Доторкнутися до свого коріння

Повернувшись із Шотландії в грудні 2008 року, я, як і належало, пішов до свого уролога, цілком вірячи, що мене зцілено від раку, тож дуже здивувався, коли він виявив на стінці сечового міхура три пухлини. Оскільки попереднє «вишкрібання» показало рак високого ступеня злоякісності, він сказав: «Треба видалити їх терміново». Як виявилося, його «терміново» означало п’ять тижнів: наближалося Різдво, у нього була запланована відпустка, тож до лікарні мене мали покласти лише в новому році. Друга операція спричинила найболючіший спазм, який я будь-коли мав, але, очевидно, була успішною, бо тепер у мені немає жодних ознак раку.

Упродовж наступних трьох місяців мені щотижня вводили в сечовий міхур бичачу туберкульозну вакцину — як виявилося, звичайне лікування раку сечового міхура. Після такого лікування зазвичай два роки ходять до уролога щотри місяці, а вже тоді — раз на пів року; так було й зі мною, коли я звернувся до нього з особливим проханням. Стів Еванс із Кардігана, що в Уельсі, підтримував зі мною зв’язок, цікавлячись, як я даю раду з раком, і не забув слів, які я сказав, коли гостював у нього. Він запросив мене знову приїхати до Уельсу, виступити в його церкві на «конференції пробудження» й затриматися, щоб довший час послужити в його церкві.

Я опинився б у самій гущі валлійськомовної культури, як і мріяв уголос. Він додав, що в моєму розпорядженні буде автомобіль і що я зможу доглядати дім Діка, поки той сім тижнів перебуватиме у творчій відпустці в США. Тож я спитав свого уролога, чи можна мені залишитися в Британії до першого тижня серпня, коли Каріс, племінниці Енн, виповнювалося 50 років, — тобто на три тижні довше за мій наступний запланований візит. Він охоче погодився, сказавши: «Гарете, ваше ставлення до життя і спосіб життя переконують мене, що рак не повернеться, а навіть якщо й повернеться, ми матимемо вдосталь часу, щоб його лікувати. Їдьте й відпочивайте собі на радість».

Ми з Енн прибули до Кардігана в перший тиждень травня 2009 року, ще не знаючи, що згодом обоє вважатимемо ці три місяці «найчудовішою відпусткою в нашому житті!» Від самого початку ми «закохалися» в людей церкви Mt Zion Baptist Church, де в мене було відчуття, що «пробудження близько». Я виступав там багато разів, але найбільше благословення отримав, коли Стів Еванс виголосив чотири проповіді про «долину сухих кісток». Яке ж помазання було на його проповідях! (Ці проповіді можна послухати на моїй вебсторінці — розділ «links», www.garethevansministries.org) Молитовні зібрання дуже підбадьорювали: щотижня на них приходило понад 25 людей (із громади приблизно в 100 осіб), а спів був… ну, валлійський! — щирий, запальний, злагоджений, пристрасний. Я був у своїй стихії! Дім Діка був чарівним котеджем над ущелиною, якою текла тиха, глибока річка Тейві, прямуючи до моря повз місто Кардіган.

Схили ущелини поросли деревами, і єдиною іншою ознакою людського життя був старий замок Кілгерран високо на пагорбі. Дік і його дружина-гватемалка Гледіс були чудовою парою. Вони приїхали, щоб віддати своє життя молитві за край, з яким жоден із них не мав жодного кровного зв’язку, але який Господь поклав їм на серце, — доки знову не прийде пробудження. На час написання цих рядків за всім, що вони роблять, можна стежити на їхній вебсторінці www.walesawakening.org .

Багато було яскравих моментів у той чудовий час — прогулянки скелями вздовж суворого узбережжя, відвідини сліпої Дорін, молитовниці, блукання вуличками мальовничого ринкового містечка — і розмови валлійською! Так, я зміг застосувати на практиці все, чого навчився на уроках валлійської на BBC Wales, з допомогою Стіва й Сулвен, а також відвідуючи заняття для «учнів середнього рівня».

Там я навіть виступив перед групою, говорячи тільки валлійською, і, як сказала вчителька, з дуже добрим акцентом. Темою було моє тодішнє захоплення — вивчення мов. Після того як Дік і Гледіс повернулися зі США, нас на тиждень прийняв чудовий гостьовий будинок B&B далі на узбережжі — за невелику частку звичайної ціни, — а потім ми два тижні доглядали місцевий «маєток», розкішний будинок, що належав одному з членів церкви.

Як же нас благословили всі ці дорогі люди! Одного дня біля Mt Zion стояла подружня пара й розглядала дошку оголошень, коли з церкви вийшла Арлін, одна з членкинь громади, і, побачивши, як зацікавлено вони дивляться, заговорила до них.

Вони проїжджали через Кардіган, мандруючи узбережжям разом із сином, який живе у Великій Британії. Вони додали, що самі з Канади, тож коли Арлін згодом зустріла Енн, то розповіла їй про ту розмову й сказала, що вони щойно зайшли до місцевої християнської книгарні навпроти церкви. Енн увійшла до книгарні й заговорила з ними.

Вони були з Брентвуд-Бей, лише за кілька миль від нашого дому у Вікторії! Почувши моє ім’я, жінка схвильовано вигукнула: «Ми молимося за нього вже чотири місяці!» Виявилося, вони чули про мій рак і взялися молитися за мене, хоча особисто мене не знали. Яке ж це благословення — належати до Божої родини, знаючи, що в цій родині немає чужих, є лише брати й сестри, яких ми ще не зустрічали.

Перш ніж повернутися до Лохора на день народження Каріс, ми вирішили вирушити в подорож через усю Британію, щоб провідати мого двоюрідного брата Крістофера та його дружину (даму) Елсбет Томас. Королева надала Елсбет титул дами за заслуги перед British Red Cross (Британським Червоним Хрестом), президенткою якого вона була. Вона також досить добре знала принцесу Діану до її передчасної смерті. Крістофер і Елсбет запросили нас з Енн погостювати в них у Кембриджширі кілька днів, і ми радо прийняли це запрошення.

Дорогою ми відвідали Айвора і Мей Шервуд, біблійних читців (Scripture Readers) на пенсії, з якими вперше познайомилися ще в Німеччині 1964 року, Маріон (і Джона) Палмер, шкільну подругу Енн, мою іншу двоюрідну сестру Синтію (і Білла Брауна), а також двоюрідного брата Енн Гвіліма (і Сью) Едвардс. Яка ж чудова була подорож, сповнена спогадів, — гідне завершення нашої валлійської відпустки. Лишалося тільки одне — відсвяткувати 50-річчя Каріс, що ми й зробили разом з її численними друзями на чудовій вечері. Повернулися ми додому до доброї новини: рак не виявляв жодних ознак повернення.