Розділ 41 · 4 хв читання · 5 хв слухання
Університет Вікторії, UVIC
Відтоді як 1983 року ми переїхали до прекрасної Вікторії, що в Британській Колумбії, я маю глибоку прихильність до місцевих студентів. На кампусі діє кілька різних християнських служінь, і я брав участь у більшості з них: виступав на студентських зібраннях, долучався до молитовних груп, а кілька років щотижня приймав зібрання у себе вдома.
Мене запросили виступити на одному з щотижневих зібрань Intervarsity Christian Fellowship (IVCF). Я радо прийняв запрошення і, підготувавши проповідь, прибув до університетського корпусу, де мало відбутися зібрання. Мене привітав студент, а тоді трохи зніяковіло спитав, чи не міг би я обмежитися пів годиною, бо сталася плутанина: з кампусу «вище на острові» приїхав інший студент, певний, що того вечора виступатиме він. Я відповів, що охоче віддам йому весь час і нітрохи не ображуся. Мені було приємно просто посидіти серед цих завзятих студентів, які мали спілкування довкола Господа та Його Слова.
Як і в багатьох уже розказаних мною історіях, це розчарування виявилося каменем для переходу до чудових часів з IVCF у майбутньому. Мабуть, вони почувалися трохи в боргу переді мною, бо невдовзі, пізно ввечері, щойно я повернувся додому з церковного зібрання, мені зателефонували: «Пасторе Еванс, чи не могли б ви прийти й виступити на нашому різдвяному банкеті в п’ятницю ввечері (за два дні)? Наш запланований промовець захворів у Торонто, а наш провідник поїхав із ним на якусь конференцію. Він подзвонив мені сьогодні раніше й попросив зателефонувати вам, але коли я дзвонив, ваша дружина сказала, що вас немає вдома. Я пробував звернутися ще до кількох пасторів, але всі кажуть, що надто мало часу. Чи можете ви, будь ласка, прийти?» Коли я відповів згодою («а Господа Бога сьвятїть у серцях ваших. Бувайте завсїди готові дати одвіт всякому, що домагаєть ся від вас слова про вашу надїю, з лагідностю і страхом;» — 1 Петра 3:15), він був у захваті, і я почув, як він полегшено зітхнув. Це був чудовий вечір, на який прийшло понад 100 студентів. Так почалася моя сердечна дружба з IVCF (Intervarsity Christian Fellowship) та її провідником Джеком Д. Щоразу, коли я бував удома між своїми мандрівними поїздками, я підтримував Джека в його праці.
Щойно стався цікавий «збіг». Я не бачив Джека багато років, але саме коли я друкував написане вище, задзвонив телефон. Це був Джек. Він приїхав до Вікторії на пообіддя й запитав, чи не могли б ми разом випити кави! Як же добре ми провели час, згадуючи ті давні дні. Збіг? Не думаю. Я волію вірити, що це був «Божий збіг», у якому Отець висловлював Своє вподобання тим, що я написав.
Згодом, коли Джек перейшов на інше служіння в іншій провінції, я долучився до іншої праці на кампусі — UCM (University Christian Ministries), яку очолював Тоні Дж. І знову склалися близькі стосунки, і кілька років ми з Енн щотижня приймали вдома зібрання 10–12 студентів.
Моя любов до студентів виявлялася й інакше. Я почав щотижня, здебільшого по понеділках, ходити з молитвою по 2-кілометровій кільцевій дорозі, що окреслює кампус. Іноді зі мною ходили студенти, але здебільшого я був сам. Я робив це близько двадцяти років і майже ніколи не бачив, щоб хтось іще так ходив із молитвою. Я навіть написав листа всім церквам Вікторії, заохочуючи їхніх членів щотижня виділяти годину й робити те саме, що й я, — але відгуку майже не було (як шкода!), — аж доки дедалі сильніший біль у ногах через артрит не поклав цьому край. Я стояв, схиливши голову, за 200 метрів від кінцевої зупинки свого автобуса, коли позаду хтось гукнув мене на ім’я. Це була Террі, провідниця IVCF. Так почалися нові стосунки: ми щотижня зустрічалися в мене вдома, щоб разом молитися, аж доки вона не вийшла заміж за Майка, одного з постійних учасників наших щотижневих зібрань.
Невдовзі після моєї останньої молитовної прогулянки до нашої церкви прийшов молодий чоловік. Я привітався з ним і спитав: «Що привело вас сюди?» — на що він відповів: «Ви!» І пояснив: «Нещодавно я з кількома іншими аспірантами й викладачами почав ходити з молитвою довкола кампусу UVIC. Ми чули про чоловіка, який ходив там щотижня, тож я прийшов побачити вас на власні очі». Як же співало моє серце, що мій тягар тепер підхопили інші! Бог має Своїх робітників усюди.
Після того як Енн відійшла, я відчув, що настав час продати дім, у якому прожив 40 років. Поки я пишу цей розділ, чую дзижчання електродрилів і пилок: робітники оновлюють мій дім для нових власників, які мають вселитися за місяць. Це Джеймс і його дружина Джозі, з якими ви познайомитеся в наступному розділі і які стали мені такими дорогими друзями. Уявіть собі мою радість, коли я дізнався, що вони збираються здавати свій дім студентам з IVCF під проводом Террі! Тут і далі прославлятиметься Господнє ім’я, і багато хто пізнає Його в кімнатах, де я так довго молився! Дякую Тобі, Господи Ісусе!
Запитання для роздумів
Як рішення поступитися місцем іншому промовцеві в IVCF стало для Гарета «каменем для переходу»?
Коли через плутанину виступати приїхав інший студент, Гарет охоче віддав йому весь час. Невдовзі, коли інші пастори відмовилися, його за два дні попросили виступити на різдвяному банкеті IVCF — і так почалася його тривала сердечна дружба з IVCF та її провідником Джеком.
Що Гарет має на увазі під «Божим збігом»?
Саме коли він друкував розповідь про Джека, якого не бачив багато років, Джек зателефонував і запросив його на каву. Гарет волів вірити, що це був не збіг, а Отець висловлював Своє вподобання тим, що він написав.
Що принесли двадцять років щотижневих молитовних прогулянок Гарета довкола кампусу UVIC?
Хоча здебільшого він ходив сам, а його лист із закликом до церков приєднатися майже не мав відгуку, згодом до його церкви прийшов молодий чоловік і сказав, що він з іншими аспірантами й викладачами почав ходити з молитвою довкола кампусу, почувши про «чоловіка, який ходив там щотижня». Серце Гарета співало, що його тягар підхопили інші.
Чому продаж дому, у якому Гарет прожив сорок років, приніс йому радість?
Нові власники, Джеймс і Джозі, збираються здавати дім студентам з IVCF під проводом Террі. Гарет радіє, що там і далі прославлятиметься Господнє ім’я і багато хто пізнає Його в кімнатах, де він так довго молився.