Розділ 5 · 17 хв читання · 21 хв слухання
Ходіння з Богом
«Хто говорить, що в Ньому пробуває, повинен, яко ж Той ходив, і він так ходити.» 1 Йоана 2:6.
Життя природно веде до ходіння. Це слово описує плин життя, поведінку, практичний бік нашого християнського життя. Згадка про те, як ходив наш Господь Ісус Христос, нагадує нам про Його характер і життя. Характер Ісуса височіє як найбожественніша пам’ятка Біблії та Євангелій.
Навіть люди, які не вірять у Нього так, як віримо ми, змушені були визнати велич і висоту Його незрівнянного життя. Ось деякі зі свідчень, які видатні мислителі світу дали про Ісуса з Назарета. Ренан каже: «Христос Євангелій — найпрекрасніше Втілення Бога. Його краса вічна; Його царюванню не буде кінця». Ґете каже: «З Євангелій сяє крізь особу Христа така величність, яку могло виявити лише божественне». Руссо пише: «Чи був Він лише людиною? Яка лагідність! Яка чистота в Його поводженні! Яка ніжна благодать у Його навчанні! Яка висота в Його настановах! Яка мудрість у Його словах! Яка делікатність у Його дотику! Яка влада над серцями Його послідовників! Де та людина, де той мудрець, що міг би страждати й померти без слабкості й без показності? Його характер такий величний, такий неповторний, що вигадники такої історії були б дивовижніші за характер, який вони змалювали». Карлайл каже: «Ісус Христос — найбожественніший Символ. Вище за це людська думка ніколи не сягне». Наполеон сказав: «Я людина, я розуміюся на людях. Усі вони були людьми. Ісус Христос був більший, ніж людина. Наша імперія збудована на силі, Його — на любові, і вона стоятиме й тоді, коли наша минеться».
Але якщо Ісус Христос так постає здалеку перед умами, які можуть Ним лише захоплюватися, то наскільки більшим Він мусить бути для тих, хто знає Його як особистого Друга і бачить Його у світлі любові, бо
Яка любов Ісусова —
Лиш ті, кого Він любить, знають.
Характер і життя Христа мають таку повноту подробиць, якої не має жодна інша біблійна біографія. Цю історію записали багато свідків, і портрет відтворено в усіх його рисах і обрисах. Він пройшов кожен етап життя від колиски до могили і представляв людство в кожному стані й обставині спокуси, випробування і потреби, тож Його приклад однаково пасує і дитинству, і юності, і зрілому вікові, і смиренним та бідним на найнижчій стежці життя, і володареві, що тримає найширше берло, бо Він водночас і смиренний Назарянин, і Господь господів. Він відчув биття кожного людського почуття. Він зазнав болю кожної людської скорботи. Він — Син Людський у найширшому, найповнішому значенні. Ба більше, Його людська природа така повна, що в Ньому є і ніжніші риси жіноцтва, і мужність та сила чоловіка, і навіть простота малої дитини, тож немає в житті такого досвіду, у якому ми не могли б оглянутися на це Взірцеве Життя по світло й допомогу, прикладаючи його до своєї потреби й питаючи: «Що зробив би Ісус?»
Бог дав нам життя Христа як наш Приклад і звелів нам наслідувати Його і відтворювати Його в нашому житті. Це не ідеальна картина, яку вивчають, як якийсь шедевр мистецтва. Це життя, яке треба прожити, і воно пристосоване до всіх потреб нашого теперішнього існування. Це просте життя, яке можуть наслідувати прості люди, такий образ людини, який ми можемо взяти з собою на кухню і до сімейної кімнати, до майстерні й до місця праці, на поле, де трудиться хлібороб, і в сад, де садівник обрізає дерева, і туди, де нападає спокусник, і навіть туди, де нестатки й бідність тиснуть на нас своїм тягарем і клопотами. Цей Христос — Христос кожної людини, яка прийме Його як Брата й піде за Ним як за Прикладом і Учителем. «Приклад бо дав вам, — каже Він, — і як я зробив вам, і ви робіть.» Він чекає, що ми будемо подібні до Нього. Чи наслідуємо ми Його, чи уподібнюємося Його образові? Є лише один Взірець. Віками Бог казав: «шукав я між ними такого… та не знайшов». Нарешті людство дало досконалий образ, і відтоді Бог зайнятий тим, щоб творити інших людей за цим Взірцем. Він — єдиний оригінал. Коли Джадсон приїхав до Америки, релігійні газети порівнювали його з Павлом і першими апостолами, а Джадсон написав, висловлюючи свій жаль і невдоволення: «Я не хочу бути подібним до них. Є лише Один, Кого варто наслідувати, — Сам Ісус. Я хочу ставити ноги в Його сліди і міряти їхні недоліки Його мірою, і тільки Його. Він — єдиний Зразок. Я хочу бути подібним до Нього». Тож прагнімо ходити так, як ходив Він.
Таємниця христоподібного життя полягає почасти в глибокій тузі за ним. Ми стаємо подібними до ідеалів, якими захоплюємося. Зрештою ми несвідомо досягаємо того, до чого прагнемо. Просіть Бога дати вам високе уявлення про характер Христа і палке бажання бути подібними до Нього — і ви не спочинете, доки не досягнете свого ідеалу. Погляньмо ж на цей Ідеал.
I. СПОНУКА ЙОГО ЖИТТЯ.
Ключ до будь-якого характеру — у його найвищій спонуці, у великій меті, до якої він прагне, у тому, задля чого він живе. Поведінку не зрозумієш, лише дивлячись на факти. Треба збагнути намір, що стоїть за цими фактами й подіями, і ту найвищу причину, яка керує цими вчинками. Коли скоєно великий злочин, слідчий насамперед прагне встановити мотив, — тоді все інше можна з’ясувати. Велика мета, задля якої ми живемо, визначить усе інше і пояснить багато такого, що інакше могло б видаватися незбагненним. Коли орач вирушає прокласти пряму борозну, йому потрібні дві віхи. Ближньої віхи замало. Він мусить тримати її на одній лінії з дальшою, з віхою на найвіддаленішому кінці загону, і поки він тримає обидві на одній лінії, його шлях прямий. Саме кінцева мета визначає наші найближчі дії, і якщо вона досить висока і досить сильна, вона, як небесний магніт, відтягне нас від усього меншого й нижчого і нестримно триматиме нас на нашій небесній дорозі. Найвищою спонукою життя Христа була відданість волі й славі Бога. «Хиба ж не знали, що в тому, що єсть Отця мого, треба бути менї?» Таким було глибоке переконання вже в серці Дитини (Луки 2:49). «Моя їжа, щоб чинити волю Пославшого мене» (Йоана 4:34). «Не шукаю волї моєї, а волї пославшого мене Отця.» (Йоана 5:30). «Зійшов я з неба, не щоб чинити волю мою, а волю Пославшого мене.» (Йоана 6:38). Такою була мета Його зрілого життя. «Я прославив Тебе на землї: дїло кінчав я, що дав єси менї робити.» Це був Його радісний клич, коли Він завершив Свій біг і повернув Своє доручення Отцеві, Який Його послав. Чи це найвища мета нашого життя, і чи прямуємо ми до неї крізь добру славу й лиху славу, дбаючи лише про одне — догодити нашому Учителеві і зрештою дістати Його схвалення?
II. ПРИНЦИП ЙОГО ЖИТТЯ.
Кожне життя можна звести до якогось керівного принципу. Для одних це себелюбство в різних його формах — жадібності, честолюбства чи насолоди. Для інших це відданість якомусь улюбленому заняттю — мистецтву, літературі, винахідництву чи відкриттям. Для Ісуса Христа єдиним принципом Його життя була любов, і закон, який Він залишив нам, — той самий простий і всеосяжний закон любові, що містить кожен вид обов’язку в одній новій заповіді: «Заповідь нову даю вам: щоб любили один одного. Як я любив вас, щоб і ви любили один одного.» (Йоана 13:34; 15:12). Це не старозавітний закон любові, у центрі якого «я»: «Люби ближнього твого, як себе самого.» Це нова заповідь, у центрі якої Христос: «щоб любили один одного, як я полюбив вас». Любов до Отця, любов до Своїх, любов до грішних, любов до ворогів — це охоплювало все життя Ісуса Христа, і це обійме всю довжину й ширину життя Його послідовників. Це спростить кожне питання, розв’яже кожну проблему, обернить кожен обов’язок на втіху і зробить наше життя, як було Його, втіленням того прекрасного ідеалу, який Святий Дух залишив нам у тринадцятому розділі Першого послання до коринтян. «Любов довго терпить, милосердує; любов не завидує; любов не величаєть ся, не надимаєть ся, не осоромлює, не шукає свого, не пориваєть ся до гнїву, не думає лихого; не веселить ся неправдою, а веселить ся правдою; все покриває, всьому йме віри, на все вповає, все терпить.»
III. ПРАВИЛО І МІРИЛО ЙОГО ЖИТТЯ.
Кожне життя мусить мати мірило, за яким воно впорядковується, — і життя Христа було сформоване Святим Письмом. «Оце ж слова, що глаголав я до вас, ще бувши з вами, що мусить справдити ся все, писане в законї Мойсейовому, й пророках, і псальмах про мене.» (Луки 24:44). Було необхідно, щоб життя Христа виконало Писання, і Він не міг померти на хресті, доки спершу не прожив кожне слово, написане про Нього. Так само необхідно, щоб і наше життя виконувало Писання, і ми не маємо права дозволити, щоб хоч одна обітниця чи заповідь цієї святої Книги була для нас мертвою буквою. Бог хоче, щоб ми, поки живемо, перевірили на власному досвіді все, що написано в цій Книзі, і оправили Біблію в нове й живе видання — у плоть і кров нашого власного життя.
IV. ДЖЕРЕЛО ЙОГО ЖИТТЯ.
Звідки Він черпав силу для цього надприродного і досконалого прикладу? Чи з власного вродженого й сутнісного Божества? Чи, може, за днів Свого приниження Він відклав Свої власні права й сили, що були в Ньому Самому, і жив серед нас просто як людина, залежна в Своїй підтримці від тих самих джерел сили, якими користуємося ми? Здається, що так. Послухайте Його власне визнання (Йоана 5:19, 30; 6:57). «Не може Син нїчого робити від себе, коли не бачить, що Отець те робить. Не можу я робити від себе нїчого: як чую, суджу. Як післав мене живий Отець, і я живу Отцем, так і хто їсть мене, й той жити ме мною.» Здається, це дуже ясно показує, що наш Господь черпав Свою щоденну силу з того самого джерела, з якого можемо черпати свою й ми: через спілкування з Богом, через життя залежності, віри й молитви, через те, що Він приймав і завжди був сповнений присутністю і силою Святого Духа. Тож якщо ми хочемо ходити так, як ходив Він, приймімо Святого Духа, як прийняв Його Він при Своєму хрещенні. Постійно покладаймося на Нього і будьмо сповнені Його присутністю. Живімо життям безустанної молитви. Черпаймо силу щомиті від Нього, як Він черпав від Отця. Нехай наше життя — і для душі, і для тіла — підтримується Його подихом у нас, щоб і про нас можна було сказати: «Ним бо живемо й двигаємось, і єсьмо». Таким було життя Учителя, і таким може бути наше. Яке натхнення знати, що Він упокорив Себе до того самого становища залежності, у якому стоїмо ми, і що Він Своєю благодаттю підніме нас до тих самих перемог, які здобув Він.
V. ДІЯЛЬНІСТЬ ЙОГО ЖИТТЯ.
Життя Ісуса Христа було діяльним. Воно не поглиналося цілком самоспогляданням і самовдосконаленням, а виливалося в дбайливу доброчинність до світу довкола Нього. Його коротка біографія, як її подає Петро, — це історія практичної і святої діяльності: «ходив, роблячи добро». За Своє коротке життя — три з половиною роки — Він обійшов пішки всі куточки Галилеї, Самарії та Юдеї, безупинно проповідуючи, навчаючи і трудячись у тяжкій праці. Його постійно обступали натовпи, тож Лука розповідає нам, що «навіть нїколи було їм їсти». Якось наприкінці напруженого дня Він так стомився, що заснув у маленькому човні серед лютої бурі. Коли Він полишав Свою напружену працю, щоб трохи відпочити, натовпи все одно тиснулися до Нього, і Він не міг мовчати. Після суботи безупинної праці в Капернаумі ми бачимо, як наступного ранку Він устає задовго до світанку, щоб украсти в сну час для молитви. Його життя було безупинним служінням, і навіть тепер, на престолі вознесіння, Він постійно зайнятий служінням діяльної любові. Тож Він сказав нам, що ми маємо наслідувати Його. Жоден посвячений християнин не може бути нероба чи трутень. «Яко ж післав мене Отець, і я посилаю вас.» Ми тут як місіонери, кожен із нас — із дорученням і з довіреною справою, так само певними, як у тих людей, яких ми посилаємо до поганських країв. Знайдімо свою працю і, як Він, «Все, що маєш снагу робити, роби руками твоїми».
VI. ВІДОКРЕМЛЕННЯ.
Справжня міра вартості людини — не завжди кількість її друзів, а часом кількість її ворогів. Кожну людину, яка живе попереду свого віку, напевно не зрозуміють і їй протистоятимуть, а часто її переслідуватимуть і принесуть у жертву. Сам Господь сказав: «Горе вам, коли добре говорити муть про вас усї люде. Не дивуйтесь, брати мої, коли ненавидить вас сьвіт. Коли б із сьвіта були, сьвіт своє любив би». Тож, як і Він, ми мусимо сподіватися, що часто будемо непопулярні, часто стоятимемо самі, що нас навіть обмовлятимуть, можливо, гірко й неправдиво нападатимуть на нас і виганятимуть «осторонь стану» навіть релігійного світу. Проте двох речей не забуваймо. По-перше, не бійтеся бути непопулярними, а по-друге, ніколи не озлоблюйтеся й не гірчайте через це, а стійте лагідно й переможно в упевненості у своїй правоті і в схваленні нашого Учителя.
VII. ЖИТТЯ В СТРАЖДАННІ.
Жоден характер не зрілий, жодне життя не досягло свого вінчання, доки не пройшло крізь вогонь. Тож найвищим випробуванням Христового прикладу було страждання, і в усіх Своїх стражданнях Він, як висловився апостол Петро, страждав, «оставляючи вам приклад, щоб ви йшли слїдом за Його стопами» (1 Петра 2:21). Він страждав від спокус сатани, бо Він «дізнав усякої спокуси по подобию, окрім гріха», і в цьому Він покликав нас іти за Ним у стражданні й перемозі, бо «У чому бо сам пострадав, спокушуваний бувши, може і тим, що спокушують ся, помогти.» Він страждав від кривд людей, і в цьому залишив нам приклад терпеливості, лагідності й прощення, бо Він, «злословлений, не злословив, і страждаючи, не грозив, а передав Судячому праведно». Ніколи Він не був славнішим, ніж у годину ганьби. Ніколи Він не був безкорисливішим, ніж у ту мить, коли Його власні скорботи розчавлювали Його серце. Ніколи Він не був переможнішим, ніж тоді, коли схилив голову на гіркому хресті й помер за грішних людей. Він — увінчаний Страждалець людства, і Він кличе нас страждати з Ним у лагідності, покорі та переможній вірі й любові.
VIII. ТОНШІ РИСИ СВЯТОГО ХАРАКТЕРУ.
Досконалість характеру виявляється в тонших рисах вдачі й якості, які легко вислизають від неуважного спостерігача. Саме в них характер Христа неповторно найвищий. Один із найкращих портретів Його духу дає Павло в третьому розділі Послання до филипян, розповідаючи про Його смирення: Він міг би вхопитися за Свої божественні права, але добровільно відмовився від них, позбавив Себе всього і радо зійшов на найнижче місце (Филипян 2:5-8). Його безкорисливість у ставленні до слабких і себелюбних чудово виражено в (Римлян 15:1, 3, 7): «Бо і Христос не собі годив, а яко ж писано: Зневага зневажаючих Тебе упала на мене.» Його лагідність і смирення чудово виражено в Його власних словах: «Навчіть ся від мене: бо я тихий і смирний серцем». Найвищий елемент характеру — самопожертва, і тут Учитель навіки стоїть попереду всякої жертви й героїзму. «Коли хто хоче йти слїдом за мною, нехай відречеть ся себе самого, й візьме хрест свій, та й іде слїдом за мною. І хто хоче між вами стати ся першим, нехай буде усїм рабом. Бо й Син чоловічий не прийшов, щоб служено Йому, а служити й дати душу свою викуп за многих.» Тут нас навчено, що означає ходити так, як ходив Він. Це віддане життя. Це життя самопожертви. Так чудово висловив це апостол у (Єфесян 5:2): «І ходїть у любові, яко ж і Христос улюбив нас і оддав себе за нас на жертву і на посьвят Богу, у солодкі пахощі.» Це любов, самопожертва, і це для Бога таке ж солодке, як пахощі садів раю. Було щось у дусі Ісуса — і має бути щось у кожному посвяченому житті, — що можна висловити лише словом «солодкість». Саме про це апостол каже в 2 Коринтян 2:15, «Ми пахощі Христові Богу в тих, що спасають ся, і в тих, що погибають». Нехай Бог дасть нам цю небесну солодкість, що віє із серця нашого Спасителя, Який перебуває в нас.
Шляхетність Ісуса Христа — одна з найразючіших рис Його чудового характеру. Не навчений у школах людської освіченості, Він тим не менше був, як і має бути кожен християнин, досконалим джентльменом. Його дбайлива увага до інших часто виявляється в побіжних обставинах Його життя. Наприклад, коли Симон Петро турбувався через податок у Капернаумі й вагався заговорити про це з Учителем, Господь «попередив його», тобто випередив саму його думку, і послав його до озера зловити рибу з монетою в роті, а тоді з тонким тактом додав: «Дай їм за мене й за себе.» — беручи відповідальність за борг насамперед на Себе, щоб пощадити Петрову вразливість. Ще тоншою була Його висока чемність до бідної грішної жінки, яку фарисеї притягли до Нього. Нахилившись, Він уникав її погляду, щоб її не принизити перед ними, і, ніби не чуючи їх, урешті встромив у їхнє сумління стрілу святої іронії, яка швидко прогнала їх, мов собак, від Його присутності, і лише коли вони пішли, Він глянув у обличчя тієї тремтячої жінки й лагідно сказав: «І я тебе не суджу: йди, і більш не гріши.» Тож відображаймо лагідність і чемність Христа і не лише своїм життям, а й «манерою любові» звеличуймо своє християнство і «щоб науку Спасителя нашого, Бога, украшували у всьому».
Є ще одна риса в дусі Учителя, яку Він хотів би, щоб ми наслідували, — це дух радості. Хоч Господь Ісус ніколи не був гучно веселим чи нестриманим у вияві Своєї радості, проте Він завжди був бадьорим, світлим і радісним, і серце, у якому Він перебуває, також має виявлятися в сяйливому обличчі, пружній ході й житті, що переливається радістю. Ніщо так не потрібне сумному й грішному світові, як радісні християни. Немає в житті Учителя нічого зворушливішого, ніж те, що тоді, коли Його власне серце було готове розірватися в передчутті саду і хреста, Він казав їм: «Нехай не трівожить ся серце ваше. Щоб радощі мої пробували в вас, і щоб радощі ваші сповнились.» Нехай Бог допоможе нам наслідувати радість Ісуса, ніколи не схиляти своїх прапорів у порох, ніколи не вішати своїх арф на вербах, ніколи не втрачати свого небесного благословення і завжди «всякого часу радуйтесь.»
IX. АЛЕ НАОСТАНОК МИ МУСИМО ПОСПІШИТИ ВІДЗНАЧИТИ
ДЕЯКІ ПОЗИТИВНІ ПРОЯВИ
СИЛИ Й МОГУТНОСТІ В
ЖИТТІ ІСУСА.
Можна бути лагідним і добрим, а проте слабким і нерозважливим. Ісус був не такий. Ніколи лагідність не була більш дитинною, ніколи мужність не була могутнішою й величнішою. У кожному елементі Його характеру, у кожному вчинку Його життя ми бачимо найсильнішу мужність і постійно визнаємо, що Син Людський справді був людиною в кожному значенні цього слова.
Його розум був ясний і владний, і немає в історії Його життя нічого прекраснішого, ніж той спокійний і переможний спосіб, у який Він відповідав і проганяв від Себе гострих на розум законників і книжників, що цькували Його своїми запитаннями і один за одним бували принижені й змушені замовкнути перед глузливим натовпом, аж поки не раділи втекти від Нього, і відтоді ніхто вже не наважувався більше питати Його. Таким величним і вражаючим було Його красномовство, що служники, послані Його схопити, забули про своє доручення, слухаючи Його дивовижні слова, і повернулися до своїх розлючених панів, вигукуючи: «Нїколи так не говорив чоловік, як Сей чоловік.» Була в Ньому гідність, що часом сягала такої висоти, що ми читаємо: одного разу, коли Він рішуче спрямував Своє обличчя йти до Єрусалима, «Й вжахнули ся вони; і, йдучи за ним, лякались». У найтемнішу годину Своєї агонії Він досяг такої висоти святої гідності, що навіть Пилат дивився на Нього з подивом і, вказуючи на Нього серед усіх знаків ганьби і страждання, вигукнув: «Ось, чоловік!» Навіть у Своїй смерті Він був Переможцем, а у Своєму воскресінні й вознесінні піднісся величний над усіма силами смерті й пекла.
Наостанок: як нам ходити так, як Він?
- Ми мусимо прийняти Його, щоб Він ходив у нас, бо Він сказав: «вселю ся в них, і ходити му».
- Ми мусимо вивчати Його життя, доки ця історія не випечеться в нашій свідомості й не закарбується в нашому серці.
- Ми мусимо постійно дивитися на цей образ і прикладати його до кожної подробиці нашої власної поведінки, і так ми, «поглядаючи як у дзеркало, на славу Господню, преобразуємось у той же образ від слави в славу, яко ж від Господнього Духа.»
- Не падайте духом, коли натрапляєте на невдачу в собі. Не бійтеся дивитися в дзеркало і бачити власні вади на тлі Його бездоганного життя. Це спонукатиме вас до вищого. Самоосуд — сама таємниця поступу й вищих досягнень.
- І нарешті, попросімо Святого Духа, Чия праця — робити Ісуса реальним для нас, відкрити це видіння і закарбувати цей зразок у наших серцях і житті, і так ми «преобразуємось у той же образ від слави в славу, яко ж від Господнього Духа.»