Сідні, Британська Колумбія

За два дні до від’їзду з Кітченера я сидів з Улі на базі YWAM у Кембриджі й смакував холодний напій. Ми говорили про те численне добро, яке Господь робив у житті кожного з нас. Коли ж ми заговорили про плани на майбутнє, я сказав: «Улі, якщо тобі колись знадобиться контактна особа YWAM на західному узбережжі, не вагайся — дзвони мені». Я й гадки не мав, як це просте запрошення вплине на наше майбутнє. Кажуть, щоб бути справжнім канадцем, треба зробити дві речі: збудувати власний дім і перетнути країну. Власного дому я не збудував, зате бачив, як будувалася церква. Мабуть, кожен бетонний блок і кожна дошка в тій будівлі хоч раз та й побували в моїх руках! Тепер настав час проїхати машиною майже через усю Канаду.

Ми завантажили всі свої речі у велику орендовану вантажівку, причепили на буксир нашу машину й вирушили в далеку дорогу. Проїжджаючи понад п’ятсот миль щодня, ми через шість днів дісталися до Сідні на острові Ванкувер. Невелика громада тепло нас зустріла, і ми швидко влилися в нову роботу. Церква Sidney Alliance Church виросла з церкви у Вікторії, столиці «прекрасної Британської Колумбії». Громада була дуже турботлива й прагнула рухатися в свіжості того, що Святий Дух робив у тій місцевості. Вони зробили «крок віри», запросивши пастора на платні, щоб той їх очолив, але незабаром стало зрозуміло, що фінансову базу церкви доведеться розширити, якщо вони хочуть виконувати свої зобов’язання. Усі ми працювали й молилися про це, але через три місяці я побачив, що скоро ми опинимося в дефіциті. Я думав податися на викладацьку роботу з неповним навантаженням, щоб моя платня, хоч і невелика, не виснажувала церкву. Був мрячний недільний вечір, і в мене трохи боліла голова. Енн повела дівчат до іншої церкви, бо своїх вечірніх зібрань ми не мали. Я вирушив на прогулянку, щоб ще трохи помолитися про наше становище в церкві. За двадцять хвилин я вже був на вершині пагорба Бер-Гілл — улюбленого оглядового місця. Поблизу не було нікого, хто міг би почути, як я взиваю до Господа, просячи Його проводу.

Я ставлюся скептично, коли люди кажуть: «Господь сказав мені…» Мені завжди хочеться запитати, як саме Він до них промовив. Особливо прикро, коли людина приходить до вас по пораду, а свою потребу починає словами: «Господь сказав мені…» Як же я насмілюся дати пораду, що може суперечити сказаному Господом? Звісно, я вірю, що Господь справді говорить до нас. Вівці мають знати Його голос. Проте чимало з того, що люди вважали свідченням Божого голосу й на що відгукувалися, мене дуже непокоїть — а часом це прямо суперечить Писанню. Він справді говорить у багато різних способів. На Бер-Гіллі був один із тих рідкісних випадків, коли я почув, як Він промовив чітким, чутним голосом!

«Не бійся! Я привів тебе сюди й і далі чинитиму в тобі мою волю. Ти залишишся в церкві в Сідні, доки Я не покличу тебе далі. Тоді ти будеш пастором церкви Victoria Alliance Church». Я був вражений! Голос був дуже чіткий, і жодних сумнівів у тому, що було сказано, бути не могло. Проте найближчим часом на це було дуже мало надії. У материнській церкві у Вікторії тоді було троє пасторів, а старший пастор служив там лише рік. До того ж це була церква столичного міста, а мене щойно висвятили, і я ніколи не навчався в семінарії. Вочевидь, мали минути довгі роки, перш ніж мене можна було б прийняти пастором тієї церкви. Та голос був дуже чіткий, тож я зійшов із того пагорба і схвильований тим, що почув Божий голос, і спокійний, знаючи, що маю залишатися в Sidney Alliance Church, а Він подбає про наші потреби.

Я нікому, крім Енн, не розповів, що сталося того вечора на Бер-Гіллі, але не надто здивувався, коли через місяць містом блискавично рознеслася новина: пастор церкви у Вікторії несподівано оголосив про свою відставку. Його помічники-пастори теж залишили свої посади, і окружного суперінтендента покликали допомогти раді старійшин знайти іншого пастора. Я не знаю всього, що відбувалося протягом наступних місяців, але мені таки довелося боротися зі спокусою прокричати на весь світ, що я і є той, кого вони шукають! Натомість ми з Енн трималися подалі від церкви в центрі міста, щоб ніколи не піддатися спокусі маніпулювати ситуацією так, аби старійшини відчули себе зобов’язаними запросити мене своїм пастором.

Минуло чотири місяці, перш ніж мені зателефонував наш окружний суперінтендент. «Гарете, церква Victoria Alliance Church попросила мене запросити тебе стати їхнім пастором. Тебе цікавить ця посада?» Його здивувало, як швидко я відповів, а ще більше — коли я сказав йому, що знав про це кількома місяцями раніше. Я чув, як промовив Господь, але нічого не робив, щоб спробувати це здійснити. Коли Він говорить, Він цілком спроможний виконати свої слова!

У вересні 1984 року мене ввели на посаду пастора церкви Victoria Alliance Church — лише через рік після того, як ми прийшли до її дочірньої церкви в Сідні. Тут неодмінно слід тепло подякувати людям у Сідні, які впродовж тих років стали нашими найбільшими прихильниками. Їхнє розчарування переважила любов до нас і знання, що в цьому переході був Господь. Навіть через стільки років вони й досі серед наших найближчих друзів і прихильників.