших геніальних людей, натхненні лише настільки, що їхній розум став гостріше бачити істину, ніж розум звичайних людей, але все ж так, що вони помилялися або добирали не те слово для вираження своєї думки, тож ми мусимо переформульовувати їхню думку, з’ясовуючи, якщо зможемо, яка натхненна думка стояла за ненатхненними словами, — тоді ми зовсім заблукали, перебуваємо в безнадійному сум’ятті, і кожне покоління мусить саме для себе вирішувати, що Святий Дух хотів сказати через тих незграбних записувачів; і цілком певно, що жодне покоління не зможе хоч трохи точно визначити, що мав на увазі Дух, а отже, жодне покоління не дійде до істини, а лише поширюватиме помилки, які виправлятиме наступне, мудріше покоління, чиї виправлення своєю чергою виправлятиме покоління, що прийде за ним. Дякувати Богові, можна довести, що ця остання тонка, але популярна доктрина цілковито неправдива!

Ясне, мов кришталь, навчання на цю тему дуже потрібне, бо наші коледжі, семінарії, кафедри, недільні школи та релігійні часописи сповнені вчення туманного, неточного, оманливого, небіблійного, а часто й грубо неправдивого. Нині багато хто каже: «Я вірю, що Біблія натхненна», — але під словом «натхненна» вони розуміють зовсім не те, що розумієте ви чи що розуміли під словом «натхненна» могутні мужі віри в минулому. Вони часто кажуть, що «вірять, що Біблія є Словом Божим», а водночас вважають, що вона повна помилок.

Біблія ж ясна, мов кришталь, у тому, чого вона навчає і що стверджує про саму себе, і або ці її твердження правдиві, або ж Біблія — найбільший обман у всій літературі людського роду. Позиція, якої нині дотримується так багато людей, — що Біблія добра книга, можливо, найкраща книга у світі, але водночас повна помилок, які має виправити вища мудрість нашого часу, — цілковито нелогічна й абсолютно безглузда. Якщо Біблія не є тим, чим себе називає, то вона обман — обурливий обман.

Чого навчає Біблія і що вона стверджує про саму себе? Чого навчає і що стверджує вона щодо самого факту і міри свого натхнення?

I. ДІЛО СВЯТОГО ДУХА В АПОСТОЛАХ І ПРОРОКАХ ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ ЗА СВОЄЮ ПРИРОДОЮ ВІД ЙОГО ДІЛА В УСІХ ІНШИХ ЛЮДЯХ

Перше, чого Біблія навчає в цьому питанні і що стверджує про себе, — це те, що діло Святого Духа в апостолах і пророках, у різних людських авторах різних книг Біблії, відрізняється від Його діла в інших людях, навіть в інших віруючих у Христа. Вона навчає, що Святий Дух дає апостолам і пророкам особливий дар для особливої мети. Ми знаходимо це ясно викладеним у 1 Коринтян 12:4, 8-11, 28, 29, де читаємо: «Між даруваннями є ріжниця, Дух же той самий. . . . (8) Тому бо Духом даєть ся слово премудрости, другому слово знання тим же Духом; (9) иншому ж віра тим же Духом; (10) иншому ж робленнє чудес (сили); иншому ж пророкуваннє; иншому розпізнаваннє духів; иншому ж усякі мови; иншому виклади мов (язиків). (11) Все ж се дїйствує один і той же Дух, удїляючи кожному, яко ж хоче. . . . (28) І инших поставив Бог у церкві найперш апостолів, вдруге пророків, втретє учителїв, потім сили, а там даровання, сцїлення, помагання, порядкування, всякі мови. (29) Хиба всї апостоли? хиба всї пророки? хиба всї учителї? хиба всї сили?» Цей розділ — найповніший і найясніший розділ Біблії про різні дари Святого Духа. Це класичний розділ про весь цей предмет, і вчення цих віршів таке ясне, як тільки може бути ясною мова, і він недвозначними словами стверджує, що дар, даний апостолам і пророкам, відрізнявся за своєю природою від дарів, даних іншим віруючим, хоча ці віруючі й були сповнені Святим Духом. Діло Святого Духа в апостолах і пророках відрізнялося не тільки від Його діла в геніальних людях, а навіть від Його діла в інших віруючих. Ці вірші ясно, як день, показують, що доктрина, яка стала такою поширеною і такою популярною в наш час, — ніби діло Святого Духа в проповідниках, учителях і звичайних віруючих, коли Він просвічує їх і веде до істини та до розуміння Слова Божого, однакове за природою з ділом Святого Духа в апостолах і пророках і відрізняється від нього лише мірою, — цілком небіблійна і неправдива. Ця доктрина не помічає того, що тут так ясно сказано і так старанно роз’яснено: що хоча «Дух же той самий», та «Між даруваннями є ріжниця», «ріжниця між служеннями», «ріжниця між роботами» (1 Коринтян 12:4-6), і що не всі є пророками чи апостолами (1 Коринтян 12:29).

Ті, хто хоче применшити різницю між ділом Святого Духа в апостолах і пророках та Його ділом в інших людях, часто посилаються на те, що сама Біблія каже про Базалеїла, будівничого скинії, що Бог «сповнив я його духом Божим, мудростю й розуміннєм і знаттєм у всякому реместві», щоб він «видумував майстерне» для скинії (2 Мойсея 31:1-11), — як на доказ того, що натхнення пророка не відрізняється за природою від натхнення митця чи будівничого. На перший погляд цей аргумент здається переконливим, але коли ми пам’ятаємо факти про скинію, особливо той факт, що скинію належало збудувати за зразком, показаним Мойсеєві на горі (2 Мойсея 25:8, 9, 40), і що тому вона сама була об’явленням від Бога, пророцтвом, викладом Божої істини, цей аргумент втрачає всю свою силу. Скинія була Словом Божим, втіленим у дереві, золоті, сріблі, міді, тканині, шкірі тощо, — так само справді Словом Божим і об’явленням Божої істини, як коли б ця істина була надрукована на сторінці. Тож, звичайно, Базалеїл мусив бути натхненним, він був пророком — пророком, який виголошував свої пророцтва в подробицях скинії. Нині чимало міркувань про натхнення на перший погляд здаються дуже вченими, але не витримують ні пильного розгляду, ні чесного порівняння з ученням Слова Божого. У Біблії немає нічого натхненнішого за скинію, і якби руйнівні критики вивчали скинію уважніше й ґрунтовніше, то відмовилися б від своїх дотепних, але неспроможних теорій не лише про спорудження скинії, а й про багато чого іншого. Я ніколи не чув і не знав жодного руйнівного критика, який би ґрунтовно вивчив справжнє значення скинії в усіх її частинах або мав хоч скільки-небудь значне розуміння прообразів Писання. Я кидав виклик критикам в університетських центрах Англії, Ірландії та Шотландії назвати бодай одного руйнівного критика, який би ґрунтовно вивчав прообрази, і ніхто навіть не спробував когось назвати.

II. ІСТИНА, ПРИХОВАНА ВІД ЛЮДЕЙ ВІКАМИ, ЯКОЇ ВОНИ НЕ ВІДКРИЛИ І НЕ МОГЛИ ВІДКРИТИ САМИМ ЛИШЕ ЛЮДСЬКИМ РОЗУМОМ, ОБ’ЯВЛЕНА АПОСТОЛАМ І ПРОРОКАМ У ДУСІ

Друге, чого навчає Біблія про натхнення апостолів і пророків, натхнення різних авторів книг Біблії, — це те, що істину, приховану від людей віками, якої вони не відкрили і не могли відкрити самим лише людським розумом, навіть людським розумом у його найкращому й найвищому вияві, об’явлено апостолам і пророкам у Святому Дусі. Ми знаходимо це дуже ясно викладеним в Єфесян 3:2-5: «Коли ви чували про служеннє благодати Божої, даної менї між вами, (3) що одкриттєм обявилась менї тайна (яко ж перше я написав коротко, (4) з того можете, читаючи, зрозуміти розум мій у тайнї Христовій), (5) котра в инших родах не обявилась синам чоловічим, яко ж тепер одкрилась сьвятим Його апостолам і пророкам Духом». Значення цих слів безпомилкове. Павло тут словами, значення яких цілком ясне, проголошує, що Бог «Духом» відкрив «сьвятим Його апостолам і пророкам» «тайну Христову», яка в попередніх поколіннях не була відома синам людським, якої вони не відкрили і не могли відкрити інакше, як через об’явлення від Бога; Павло та інші апостоли й пророки знали її через безпосереднє об’явлення від Самого Бога через Святого Духа. Висновку не уникнути: Біблія містить істину, якої люди ніколи не відкрили і ніколи не змогли б відкрити, якби були полишені самі на себе, — істину, яку Отець із великої благодаті об’явив Своїм дітям через Своїх слуг, пророків і апостолів. Ми бачимо в цьому безглуздя — безглуздя, таке поширене в наш час, — намагання перевіряти твердження Писання висновками людського розуму чи інтуїціями «християнської свідомості». Боже об’явлення перевершує людський розум, а тому людський розум не може бути його мірилом. Більше того, свідомість, яка справді й цілком християнська, є плодом вивчення і засвоєння біблійної істини. Вона не є мірилом правдивості Біблії,— вона є плодом роздумів над Біблією. Якщо наша «свідомість» розходиться з твердженнями Біблії, то вона ще не є цілком «християнською свідомістю», і нам слід не намагатися стягнути Боже об’явлення до рівня нашої свідомості, а підняти нашу свідомість до рівня Божого Слова.

III. ОБ’ЯВЛЕННЯ, ДАНЕ ПРОРОКАМ СВЯТИМ ДУХОМ, НЕ ЗАЛЕЖАЛО ВІД ЇХНІХ ВЛАСНИХ ДУМОК

Третє, що Біблія робить цілком ясним щодо натхнення пророків і апостолів, — це те, що об’явлення, дане Богом через Його Святого Духа пророкам, не залежало від власних думок пророків, що його дав їм Дух Христовий, Який був у них, що вони самі часто не до кінця розуміли повне значення того, що Дух говорив через них, і що сказане ними було для їхнього власного розуму предметом старанного дослідження і розпитування про його значення. Це дуже ясно видно з 1 Петра 1:10-12: «Про се ж то спасеннє розвідували і допитувались пророки, що про вашу благодать пророкували, дознаючись, якого або котрого часу являв у них Дух Христов, поперед сьвідкуючи про Христові страстї і про славу, що після них; котрим відкрито, що не самим собі, а нам служили вони (тим), що нинї звістили вам ті, котрі благовіствували вам Духом сьвятим, посланим із неба, (і) на що бажають ангели дивитись.» Тут знову значення ясне, як день, і його не обійти. Нам сказано, що пророкам було дане об’явлення Святим Духом, значення якого вони до кінця не збагнули, і що вони самі «розвідували і допитувались» про значення цього об’явлення, яке було їм дане і яке вони записали. Дух через них наперед засвідчив страждання Христа (напр., в Ісаїї 53:3, Псальмі 22) і славу, що мала прийти після них. Вони записали те, що засвідчив Дух, але що воно означало, до кінця не розуміли. Справа була не просто в тому, що їхній розум став гостріше бачити речі, яких вони інакше не побачили б і які тому більш-менш точно записали. Ні, було цілком певне об’явлення, що походило зовсім не з їхнього власного розуму, а від Духа Божого, Який дав їм це об’явлення, і вони його записали, але воно було настільки не від них самих, що вони самі дивувалися, що б воно могло означати. Те, що вони записали, зовсім не було їхньою власною думкою, — це була думка Святого Духа, Який говорив через них. Як же цілком відмінне це розуміння від того, якого так наполегливо навчають у багатьох наших коледжах, богословських семінаріях і з кафедр,— як цілком відмінне воно від розуміння, якого навчали тиждень тому, саме сьогодні, з однієї з кафедр нашого власного міста.

IV. ЖОДНЕ ПРОРОЧЕ СЛОВО НЕ БУЛО З ВОЛІ САМОГО ПРОРОКА, АЛЕ ПРОРОК ГОВОРИВ ВІД БОГА, І ПРОРОКА НІС СВЯТИЙ ДУХ, А НЕ ЙОГО ВЛАСНЕ ПОНУКАННЯ ЧИ МІРКУВАННЯ В ТОМУ, ЩО ВІН КАЗАВ

Четверте, що Біблія робить цілком ясним, — це те, що жодне пророче слово не було з власної волі пророка (тобто воно аж ніяк не було просто тим, що він хотів сказати), але в кожному випадку пророк говорив від Бога, і в пророчому слові пророка ніс Святий Дух, незалежно від його власної волі чи думки. Ми знаходимо це сказаним майже дослівно в 2 Петра 1:21, де читаємо (за англійським Переглянутим перекладом): «Бо жодне пророцтво (дослівно, ні одне пророцтво) ніколи не прийшло (дослівно, не було принесене) з волі людської, але люди говорили від Бога, рушені (дослівно, несені, або носимі) Святим Духом». Чесно помилитися щодо значення цих слів неможливо. Пророк ніколи не думав, що треба щось сказати, і тому казав це, — ні, Бог заволодівав пророком, ніс його в його слові силою Святого Духа, і він говорив не зі своєї власної свідомості, не зі свого власного міркування і не зі своєї власної інтуїції, а «від Бога». Як Божий посланець, він говорив те, що Бог велів йому сказати.

V. СВЯТИЙ ДУХ БУВ СПРАВЖНІМ МОВЦЕМ, ЯКИЙ ГОВОРИВ У ПРОРОЧИХ СЛОВАХ

П’яте, чого Біблія навчає про натхнення пророків і апостолів та їхні слова, — це те, що Святий Дух був справжнім мовцем у пророчих словах, що сказане чи написане було Словом Святого Духа, яке було на язиці апостола, а не словом пророка чи апостола. Біблія говорить це прямими словами, знову і знову. Наприклад, у Євреїв 3:7 читаємо: «Тим же (яко ж глаголе Дух сьвятий): Сьогоднї, як голос мій почуєте, не закаменяйте сердець ваших і т. д.» Автор Послання до євреїв цитує Псальму 95:7, 8 і каже, що записане як слова псалмоспівця — це те, що «глаголе Дух сьвятий». Далі, у Євреїв 10:15, 16 читаємо: «Сьвідкує ж нам і Дух сьвятий; по реченому бо перше: „Се завіт, що завітувати му з ними після тих днїв“, глаголе Господь: „Давши закони мої в серця їх, і в думках їх напишу їх“.» Тут автор Послання до євреїв цитує Еремії 31:33 і не вагається сказати, що свідчення, яке там дав Еремія, є свідченням Святого Духа, що Святий Дух був справжнім мовцем.

Далі, у Дїяннях 28:25, 26 читаємо, що Павло сказав: «добре промовив сьвятий Дух через Ісаїю пророка до батьків ваших, (26) глаголючи: Йди до людей сих та скажи: Слухом будете слухати, та й не зрозумієте, і дивлячись будете дивитись, та й не побачите і т. д.» Тут Павло цитує слова Ісаїї, записані в 6-му розділі Ісаїї, у 9-му і 10-му віршах, і виразно каже, що справжнім мовцем був не Ісаїя, а «сьвятий Дух», Який говорив «через Ісаїю пророка».

Звернімося тепер до Старого Завіту: у 2 Самуїловій 23:2 читаємо таке твердження Давида про те, що він говорив і писав: «Дух Господень глаголе в менї, й слово його на язицї в мене.» Ніхто, хто звертається до Біблії, щоб з’ясувати, що вона насправді стверджує і чого навчає, не може помилитися щодо значення цих слів. Святий Дух був справжнім мовцем у пророчому слові. На язиці пророка було слово Святого Духа. Пророк був просто устами, якими говорив Святий Дух. Просто як людина, поза тим, як Святий Дух навчав його і користувався ним, пророк був схильний помилятися, як і всі інші люди, але коли на ньому був Дух, коли Святий Дух підхоплював і ніс його, тоді він ставав непогрішним у своєму вченні, бо його вчення було не його, а вченням Святого Духа. Тоді говорив Бог, а не пророк. Наприклад, Павло просто як людина, навіть як християнин, безперечно мав чимало хибних уявлень про багато речей і більшою чи меншою мірою підлягав ідеям і поглядам свого часу, але коли він навчав як апостол, під силою Святого Духа, він був непогрішним, точніше, непогрішним був Дух, Який навчав через нього, і вчення, що поставало з навчання Духа через нього, було непогрішним — непогрішним, як Бог. Здоровий глузд вимагає від нас старанно розрізняти те, що Павло міг думати як людина, і те, чого він справді навчав як апостол. У Біблії ми маємо запис того, чого він навчав як апостол. Хтось може навести як можливий виняток із цього твердження 1 Коринтян 7:6, 25, де він каже: «Се ж глаголю по дозволу, а не по наказу. . . . Про дїв же наказу Господнього не маю, а даю раду, яко помилуваний від Господа, щоб вірним бути.» Дехто думає, що Павло тут, здається, не був певен, що має слово Господнє в цій конкретній справі, але уривок означає не це. Значення в. 6 таке: вчення, яке він щойно дав, було поступкою їхній слабкості, а не заповіддю про те, що вони мусять робити. А вчення в. 25 таке: Господь за Свого земного життя не дав жодної заповіді на цю тему, і Павло дає свою пораду; але він виразно каже, що дає її як помилуваний від Господа, щоб бути вірним, і більше того, у 40-му вірші цього розділу він виразно каже, що в своїй пораді він мав Духа Божого. Та навіть якщо припустити, що інше тлумачення цього уривка правильне і що Павло в цьому випадку не був цілком певен, що має Слово Господнє і думку Господню, це лише показало б, що там, де Павло не був цілком певен, що навчає у Святому Дусі, він старанно це зазначав, і це лише додало б певності всім іншим уривкам, які він написав.

Іноді кажуть, що Павло у своїх ранніх посланнях навчав, ніби Господь повернеться ще за його життя, і що в цьому він, звісно, помилявся. Але Павло ніколи не навчав ні в ранніх посланнях, ні в будь-яких інших, ніде не навчав, що Господь повернеться за його життя. Це твердження суперечить фактам. Він справді каже в 1 Солунян, яке було його першим посланням, у 4-му розділі і 17-му вірші: «потім ми, которі зостанемось живі, вкупі з ними (тобто з віруючими, які вже були заснули) будемо підхоплені в хмарах назустріч Господеві на воздух, і так завсїди з Господем будемо.» Тут він справді зараховує себе до тих, хто ще був живий, коли він писав ці слова. Природно й неминуче він не зараховував себе до тих, хто вже заснув. Говорячи про повернення Господа, він не каже і не натякає, що ще буде живий, коли Господь повернеться. Цілком імовірно, що Павло в той час справді вірив, що може бути живим, коли Господь повернеться, але він ніколи не навчав, що буде живим. Стан очікування — це правильний стан для кожного віруючого в усі віки. Такого стану й тримався Павло, аж поки йому не було виразно об’явлено, що він відійде ще до приходу Господа. Я вважаю дуже ймовірним, що Павло на початку свого служіння схилявся до думки, що доживе до приходу Господа, але Святий Дух уберіг його від того, щоб він цього навчав, а також уберіг його від усіх інших помилок у його вченні.

VI. СВЯТИЙ ДУХ В АПОСТОЛАХ ДАВАВ НЕ ЛИШЕ ДУМКУ, А Й СЛОВА, ЯКИМИ ЦЮ ДУМКУ НАЛЕЖАЛО ВИСЛОВИТИ

6-те, що Біблія робить ясним щодо натхнення апостолів і пророків, — це те, що Святий Дух у пророках і апостолах давав не лише думку, а й слова, якими цю думку належало висловити. Ми знаходимо це дуже ясно сказаним у 1 Коринтян 2:13: «Се промовляємо не ученими словами людської премудрости, а навченими Духом сьвятим, духовні (речи) духовним (словом) подаючи.» Одна з найпопулярніших хибних теорій натхнення в наш час полягає в тому, що Святий Дух був автором думки, але вибір слів для вираження цієї думки був залишений самим апостолам, і тому, вивчаючи Біблію, ми не можемо наголошувати на точному значенні слів, а мусимо шукати Божу думку, що стояла за словами і яку автор висловив більш чи менш неточно. Нині багато викладачів у наших богословських семінаріях і проповідників на наших кафедрах дуже глузливо й зверхньо говорять про тих, хто вірить у словесне натхнення,— тобто про тих, хто вірить, що Святий Дух вибирав самі слова, якими належало висловити думку, якої Він навчав; але хоч як глузливо вони говорили б про тих, хто вірить у словесне натхнення, Біблія, безперечно, стверджує, що вона натхненна словесно. Уривок, який я щойно прочитав, робить таким ясним, як тільки може зробити мова, що «слова», якими говорив апостол, були не «ученими словами людської премудрости, а навченими Духом сьвятим». Якщо ж це не так, якщо Павлові була дана як Божа лише думка, а він одягнув цю думку у власні слова, тоді Павло був людиною, цілком ошуканою в основоположному питанні, — і в такому разі на його вчення ні в чому не можна покладатися, — або ж він був свідомим обманщиком, і в такому разі чим швидше ми спалимо його книги, тим краще для нас і для всіх. Знайти якусь середину неможливо, і спроби знайти середину завели тих, хто їх робив, у всілякі безглуздя. Якщо у вас точний і логічний розум, ви мусите вибирати між словесним натхненням і відвертим невірством. Павло виразно стверджує, що слова, якими він передавав іншим об’явлену йому істину, були словами, яких навчив його Святий Дух. Сам Святий Дух передбачив усі ці новітні дотепні, але цілком небіблійні, вкрай нелогічні й зовсім хибні теорії про Його власне діло в апостолах. Теорію, ніби натхненним був «задум», а слова, якими цей задум висловлено, — ні, Сам Святий Дух передбачив і спростував за 1800 років до того, як наші нібито мудрі богослови 19-го століття її вигадали і спробували нав’язати нічого не підозрюваній публіці. Її було спростовано за вісімнадцять століть до того, як нею почали користуватися. Більше того, ця теорія безглузда сама по собі. Оскільки єдиний спосіб передати думку від одного розуму до іншого, від розуму однієї людини до розуму іншої чи від розуму Бога до розуму людини, — це слова, то, якщо слова недосконалі, думка, висловлена цими словами, неминуче недосконала. Ця теорія безглузда з першого погляду, і важко зрозуміти, як розумні люди могли колись обдурити себе, повіривши в таку цілком нелогічну теорію. Якщо слова не натхненні, то й Біблія не натхненна. Не обманюймо себе; дивімося фактам у вічі.

Більше того, що уважніше й докладніше людина вивчає словесне формулювання тверджень цієї дивовижної книги — Біблії, — то більше вона переконується в дивовижній точності самих слів, ужитих для вираження думки. Поверховому мислителеві доктрина словесного натхнення може здаватися сумнівною чи навіть безглуздою, але кожна відроджена і навчена Духом людина, яка день за днем і рік за роком роздумує над словами Писання, стане цілком і непохитно переконаною, що мудрість Божа міститься в самих словах, ужитих так само, як і в думці, висловленій цими словами. Знаменний і глибоко вражаючий факт: наші труднощі з Біблією швидко зникають, коли ми зважаємо на точні вислови, ужиті в ній. Зміна слова чи літери, часу, відмінка чи числа часто привела б нас до суперечності чи неправди, але коли ми беремо слова точно так, як вони написані, труднощі зникають і сяє істина. Безліч разів люди приходили до мене з уявними труднощами і нібито суперечностями в Біблії і просили їх розв’язати, а я вказував їм на точні вжиті слова, і розв’язок знаходився, коли ці слова брали точно так, як вони написані. Труднощі здавалися через те, що вони хоч трохи змінювали самі слова, які промовив Бог. Божественне походження природи сяє тим ясніше, чим уважніше ми досліджуємо її під мікроскопом. Як за допомогою потужного мікроскопа ми бачимо досконалість форми і пристосування засобів до мети в найдрібніших частинках матерії і переконуємося з непереборною силою, що Бог — Бог безмежної мудрості й сили, мудрості, яка сягає найдрібніших частинок матерії, — є автором матеріального всесвіту, так само й божественне походження Біблії сяє тим ясніше під мікроскопом. Що докладніше ми вивчаємо Біблію, то більше помічаємо, з якою досконалістю поворот слова виявляє абсолютну думку Божу.

Важливе питання, питання, яке в цьому місці спантеличило багатьох авторів, таке: якщо Святий Дух є автором самих слів Писання, то як пояснити відмінності в стилі й мові? Як, наприклад, сталося, що Павло завжди вживав Павлову мову, Йоан — Йоанову, а Петро — мову, характерну для нього самого? Відповідь на це питання дуже проста і двояка. По-перше, навіть якби ми зовсім не могли пояснити цього факту, він мав би малу вагу проти прямого твердження Божого Слова для кожного, хто досить смиренний і досить мудрий, щоб визнати, що є безліч речей, яких він зовсім не може пояснити, але які легко пояснив би, якби знав трохи більше. Лише людина такої дивовижної й неймовірної зарозумілості, що думає, ніби знає стільки ж, скільки Бог, — інакше кажучи, що вона безмежна в мудрості, — відмовиться від прямого твердження Божого Слова лише тому, що бачить на шляху до прийняття цього твердження труднощі, яких вона зі своїм обмеженим знанням не може розв’язати. Але є й друга відповідь, цілком достатня, і вона така: ці відмінності в стилі й мові легко пояснити. Святий Дух безмежно мудрий. Він Сам — Творець людини і людської здатності говорити, а тому Він досить мудрий і досить вправний у користуванні мовою, щоб, об’являючи істину будь-якій людині і через неї, вживати слова, звороти і форми вислову, які є у звичайному словнику цієї людини і в її формах мислення, і Він також досить мудрий, щоб скористатися своєрідною особистістю цієї людини, об’являючи через неї істину. Одна з ознак божественної мудрості цієї книги в тому, що та сама божественна істина висловлена з абсолютною точністю в таких дуже відмінних формах вислову.

VII. УСЕ ПИСАННЯ НАТХНЕННЕ БОГОМ

Сьоме, що Біблія робить ясним щодо діла Святого Духа в різних авторах Писання, — це те, що все Писання, тобто все, що міститься в усіх книгах Старого і Нового Завіту, натхненне Богом. Нас виразно навчено цього в 2 Тимотея 3:16, 17. Тут ми читаємо: «Всяке писаннє (точніше, кожне Писання) богодухновенне (дослівніше, видихнуте Богом), і корисне до науки, (або навчання), до докору, до направи, до наказу по правдї (радше, напучування, яке в праведності), щоб звершений був Божий чоловік (радше, довершений) до всякого доброго дїла (радше, до кожного доброго діла) готовий (краще, цілком споряджений).» Була спроба затьмарити повну силу цих слів переглянутим перекладом, поданим і в англійському Переглянутому перекладі, і в Американському стандартному перекладі. У цьому переглянутому перекладі слова передано так: «Кожне Писання, натхненне Богом, також корисне для навчання, для докору, для виправлення, для напучування, яке в праведності, щоб Божа людина була довершена, цілком споряджена до кожного доброго діла». Грецький текст не дає абсолютно жодних підстав змінювати «Кожне Писання натхненне Богом і корисне для науки і т. д.» на «Кожне Писання, натхненне Богом, також є корисним для навчання і т. д.» Слово «кожне» в грецькому тексті є. Слова «є» в грецькому немає. Його доводиться додавати, як це часто буває при перекладі з грецької на англійську. «Є» мусить бути додане десь: або перед «натхненне» (чи «видихнуте Богом»), або після нього, і в останньому разі доводиться змінювати «і» на «також» (зміна можлива, але дуже незвичайна); і в Новому Завіті, крім цього місця, немає жодного випадку, де два прикметники, поєднані найпростішим сполучником «і (kai)», розривали б, ставили між ними «є», а «і» змінювали б на «також». Інша конструкція, яку має Авторизований переклад, зовсім не рідкісна. Переклад ревізорів чинить насильство над усім звичним уживанням грецької мови. Але нам не треба на цьому зупинятися, бо, навіть прийнявши зміни, внесені в переглянутому перекладі, думка по суті не змінюється; бо якби Павло й сказав те, що йому приписують ревізори, — що «Кожне Писання, натхненне Богом, також корисне для навчання і т. д.», — не може бути сумніву, що під «кожним Писанням, натхненним Богом» він мав на увазі кожне Писання, що міститься в Старому Завіті. Тож, хоч який переклад ви візьмете, ми маємо тут ясне вчення, що кожне Писання Старого Завіту «видихнуте Богом», або «натхненне Богом». Безперечно, якщо ми можемо вірити в це щодо Старого Завіту, то немає труднощів повірити в це й щодо Нового, і не може бути сумніву, що Павло приписував своєму власному вченню рівний авторитет зі вченням Старого Завіту. Це ми ясно побачимо в наступному пункті. І не лише Павло так стверджував, а й апостол Петро зараховує вчення Павла разом зі вченням Старого Завіту до «Писання». Петро каже в 2 Петра 3:15, 16: «яко ж і любий наш брат Павел по даній йому премудростї писав вам, (16) яко ж і в усїх листах, говорячи в них про сї речі; в котрих дещо тяжко зрозуміти, що неуки і неутверджені перекручують, як і инші писання, на свою власну погибіль.» Тут Петро ясно говорить про Павлові послання як про «писання».

VIII. БІБЛІЯ Є СЛОВОМ БОЖИМ

Восьме, чого Біблія навчає про міру натхнення своїх писань, — це те, що завдяки цьому натхненню пророків і апостолів, авторів Біблії, уся Біблія, якою вона була дана спочатку, стає абсолютно безпомилковим Словом Божим. У Старому Завіті Давид каже про свої власні писання в 2 Самуїловій 23:2, уривку, на який ми вже посилалися: «Дух Господень глаголе в менї, й слово його на язицї в мене.» У Марка 7:13 Сам наш Господь Ісус називає закон Мойсея «Словом Божим». Він каже: «обертаючи в нїщо слово Боже переказом вашим, що ви переказали». У віршах безпосередньо перед тим Він протиставляв вчення Мойсеєвого закону (не лише вчення Десяти заповідей, а й інших частин Мойсеєвого закону) переказам книжників і фарисеїв і показав, як перекази книжників і фарисеїв прямо суперечили вимогам закону, даного через Мойсея, і, підсумовуючи справу, Він каже у щойно наведеному вірші, що книжники й фарисеї своїми переказами обертали в ніщо «Слово Боже», таким чином називаючи закон Мойсея «Словом Божим». Коли я був в Англії, один високий сановник і вчений Англіканської церкви в приватному листуванні намагався мене осадити, кажучи, що Біблія ніде не називає себе «Словом Божим», але я відповів йому, показавши йому, що Біблія не лише стверджує це, а й Сам Господь Ісус прямими словами сказав, що закон, даний через Мойсея, є «Словом Божим». У 1 Солунян 2:13 апостол Павло стверджує, що його власні послання і вчення є «Словом Божим». Він каже: «Того ж то й дякуємо Богові без перестану, що ви, прийнявши слово проповідї Божої від нас, прийняли не яко слово чоловіче, а (яко ж справдї є,) слово Боже, котре й орудує в вас віруючих.» Тут апостол Павло в найабсолютніший спосіб стверджує про своє власне вчення, що звістка, яку він передав, була «Словом Божим». Коли ми читаємо слова, які написали Еремія, Ісаїя, Павло, Йоан, Яків, Юда та інші біблійні автори, ми читаємо те, що каже Бог. Ми слухаємо не голос людини, а голос Бога. «Слово Боже», яке ми маємо в Старому і Новому Завітах, яким воно було дане спочатку, абсолютно безпомилкове аж до найменшого слова і найменшої літери чи частини літери. Сам наш Господь Ісус каже про П’ятикнижжя в Маттея 5:18: «Істино бо глаголю вам: Доки перейде небо й земля, одна йота, або одна титла не перейде з закону, аж поки все станеть ся.» «Йота» — це єврейська літера «йод», найменша літера єврейської абетки, менш ніж удвічі менша за будь-яку іншу літеру єврейської абетки, а «титла» — це частина літери, маленький ріжок, який ставлять на деяких єврейських приголосних, менший за рисочку, яку ми ставимо на «t»; і тут наш Господь каже, що закон, даний через Мойсея, абсолютно безпомилковий, аж до найменшої літери чи частини літери. Оце вже справді словесне натхнення в повній мірі. Далі Він сказав, як записано в Йоана 10:35, навівши 82-й псалом, 6-й вірш, як вирішальний доказ певної думки: «та й не може поламатись писаннє», — стверджуючи таким чином абсолютну незламність, тобто безпомилковість, і остаточність Писань. Якщо Писання, якими вони були дані спочатку, не були безпомилковим Словом Божим, то не лише Біблія — обман, а й Сам Ісус Христос був цілковито введений в оману і тому як учитель цілком ненадійний. Я сказав, що Писання Старого і Нового Завітів, якими вони були дані спочатку, були абсолютно безпомилкові, і, звичайно, постає питання: якою мірою Авторизований переклад чи Переглянутий переклад є безпомилковим Словом Божим? Відповідь проста: вони є безпомилковим Словом Божим якраз тією мірою, якою вони є точною передачею Писань Старого і Нового Завітів, якими ті були дані спочатку, а для всіх практичних цілей вони є цілком точною передачею Писань Старого і Нового Завітів, якими ті були дані спочатку. Правда, у численних рукописах, які ми маємо, є багато різночитань, тисячі різночитань, але саме завдяки старанному вивченню цих різночитань ми можемо з’ясувати з дивовижною точністю, що було в оригінальних рукописах. Дуже велика частина різночитань не має жодної ваги, бо з порівняння різних рукописів видно, що це помилки переписувача. Багато інших різночитань стосуються лише порядку слів, і при перекладі на англійську, де порядок слів часто інший, ніж у грецькій, таке різночитання неможливо передати в перекладі. Багато інших різночитань стосуються дрібних грецьких часток, більшість яких і так не перекладається англійською. Коли всі хоч трохи значущі різночитання зведено до мінімуму, до якого їх можна звести старанним вивченням рукописів, не лишається жодного різночитання, яке зачіпало б якусь доктрину, якої дотримуються євангельські церкви, і Писання, якими ми маємо їх сьогодні в перекладі нашою англійською мовою, чи то в Авторизованому, чи то в Переглянутому перекладі, для всіх практичних цілей є безпомилковим Словом Божим.

Назад Далі