Чотиригранне Євангеліє
Христос — наш Грядущий Господь

Розділ 4 · 20 хв читання · 26 хв слухання

Христос — наш Грядущий Господь

«І дам йому ранню зору.» Одкриттє 2:28.

Друге пришестя Господа Ісуса Христа — окрема й важлива частина апостольського Євангелія. «Звіщаю ж вам, браттє, благовістє», — каже Павло коринтянам, а тоді починає розповідати їм про Воскресіння і Друге пришестя. Це справді добра звістка для всіх, хто любить Його і хто сумує над гріхами та скорботами зруйнованого світу.

Це славна вершина всіх інших частин Євангелія. Ми говорили про Євангеліє СПАСІННЯ, але Петро каже, що наше спасіння «готове явитись останнього часу». Лише тоді, коли ми стоятимемо серед руїн часу, у безпеці на Скелі віків,

«Тоді, Господи, збагнемо,

Лиш тоді, як много винні ми».

Ми говорили про ОСВЯЧЕННЯ, але Іван каже: «коли явить ся, подібні Йому будемо… І всякий, що має сю надїю на Нього, очищує себе, яко і Він чистий.» А ще ми говорили про БОЖЕ ЗЦІЛЕННЯ, але Павло каже: «Бог дав нам „ЗАДАТОК“ воскресіння в наших тілах уже тепер», — і Боже зцілення є лише першим паростком того життя, повним плодом якого буде воскресіння.

Отже, істина й надія на прихід Господа пов’язана з усією істиною і всім життям — це велика й блаженна надія Церкви. На самому початку людської історії Бог поставив цю велику надію перед Своїми дітьми. Тієї години, коли людина випала з раю, Бог поставив у тому занепалому Едемі величні постаті ХЕРУВИМІВ — пророцтво й символ майбутньої слави людини. Обличчя лева, вола, людини й орла були прообразами царственості, сили, мудрості й тієї високої височини, до якої викуплена людина мала піднятися в Ісусі. Ці постаті проходять крізь усі домоустрої. Це Божий портрет Його викупленої дитини після того, як праця викуплення завершена. Бог ставить перед Собою і перед людиною Свій високий ідеал її майбутнього, і Він не спочине, доки його не здійснить. Тож добре, щоб, окрім Євангелія для теперішнього, ми розуміли ЄВАНГЕЛІЄ МАЙБУТНЬОГО і жили під його силою — під силою блаженної й очищувальної надії на славний прихід Христа.

I. ЩО МИ РОЗУМІЄМО ПІД ПРИХОДОМ ХРИСТА.

  1. Ми не маємо на увазі Його приходу в серце окремого християнина. Він справді так приходить — щиро й милостиво, і це та блаженна таємниця, про яку ми вже говорили у зв’язку з нашим освяченням. Це «Христос в вас, надїя слави». Але це не Його друге пришестя. Дехто ладен сказати з великою показною духовністю: «У мене тисячолітнє царство в серці, і Господь у моєму серці; хай ті, у кого цього немає, мудрують про матеріальний прихід». Що ж, Павло мав Господа в серці, і тисячолітнє царство таке близьке до третього неба, як ці люди, мабуть, навряд чи посміють про себе заявити; а Іван був так близько до серця свого Викупителя, як будь-хто з нас коли-небудь може сподіватися наблизитися на землі; проте вони говорили й писали ось такими словами: «потім ми, которі зостанемось живі, вкупі з ними будемо підхоплені в хмарах назустріч Господеві на воздух». «Коли ж Христос, життє ваше, явить ся, тодї і ви з Ним явитесь у славі.» «Ось, ійде з хмарами, й побачить Його всяке око. О, прийди, Господи Ісусе!»

    Справді, що краще ми знаємо Ісуса духовно, то більше тужитимемо за Його особистою і вічною присутністю в тому повнішому й славнішому значенні, яке принесе Його особисте пришестя.

  2. Ми не маємо на увазі Його приходу в годину смерті. Сумнівно, чи Він справді приходить по нас у смерті. Про Лазаря сказано, що ангели віднесли його на лоно Авраамове; а Стефан у своєму славному відході бачив Ісуса на небі праворуч Бога — Він, правда, підвівся, щоб прийняти й ушанувати Свого вірного слугу, але не прийшов по нього особисто. Відмінності між смертю і приходом Господа дуже виразні. Нам не сказано пильнувати смерті — ми, навпаки, звільнені від страху перед нею, — але ми маємо пильнувати приходу Господа. Смерть — ворог; Його прихід — бажані відвідини нашого найдорожчого Друга. Смерть — гірка втрата для серця; прихід Господа — сама розрада для осиротілих і протиотрута від смерті. Якби смерть і прихід Господа були одним і тим самим, апостол сказав би віруючим у Солуні: «Не хочу ж, браттє, щоб ви не відали про тих, що впокоїлись, щоб не скорбіли ви, як инші, що не мають надїї, бо Господь прийшов по них і незабаром так само прийде й по вас у смерті, і ви знову солодко з’єднаєтеся в смерті». Чи він це каже? Ні! Але він каже ось що: «Сам бо Господь з повелїннєм, з голосом архангелським і з трубою Божою ЗІЙДЕ З НЕБА *** І МЕРТВІ В ХРИСТЇ ВОСКРЕСНУТЬ найперше; потім ми, которі зостанемось живі, вкупі з ними будемо підхоплені в хмарах назустріч Господеві на воздух, і так завсїди з Господем будемо.» Він вказує їм не на смерть, а на те, що має перемогти смерть і про що він пише коринтянам: «тодї станеть ся написане слово: Пожерта смерть побідою.» Якщо прихід Господа має пожерти смерть перемогою, то цілком певно, що це не може бути одне й те саме, бо інакше він пожер би сам себе.
  3. Ми не маємо на увазі духовного приходу Христа через поширення Євангелія і поступ християнства. Ніде в Біблії це не визнано особистим приходом Христа. «Ось, ійде з хмарами, Й ПОБАЧИТЬ ЙОГО ВСЯКЕ ОКО, і ті, що Його прокололи; І ЗАГОЛОСЯТЬ ПЕРЕД НИМ УСЇ РОДИ ЗЕМЛЇ.» Але ж люди поводяться не так, коли приймають Євангеліє. Вони радіють. А тут вони вражені й пригнічені. І вони волають, як сказано в іншому місці, до скель і гір, щоб ті впали на них і сховали їх від гніву Агнця. Так само й ангели, говорячи про цю подію одинадцятьом учням, кажуть: «Сей Ісус, узятий од вас на небо, ТАК ПРИЙДЕ, ЯК ВИДЇЛИ ВИ ЙОГО, СХОДЯЧОГО НА НЕБО.» Це не може бути проповіддю Євангелія — це мусить бути ЙОГО ОСОБИСТЕ, ВИДИМЕ І СЛАВНЕ З’ЯВЛЕННЯ. Євангеліє має широко поширитися; Його істина має перемогти; Його справа має восторжествувати, — але Він приходить особисто, а Він безмежно більший навіть за Свою істину і Свою справу.

II. ЩО МИ РОЗУМІЄМО ПІД ТИСЯЧОЛІТНІМ ЦАРСТВОМ?

Дехто твердить, що вчення про тисячолітнє царство — новітня вигадка і що самого цього слова в Біблії немає.

Слово «мілленіум» не англійське: це грецьке слово, що означає тисячу років. У двадцятому розділі Одкриття знову й знову мовиться про тисячу років — про той час, коли Христос царюватиме зі Своїми святими на землі після першого воскресіння. Це час перемоги, радості й слави. Тут про нього записано сім особливих фактів:

  1. Воскресіння і возз’єднання святих.
  2. Їхня нагорода і їхнє царювання.
  3. Цілковите усунення сатани з землі.
  4. Особиста й постійна присутність Ісуса з ними на землі.
  5. Приборкання всіх ворогів і всесвітнє панування праведності.
  6. Тривалість — тисяча років.
  7. Бунт сатани й грішної людини одразу після того і остаточний суд над нечестивими.

Навіть якби в Біблії не було жодної іншої згадки про цей час благословення, самих цих складових було б досить, щоб скласти стан і час піднесеної слави та щастя. Тим більше їх досить, щоб упізнати в ньому той золотий вік, про який писали й говорили давніші пророки, коли праведність, правда і мир покриють землю, «як води наповнюють море».

III. ПОРЯДОК ЦИХ ДВОХ ПОДІЙ.

Це наступне питання, яке треба розв’язати, і від нього залежить більшість наслідків усієї справи. Чи прихід Христа передуватиме цьому тисячолітньому періодові, чи настане після нього?

  1. Найочевидніша підстава вірити, що він йому передує, міститься в тому самому уривку, про який щойно йшлося і де описано обидві ці події. Не може бути жодного сумніву, що тут прихід Господа передує тисячолітньому царству і відкриває його. Його прихід змальовано до найменших подробиць — увесь урочистий хід із неба на землю. Далі настає підкорення і покарання Його земних ворогів, зв’язання сатани, воскресіння святих, царювання воскреслих і тисяча років. Єдиний спосіб, яким намагаються відкинути це, — подати все як образне й духовне. Найкраща відповідь на це — твердий здоровий глузд і чесність декана Алфорда. Якщо це так, заявляє він, то прощавай уся певність і ясність у Святому Письмі. Якщо це не буквальний прихід, не буквальне воскресіння і не буквальне тисячолітнє царство, то ми не знаємо, що наша Біблія взагалі хоче сказати про будь-що.
  2. Наступний доказ того, що Христос прийде до тисячолітнього царства, — наголошене вживання слова «ПИЛЬНУЙТЕ» у зв’язку з Його приходом. Багато разів нам сказано пильнувати й чекати його. Якби йому мало передувати духовне тисячолітнє царство, Господь звелів би нам чекати саме цього. Як могла рання Церква чекати Його приходу — і як можемо ми, — якщо знаємо, що перед ним мусить минути повних тисяча років? Саме слово «пильнуйте» означає неминучість, а прихід не був би неминучим, якби між ним і нами мало пролягти цілих десять століть. Якщо заперечать, що насправді Христос не прийшов і за понад десять століть, то це не змінює його неминучості. Подія може будь-якої миті статися протягом багатьох років і все ж довго відкладатися. Це зовсім не те, що розуміти її як таку, що не відбудеться аж до пізнішого часу. Хоча Бог точно знав ту мить, коли з’явиться Його Син, Він хотів, щоб Його Церква завжди чекала Його — увечері, чи опівночі, чи як півні співають, чи вранці. Звістка про наперед визначене тисячолітнє царство, що має настати раніше, згубила б цей задум, і Церква взялася б будувати власне тисячолітнє царство без Нього. Саме так і вчинила Римська церква, коли папа Гільдебранд оголосив у десятому столітті, що тисячолітнє царство вже почалося і що Христос уже присутній через Свого намісника. А деякі протестантські вчителі сьогодні мають сміливість казати нам, що це століття поступу — перша доба тисячолітнього царства.
  3. Наступний доказ того, що прихід настане до тисячолітнього царства, — це картина, яку Христос дає нам про стан речей, яким він мав бути аж до кінця християнської доби, до самої години Його приходу.

Киньмо лишень погляд на кілька сміливих мазків цієї картини.

Одне насіння впало при дорозі, і птахи небесні його повидзьобували; інше впало на кам’янисте місце і загинуло; ще інше заглушили терни, а дещо впало на добру землю і принесло плід.

Та незабаром ворог насіяв куколю, і обоє ростуть разом аж до жнив.

Церква зовні виростає в буйну силу, як гірчичне дерево, але всередині вона повна закваски. Справжні й чисті — немов захований скарб і перлина: так важко їх знайти. Невід збирає всякої всячини, і лише ангели наприкінці можуть відділити лихе.

Що далі котяться віки, то виразніше постає картина — не тисячолітнього царства, а того, що «прийде відступленнє перше». «задля намноженого беззаконня, прохолоне любов многих.» «в останнї часи відступлять декотрі од віри, слухаючи духів лестивих і наук бісових». «в послїдні днї настануть времена люті.» Членів церкви буде вдосталь, тих, що «мають образ благочестя»; але саме вони будуть ворогами Хреста Христового, бо «сили ж його відцурались». Не святий і щасливий світ чекатиме, щоб привітати свого Царя, але «як сїтка, впаде на всїх, що живуть на лицї всієї землї» той день. «Як говорити муть: „Упокій і безпечність“, тодї несподївано настигне на них погибель». А коли вона спаде на них, то застане їх такими, як було «за днів Ноя і за днів Лота»; і Учитель навіть питає: «Син чоловічий прийшовши, чи знайде віру на землї?»

Ось Божа картина майбутнього землі аж до приходу Христа. Не дуже вона схожа на тисячолітнє царство, що мало б настати раніше.

Ні, і історія вісімнадцяти століть теж не рухається до духовного тисячолітнього царства. Нью-Йорк, де частка тих, хто ходить до церкви, удвічі менша, а частка п’яниць майже вдвічі більша, за двісті років анітрохи до нього не наблизився; Лондон, де три мільйони душ ніколи не переступають порога церкви; Берлін, де один служитель припадає на п’ятдесят тисяч людей, — ці три столиці трьох великих протестантських народів землі не подають жодного знаку його наближення. А що вже казати про розпусний Париж, і прогнилий Константинополь, і ідолопоклонницьку Індію, і закосткнілий Китай, і дику Африку? Коли прийде до них хоч стільки тисячолітнього світла, скільки маємо ми? Коли християнські народи почнуть рухатися до свого золотого віку? О, якщо це найкраще, що Бог має для нас, то пророцтво — перебільшення, а Біблія — поетична мрія. Дякувати Богові, Він приходить, і Його Царство перевершить нашу найсвітлішу надію і навіть Його власну найяскравішу картину.

IV. ЗАПЕРЕЧЕННЯ.

Найсильніші заперечення проти цього вчення такі:

  1. Воно нібито зневажає працю Святого Духа, ніби Він нездатний виконати Своє служіння і ніби Його подано як Такого, Що не впорався зі Своєю великою місією навернути світ, — так що довелося шукати якогось іншого засобу. У відповідь досить сказати, що Святий Дух не брався навернути світ, а взявся покликати з нього Церкву Христову і приготувати народ для Його імені; і коли це буде зроблено і всіх, хто прийме Ісуса як Спасителя, буде покликано, навернено й цілком виховано, тоді настане час для наступного етапу, і Ісус прийде царювати і відновити Свій давній народ у його привілеях і можливостях. Праця Святого Духа тоді не припиниться, бо Він перебуватиме з нами навіки, і прийдешні віки дадуть безмежний і ще славніший простір для Його благодаті й сили.
  2. Заперечують, що таке вчення знеохочує до християнських місій і підточує основи найславніших надій і сподівань Церкви. Навпаки, воно відкриває Церкві перспективу набагато величнішої слави, коли з’явиться її Господь, і кличе її вийти, захоплену прагненням пришвидшити Його з’явлення, щоб приготувати до нього світ; бо як спонуку до цієї праці Він Сам сказав їй, що коли звістку спасіння буде проголошено всьому світові, тоді прийде кінець. Річ у тім, що переважна більшість місіонерів, які нині працюють у чужих краях, вірять у блаженну надію приходу Господа і радіють нею, вона надихає їх трудитися заради євангелізації світу, і їх підбадьорює блаженна думка, що їхнє завдання — не навернути весь людський рід, а євангелізувати народи і дати кожній людині нагоду спастися, якщо вона захоче; і вони справді були б збентежені й приголомшені тим, що бачать перед собою, якби думали, що світ мусить чекати, поки теперішні засоби здійснять його повне спасіння, тим часом як щостоліття втричі більше людей, ніж усе його населення, відходить у вічність неспасенними. Прихід Христа не зупинить місійної праці. Він принесе найславнішу й найповнішу євангелізацію, яку будь-коли бачила земля. І під його благодатним впливом усіх поган буде приведено до Ісуса; усі народи будуть благословенні в Ньому, і всі люди назвуть Його благословенним. Найпалкіші друзі загиблого людства мусять найбільше прагнути цього — найкращої надії світу.
  3. Заперечують, що це вчення веде до фанатизму. Зловжити можна будь-чим, але у тверезій і біблійній вірі в це вчення немає нічого, що живило б нерозважливість, зухвалість чи безглуздя. Будьмо дуже обережні й уникаймо будь-яких спроб пророкувати самим або мудрувати понад те, що написано; але не даймо реву диявола залякати нас і відвернути від повноти Божої істини і свідчення. Ця істина зробить нас особливим народом. Вона позбавить світ його чару й відокремить нас від нього. Вона зробить нас зовсім не схожими на багатьох себелюбних і зручно влаштованих християн і запалить нашу душу служити Богові й рятувати людей. І якщо це фанатизм, то хай живе такий фанатизм.
  4. Заперечують, що воно грубе й матеріальне, що воно плекає в серці й у Церкві земні й тілесні надії — подібні до земних уявлень і прагнень перших апостолів, яких Учитель докоряв і навчав їх радше чекати духовного царства й небесної домівки. Тоді це була крайність, — а чи не може тепер бути протилежної? Хіба справжня потреба не в тому, щоб спершу духовне, а потім матеріальне, спершу воскресінне життя душі, а тоді воскресіння тіла? Ми не тримаємося і не навчаємо жодного грубого чи матеріального уявлення про тисячолітній вік. Тіла святих будуть духовні й подібні до Його власного. Але якщо Йому було до вподоби взяти таке тіло в небесний світ і зробити його осердям і вінцем творіння, то хіба це не манірність — намагатися бути духовнішими за нашого Господа? Ні, усе це духовне, і справжня мета й кінцева ціль викуплення — щоб «ввесь ваш дух, і душа, і тїло нехай збережеть ся непорочно у прихід Господа нашого Ісуса Христа» і щоб «наповниться цїла земля славою його».

V. ОЗНАКИ ЙОГО ПРИХОДУ.

Хоч день і година залишаться невідкритими, проте Його діти «не в темряві, щоб той день як злодїй, захопив» їх. Коли наближатиметься кінець, «не зрозуміє сього нїхто з нечестивих, а мудрі зрозуміють.»

Відкрито виразний порядок. Спершу Він прийде по Своїх, що чекають Його, і вони разом зі святими померлими будуть підхоплені назустріч Йому на повітря. Нечестивий світ залишиться; формальна церква і безліч народів житимуть далі й навряд чи помітять, що щойно забрано мале стадо. Тоді почнеться низка судів і застережень, що врешті завершиться зішестям Христа в силі й славі, об’явленням Його праведного суду над Його відвертими ворогами і початком Його особистого царювання. Отже, буде два з’явлення Ісуса Христа — одне Своїм, а друге, пізніше, усьому світові; перше — як Нареченого, друге — як Царя і Судді. Тому ознаки одного не стосуються другого. Перше з цих з’явлень окреслено не так чітко, як друге. Воно неминучіше й непевніше щодо часу і може настати будь-якої години.

Багато найважливіших ознак приходу Господа вже здійснилося. Наприклад:

  1. Політичні зміни й події з великих видінь Даниїла, судячи з усього, вже відбулися. Великі імперії прийшли й минули, а менші царства, що мали прийти їм на зміну, тепер укривають ті краї, якими колись вони володіли.
  2. Передвіщене «відступлення» давно почалося, і чоловік гріха вже сидів у Божому храмі повний час пророчого циклу, і почався той процес, що має «знищити й вигубити його до кінця». Папство виконало майже всі риси свого дивовижного портрета.
  3. Магометанська сила зросла й занепала, і води цього великого духовного Євфрату щодня висихають, щоб приготувати дорогу Божому царственому народові.
  4. Не менш разючими були й ознаки, що стосуються юдеїв. Яків знову обертає своє обличчя до Бет-Елу, а Єрусалим готується знову вдягнути свої прекрасні шати. Його сини поволі збираються, а ревниві народи пришвидшують цей вихід, несвідомо виконуючи голос пророцтва.
  5. Не менш помітні й ознаки в царині думки. Знання справді примножилося, і багато хто мандрує туди й сюди, а людська філософія говорить про еволюцію і заявляє, що все залишається так, як було, що природа незмінна і лише матеріальна.
  6. Моральні ознаки ще виразніші за картину Даниїла. Слова «безбожні будуть безбожно поступати» ніколи не були такі правдиві, як сьогодні. Зловісні форми нечестя щодня вражають моральне чуття, і винахідливість так само дозріла у злі, як і в матеріальних мистецтвах.
  7. Релігійні ознаки стають дедалі яскравішими. Літеплість і світськість у Церкві, палка туга небагатьох за святістю і могутній місійний рух — ось риси цієї доби і знаки пророцтва, що вказують на день Сина Людського.
  8. І нарешті, щире, зростаюче і всесвітнє очікування Його приходу з боку всіх, хто любить Його з’явлення, сьогодні таке ж глибоке, як було в Юдеї і навіть у поганському світі за доби, що передувала Його пришестю у Вифлеємі. Рання зоря на сході. «сини дня» побачили її. Пролунав клич: «Ніч минула, а день наближив ся»; і незабаром Сонце сповнить небо й покриє землю тисячолітньою славою.

VI. БЛАГОСЛОВЕННЯ ЙОГО ПРИХОДУ.

  1. I. Він принесе нам Самого Ісуса. Це найкраще з його благословень. Як і всі інші частини цього Євангелія, і ця — Євангеліє про Нього Самого. Не шати й царські вінці, не воскреслі тіла і не возз’єднані друзі будуть найбільшою радістю, а

    «Ти грядеш, і ми побачим

    І подібні станем в день той».

  2. Він принесе нам наших друзів. «Бог і тих, що поснули в Ісусї, приведе з Ним.» Вони будуть живі, ми їх упізнаємо, вони будуть славно прекрасні, вони будуть наші навіки. Не лише давні друзі, а й нові — праведники всіх віків, ті чоловіки й жінки, яких ми так прагнули пізнати. Яка родина!

    «Тисячі тисяч незчисленні,

    У шатах сяйних, ясних,

    Полки викуплених Богом

    Йдуть сходами світла вгору;

    О, які ж то будуть зустрічі

    На щасливім березі Ханаану,

    Як зростеться розірвана дружба там,

    Де розлук уже нема!»

  3. Він принесе нам досконалі духи, відновлені в Його образі, славні Його подобою, вільні від провини, вади чи недосконалості, підняті понад спокусу, нездатні впасти й переповнені невимовним блаженством. Ми носитимемо Його досконалий образ; ми пізнаємо так, як і нас пізнано; ми будемо святі, як святий Він; ми матимемо Його силу, красу й досконалу любов. Всесвіт дивитиметься на нас, і після слави Агнця буде краса Нареченої.
  4. Ми матимемо досконалі тіла; ми матимемо Його досконале воскресінне життя; ми забудемо навіть, що таке біль; ми ввійдемо в безмежну силу; наші серця тремтітимуть від повноти безсмертного життя, і простір та відстань зникнуть. Закони тяжіння більше не триматимуть нас. Вулиці Нового Єрусалима рівні вертикально й горизонтально: довжина, і ширина, і висота його однакові. Наші тіла будуть досконалими знаряддями нашого піднесеного духу, точним відображенням Його славного тіла.
  5. Він дасть нам найсолодше й найвище служіння. Це буде не бездіяльний, себелюбний захват, а досконале співучасництво в Його царстві й правлінні. Можливо, нам дано буде здійснити ідеали наших найвищих земних переживань і завершити ту працю, яку ми прагнули і намагалися виконати, — з безмежними засобами, нескінченними можливостями, необмеженим простором і часом, з Його власною присутністю і всемогутньою допомогою. Блаженна праця полягатиме в тому, щоб служити Йому, благословляти інших і підносити землю та людство до щастя, праведності й відновленого раю.
  6. Він прожене сатану. Він зв’яже й закує в кайдани ворога і злого духа, чия ненависть і сила тримали світ у віках темряви й нещастя. О, бути вільним від його присутності хоч один день! Відчувати, що нам більше не треба безустанно пильнувати проти нього! Ходити світом, у якому немає диявола! Господи, пришвидши той славний день!
  7. І він принесе стільки благословень іншим — людському родові, світові. Він зупинить страшну трагедію гріха і страждання; він вкладе меч у піхви, визволить полоненого, зачинить в’язницю і лікарню, зв’яже диявола і його поплічника — Смерть; прикрасить і прославить обличчя землі; євангелізує й наверне народи, що гинуть, і проллє світло й радість на цю темну картину горя і нечестя.
Там не буде більше плачу,

Там не буде болю вже.

Там не буде більше смерті,

Не буде плями вже.

Серце, смертю розлучене,

Стріне вічную любов;

Ті, що віддали життя на жертву,

Вгору йдуть по свій вінець.

Сатана нас не спокусить,

Гріх не переможе вже,

Радість буде вічно з нами,

Смуток, горе — все мине.

Ісус буде нам за славу,

Ісус — небо наше там;

Ісус буде нашим співом,

Ісус, що вмер за мене сам.

Поспішай, о ранку щастя,

Поспішай, о Господи;

Ніч печалі цю скінчи нам,

Поспіши небесний день.

Ісус прийде неодмінно,

Ісус прийде вже скоро;

Тож ходімо в чистоті,

Тож збережімо свій вінець.

Ісусе, ми пильнуємо,

Ждемо, щоб Ти прийшов;

Тоді скінчиться ніч наших сліз,

Тоді ми дійдемо додому.

VII. УРОКИ, ЯКІ ВОНО ЗАЛИШАЄ.

  1. Будьмо готові. «прийшло бо весїллє Агнця, і жена Його приготовила себе. І дано їй, щоб зʼодягла ся у виссон чистий і сьвітлий». Дякувати Богові, що шати дано. Одягнімо їх. БІЛІ ШАТИ. Коли Наречена вбрана, весілля мусить бути близько. Тож пришвидшуймо Його прихід.
  2. Будьмо пильні. «Ось іду, як злодїй; блаженний, хто чуває, і хоронить одежу свою, щоб не ходити йому голим, і щоб не бачили сорому його.» Не знімаймо весільної одежі ані на годину. Пам’ятаймо Його слова: «Як же зачне се дїятись, випростуйтесь і підіймайте голови ваші, — а за перекладом доктора Янга: ВІДХИЛІТЬСЯ НАЗАД, — бо наближилось викупленнє ваше.» Тримайте обличчя оберненим до неба, аж поки вся ваша істота не схилиться до неба, як у однієї дорогої нам старої темношкірої святої душі, чиє тіло, коли вона говорить і молиться, вигинається дугою до неба.
  3. Будьте вірні. Він має принести нагороду вірним слугам. Тож «Глядїть на себе, щоб не згубити нам, що заробили, а щоб нагороду повну прийняли». «Держи, що маєш, щоб нїхто не взяв вінця твого.»

    У давній Церкві в одному з римських легіонів був славний гурт із сорока вірних воїнів, яких засудили на смерть за віру в Ісуса. Їх усіх виставили посеред замерзлого озера, щоб вони загинули на льоду, але дозволили будь-якої миті тієї смертельної ночі зректися віри: досить було дійти до берега й доповісти черговому офіцерові.

    Коли ніч минала, вартовий на березі побачив хмару ангелів, що ширяли над місцем, де стояли мученики; і коли вони один за одним падали, ангели клали вінець на чоло мученика й підносили його до неба, а все повітря дзвеніло піснею: «Сорок мучеників — сорок вінців». Нарешті відійшли всі, крім одного, і його вінець усе ще висів у небі, і ніхто, здавалося, не приходив по нього. Раптом вартовий почув кроки — і ось один із сорока стояв поруч із ним. Він утік. Вартовий подивився на нього, записуючи його ім’я, а тоді сказав: «Нерозумний, якби ти бачив те, що я бачив цієї ночі, ти не втратив би свого вінця. Але він не пропаде. Стань на моє місце, а я радо стану на твоє», — і він рушив уперед, на смерть і на славу, а мовчазний хор знову підхопив приспів: «Сорок мучеників — сорок вінців. Ти був вірний аж до смерті — і приймеш вінець життя».

    Боже, допоможи нам почути той приспів, коли Він прийде!

  4. Будьте старанні. Роботи багато. Ви можете «пришвидшити прихід Божого дня». Світ треба остерегти. Церкву треба приготувати. Прокинься, християнине! Віддай Йому кожну силу, кожну здібність, кожен долар, кожну мить. Посилай Євангеліє в далекі краї. Іди сам, якщо можеш. Якщо не можеш — пошли когось замість себе. І нехай це останнє десятиліття дев’ятнадцятого століття стане для вас і для цього світу, як ніщо досі, часом приготування до приходу нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа!

Ви завершили: Христос — наш Грядущий Господь

Назад Далі