Так ось що це означає!

Наступного ранку ми втрьох увійшли до класу. Там усе гуло від збудження; Арі сів у кутку, а рабин С. почав говорити івритом. Я роззирнувся й зрозумів, що це не ті учні, що минулого разу. У 13-му класі було 50 учнів, і переді мною сиділа «друга половина» цієї групи. Кілька хвилин рабин говорив до них івритом, а тоді обернувся до мене й запросив мене говорити. Він сів просто переді мною… на відстані «плювка», якби я раптом зашепелявив!

«Оскільки ви не та група, з якою я говорив минулого разу, дозвольте розповісти вам те, що я розповів їм», — почав я. Один учень мене перебив.

«Будь ласка, пане, ми всі вже чули, ким християнин не є, як ви ним стали і як ви стали юдеєм. Ми тільки про це й говоримо останні два дні. Чи не дозволите нам поставити вам запитання?»

Ці учні були так само завзяті, як і ті з іншого класу, — хоча й краще підготовлені. Кілька запитань мали на меті заманити мене в пастку, але більшість свідчили про щирий інтерес. Одна дівчина спитала, як я, науковець, можу вірити в народження від діви. Коли я, відповідаючи, згадав, що один із їхніх пророків передрік таку подію, вона зажадала сказати, де саме. І це рабин обернувся до неї й порадив прочитати 7-й розділ Ісаї.

Тоді рабин С. сказав: «Можна мені поставити вам запитання?»

Я відчув, як у мене на потилиці стає дибки волосся. Ось воно! Зараз буде велике викриття! Кожен учень у класі нахилився вперед, щоб не пропустити жодного слова, коли їхній «чемпіон» показуватиме цьому неюдеєві, який він нерозумний, що вірить у той християнський міф. Можна було не сумніватися: того вечора кожне слово повторять за 25 обідніми столами.

«Містере Еванс, — почав він, — я багато разів читав ваш Новий Завіт. І я, як і багато інших юдеїв, вірю, що найвеличнішою людиною, яка будь-коли ходила по цій землі, був Ісус із Назарета. Я пишаюся тим, що він був юдеєм. Він і його послідовники були праведними людьми, які кликали народ до святості й правовірності. Вони вірно шанували Бога й дотримувалися всіх свят і святих днів. Власне, ваша Біблія каже мені, що він „виконав Закон у всіх його вимогах“ (Маттея 5:17). Чого я не розумію, так це ось чого: якщо ви називаєте себе його послідовником, то чому ви також не стаєте юдеєм?»

Я був вражений його визнанням перед цими учнями, коли почав відповідати.

«Я теж читав ваші Писання, наш Старий Завіт, і бачив, як Бог сказав Мойсеєві, що на кожен вид нечистоти в народі є один засіб — принесення кривавої жертви. Це могла бути кров козла, ягняти чи птаха, але в усіх випадках потрібна була кров. Я також читав, що раз на рік, у День Спокути, Йом Кіпур, треба було взяти ягня чоловічої статі, однорічне й без жодної вади, і заколоти його.

Його кров первосвященик мав унести до Святого Святих у храмі й там окропити нею віко примирення, де перебував Бог».

Рабин кивнув.

Я вів далі: «Того дня в усьому Ізраїлі ніхто не працював: усі, затамувавши подих, чекали, чи прийме Бог цю жертву як покриття їхніх гріхів ще на один рік. Коли первосвященик повертався з Божої присутності, усі раділи. Жертву прийнято! Їхні гріхи покрито ще на рік! Тож можна було по правді сказати, що „без пролиття крові не було покриття гріха“».

Рабин знову кивнув і сказав: «Обидва наші давні рабини, Гіллель і Шімей, погоджувалися, що весь Закон можна підсумувати цим твердженням».

Тепер уже я кивнув на знак згоди.

«Пане, перед Ісусом був ще один юдей, який кликав людей до покаяння. Його звали Іван. Коли люди каялися у своїх гріхах і блуканнях, він хрестив їх у річці Йордан. Він казав людям, що за ним іде Той, хто набагато більший за нього, — Той, кому він не гідний розв’язати ремінця на взутті. Мені не видається дивним, що, побачивши, як наближається Ісус, він сказав натовпам: „Ось Агнець Божий, що бере на себе гріхи сьвіта“ (Йоана 1:29). Він упізнав, що всі жертви Закону були лише прообразом того дня, коли знайдеться досконале Ягня, яке забере весь гріх назавжди. Ви самі сказали, що Ісус був найдосконалішою людиною, яка будь-коли жила.

Він був тим Ягням, яке єдине могло задовольнити вимоги Закону. Він виконав Закон у всіх його вимогах. Своєю смертю Він покрив усі наші гріхи назавжди. Ось чому одного дня цей маленький хлопчина, не юдей, зміг стати навколішки біля свого ліжка, подивитися до хреста в Єрусалимі й попросити юдейського Бога прийняти ту жертву й за мої гріхи».

Рабин С. у цей час сидів, схиливши голову. Усе стихло, і мені більше не було чого сказати. Тоді я почув його голос, наче він говорив сам до себе.

«Так ось що це означає! Так ось що це означає!» Тоді, звівши на мене очі, він сказав: «Тепер я бачу. Тепер я бачу».

Не знаю, чи переживав я будь-коли хвилину, яка схвилювала б мене більше. Я часто думав, чому Господь дав мені скуштувати цей присмак Неба, тоді як інші так довго трудилися для Нього серед Його вибраного народу й не бачили нічого подібного. Ба більше, Він, очевидно, задумав усе це за багато років до того, коли я питав, чому Він зачинив двері до нашого переїзду в Канаду.

Наше розчарування виявлялося Його призначенням! Від нашого розчарування в Німеччині пролягла чітка стежка «каменів для переходу» — через школу Ogmore Grammar School, школу Toronto French School, професора Карлайла й лист про визнання кваліфікації, до диплома «типу A», до мого призначення в школу Hebrew Academy — і аж до цього самого дня!

Я не вірю, що Господь будь-коли робить щось без мети, і, знаючи, що Його слово, як Він Сам каже, «до мене не вертається впорожнї» (Ісаїї 55:11), я певен, що дехто з того класу, і рабин теж, будуть зі мною на Небі.