Камінь за каменем
Зайнятий! Зайнятий! Зайнятий!

Розділ 7 · 4 хв читання · 5 хв слухання

Зайнятий! Зайнятий! Зайнятий!

Невдовзі всі думки про Канаду полишили нас, бо я поринув у нову роботу завідувача кафедри фізики. Крім того, я друкував шкільну газету, керував християнським гуртком і проводив шкільні лінійки. У нас удома я започаткував молодіжну групу для підлітків — і бачив, як Бог розвинув її у велику справу, що охопила сім церков і чималу округу довкола нашого містечка. Я випускав молодіжну «газету», яка єднала місцеві молодіжні служіння, і створив хор на 50 голосів, що виконував великодні та різдвяні кантати в місцевих залах, каплицях і в’язницях. Ми влаштовували літні табори та молодіжні вечори у вихідні.

Одного вечора мені зателефонували з місцевого YMCA — дуже активного й великого спортивного клубу. Співрозмовник сказав, що до правління шукають свіжу кров, і запитав, чи не погодився б я, адже мене порекомендували їм завдяки моїй роботі з місцевою молоддю. Я погодився і невдовзі прийшов на своє перше засідання правління, де мене дуже тепло прийняли. Сидячи там, я роздивлявся це просторе приміщення, яке в неділю ніколи не використовували (то були часи, коли в неділю ще не займалися спортом). Я запитав, скільки коштуватиме мені оренда.

«Нічого! — відповіли мені. — Тепер ви член правління, тож маєте право на ключ. Просто скажіть секретарці, що вам потрібен ключ і для чого, — і жодних проблем не буде».

Отож у недільні вечори я мав вільний доступ до місцевого YMCA, його буфету й зали відпочинку, і незабаром чимало молоді з місцевих церков стало приходити на зібрання о 8-й вечора. То були особливі дні Господнього благословення, коли багато хто навернувся до Господа. Старійшини моєї церкви дали мені «карт-бланш» вести роботу церкви з підлітками й молоддю, а багато інших церков вважали мене своїм молодіжним працівником. Насправді я був для молоді пастором-наглядачем, і зі мною працювало чимало чудових людей: ми проводили табори, барбекю, євангелізації, програми в YMCA тощо! Через ці служіння багато людей приходило до Господа!

Я був зайнятий, зайнятий, зайнятий! По правді — надто зайнятий!

Я почав бігти попереду Світла!

Зрештою шалений темп наздогнав мене, і в мене почалося тривале безсоння. Я годинами ходив, намагаючись утомитися настільки, щоб заснути, а потім цілу ніч лежав без сну, заново переживаючи всі події дня. Одного разу я, здавалося, пригадував кожен рух м’яча в міжнародному матчі з регбі, який того дня дивився по телевізору. Лікар призначив мені ліки, і один мій друг часто заходив увечері, щоб посміятися з того, як я, хитаючись, пробираюся через кімнату до ліжка. Кому потрібні такі друзі?! У школі учням сказали не турбувати мене, якщо після перерви я не вийду з фотолабораторії, що прилягала до мого кабінету фізики.

Вони знали, що я ліг відпочити, і мали покликати директора, який мене підмінить! Через пів року сон повернувся до норми, але я відмовився від усіх своїх занять, крім нагляду за молодіжною роботою.

Після п’яти років у школі Ogmore Grammar School мені подобалися і робота, і дружба з колегами. Проте до наступного повороту подій я не був готовий. Згідно з новою урядовою політикою, наша школа мала об’єднатися зі школою Nantymoel Secondary School в одну нову загальноосвітню школу, для якої збудують спеціальне приміщення біля підніжжя долини, неподалік від нашої нової домівки в Бридженді. Оскільки молодіжна робота розрослася, ми продали свій маленький будиночок і переїхали до цього провінційного містечка в самому серці мальовничої долини Гламорган. Об’єднання шкіл означало, що треба створити нову Асоціацію персоналу, а тоді обрати представника, який служитиме їй у Раді опікунів.

На той час жоден учитель не мав права входити до ради опікунів школи, тож представника належало обирати дуже зважено. Я прийшов на спільні збори персоналу з певними думками щодо того, кого підтримаю. Мені й на гадку не спадало, що можуть розглядати мене. Я не належав до тих, хто часто спілкувався з колегами поза роботою, і не працював у тих школах долини так довго, як багато хто з моїх колег. Через дві години я вийшов із тих зборів, у подиві хитаючи головою. Мене одноголосно обрали і президентом нової Асоціації персоналу, і її представником у Раді опікунів!

Я обернувся до Алана, нашого вчителя географії, який ішов поруч зі мною. «Не можу в це повірити», — сказав я. «Чому ж? — відповів він. — Ми всі знаємо, що ти єдиний, хто завжди скаже правду», — я прошепотів тиху молитву.

«Дякую Тобі, Господи, Тобі вся слава!» Тоді, знову обернувшись до Алана, додав: «Зачекай, поки я прийду додому й розповім Енн! Вона теж не повірить!»

Запитання для роздумів

Як Гарет отримав вільний доступ до місцевого YMCA в недільні вечори?

YMCA запросив його до свого правління завдяки його роботі з місцевою молоддю, а коли він запитав, скільки коштуватиме оренда приміщення, яке в неділю не використовували, йому відповіли: «Нічого!» Як член правління він мав право на ключ, тож почав проводити там недільні зібрання о 8-й вечора, на яких багато молоді навернулося до Господа.

Що Гарет має на увазі, коли каже, що він «почав бігти попереду Світла»?

Він став «зайнятий, зайнятий, зайнятий», а по правді — надто зайнятий, і шалений темп наздогнав його тривалим безсонням. Через пів року сон повернувся до норми, але на той час він відмовився від усіх своїх занять, крім нагляду за молодіжною роботою.

Чому Гарет був вражений після спільних зборів персоналу і як Алан пояснив їхній результат?

Хоча він рідко спілкувався з колегами поза роботою і працював у школах долини не так довго, як багато хто з колег, його одноголосно обрали президентом нової Асоціації персоналу і її представником у Раді опікунів. Алан сказав йому: «Ми всі знаємо, що ти єдиний, хто завжди скаже правду».

Ви завершили: Зайнятий! Зайнятий! Зайнятий!

Назад Далі