Святкування нашого 50-річчя

Упродовж усієї подорожі, описаної тут, Енн була моєю вірною супутницею й опорою. Оскільки останніми роками ми проводили багато часу в Уельсі, догоджаючи моєму бажанню знову зануритися у валлійську культуру й мову, я вирішив, що на честь нашого золотого весілля ми здійснимо її бажання побути якийсь час у Норвегії, торкнувшись її коріння.

Отож я запропонував провести відпустку на батьківщині її батька. Ми знали, що це буде дорого, але я твердо вирішив «не шкодувати жодних коштів» (у межах наших обмежених можливостей), щоб Енн мала час, який запам’ятає. Ми почали планувати місяць у Норвегії, живучи здебільшого, якщо вийде, у родичів, а також роз’їжджаючи машиною, щоб побачитися з кимось із її рідні та нашими друзями. Одного дня до нас завітали двоє гостей — Юн-Коре і Гелене, давні друзі родини, які жили в Ставангері. Їхній син працював на нафтових родовищах Альберти, тож вони приїхали провідати його — і нас.

Почувши про наші плани, вони відразу запропонували нам свій літній котедж на острові Флеккерей, біля самого узбережжя Крістіансанна в Норвегії. Ми могли жити там безкоштовно скільки завгодно, коли вони самі закінчать там літувати! Ми змінили плани, щоб провести майже три місяці в Норвегії й місяць в Уельсі.

У липні ми чудово відсвяткували наше золоте весілля — це влаштували наші доньки, а приймала нас моя колишня церква. Було сказано багато приємних слів, і багато друзів прийшли святкувати разом з нами. Я написав для Енн вірш на знак вдячності за всю її любов і підтримку впродовж 50 років — і вручив їй її «медаль» (на якій було написано «№1 — найкраща!»). Вона завжди казала, що заслуговує на медаль за те, що стільки прожила зі мною!! Через три дні ми спакували валізи й вирушили до Великої Британії та Норвегії, маючи намір перші два тижні побути з племінницею Енн, яка доглядала свого батька на пізніх стадіях деменції.

На жаль, він помер через кілька днів після нашого прибуття до Норвегії, тож нам довелося повернутися до Уельсу на похорон і щоб утішити його доньку. Ми мали знову повернутися до Уельсу після трьох місяців у Норвегії, щоб відвідати друзів по всьому півдню і, звісно ж, нашу нову церковну «домівку» в Кардігані.

Ryan Air — одна з кількох авіакомпаній у Європі, які пропонують значно знижені ціни на перельоти між меншими аеропортами. Ми прилетіли до такого аеропорту неподалік від Осло, поблизу дому другого сина Юна-Коре і Гелене, у якого вони тоді гостювали. Нас зустріли в аеропорту, привезли до їхнього дому пообідати, а потім відвезли на Флеккерей. Яке ж прекрасне місце!

Через кілька днів ми поїхали до Ставангера, щоб трохи відпочити в тому чудовому місті, згадуючи, як 1993 року туди заходив корабель Anastasis. А потім — ще одне велике благословення: нам дали на весь час нашого перебування в Норвегії автомобіль і мобільний телефон!!

Воістину наш Господь недарма зветься Єгова-Уре (Господь — наш Постачальник). Ми швидко облаштувалися в нашому новому домі з чудовим краєвидом через воду на інші будинки на тому острові.

Дні минали в походах численними стежками та лазінні по скелях до кількох відлюдних бухточок. Іншими днями ми їздили машиною до віддаленіших мальовничих місць. Для спілкування з віруючими ми ходили до церкви на материку, де в школі збиралася громада приблизно зі 150 осіб — переважно молоді сім’ї з малими дітьми. Нам ці зібрання дуже подобалися, хоча ми мало що розуміли з того, що говорилося. Іноді нам давали власного перекладача.

Серед друзів, з якими ми познайомилися, були Майк і Еве-Грета — він канадець, а вона норвежка. Вони будували неподалік від нас особливий будинок, тож ми змогли чимало часу допомагати їм у цьому проєкті. Увесь цей час Енн удосконалювала свою норвезьку до кінця нашої відпустки, коли ми мали бути в Осло з родичами, дехто з яких зовсім не говорить англійською.

Одних вихідних ми поїхали до зимового котеджу Юна-Коре і Гелене, що стоїть посеред великої болотистої місцевості. Звісно, узимку все це лежить під кількаметровим шаром снігу, але під час нашого візиту нам довелося взути гумові чоботи, щоб перейти болото. Будинки там утеплені на зиму й мають дерновий дах, а на деяких дахах ростуть навіть досить великі рослини й кущі!

Земля довкола ідеально підходить для чорниць, і ми з радістю зібрали багато літрів і смакували ними за їжею. Вафлі зі збитими вершками й чорницями важко перевершити, особливо коли їси їх у товаристві добрих друзів.

На наш останній тиждень на Флеккереї та два тижні в Осло, у домі Свейна і Мей, двоюрідного брата Енн, до нас прилетіла наша донька Корінн. Вона дуже цікавиться генеалогією, але про родину батька Енн мала мало відомостей, далі ніж на два покоління. Вона знала, що Педер Олсен, дідусь Енн, жив на фермі в Нордалені, за кілька миль на північ від Осло, тож одного дня, позичивши машину в Мей, ми поїхали в той край. Корінн розговорилася з чоловіком у місцевому громадському центрі, і за дві години в неї був родовід Енн аж до 1150 року н. е. — 17 поколінь!! Ох, як же вона раділа!! Я знав, що в Енн тече кров вікінгів!!

Свейн і Мей були чудовими господарями, і ми мали з ними багато солодкого спілкування. Не уявляю наших майбутніх поїздок до Європи без того, щоб знову їх провідати, особливо тому, що перельоти між Великою Британією та Норвегією такі недорогі порівняно з канадськими та американськими авіакомпаніями.

На початку листопада ми повернулися до Уельсу — не найкращий місяць для відпустки, тим паче що наша дорога подруга Дженна спитала, чи не могла б вона приєднатися до нас на цю частину нашого перебування за кордоном. Ми запевнили її, що вона завжди в нас бажана гостя, але попередили, що погода у Великій Британії в листопаді зазвичай найгірша за весь рік — туман, мряка й холодний вітер.

Вона сказала, що її не надто цікавить побачити пляжі чи походити стежками, а хоче вона познайомитися з нашими друзями, побачити наше коріння й потішитися нашим товариством.

Так і домовилися, розуміючи, що на частину часу «вдома» нам доведеться взяти машину напрокат, щоб возити Дженну. Уявіть нашу радість, коли вже наступного дня я отримав електронного листа від Стіва й Сулвен з Mt Zion у Кардігані: вони писали, як шкодують, що не побачаться з нами в листопаді, бо проводитимуть цей місяць у сина в Таїланді. Проте ми можемо користуватися їхньою машиною й домом увесь місяць! Наші побоювання щодо погоди виявилися марними: той листопад, мабуть, був найтеплішим і найсухішим за всю історію спостережень — ми навіть пили ранкову каву надворі, змогли пройти багато чудових прибережних стежок і показати Дженні чимало красот нашої батьківщини. Вона ніколи не забуде тієї відпустки, особливо фіш-енд-чіпс і кремові тістечка!

Стіва й Сулвен ми змогли побачити вже за кілька місяців, бо на початку 2012 року вони на чотири місяці обмінялися будинком і машиною з одним місцевим пастором, але це вже інша історія, а я дійшов до кінця цієї. Можливо, я додам ще кілька розділів, якщо Господь дасть мені ще багато років, але я хотів написати цю книжку не лише для того, щоб розповісти історію, а й щоб віддати честь Господеві, Який провів нас цією надзвичайною дорогою. Ми дедалі більше пізнаємо й любимо Його і дякуємо Йому, що й ми можемо сказати: «Межі мої у пишних країнах».

Я не можу не думати, що така історія є в мене лише завдяки трьом речам: • Моє серце прагне досвідчувати Господа у відповідь на молитву Павла з Єфесян 1:17.

• Молитва мого серця досі та сама: щоб я був збережений у Його волі.

• Йому приємно давати мені більше Своїх благословень, бо я охоче розповідаю про них іншим.

Нехай моє життя завжди буде «в похвалу слави Його» — Єфесян 1:14.

Гарет — жовтень 2012 року