Віра — суверенний дар

Ніколи не слід будувати своє віровчення на досвіді. Надто багато людей збилося з віри, бо повірили науці, якої немає в Писанні, а яка ґрунтується на чужому досвіді, витлумаченому за допомогою різних «доказових» віршів. Проте я вірю, що Писання знаходить підтвердження в досвіді, хоча досвід йому для засвідчення не потрібен.

Розмірковуючи, чому Господь так щедро благословив мене тими пережиттями, про які я розповів, я прийшов до глибшого розуміння ходи віри — і воно пояснює 11-й розділ Послання до євреїв переконливіше для мене, ніж інші тлумачення. Очевидно, що Він вів мене від одного «каменя для переходу» до іншого, заздалегідь приготувавши їх переді мною. Це було не через мою велику «віру» і не у відповідь на глибоке молитовне життя, бо ні тим, ні іншим я не можу похвалитися. Насправді я бачу в своєму християнському характері мало такого, що вирізняло б мене з-поміж більшості інших віруючих, — хіба що моє цілковите прагнення Божої волі в житті й певність, що Він вестиме мене в цій волі. Молитва, яку я вперше промовив біля регбійного поля в Бридженді, стала моїм безмовним зойком.

Я чув, як віру описують по-різному: це вірування, це довіра, це опора, це проголошення. Проповідники закликали нас: «Майте більше віри!» Дехто навіть каже, що багато людей хворі, бідні чи невдахи через те, що їм бракує віри.

Дехто навіть прирівнює це до гріха! Правда, що «Без віри ж не можна угодити; вірувати мусить бо, хто приходить до Бога, що Він єсть, і хто Його шукає, тих нагороджує.» (Євреїв 11:6), але зрозуміймо, що таке віра. У богослов’ї багатьох людей межа між вірою і самовпевненим зухвальством дуже тонка.

Згідно з вичерпною конкордансою Стронга (Strong’s Exhaustive Concordance), грецьке слово «пістис» перекладено як «віра» понад 225 разів. «Оліґопістос» трапляється чотири рази в значенні «якому бракує довіри» (до Христа). Цікаво, що «елпіс», яке зазвичай перекладають як «надія» (дослівно «нетерпляче очікування»), в англійській Біблії короля Якова в Євреїв 10:23 перекладено як «віра».

Досліджуючи Писання, я знаходжу три грані віри: 1. Є те, що можна назвати спасенною вірою. «Благодатю бо ви спасені через віру; і се не од вас: се Божий дар» (Єфесян 2:8).

Бог у Своїй великій милості простягнув руку до людини через Свого Сина, Ісуса Христа. Святий Дух відкриває Його нам і дає нам дар віри, завдяки якому ми можемо відгукнутися, визнаючи й пізнаючи Бога. Ми нічим не могли заслужити чи здобути це об’явлення. Він діє суверенно, даючи Себе пізнати. На горі Гермон, коли Ісус спитав Своїх учнів: «Ви ж як кажете? хто я?» — Петро зміг відповісти: «Ти єси Христос, Син Бога живого». Ісус відповів йому: «Блажен єси, Симоне, сину Йонин, бо тїло й кров не відкрила тобі сього, а Отець мій, що на небі» (Маттея 16:13-17).

Це та віра, що розпізнає й приймає дар спасіння, який є в Христі Ісусі. Через неї ми пізнаємо, що наші гріхи прощені, і маємо єднання з Отцем. Ми — ті «дїточки», про яких ідеться в 1 Йоана 2:12-13. Я з сумом переконаний, що надто багато християн, яких я зустрічав, так і не пішли далі цього рівня віри.

2. По-друге, є плід віри. «А овощ духа: любов, радощі, мир, довготерпіннє, добрість, милосердє, віра…» (Галат 5:22-23).

Як і будь-який плід, віра потребує часу, щоб вирости. Це плід, що розвивається, і знаходимо його лише в житті тих, хто дозріває у своїй християнській ході. У Псальмі 1:3 сказано, що праведний «як дерево посаджене над водистими потоками, що приносить овочі свої у пору свою». Ми черпаємо силу з потоків Святого Духа, і тільки коли ми перебуваємо в Ньому, такий плід виростатиме в нашому житті. Розмірковуючи над плодом із Галат 5:22-23, я вражаюся його послідовністю. Здається, що що далі, то екзотичнішими чи рідкіснішими ці риси стають у нашому досвіді. Майже всі нові віруючі свідчать про нову любов, радість і мир, які вони знайшли під час навернення. Це, схоже, передсмак того, що Господь має для всіх нас. Через якийсь час перший захват минає, і починається етап учнівства — зростання тривалого плоду. На іншому кінці шкали віра, лагідність і самовладання трапляються рідко; навіть сам Павло свідчив про боротьбу, яку він знав, намагаючись виявляти самовладання (Римлян 7:15-25).

3. Є дар віри. «…иншому ж віра тим же Духом…» (1 Коринтян 12:9).

Як і всі духовні дари (харизмата) з цього розділу та з Римлян 12:6-9, віра дається для збудування всієї громади. Святий Дух виявляє цей дар через кого хоче й коли хоче. Цим даром не володіють; його виявляють тоді, коли його дано. Це не привілей провідників чи зрілих; будь-який віруючий може бути так ужитий, щоб підбадьорити інших. Він виявляється тоді, коли Господь хоче підбадьорити нас як народ ступити вперед усупереч усім обставинам.

Усі три грані віри мають своє джерело в Бозі. Він діє суверенно, вкладаючи віру в людські серця й плекаючи її, щоб вона зростала. Усе, що я можу, — це скоритися Його дії в моєму житті й діяти в послуху Його слову та спонуканням. Цей послух — відгук довіри до того, що Його слово правдиве.

Отже, для мене «хода віри» — це та подорож, у якій Господь веде, а я йду слідом, іноді знаючи, але здебільшого не знаючи куди. Часом Він змінює мій напрямок обставинами чи «божественними зустрічами». Це не вимагає від мене шукати пізнання Його проводу чи Його волі для мого життя поза тим, що Він уже об’явив у Біблії. Мій Отець надто любить мене, щоб гратися з моїми почуттями. Він не кличе мене виконувати Його волю, щоб потім сховати її від мене в якомусь складному «кресленні», захованому на Небі.

Він не дражнить мене, кидаючи мені виклик відкрити Його волю через години благальної молитви, у страху, що я можу помилитися й через це випасти з Його волі й благодаті; навпаки, Він чекає, що я ходитиму в Його волі настільки, наскільки її об’являє Біблія. Тоді Він поведе мене в Його особливій волі для мене через обставини чи «відчинені двері», які ставить переді мною. Усе, що мені треба, — це триматися за Його руку.

Я прагну Божої волі в моєму житті, як пише псалмоспівець: «Як жагне ланя води з потока, так багне душа моя до тебе» (Псальма 42:1). Бог прагне Своєї волі в моєму житті! То хто або що може цьому перешкодити? Чи справді я вірю, що сатана має силу завадити Богові здійснити Його волю? Я знаю, що він постійно шукає способу знищити будь-кого з Божих дітей, утримати їх поза Божою волею, але берегти мене — це діло мого Отця, а не моє.

Я уявляю собі, як іду тротуаром, тримаючись за руку свого Отця. Ми з Ним розмовляємо й тішимося спілкуванням. Я не знаю, куди Він поведе мене сьогодні — може, до втіх життєвої цукерні, — а завтра Він, можливо, поведе мене до стоматолога! Я пройшов цією дорогою досить довго, щоб знати: якщо я хочу проводити багато часу в життєвих «цукернях», моєму Отцеві неодмінно доведеться колись повести мене до стоматолога! Ось чому Він допускає в наше життя труднощі й смутки, бо знає, що тільки так ми дозріємо.

Я пам’ятаю, що нашого Спасителя Богові подобалося «страданнями звершити» (Євреїв 2:10). Він може повести мене в якусь глибоку долину, але я також навчився, що кожна долина веде лише до гір, і що глибша долина, то вища гора. Якщо ви хочете пережити вершину гори з Господом, вам доведеться пройти ходою віри крізь долину. Часом, як кожна дитина, я відволікаюся на щось по той бік дороги, відводжу очі від Отця й ступаю на проїжджу частину. Саме на цю мить і чекав сатана. Він розганяє двигун своєї «десятитонної вантажівки» й мчить на мене, щоб розчавити! Та задовго до того, як він наблизиться, мій мудрий і дбайливий Отець уже відтягнув мене назад на тротуар до Себе. Не Його воля, щоб я загинув, і врятувала мене не моя велика віра і не якась міра самонавіяної віри, а Його вірність. Усе, що я мав, — це глибоке бажання триматися за Його руку (ходити в Його волі) і скорятися в послуху Його проводові.

Для мене це і є віра.

Євреїв 11:1 так визначає віру: «Віра ж єсть підстава того, на що вповаємо, доказ (певність) річей невидимих». Перша частина говорить мені про дар, а друга — про плід. Усі ми знаємо, що таке сподіватися на подарунок на день народження чи на Різдво. Ми з таким нетерпінням очікуємо його, аж поки врешті подарунок не стає нашим. У нас була надія, а тепер у нас є сама «підстава».

Друга частина, «доказ (певність) річей невидимих», говорить про плід. Джерела його не видно — соку, що тече, — але ознаку життя видно в плоді. Другий вірш каже, що «завдяки вірі люди змогли дати добре свідчення». Я вірю, що моя історія стала добрим свідченням про Боже вірне провадження. Якби Він не вів мене від одного пережиття до іншого, я мало що міг би розповісти про своє життя такого, що прославило б Його.

Третій вірш стверджує, що завдяки вірі ми можемо зрозуміти незбагненне. Не знанням науки, а переконанням душі, яке походить від Божого об’явлення. Далі йде перелік прикладів, які показують нам, як Бог торкався Своїм пальцем життя чоловіків і жінок минулого, щоб дати їм змогу ходити згідно з Його волею для них і для нас. Серед цих людей були вбивці, брехуни, ті, хто сумнівався, а також віруючі й мученики. Не всі вони були переможцями чи героями через те, що мали велику віру, але їхні історії записано для нас, щоб ми збагнули уроки, яких Бог хоче навчити нас щодо нашої власної ходи віри.

Наскільки я розумію, біблійна надія, «елпіс», що означає «нетерпляче очікування», стосується вірування й довіри. По-грецьки «віра» — це «пістис», і вона більше пов’язана з послухом. Власне, я описав би віру як властивість серця, яка виявляється в послуху, тоді як надія — властивість розуму, яка виявляється в упевненості.