Ширяй, як орел
Тягар

Розділ 6 · 10 хв читання · 13 хв слухання

Тягар

Я добре пам’ятаю той вечір, коли попросив Господа дати мені тягар за молодь. Я був шкільним учителем при Британських збройних силах у Німеччині й відчував, що мого словесного свідчення учням недостатньо, тож у молитві благав про тягар, який, як я вважав, дасть мені спонуку свідчити більше. Негайної відповіді я не побачив, але таки став сміливіше говорити з деким із них.

Через три роки ми повернулися до свого дому в Уельсі, і я викладав у місцевій гімназії. Кілька дівчат-підлітків по дорозі зі школи заходили до нас додому, тож Енн запропонувала раз на тиждень трохи вивчати з ними Біблію. Вони охоче погодилися, і невдовзі до групи приєдналися хлопці, а сама вона розрослася до двозначного числа, тож мені довелося взяти на себе провід, готувати біблійні вивчення і планувати інші заходи.

Через два роки ми побачили, як багато молодих людей віком від вісімнадцяти до двадцяти восьми років увірували в Господа. Дві церкви в нашому місті ожили, і вплив на довколишню громаду був значний. Не те щоб я був євангелістом — аж ніяк, але молодь приводила своїх друзів до віри в Христа, а я просто «пастирював» їх, маючи карт-бланш від старійшин нашої церкви. Через кілька років один із тих юнаків, на той час уже в повночасному служінні Господеві, сказав: «У нас було пробудження, а ми його й не розпізнали!»

Для нас було звичним щотижня бачити нових віруючих. Я їв, пив, спав і жив молодіжною роботою кожну вільну хвилину свого дня, — і ніколи не втомлювався! — (і ніколи не відчував потреби, щоб мені за це платили!)

Коли через багато років я став пастором, Енн запитали, чим відрізняється життя дружини пастора від життя, яке вона так довго вела як дружина вчителя. Вона відповіла, що тепер я на повний робочий день роблю те, чому раніше віддавав увесь свій вільний час!

Бувало, після виснажливого робочого дня мене серед ночі піднімали з ліжка, бо хтось із молоді потрапив у біду й потребував допомоги — негайно! Я натягав штани просто на піжаму, сідав в автомобіль і їхав шукати того стривоженого юнака, а повертався додому через кілька годин, щоб залізти в ліжко й ненадовго заснути перед тим, як іти до школи. Дивовижно, що наступного вечора я не був утомлений і не відчував жодної потреби лягти раніше, щоб надолужити сон. Так траплялося кілька разів, доки ми не впізнали в цьому незвичайне підкріплення від Господа.

Ісус сказав: «Прийдїть до мене, всї знеможені та отягчені, я впокою вас. Візьміть ярмо моє на себе, й навчіть ся від мене: бо я тихий і смирний серцем; то й знайдете відпочинок душам вашим. Бо ярмо моє любе, й тягар мій легкий.»

Я мав промовляти чотири вечори у великій церкві в Бразилії. Пастор, що приймав мене, приїхав на базу «Молоді з місією», де я зупинився, щоб відвезти мене до своєї церкви. Він був приблизно вдвічі молодший за мене, дуже привітний і чудово розмовляв англійською.

«Пасторе Гарете, — сказав він, — як вам вдається бути таким діяльним? Здається, у вас безмежна енергія, а я виснажений, провадячи свою церкву». Далі він розповів, що щоранку о 6:30 він у церкві на молитві, а додому щовечора повертається лише після 11 вечора, коли замкне будівлю після (щовечірнього) зібрання.

Запевнивши його, що я теж утомлююся, тож мені потрібно відпочивати вдень, я запитав, чию церкву він будує. «Як чию? Звісно ж, Господню!» — відповів він. Я сказав, що він будує не Господню церкву, а свою, бо Сам Господь сказав: «Ярмо моє любе, й тягар мій легкий». Я не розумію, чому так багато пасторів зазнають фізичного виснаження, коли вони співпрацівники Христа — у спільному ярмі з Ним, — а Його тягар легкий! Будь ласка, не кажіть мені, що це завжди тому, що сатана нападає на них лише через їхнє становище пасторів! Йому немає потреби виступати проти них, коли вони намагаються будувати Боже Царство власними силами й програмами. Такої церкви він не боїться! Він боїться лише тієї церкви, про яку Ісус сказав: «Збудую церкву мою, і ворота пекольні не подужають її!»

Я сказав своєму бразильському другові, що краще було б йому зайнятися тим, щоб випускати інших людей у своїй громаді, аби вони допомагали нести навантаження, як Господь їх для того спорядив і задумав. Роблячи всю роботу сам, він зводив нанівець Господні задуми щодо тієї громади.

Його власний особистий тягар і очевидне обдарування — бути провідником прославлення, але тиск усієї іншої роботи, яку він, на його думку, мусив виконувати як пастор, позбавляв його радості, яку він мав би, служачи у своєму обдаруванні, а церкву — помазаного входу в Господню присутність через хвалу й поклоніння.

Коли ми в одному ярмі з Ним, ми поділяємо Його тягар. Його тягарем для мене було служіння молоді; для апостола Павла — проповідь Євангелія поганам; для Джекі Пуллінджер — наркомани Обнесеного стінами міста в Коулуні; для Гадсона Тейлора — язичники Китаю; для Джона Веслі — люди Англії, далекі від церкви; для Чака Колсона — в’язні американських тюрем; для .............

Який Його тягар для ВАС?

Він має тягар для вас і чекає, коли ви його візьмете. На жаль, чимало тих, хто має глибокий тягар у Господній справі, часто чекають, що нестимуть його інші. «Це робота пастора! Чому він нічого з цим не робить? У цьому місті страшна проблема з молодіжними бандами. Чому церква нічого з цим не робить?» А чому не робите ви? Безперечно, ми маємо «Один одного тягарі носїть» (Галат 6:2), коли ці тягарі — якась вага горя, але коли тягар — це тягар служіння від Господа, тоді «Кожен бо свій тягар нести ме» (Галат 6:5). Коли ми намагаємося перекласти свої тягарі на інших, ми чинимо так само, як фарисеї за днів Ісуса. Вони завжди казали іншим, що ті мають робити, тож Ісус сказав про них: «Вяжуть бо тяжкі оберемки, що важко носити, й кладуть людям на плечі».

Коли хтось інший перекладає на вас свій тягар служіння, він може стати дуже важким; лише тягар, який Ісус має для вас, буде «легким».

Як сумно, що ми, церковні провідники, часто першими перекладаємо «свій тягар» на інших, іноді вдаючись до маніпуляцій, лестощів чи почуття провини, щоб змусити їх виконувати нашу волю.

«Джоне, нам потрібен ще один учитель недільної школи, і я вірю, що ти саме той, хто для цього потрібен!» Якщо Джон «саме той», то він має мати й тягар за цю працю.

«Мері, кілька жінок починають ходити від дому до дому, щоб запрошувати людей на наші богослужіння. Я певен, що ми можемо розраховувати на тебе й ти нас не підведеш».

Звісно, якщо Джона й Мері просять узяти на себе ці «служіння», вони завжди можуть погодитися навіть без «тягаря» — як вияв вірності у служінні церкві (і, сподіваймося, Господеві), — але вони мусять стежити, щоб не зв’язати себе зобов’язаннями, які можуть стати перешкодою, коли Господь покличе їх до іншого служіння, яке і є Його справжнім тягарем і задумом для них. Джон міг би відповісти: «Так, пасторе, я готовий якийсь час навчати клас недільної школи. Беру на себе зобов’язання на наступні три місяці, з можливістю продовжувати ще на три місяці, доки Господь не дасть мені ясно зрозуміти, що має для мене інше служіння, яке більше відповідає моєму тягареві». На жаль, багато пасторів бачать у цьому брак відданості! Відданості кому?

Джим був молодим чоловіком із тягарем. Щотижня він із двома друзями всю ніч із п’ятниці на суботу молилися, а наступний день проводили на вулицях нашого міста, свідчачи кожному, кого вдавалося втягнути в розмову. Пастори поважали Джимову працю й охоче дозволяли йому відвідувати їхні щомісячні зустрічі пасторської ради, хоча він не належав до жодної місцевої церкви і не відвідував її. Власне, коли йшлося про церкви нашого міста, він бував чималим циніком. «Усі вони граються! Жодна з них не ставиться серйозно до справжньої праці молитви, заступництва й євангелізації!» — часто казав він кожному, хто хотів його слухати.

Однієї неділі на наше недільне ранкове богослужіння прийшов Роджер. Він мало знав про «тонкощі» церковних зібрань, але випромінював тепло своїх новісіньких стосунків із Господом.

«Учора ввечері Джим привів мене до Христа, — розповів він мені, — і наполіг, щоб я ходив до цієї церкви, щоб мене тут муштрували!» Я пояснив йому різницю між муштрою та учнівством.

Коли я наступного разу побачив Джима, то згадав про Роджера і з усмішкою додав, що, схоже, Джим тепер узявся плодити позашлюбних дітей — народжує їх на вулиці, а виховувати лишає іншим! Це явно зачепило Джима за живе, бо наступної неділі він був на нашому богослужінні. Він приходив п’ять тижнів поспіль, аж поки одного дня ми не зустрілися на обід.

«Що в тебе тепер на серці?» — запитав я.

«Те саме, що й завжди, — молитва і заступництво», — відповів він.

«А що ти думаєш про молитовне життя нашої церкви?» «Нічого доброго! Здається, там нікого не цікавить наполеглива молитва!» «О, — сказав я, — я знаю в нашій церкві одного чоловіка, який має справжній тягар за молитву. Він майже два метри на зріст, білявий, має...» Джим чухав потилицю, поки я продовжував опис, намагаючись збагнути, хто б це міг бути, аж поки я не додав, що в нього невеликий бізнес — він художник-графік. «Але ж це я!» — сказав він, дивлячись на мене так, ніби я втрачаю розум.

«Саме так! — вигукнув я. — Це ти! Скажи-но, Джиме, чому Бог дав цей тягар тобі, а ти хочеш, щоб ніс його я? У мене є свій тягар у Господній праці, і мені потрібно, щоб ти ніс свій тягар молитви за мене, аби я міг успішніше нести свій».

«То що ж мені робити?» — запитав Джим.

«Це ти маєш казати мені, а не я тобі. Тягар у тебе, і якщо цей тягар справді від Господа, то саме Він скаже нам, як тобі його нести!»

«Людей треба навчити молитися».

«То коли ти це зробиш?»

«Що? Я?»

«Так, ти! Тягар же в тебе! Коли ти почнеш навчати людей молитися?»

«Наступного тижня?»

«Домовились!»

Наступного тижня Джим почав заняття, кістяк яких склали люди з моєї громади та кілька студентів місцевого університету, які почули про ці навчання з оголошень у кампусі. Після навчання люди почали ревно молитися й заступатися — за тим «зразком», який показав їм Джим. Ми входили в близькість із Господом і чули голос Духа, який вів нас у молитві за те, що лежало на Господньому серці.

За рік громада подвоїлася, старійшини призначили помічника пастора, було завершено новісіньку будівлю майже на триста місць — і за неї майже цілком розрахувалися! Керівники моєї деномінації вважають, що я чудово попрацював у тій церкві, яка кілька років мала історію малої відвідуваності, але я знаю, що сталося, — а тепер знаєте й ви. Я лише випустив орла в політ!

Господь поклав Свій тягар на Джима, бо хотів ужити його для збудування Свого народу. Коли Джима випустили в служіння, Бог помазав цю працю.

Ваш тягар

Що найважче лежить у вас на серці? Лише ви можете відповісти на це запитання, хоча інші можуть допомогти вам чітко це визначити.

Якщо у вас немає тягаря, пов’язаного з працею для Царства, будь ласка, моліться, щоб Господь дав вам його і відкрив його вам. Коли я просив Господа про тягар за молодь, я ще не мав того розуміння, яке маю тепер, — що Його тягар «легкий». У своїй молитві я сказав, що не прошу бути щасливим, несучи цей тягар, а лише хочу знати, що, коли моя земна дорога скінчиться, я почую, як Він каже: «Гаразд, слуго добрий і вірний!» Безперервного щастя я не знайшов — насправді було чимало гірких переживань, — але в цьому тягарі я неодмінно знайшов радість і сповнення.

Коли я дивлюся на служіння Ісуса, очевидно, що Його тягар стосується стосунків — Він за людей. Він сказав, що Його помазано благовістити бідним, звільняти полонених, давати сліпим прозріння, відпускати пригноблених на волю і звіщати примирення, тобто Божу ласку до людей. Відтоді, звісно, ми розвинули церкву до такої міри, що маємо гарні будівлі, які треба утримувати, і стільки добре організованих програм, що люди легко стають менш важливими за все це. На жаль, багато наших служінь настільки зосереджені на завданнях, що людей часто вважають такими, якими можна пожертвувати, і багато хто носить глибокі рани від цього досвіду.

Я аж ніяк не кажу, що ви не повинні мати тягаря за утримання гарного молитовного дому, але пам’ятайте, що його мета завжди має бути — приводити чоловіків і жінок до глибших стосунків із Господом.

Ось перелік деяких тягарів, один із яких Господь може покласти на вас.

У громаді: біблійне навчання; діти; церковна будівля; прибирання; танець; дияконське служіння; старійшинство; євангелізація; фінанси; квіти; подружжя; місії; музика; нові віруючі; зовнішнє служіння; хвала й поклоніння; молитва й заступництво; літні люди; неодружені; мала група; недільна школа; єдність; служіння впорядників; молодь; … У суспільстві: жертви абортів; місцевий бізнес; кав’ярня; довкілля; ваша родина; обласна чи державна влада; меншини; проституція; місцеві школи; спорт; люди з вулиці; безкоштовні їдальні; права жінок; робоче місце… додайте свої.

Запитання для роздумів

Як прийшла відповідь на молитву Еванса про тягар за молодь?

Через три роки після молитви, яку він підніс, викладаючи при Британських збройних силах у Німеччині, він повернувся до Уельсу, і група дівчат-підлітків почала щотижня вивчати Біблію з Енн; група розрослася, і провід узяв на себе він. За два роки багато молодих людей увірували, і дві церкви ожили; згодом один із тих юнаків сказав: «У нас було пробудження, а ми його й не розпізнали!»

Що Еванс сказав виснаженому молодому бразильському пасторові?

Він сказав, що той будує свою церкву, а не Господню, бо ярмо Господнє любе, а Його тягар легкий. Він порадив йому випустити інших у громаді, щоб вони несли навантаження, — і тоді він сам зміг би служити у своєму обдаруванні як провідник прославлення.

Як Еванс розрізняє тягарі, які ми носимо одне за одного, і тягар служіння?

Ми маємо носити тягарі одне одного (Галат 6:2), коли це якась вага горя, але тягар служіння від Господа кожен має нести сам (Галат 6:5). Коли ми перекладаємо свій тягар служіння на інших — як провідники часто роблять через маніпуляції, лестощі чи почуття провини, — він стає важким, як ті тяжкі оберемки, що їх фарисеї клали людям на плечі.

Що сталося, коли Джимові кинули виклик нести власний тягар за молитву?

Еванс показав Джимові, що Бог дав тягар за молитву йому, а не Евансові, і наступного тижня Джим почав навчати молитви. Люди почали ревно молитися й заступатися, і за рік громада подвоїлася; Еванс каже, що він лише випустив орла в політ.

Що Еванс радить читачеві, який не має тягаря за працю для Царства?

Він радить молитися, щоб Господь дав вам такий тягар і відкрив його вам. Він зазначає, що з його власного досвіду тягар не приніс безперервного щастя, але приніс радість і сповнення.

Ви завершили: Тягар

Назад Далі