Камінь за каменем
Доторкнутися до коріння

Розділ 24 · 6 хв читання · 7 хв слухання

Доторкнутися до коріння

Яскравих моментів за чотири роки, які ми провели на борту Anastasis, було багато. Для нас обох, для Енн і для мене, це був особливий час. Проте коли я думаю про «камені для переходу», то бачу не лише те, як Бог готував мене до майбутнього служіння, а й те, як Він давав нам змогу «доторкнутися до свого коріння». Я розповім про деякі з тих чудових «збігів», що траплялися з нами впродовж усього того часу.

Ми приєдналися до корабля в Амстердамі, і нас тепло зустріли кілька людей, яких ми пам’ятали ще з часів у Вікторії. Серед них був Одд Нільсон, який відвідував мою церкву протягом тих чотирнадцяти місяців 1986 року, коли корабель стояв у сухому доку. Він розповів, що за шість тижнів, коли корабель прибуде до Осло, у Норвегію, він одружується, і попросив мене провести церемонію. Звісно, я був у захваті.

Весілля мало відбутися в церкві Salem Pentecostal Church. Тож коли корабель прибув, ми пішли на недільне богослужіння за тиждень до призначеного весілля. Пастор запросив мене передати вітання його громаді й розповісти про Anastasis. Я так і зробив, а тоді додав: «Я також передаю вам вітання від моєї тещі, яка понад п’ятдесят років тому відвідувала цю церкву разом із чоловіком і двома дітьми». Пастор запитав ім’я батька Енн — а раптом хтось тут їх пам’ятає.

Наприкінці богослужіння до Енн підійшла жінка й сказала: «Я пам’ятаю вашу маму й тата, і вашу сестру Бетті, і брата Девіда. У вашого батька є сестра, Паула, яка тепер живе в Карлскузі, у Швеції, і вона — моя найкраща подруга. Ба більше, саме зараз вона гостює в мене — у моєму домі за квартал від цієї церкви!» Звісно, Енн була в захваті й після богослужіння пішла з тією жінкою, щоб зустрітися з тіткою Паулою, а через неї — з усіма іншими родичами, які жили в Осло. За наступні три тижні ми познайомилися з понад двадцятьма п’ятьма родичами Енн і щовечора вечеряли в іншому домі.

Перш ніж корабель покинув Європу, вирушаючи на шість місяців до Африки, ми мали нагоду відвідати багатьох інших друзів, яких знали з років, проведених у Гаммі з британськими військами. Здавалося, що не побачимо ми тільки Ларса й Маріон Фріднер — друзів нашої родини у Стокгольмі. Тож ми дуже зраділи, коли отримали запрошення навчати в таборі YWAM для їхнього молодіжного служіння KING’S KIDS у Лаксо, за чотири години на південний захід від Стокгольма. Ми одразу ж написали Ларсові й Маріон, що плануємо приїхати до них в один із вільних днів табору, але не отримали відповіді до того, як зійшли з корабля. Ми не знали, що того ж тижня, коли проходив наш табір, вони були у відпустці і що їхній дачний будинок був зовсім недалеко від Лаксо.

У четвер їхня донька Інгемо з чоловіком поїхали провідати її батьків і повезли з собою всю пошту, що надійшла останнім часом, зокрема й наш лист. Зупинившись у дорозі на обід, Інгемо впізнала наші імена на звороті конверта, тож відкрила його й прочитала, що в той час ми будемо в Лаксо. Вона так і сиділа з відкритим ротом, бо зупинилися вони на перепочинок саме в центрі Лаксо. Того ж дня Ларс зателефонував нам, і ми домовилися зустрітися всі разом наступного дня.

Нашим останнім служінням з Anastasis було очолити передову команду перед візитом корабля до Кардіффа, в Уельсі, у вересні 1994 року. Я керував командою з п’яти чудових молодих людей: ми зв’язувалися із засобами масової інформації, церквами, підприємствами, школами тощо, інформуючи їх і готуючи до прибуття корабля.

Звісно, як місцевий хлопець, я мав багато знайомств у церквах, і мій розклад був заповнений запрошеннями виступити. Мене запросили виступити на денному Святі врожаю в Zoar — пресвітеріанській церкві моєї юності й недільної школи, де моя мати грала на фортепіано і де вона похована. Коли я прийшов на її могилу, до мене підійшов літній чоловік зі словами: «Як же це такий шибеник, як ти, став пастором?» Згодом за сендвічами з огірком і гарячим чаєм мене познайомили з молодим чоловіком, який приїхав додому з Мадагаскару, де служить місіонером. Виявилося, що він син моєї першої коханої, коли мені було лише десять років. О, скільки ж ударів різкою я дістав тоді від директора школи за любовні листи до Барбари!

Пізніше, коли корабель стояв у доку й багато жінок прийшли на борт на жіночі зібрання, я марно виглядав, чи немає серед гостей Барбари. Однак через кілька днів мені передали від нашої стійки реєстрації записку: «Шановний капелане, повідомляємо вам, що сьогодні на борт піднявся теперішній хлопець вашої першої дівчини!»

Через тиждень після Zoar я мав виступати на зібранні для людей похилого віку в її сестринській церкві, за п’ять миль звідти. Коли я сидів на передній лаві, готуючи свій матеріал, пастор підійшов із літньою жінкою й запитав, чи можна їй сісти біля мене, бо «Доллі — наша найстарша членкиня, і їй треба сидіти попереду, щоб чути». Я запитав, чи їй зручно, а тоді вона запитала, хто я. Коли я назвався, вона вигукнула: «О, та ми ж із вами родичі!» Я дізнався, що Доллі Геллетт була двоюрідною сестрою моєї матері й колись жила по сусідству на Рейлвей-Террас у Пітерстон-сюпер-Ілі, де минуло дитинство моєї матері.

Насправді того самого дня я розвертав машину на її під’їзній доріжці, коли об’їжджав улюблені місця своєї юності й заїжджав подивитися на старий дім дідуся й бабусі. Я пообіцяв навідати її наступного дня опівдні разом з Енн. Нас зустріли Доллі та дві її доньки, Дороті й Телма, які, побачивши мене, вигукнули: «О, та ти справжній Лавлок!» А тоді вони розповіли мені такі чудові історії про мою матір, коли вона була ще дівчинкою, — історії, яких я ніколи раніше не чув. Вони пам’ятали, як сумували, коли вона померла, «така гарна молода жінка».

Я розповів їм, що за два тижні прибуде корабель, і додав, що одного дня нашим гостем на борту буде Джордж Томас, лорд Тоніпанді, колишній спікер Палати громад і один із найвідоміших діячів в історії Уельсу. «О, ми добре знаємо Джорджа, — сказали сестри. — Він приходив на Рейлвей-Террас навідати свою сестру, яка тут жила. Ми багато разів бували в нього вдома».

Призначеного дня лорд Тоніпанді прийшов і провів години зо дві з кількома нашими провідниками, розповідаючи про свою віру в Господа й підбадьорюючи нас у нашій праці. Пізніше, коли я проводжав його трапом до машини, я запитав, що він пам’ятає про Доллі Геллетт та її доньок. Спогадів у нього було багато, але потім він запитав, звідки я їх знаю. Я сказав, що Доллі була двоюрідною сестрою моєї матері й що вони жили по сусідству в Пітерстоні. Коли він почув, що мою матір звали Етель, то вигукнув: «Етель! То ти син Етель?» Очевидно, і в нього залишилися дуже теплі спогади про наймолодшу дівчинку з «тієї великої родини». (Моя мати була наймолодшою з тринадцяти дітей.)

Піднімаючись назад трапом, я збагнув, що він мав бути одного віку з моєю мамою — може, вона була його першою коханою! Цікаво, чи й йому перепадало багато ударів різкою за любовні листи. Було так добре доторкнутися до цього коріння й почути такі теплі слова про маму.

Запитання для роздумів

Як Енн познайомилася з родичами свого батька в Осло?

Коли Гарет передав церкві Salem Pentecostal Church вітання від своєї тещі, яка відвідувала її п’ятдесят років тому, одна жінка після богослужіння сказала Енн, що пам’ятає її родину і що тітка Енн, Паула, саме гостює в неї за квартал звідти. Через Паулу за наступні три тижні вони познайомилися з понад двадцятьма п’ятьма родичами Енн.

Який «збіг» звів Гарета й Енн із Ларсом і Маріон Фріднер у Швеції?

Фріднери були у відпустці неподалік від Лаксо, де Гарет навчав у таборі KING’S KIDS, і не бачили його листа. Їхня донька Інгемо, яка везла їм пошту, відкрила лист під час зупинки на обід і виявила, що вони зупинилися саме в центрі Лаксо, тож Ларс зателефонував, і наступного дня вони зустрілися.

Що Гарет дізнався про свою матір через Доллі Геллетт та її доньок?

Доллі виявилася двоюрідною сестрою його матері, яка колись жила по сусідству на Рейлвей-Террас у Пітерстон-сюпер-Ілі, а її доньки розповіли йому чудові історії про його матір, коли вона була ще дівчинкою, — історії, яких він ніколи раніше не чув. Вони пам’ятали, як сумували, коли вона померла, «така гарна молода жінка».

Як відреагував лорд Тоніпанді, дізнавшись, чий син Гарет?

Коли Гарет сказав йому, що його матір звали Етель, той вигукнув: «Етель! То ти син Етель?» Він мав дуже теплі спогади про наймолодшу дівчинку з «тієї великої родини», і Гарет радів, що почув такі теплі слова про маму.

Ви завершили: Доторкнутися до коріння

Назад Далі