Ширяй, як орел
Дари любові

Розділ 2 · 8 хв читання · 10 хв слухання

Дари любові

Нещодавно я був на своїй батьківщині, в Уельсі, і слухав свого шурина Вівіана, який розповідав деякі відомі йому історії про Валлійське пробудження 1904 року. Зі мною була подруга з Канади, яка вперше приїхала до Великої Британії й дуже хотіла почути розповіді про те пробудження від людей, що мали з ним якийсь зв’язок. Дід Вівіана навернувся саме в ті дні, а сам Вівіан виріс у каплиці, що народилася тоді ж, — у тому самому селі, де Еван Робертс почав своє служіння.

Очі моєї подруги наповнювалися сльозами, коли вона слухала ті історії, але мою увагу полонив вираз Вівіанового обличчя. Здавалося, глибокий колодязь туги в ньому підіймався на поверхню. Його обличчя сяяло, коли він пригадував дідові розповіді про величну Божу присутність, яку відчували всі — і грішники, і святі, — переживаючи ті помазані дні. Він пам’ятав історії про дивовижні чуда, про славно змінені життя, про церкви, переповнені за годину до початку богослужінь, про шахтарів, які спускалися в шахту на годину раніше, щоб побути в поклонінні та співі, перш ніж добувати чорне золото. Усе це розповідав йому дід. Проте найглибше Вівіанові в серце запало саме глибоке відчуття Божої присутності.

Що таке помазання?

Ми з дружиною Енн гостювали в друзів у Новій Зеландії після служіння в Австралії. Коли рано ввечері в суботу ми проїжджали маленьким містечком на Північному острові, то помітили оголошення про зібрання церкви «Елім». Перш ніж емігрувати до Канади 1975 року, ми були членами деномінації «Елім» в Уельсі, але відтоді в церкві «Елім» не бували, тож подумали, що добре було б відвідати цих братів у Новій Зеландії.

Ми знайшли церкву — вона збиралася в місцевій школі. Коли ми прийшли, витирали дошки, складали парти під стіну й розставляли стільці — якраз на ті приблизно сорок осіб, яких чекали (разом із дітьми). До нас підійшов молодий чоловік і привітав нас у церкві. «Перепрошую, що пастора сьогодні вранці немає, — сказав він. — Доведеться вам потерпіти мене!» Нас це не дуже засмутило, бо ми багато років працювали з молоддю і добре знали, що Господь може говорити через молодих так само, як і через старших членів церкви.

Служіння було звичайним для невеликої сімейної громади — доки не заговорив той молодий чоловік. Сорок хвилин він розкривав нам Писання, побудувавши свої думки на Филипян 1:6: «Впевнившись про те, що хто розпочав у вас добре дїло, звершувати ме аж до дня Ісуса Христа.»

Коли він закінчив, я повернувся до Енн і запитав: «Що ти про це скажеш?» Вона відповіла: «Я двадцять років не чула такої помазаної проповіді!» Сподіваюся, вона помилялася, бо за ці роки чимало разів чула, як проповідую я, — але й сам я поділяв її відчуття. Він говорив не лише до нашого розуму й душі — Святий Дух ужив його, щоб послужити нашому духові. Ми відчували, ніби нас нагодували багатствами Обіцяної землі — солодким виноградом і медом, — а не черствою манною пустелі. Він був помазаний. Бог Святий Дух був на тому богослужінні й уживав одну зі Своїх вибраних посудин, щоб благословити нас, навчаючи нас через неї. Ми знали Його присутність серед нас.

Безперечно, помазання — це коли Бог кладе Свою печать, Своє схвалення на людину чи служіння, так що вони мають вічний вплив на (духовне) життя тих, кому служать. Помазання служить духові так само, як тілу й душі.

О, як я прагну бачити чоловіків і жінок, що служать під помазанням Духа! Я відчував таке багато разів, але надто рідко. Хто посидів під таким служінням, того вже ніщо інше не вдовольнить.

Пам’ятаю, як Енн Джонс читала свої вірші, і жодне око не лишалося сухим, коли вона словами малювала картину Господа, Його праці, Його страждань і Його слави. Мої вірші ніколи так не зворушували людей!

Пам’ятаю, як неосвічений Гарті Уорренс підводився в церкві помолитися. Здавалося, ніби Господь раптом увійшов до нас, і всі інші голоси стихали. Я ніколи не вмів так молитися!

Пам’ятаю, як заїкуватий Йоррі Річардс вирішив публічно засвідчити про свого Господа всупереч порадам друзів, і мене теж. Ми були певні, що він тяжко осоромить і себе, і нас. Натомість ми з благоговінням слухали, як Бог помазав його язик для ясного, незаїкуватого, могутнього свідчення, після якого багато хто повірив у Спасителя!

Пам’ятаю, як я входив у бруд обнесеного стінами міста Коулун у Гонконзі разом зі своєю юною подругою, яка твердо вирішила свідчити про Господа серед наркоманів і повій, що там жили. Я бачив її слабкість і чув, як вона говорила про свої страхи, але сьогодні ім’я Джекі Пуллінджер відоме на весь світ — завдяки помазанню, яке було на ній у тій небезпечній праці.

Пам’ятаю, як слухав доктора Мартіна Ллойд-Джонса на його щотижневих біблійних вивченнях, преподобного Еріка Дандо з «Асамблей Божих», майора Алістера Сміта з Армії спасіння, коли вони проповідували про Божу славу й силу хреста. Ніхто з нас не хотів вставати зі своїх твердих дерев’яних лав, бо Бог був присутній.

Пам’ятаю молодого бразильця, який працював у «Кораблях милосердя», коли вони відвідали Польщу 1991 року. Хоч йому було ледве за двадцять, на ньому було добре видно Господнє помазання, коли він говорив до великих зібрань у католицькій церкві. Я щойно повернувся до Канади після десяти тижнів у Форталезі, у Бразилії, де бачив, як він зібрав пасторів приблизно з 400 церков на велику євангелізаційну кампанію, у якій понад 35 000 людей «прийняли рішення для Христа».

«І що менї ще казати? не стане бо менї часу оповідати…» О, як Господь прагне бачити Свою наречену, що служить під помазанням Духа! Таке помазання може бути вашим — і мусить бути, якщо ви хочете літати, як орел.

Таємниця ось у чому: Бог кладе Своє помазання лише на тих чоловіків і жінок, які служать у тій ролі, до якої Він їх покликав і для якої їх спорядив. Чого б Він мав помазувати тих, хто діє поза Його задумом і цілями?

Ми так добре організували свої церкви, що Богові на наших богослужіннях нема чого робити. Ми ставимо людей на ролі й служіння, до яких Бог їх не приготував і для яких не спорядив. Вони проходять біблійну школу, далі богословську семінарію, а тоді йдуть у церкву. Якщо церква велика, вони автоматично посідають місце наймолодшого пастора, тобто молодіжного пастора. Чи покликав їх Бог служити молоді чи бути пасторами — неважливо. Нам треба заповнити цю посаду, щоб наші церковні програми працювали! Звісно, одного дня він дослужиться до (старшого) пастора, хоча Божого помазання на ньому як на пасторі майже не видно.

Або, може, він вірний член церкви, успішний у бізнесі, тож ми робимо його старійшиною — не надто зважаючи, чи може він бути «навчаючим». Він веде малу групу з легкими вивченнями і дивується, чому його люди голодують за твердою їжею, коли все, що він може їм дати, — це молоко.

У нас є потреба в душпастирському консультуванні, тож ми беремо до штату психіатра на повну ставку й виправдовуємо це тим, що він християнин. Але це не означає, що він обдарований навчати й служити в біблійному консультуванні з помазанням. Так багато церковного консультування сьогодні нічим не відрізняється від консультування світу з його програмою дванадцяти кроків. Погляньте на полиці свого місцевого християнського книжкового магазину — скільки таких книжок тепер продається під виглядом християнського консультування.

Мета програми дванадцяти кроків — дати людині з порушеним життям певну здатність тримати рівновагу. Такі програми пропонують милицю, щоб ви могли пройти життям, не надто спотикаючись. Звісно, у наших церквах, як і в усьому суспільстві, є багато людей, які потребують психіатричної допомоги у своїй хворобі. Проте багато хто має духовні хвороби, які психіатричними засобами не вилікувати ніколи. Справжнє християнське консультування дає повне зцілення від духовних ран через пролиту на хресті кров. О, як ми розбавили цю кров, позбавивши її сили! Ісус помер не для того, щоб дати нам милицю, — Він помер, щоб ми стали цілими!

«Та Бог розложив члени кожного по одному з них в тїлї, яко ж схотїв.»

«Поставив Бог у церкві найперш апостолів, вдруге пророків, втретє учителїв, потім сили ...»

«Кожному ж з нас дана благодать по мірі даровання Христового. .... Зійшовши на висоту, полонив єси полонь, і дав дари людям ... Він настановив инших апостолами, а инших пророками, а инших благовістниками, а инших пастирями та учителями.»

«Маючи ж дарування по даній нам благодатї неоднакі», — тож нехай кожен відповідно й служить ними.

Хоч би як ми читали ці чотири уривки Писання та їхній контекст, нам не уникнути того факту, що саме Бог ставить нас у церкві з нашими різними дарами й служіннями. Ми повинні щиро прагнути визначити власний дар і служити в ньому. Якщо ж ми провідники церкви, нам слід ревно відкривати дари інших і відповідно випускати їх у служіння.

Де ті апостоли й пророки, яких «поставив Бог у церкві», щоб звіщати Божий голос і кликати нас назад до основ Царства — до єдності, за яку молиться Ісус, до способу життя, якого Він від нас вимагав? Де ті провідники-слуги, готові бути останніми й найменшими, як молодші й як дитина, знаючи, що саме такі великі в Божому Царстві?

Коли великого пророка Іллю було взято на небо, його плащ упав на його молодого учня Єлисея, який вигукнув: «Де ж є Бог Ілиїн?» Сьогодні нам доречніше було б вигукнути: «Де ж Божі Іллі?» Надто часто їм підрізали крила й порвали плащі.

Пам’ятаю, як я був на конференції про те, як зробити, щоб моя церква зростала. Більшість навчання було чудовою практичною порадою. Особливо цінним для моєї ситуації було визнання того, як важливо, щоб поруч із пастором працював обдарований адміністратор. У моїй церкві був такий чоловік, і я бачив докази Божого помазання, коли ми працювали разом. Аж тут нам сказали, що, коли хочемо мати успіх, мусимо перестати думати, як пастирі, і почати думати, як власники ранчо! Я певен, що в Тілі Христовому є люди, яких Бог «покликав» бути власниками ранчо, але я не можу сам такого обрати. Доки ВІН не покличе мене до іншого служіння, я намагатимуся бути вірним як пастор і вчитель.

Запитання для роздумів

Як Еванс визначає помазання в цьому розділі?

Він називає його тим, що Бог кладе Свою печать, Своє схвалення на людину чи служіння, так що вони мають вічний вплив на духовне життя тих, кому служать. Помазання служить духові так само, як тілу й душі.

Чим так запам’ялася проповідь молодого чоловіка в невеликій церкві «Елім» у Новій Зеландії?

Проповідуючи сорок хвилин на Филипян 1:6, він говорив не лише до їхнього розуму й душі — Святий Дух ужив його, щоб послужити їхньому духові. Енн сказала, що двадцять років не чула такої помазаної проповіді, і вони відчули, що їх нагодували багатствами Обіцяної землі, а не черствою манною пустелі.

Що Еванс називає «таємницею» отримання Божого помазання?

Бог кладе Своє помазання лише на чоловіків і жінок, які служать у тій ролі, до якої Він їх покликав і для якої спорядив. Він запитує, чого б Богові помазувати тих, хто діє поза Його задумом і цілями.

Які практики церковних призначень критикує Еванс?

Він критикує звичку ставити людей на ролі, до яких Бог їх не приготував: наприклад, автоматично робити випускника біблійного коледжу молодіжним пастором, робити успішного бізнесмена старійшиною, не запитавши, чи здатний він навчати, або наймати психіатра консультантом лише тому, що він християнин. Він каже, що саме Бог ставить людей у церкві з їхніми різними дарами.

Що Еванс закликає робити з дарами і членів церкви, і провідників?

Члени церкви мають щиро прагнути визначити свій власний дар і служити в ньому. Провідники мають ревно відкривати дари інших і відповідно випускати їх у служіння.

Ви завершили: Дари любові

Назад Далі