Розділ 14 · 20 хв читання · 26 хв слухання
Диявол
«Диявол… є.» — Йоана 8:44.
«…диявол грішить.» — 1 Йоана 3:8.
ВСТУП
Тема цього розділу — диявол. У мене два тексти. Перший — Йоана 8:44: «Диявол… є».
Другий текст — 1 Йоана 3:8: «…диявол грішить». Біблійне вчення про диявола — про його існування, природу, характер, діяльність і долю — є основною доктриною християнської віри і має життєво важливе значення. Учення Біблії з цього питання — не просто справа теорії чи догми. Це справа найпрактичнішої, щоденної ваги. Досвід показує: якщо люди помиляються в цьому питанні, вони майже напевно помиляються й в інших, основних питаннях. Коли чоловіки й жінки починають сумніватися в існуванні особового диявола, майже напевно незабаром вони сумніватимуться в багатьох інших речах, щодо яких справжня дитина Божа не повинна мати жодних сумнівів. Сумнів в існуванні особового диявола сьогодні дуже поширений. Багато проповідників на нібито ортодоксальних кафедрах не вагаються заявляти: «Я не вірю в існування особового диявола». Заперечення існування особового диявола — одна з головних засад системи, яка сьогодні така поширена і чинить стільки зла, що її не без підстав назвали «шедевром диявола», — «Християнської науки». Кілька місяців тому один відомий і популярний пастор нашого міста оголосив своїй громаді, що проповідуватиме їй євангеліє «без спокути кров’ю, без непогрішної Біблії, без пекла і без особового диявола». Якщо він справді проповідуватиме їм систему доктрин без усього цього, то проповідуватиме якусь іншу систему доктрин, ніж та, що міститься в книзі, яку наш Господь Ісус Христос засвідчив як Слово Боже, тобто в Біблії.
I. ДИЯВОЛ ІСНУЄ
Перше, що треба з’ясувати: диявол існує. Це ясно з нашого першого тексту, Йоана 8:44: «Диявол… є». Увесь вірш звучить так: «Ви від отця диявола, й хотїння отця вашого диявола хочете робити. Той був душогубцем з почину, й в правдї не встояв; бо нема правди в йому. Коли говорить брехню, із свого говорить; бо він брехун і отець її.» Це слова Ісуса Христа. Для кожного, хто має бодай якесь право називати себе християнином, слова Ісуса Христа мають безмежно більшу вагу, ніж слова пані Мері Бейкер Едді чи будь-кого іншого, чи всіх інших разом узятих, а Ісус тут каже: «Диявол… є». Але це аж ніяк не єдине місце, де наш Господь Ісус найрішучіше й найнедвозначніше стверджує існування диявола. Відкрийте Маттея 13:19, і ви прочитаєте такі слова: «Коли хто чує слово царства, й не зрозуміє, приходить лукавий, та й хапає, що посїяно у него в серцї». Ці слова містяться в поясненні притчі — притчі про сіяча. Неможливо сказати, що вони образні. У притчах ми маємо образи, а в поясненні притч — буквальні факти, які ці образи символізують; ці ж слова взято не з самої притчі, а з власного пояснення притчі нашим Господом, і тут нам виразно сказано, що існує особа, яку тут названо «Лукавим» і чия справа — вихоплювати Слово Боже, коли воно посіяне в серцях, які його не розуміють і не зважають на нього. Якби зло було лише безособовим і наш Господь говорив тільки про безособові чи людські впливи, які забирають Слово із сердець, де його посіяно, ці Його слова були б цілком позбавлені змісту. Що Ісус Христос вірив в існування особи, про яку Він тут говорить як про «Лукавого» і про яку Він деінде, як ми зараз побачимо, говорить як про «диявола», — не підлягає жодному сумніву, якщо ми визнаємо, що Господь Ісус був чесною людиною. Ми мусимо, отже, якщо віримо в Господа Ісуса, вірити, що диявол існує. Заперечити його існування ми можемо, лише поставивши під сумнів або чесність, або розум нашого Господа. Він, безперечно, навчав, що диявол існує. Легко було б показати з навчання Петра (1 Петра 5:8, 9; Дїяння 5:3), з навчання Йоана (Йоана 13:2) і з навчання Павла (Єфесян 6:10-12), що диявол існує; але для кожного, хто має бодай якесь право називати себе християнином, у цьому немає потреби, бо якщо так каже Господь, справу вирішено, а Господь Ісус таки каже: «Диявол… є». Якщо диявола немає, то наш Господь Ісус був або глупцем, або ошуканцем. Питання віри в особовість диявола зачіпає честь нашого Господа Ісуса. Якщо Його навчанню не можна довіряти в цьому пункті, то йому не можна довіряти і в жодному іншому, і заперечення особового диявола ставить під сумнів надійність Господа Ісуса як Учителя і Спасителя в кожному пункті. Отже, ми бачимо, що питання існування диявола основне і має життєво важливе значення.
II. ПРИРОДА ДИЯВОЛА
Встановивши, що диявол існує, ми тепер підходимо до питання про природу диявола.
1. Насамперед Біблія навчає нас, що диявол — особа. Це видно з нашого другого тексту, 1 Йоана 3:8: «…диявол грішить». Грішити може лише особа. Кажучи, що диявол — особа, ми не маємо на увазі, що він неодмінно має тіло, і вже напевно не таке тіло, яким його наділяють різні картини й гравюри, що нібито зображують диявола. Особа — це будь-яка істота, яка знає, відчуває і хоче. Кажучи, що диявол — особа, ми маємо на увазі, що це істота, яка має розум, почуття і волю, а не просто якийсь принцип зла. Біблія знову й знову навчає про особовість диявола. Наведу лише кілька прикладів на додачу до наших текстів. Відкрийте знову Маттея 13:19: «Коли хто чує слово царства, й не зрозуміє, приходить лукавий, та й хапає, що посїяно у него в серцї». Цей уривок зображує особу. Його названо «Лукавим» — не просто «злом», а «Лукавим», а це, звісно, зображення особи. Якби зло було лише безособовим або діяло тільки через людей, ці слова нашого Господа Ісуса були б позбавлені змісту. Особовість диявола знову дуже ясно й дуже переконливо виступає в Єфесян 6:10-12: «На останок, браттє моє, кріпіть ся в Господї і в потузї сили Його. (11) Одягнїть ся у всю зброю Божу, щоб змогли ви стояти проти хитрощів дияволських. (12) Бо наша боротьба не з тїлом і кровю, а з князївствами, і з властями і з миродержителями тьми віка сього, з піднебесними духами злоби.» Тут Павло виразно каже нам, що головна причина, чому нам треба кріпитися в Господі й у потузі сили Його і чому нам треба одягнутися в усю зброю Божу, полягає в тому, що існує істота великої хитрості, підступності й сили, особа на ім’я «диявол», і що ця істота має під собою безліч інших особистостей такої гідності й сили, що їх називають титулами: «князївства», «власті», «миродержителі», «піднебесні духи злоби». Поза всяким сумнівом, наш Господь Ісус, і апостол Петро, і апостол Йоан, і апостол Павло вірили в існування особового диявола і навчали про нього. Якщо особового диявола немає, ми з таким самим успіхом можемо відмовитися від нашої Біблії, бо в такому разі це книга, повна глупоти й обману. Якщо особового диявола немає, ми мусимо відмовитися від віри в натхненний авторитет апостола Павла, апостола Петра, апостола Йоана, і мусимо відмовитися від нашої віри в Господа Ісуса Христа. Жоден розумний дослідник Біблії не може зберегти віру в натхнення й авторитет цієї Книги чи віру в Господа Ісуса Христа, якщо відмовляється від віри в існування особового диявола. Як розумні чоловіки й жінки, ми мусимо вибирати: або вірити в існування особового диявола, або відмовитися від нашої віри в Ісуса Христа і християнство. Будь-яка система доктрин, що заперечує існування особового диявола, докорінно нехристиянська, хоч би яку назву вона собі привласнювала.
2. Друге, чого Біблія навчає про природу диявола: диявол — істота дуже великої сили і влади. Це видно з віршів, які ми щойно прочитали, Єфесян 6:10, 11: «На останок, браттє моє, кріпіть ся в Господї і в потузї сили Його. (11) Одягнїть ся у всю зброю Божу, щоб змогли ви стояти проти хитрощів дияволських.» Ці слова ясно показують, що диявол такий могутній, що Божий народ не може встояти проти його хитрих підступів, не одягнувшись у всю зброю Божу, а з 10-го вірша також видно, що ми не можемо встояти проти його сили, якщо не будемо зміцнені Божою силою. І це не все: у 12-му вірші ми читаємо: (12) «Бо наша боротьба не з тїлом і кровю, а з князївствами, і з властями і з миродержителями тьми віка сього, з піднебесними духами злоби.» Це страшні слова. Якщо вони взагалі щось означають, то, безперечно, означають, що існують істоти великої влади й гідності, які перебувають під проводом єдиної верховної істоти зла — диявола. Боротьба, яку ми, віруючі в Христа, ведемо, — жахлива. Боротьба, яку союзники ведуть із могутніми військовими силами кайзера, — ніщо порівняно з битвою, яку ми ведемо з дияволом і його військами. Ми нерозумні, якщо недооцінюємо цю битву. З другого боку, ми не повинні її й переоцінювати. Хоч наша боротьба — з дияволом і хоч ми боремося «з князївствами», «з властями», «з миродержителями», «з піднебесними духами злоби», проте Той, хто за нас, незрівнянно могутніший за них. Диявол могутній, але наш Спаситель — всемогутній. Цілком можна впасти в хворобливу зосередженість на цій темі диявола, геть занепасти духом і навіть втратити розум. Це зовсім непотрібно і нічим не виправдано. Хоч наша боротьба — з дияволом і його могутніми військами, Бог дав нам силу і зброю, з якими ми зможемо «всї розпалені стріли лукавого вгасити» і «встояти в день лютий і, все зробивши, стояти» (в. 13).
3. Третє, чого Біблія навчає нас про природу диявола: диявол — істота великої величі й високого становища. Відкрийте Юди 8, 9: «так і сї сновиди опоганюють тїло, начальством же гордують, а на власть хулять (грецьке слово, перекладене тут як «власть», дослівно означає «слави»). (9) Михаіл же Архангел, коли, змагаючись з дияволом, говорив про Мойсейове тїло, не поважив ся піднести проти нього суду докоряючого, а сказав: Нехай Господь загрозить тобі». З цих слів видно, що становище диявола було таке високе, що навіть архангел Михаїл не посмів піднести проти нього «суду докоряючого». Контекст, здається, вказує, що становище диявола було вищим навіть за становище самого архангела Михаїла. Диявол Біблії — зовсім не той диявол, якого зазвичай уявляють. Це не істота огидного вигляду, з копитами, рогами й хвостом. Це навіть не та істота, яку змалювали Мільтон чи Беньян. Це істота дуже великої первісної величі й гідності, істота великої мудрості й сили. Коли люди легковажно й зневажливо говорять про диявола, вони виявляють грубе незнання того, чого навчає про нього Біблія. Правда, він злий за характером, і тому його названо «Лукавим» (1 Йоана 5:19, за англійським Переглянутим перекладом). Правда, він брехун і душогубець (Йоана 8:44), правда, він сповнений злоби (2 Коринтян 4:4); але він — істота великої гідності й величі, так що навіть архангел Михаїл не посмів піднести проти нього докірливого обвинувачення.
4. Біблія навчає далі, що диявол — «князь сьвіту сього». Цього навчав сам наш Господь Ісус. Він каже в Йоана 12:31: «Тепер суд сьвіту сьому: тепер князь сьвіту сього проженеть ся геть.» Грецьке слово, перекладене в цьому місці як «сьвіт», — kosmos, і йдеться про теперішній світовий лад; навчання нашого Господа полягає в тому, що диявол — князь цього теперішнього світового ладу. Те саме навчання нашого Господа маємо в Йоана 14:30, де читаємо: «Вже більш не говорити му багато з вами, йде бо князь сьвіта сього, й у менї не має нїчого.» Ці слова нашого Господа містяться в розділі, який багато хто вважає найдорогоціннішим розділом Біблії, — у 14-му розділі Євангелія від Йоана, і якщо ми відкинемо це навчання нашого Господа про Сатану, нам доведеться відкинути не лише Біблію в цілому, а й цей найдорогоцінніший розділ Біблії. Ми бачимо, що Господь навчає того самого знову тієї ж ночі, ночі перед Своїм розп’яттям, у Йоана 16:11, де Він каже: «князь сьвіта сього осуджений» — очевидно, маючи на увазі Сатану.
Як диявол став князем цього світу, ми, можливо, не можемо сказати, але що він ним є — не підлягає сумніву, якщо ми приймаємо навчання Ісуса Христа; і кожному, хто вивчатиме провідні засади ділового життя, політичного життя, суспільного життя, а понад усе — міжнародних відносин, стане цілком очевидно, що саме диявол є господарем теперішнього ладу речей. Якщо ми колись раніше й сумнівалися, що диявол існує, і то саме такий диявол, якого змальовує Біблія, то тепер навряд чи можемо сумніватися в цьому, дивлячись на дії правителів землі в цій божевільній світовій війні. Як могли істоти, такі розумні в науці, філософії й економіці, як теперішні правителі Німеччини, бути винними в тому, що вкинули народи землі в цю божевільну війну? Розумна відповідь лише одна: тому що існує диявол, який править теперішнім космосом, тобто світовим ладом, і він керує кайзерами й рейхстагами світу і керуватиме, аж поки не прийде справжній Князь, Князь миру, наш Господь Ісус Христос.
III. ХАРАКТЕР ДИЯВОЛА
1. Щодо характеру диявола, Біблія навчає нас, що це істота цілковито зла. У Маттея 13:19 його названо «Лукавим». Тобто він — особове втілення цілковитого зла. У 1 Йоана 5:19 (за англійським Переглянутим перекладом) його так само названо «Лукавим». Бог — «Святий», тобто Той, хто є особовим втіленням досконалої святості. Диявол — якраз Його протилежність, особове втілення довершеного зла.
2. Диявол для зла — те саме, що Бог для добра. У 1 Йоана 3:8 ми читаємо: «хто робить гріх, той від диявола, бо від почину диявол грішить. На се явив ся Син Божий, щоб зруйновати дїла диявола.» Це не означає, що диявол грішив від самого початку всього сущого і що його створено грішним, бо з Езекиїла 28:15 ми дізнаємося, що диявола створено праведним. Але цей вірш таки означає, що Сатана — першогрішник. Вираз «від почину» характерний для послання, з якого взято ці слова, і не обов’язково означає «від початку всього сущого» (див., наприклад, вірш 11). Подібно до цього в одному з наших текстів — Йоана 8:44 — нам сказано, що диявол був душогубцем з почину і що він «брехун і отець її». У ньому зовсім «нема правди». Стільки про природу й характер диявола.
IV. ДІЯЛЬНІСТЬ ДИЯВОЛА
Тепер ми підходимо до питання про діяльність диявола, тобто про те, як диявол себе виявляє і що він робить.
1. Насамперед нас навчено, що диявол спокушає людей до гріха. Найяскравіший приклад цього — його спокушання нашого Господа. У Біблії маємо три розповіді про це спокушання. Погляньмо на розповідь Маттея. Маттея 4:1-9: «Тодї повів Ісуса дух у пустиню на спокусу дияволську. (2) І постив він сорок днїв і сорок ночей, потім забажав їсти. (3) І прийшовши спокусник до Него, каже: Коли ти Син Божий, звели сим камінням зробитись хлїбом. (4) Він же, озвавшись, сказав: Писано: Не самим хлїбом жити ме чоловік, а кожним словом, що виходить із уст Божих. (5) Тодї диявол бере Його в сьвятий город, і ставить Його на церковнім крилї, (6) і каже до Него: Коли ти Син Божий, кинь ся вниз, писано бо: Що накаже про Тебе ангелам своїм, і на руках понесуть Тебе, щоб не вдаривсь часом об камїнь ногою Твоєю. (7) Рече йому Ісус: Писано знов: Не спокушуй Господа Бога твого. (8) Знов бере Його диявол на гору височенну, й показує Йому всї царства на сьвітї й славу їх; (9) і каже до Него: Оце все дам тобі, коли, припавши, поклониш ся менї.» Звісно, сьогодні вранці ми не маємо часу розглядати все питання про спокушання нашого Господа, але принаймні одне цілком ясно: диявол зображений як спокусник, що спокушає нашого Господа. Якби особового диявола не було, як багато хто хотів би, щоб ми вірили, або якби він не був спокусником, не було б жодної причини вводити його в цю розповідь. Як диявол спокушав нашого Господа, так він спокушає нас і сьогодні. І слід зауважити, що він спокушає нас не лише до грубих тваринних хтивостей і мерзенних гріхів, а й тонкими духовними спокусами, і понад усе спокушає нас сумніватися в Божому Слові. Саме цією формою спокуси він насамперед і напав на нашого Господа. Бог щойно сказав Господу Ісусові під час Його хрещення: «Ти єси Син мій любий, тебе вподобав я» (Луки 3:22), і Сатана прийшов, підступно сіючи сумнів у Божому Слові, і почав свою спокусу такими словами: «Коли ти Син Божий», а далі в ході спокуси повторює цей сумнів, знову кажучи Господу Ісусові: «Коли ти Син Божий». Точнісінько так само Сатана почав свій напад на Єву в Едемському саду — підступно посіявши сумнів у Божому Слові й Божій доброті. Він почав словами: «Чи справдї Бог сказав…?» (1 Мойсея 3:1), а далі, коли Єва точно переказала, що сказав Бог, диявол прямо заперечив і сказав: «Нї бо, не помрете» (дослівно: «Умираючи, не вмреш»), тоді як Бог сказав: «вмреш певно» («Умираючи, вмреш»). Це улюблений спосіб нападу Сатани й сьогодні. Він доводить нас до сумніву в Божому Слові. Найдієвіший спосіб діяльності Сатани — вводити людей у сумнів і в оману щодо основних істин. Не шинки, не гральні вертепи й не будинки розпусти — головні поля діяльності Сатани, а школи, коледжі й богословські семінарії, де він схиляє чоловіків і жінок, недосвідчених юнаків і дівчат сумніватися в істинності Божого Слова, відкидати основні істини Божого Слова і приймати натомість омани Сатани. Сатана добре знає, що, коли він доведе людей до сумніву в Божому Слові, легко буде завести їх у наймерзенніші гріхи. Фальшива доктрина була щедрішим джерелом наймерзенніших гріхів, ніж навіть шинки.
2. Але Сатана не лише спокушає людей до гріха, сіючи сумніви в Божому Слові; він також має свої зборища і своїх слуг серед людей, які виконують його діло. Відкрийте Одкриттє 3:9: «Ось, я дам, що деякі із зборища сатаниного, котрі зовуть себе Жидами, та ними не є, а брешуть; ось я зроблю, щоб вони прийшли, і поклонились перед ногами твоїми, і пізнали, що я полюбив тебе.» Я хочу, щоб ви звернули тут увагу на слова «зборища сатаниного». У цьому випадку йшлося про юдейську синагогу, але нині це часто так звана християнська церква. У 2 Коринтян 11:14, 15 маємо ще дивовижніше місце: «І не диво: сам бо сатана прикидаєть ся ангелом сьвітлим. (15) Не велика ж річ, коли й слуги його прикидають ся слугами правди. Конець їх буде по дїлам їх.» Тут нам сказано, що Сатана має своїх слуг. Вони не рекламують себе як слуг Сатани, часто навіть не усвідомлюють, що ними є; але вони прикидаються «слугами правди». Вони обстоюють «етичне виховання» — систему спасіння без спокутної крові. Часто це люди дуже привабливі як особистості, великого інтелектуального блиску й обдарування, але вони виконують діло диявола. Сатана ніколи не буває такий небезпечний, як тоді, коли він «прикидаєть ся ангелом сьвітлим», і жодні інші його слуги не такі небезпечні, як чоловіки й жінки привабливої вдачі й блискучих інтелектуальних обдарувань, які підточують віру Божих дітей або навчають різних форм спокусливої й принадної омани — «Християнської науки», «Нової думки», «теософії», «окультизму» (спіритизму) і всіх подібних культів.
3. Ми не маємо часу говорити тут про діяльність Сатани як причини хвороб (Дїяння 10:38; Луки 13:16) і як того, хто має владу смерті (Євреїв 2:14).
4. Але мусимо сказати й про ще одну діяльність диявола. Її описано в 2 Коринтян 4:3, 4: «Коли ж і закрите благовістє наше, то у погибаючих єсть закрите, (4) в котрих бог віку сього осьліпив думки їх, невірних, щоб не засияло їм сьвітло благовістя слави Христа, котрий єсть образ Бога.» Тут ми читаємо, що діло Сатани — засліплювати думки невіруючих, «щоб не засияло їм сьвітло благовістя слави Христа, котрий єсть образ Бога». Отже, очевидно, що диявол — автор хибних поглядів, особливо хибних поглядів на особу Христа. Він — автор унітаріанства і заперечення Божественності нашого Господа в усіх його формах. Він так засліплює думки людей, які піддаються його засліпленню, що божественне світло «слави Христа», «котрий єсть образ Бога», приховане від них. Це пояснює, чому унітаріанство в усіх своїх різноманітних формах уперто тримається навіть після того, як його глупоту так часто викривали. Діяльність Сатани в цьому напрямі має досягти вершини з появою антихриста, «Котрого (беззаконника) прихід, сатаниною силою, буде з усякою потугою і ознаками й чудесами омани, і з усяким підступом неправди в тих, що погибають, бо любови правди не прийняли, щоб спасти ся їм.» (2 Солунян 2:9, 10).
V. ДОЛЯ ДИЯВОЛА
Тепер ми підходимо до п’ятого головного розділу нашої теми — долі диявола.
1. Відкрийте насамперед Одкриттє 20:1-3: «І бачив я ангела, що сходив з неба, і мав ключ від безоднї, і ланцюг великий в руцї своїй. І схопив змія, вужа вікодавнього, що то диявол і сатана, і звязав його на тисячу років; і вкинув його у безодню, і зачинив його і запечатав над ним, щоб не зводив більше народи, доки не скінчить ся тисяч років; а після сього має бути розвязаний на короткий час.» Тут нас навчено, що під час Другого приходу нашого Господа Ісуса Христа Сатану буде зв’язано великим ланцюгом і вкинуто в безодню на тисячу років. Безодня, або, як перекладено в Авторизованому перекладі, «бездонна прірва», не означає пекла. Сатану, як ми побачимо далі, вкинуть у пекло пізніше.
2. Відкрийте тепер Одкриттє 20:7, 8: «І коли скінчить ся тисяча років, буде випущений сатана з темницї своєї, і вийде зводити народи на чотирьох краях сьвіта, Гога і Магога, і збирати їх на війну, котрих число як пісок морський.» Тут нас навчено, що наприкінці тисячолітнього царства, тих тисячі років, Сатану буде випущено на короткий час із безодні, в яку його вкинуто закутим, і він вийде зводити народи. Але час його влади буде тоді дуже короткий.
3. В Одкриттї 20:10 ми знаходимо остаточну долю диявола: «А диявола, що зводив їх, вкинуто в озеро огняне і сїрчане, де зьвір і лжепророк; і будуть мучитись день і ніч по вічні віки.» Ось одна з точок, у яких теорії прихильників «Примирення» і «універсалістів» загалом зазнають краху. Аргумент прихильників «Примирення» та універсалістів, яким вони намагаються довести, що всі люди врешті-решт мусять бути спасенні, доведений до свого логічного кінця, якщо він узагалі щось доводить, доводив би й спасіння Сатани, і багато хто з них саме цього й навчає. Вони прямо кажуть, що диявола врешті-решт буде приведено до покаяння і спасено. Власне, так я й сам вірив і навчав на початку свого служіння. Але уривок, який ми щойно прочитали, показує, що це неможливо. Адже «озеро огняне» було приготоване «дияволові та ангелам його». Сам наш Господь каже в Маттея 25:41, що, повернувшись судити цей світ, Він скаже тим, що по лівиці: «Ідїть од мене, прокляті, ув огонь вічний, приготовлений дияволові та ангелам його». Пекло було приготоване не для людей, а для диявола та його ангелів. Якщо хтось із людей туди потрапить, то тому, що вирішив пов’язати свою долю з дияволом, а не з Богом. Тому вони йдуть туди, куди іде диявол. Кожен, хто відкидає Ісуса Христа, пов’язує свою долю з дияволом.
VI. ЯК ПЕРЕМАГАТИ ДИЯВОЛА
Тепер лише кілька хвилин дозвольте мені показати вам зі Слова Божого, як у практичному, щоденному житті здобувати перемогу над дияволом. Треба пам’ятати чотири речі.
1. Прочитайте спершу Якова 4:7: «Коріте ся ж оце Богу, противте ся ж дияволові, то й утїче од вас.» Це навчає нас, що ми маємо насамперед віддати себе Богові, а тоді противитися дияволові, і що, коли ми противимося йому, він, попри всю свою хитрість і силу, утече від нас. Хоч диявол сильний, ми можемо в Божій силі встояти проти нього і перемогти його.
2. Відкрийте тепер 1 Йоана 2:14: «Писав я вам, батьки, що ви пізнали Того, що від почину. Писав я вам, молодята, що ви сильні, і слово Боже у вас пробуває, і що подужали лукавого.» Цей уривок навчає нас, що саме тоді, коли ми живимося Словом Божим і зберігаємо Слово Боже в наших серцях, щоб воно перебувало в нас, ми зможемо перемагати диявола. Якщо ми занедбаємо вивчення Біблії бодай на один день, ми залишаємо відчинені двері, щоб диявол увійшов. Я християнин уже сорок три роки, але не наважився б занедбати вивчення Божого Слова на один-єдиний день. Чому? Бо існує диявол; і якщо я занедбаю вивчення Слова Божого на один день, я залишу йому відчинене вікно, щоб увійти, і сам стану надто слабким, щоб упоратися з ним і перемогти його. Але якщо ми щодня живитимемося Словом Божим і покладатимемося на Бога, ми зможемо протистояти дияволові в кожному пункті. Хоч диявол хитрий і сильний, Бог сильніший, і Бог уділяє нам Свою силу через Своє писане Слово.
3. Відкрийте тепер Єфесян 6:11: «Одягнїть ся у всю зброю Божу, щоб змогли ви стояти проти хитрощів дияволських.» Тут нас навчено, що для того, щоб «стояти проти хитрощів дияволських», ми мусимо виконати наказ: «Одягнїть ся у всю зброю Божу». Що це за зброя, сказано у віршах, які йдуть одразу далі. Ця зброя, ця повна зброя, це «всеозброєння Боже» — у нашому розпорядженні. Те, що диявол існує, що він — істота такої величі, гідності, хитрості й сили, що він невпинно замишляє нашу загибель і прагне підточити нашу віру, — не причина для страху чи зневіри. Узявши «щит віри», ми зможемо «всї розпалені стріли лукавого вгасити»; узявши «шолом спасення» і «меч духовний, котрий єсть слово Боже» і, як сказано, «Всякою молитвою і благаннєм молячись всякого часу духом», ми маємо привілей перемагати диявола кожного дня нашого життя, кожної години дня і кожної хвилини години.
4. Останній крок на шляху до перемоги над Сатаною знаходимо в Єфесян 6:10: «На останок, браттє моє, кріпіть ся в Господї і в потузї сили Його.» Шлях до перемоги над Сатаною — відмовитися від усякої надії на власну силу, повірити у всемогутню силу Ісуса Христа і прийняти цю силу для себе. Саме в силі могутності Ісуса Христа ми здобудемо перемогу над «Лукавим». У потузі сили Його, як ми вже казали, ми маємо привілей перемагати диявола кожного дня нашого життя, кожної години дня і кожної хвилини години. Алилуя!