Життя молитви

«Всякого часу радуйтесь. Без перестану молїтесь. За все дякуйте». — 1 Солунян 5:16, 17, 18.

НАШ Господь розповів притчу про вдову й неправедного суддю, щоб навчити нас, «що треба по всяк час молитись, а не внивати». Оскільки вдова наполегливо домагалася однієї певної речі, притча, схоже, стосується наполегливої молитви про якесь одне благословення, коли Бог зволікає або ніби відмовляє. Слова ж у Посланнях, які говорять про те, щоб бути постійними в молитві, перебувати в молитві й пильнувати в ній, завжди молитися в Дусі, здається, радше стосуються того, щоб усе життя було молитвою. Коли душа наповнюється тугою за явленням Божої слави нам і в нас, через нас і навколо нас, а також певністю, що Він чує молитви Своїх дітей, тоді найглибше життя душі безнастанно здіймається вгору в залежності й вірі, в палкому бажанні й довірливому очікуванні.

Наприкінці наших роздумів неважко сказати, що потрібно, аби жити таким молитовним життям. Перше — це, безсумнівно, цілковита посвята життя Божому Царству й Божій славі. Той, хто прагне молитися безперестанку, бо хоче бути дуже побожним і добрим, ніколи цього не досягне. Саме забуття себе й віддання себе на те, щоб жити для Бога і Його честі, розширює серце, вчить нас дивитися на все у світлі Бога і Його волі та інстинктивно розпізнавати в усьому довкола потребу в Божій допомозі й благословенні — нагоду для того, щоб Він був прославлений. Оскільки все зважується й випробовується тим єдиним, що сповнює серце, — Божою славою, і оскільки душа навчилася, що тільки те, що від Бога, може справді бути для Нього і Його слави, усе життя стає поглядом угору, благанням із самої глибини серця, щоб Бог виявив Свою силу й любов і так явив Свою славу. Віруючий прокидається до усвідомлення, що він — один зі сторожів на мурах Сіону, один із тих, хто нагадує Господеві, чий заклик справді сягає Царя на небі й спонукає Його зробити те, чого інакше не було б зроблено. Він розуміє, якою реальною була Павлова настанова: «Всякою молитвою і благаннєм молячись всякого часу духом … за всїх сьвятих, і за мене», а також: «В молитві кріпіть ся, … молячись разом і за нас». Забути себе, жити для Бога і Його Царства серед людей — ось шлях навчитися молитися безперестанку.

Це життя, присвячене Богові, мусить супроводжуватися глибокою певністю, що наша молитва дієва. Ми бачили, що наш благословенний Господь у Своїх уроках молитви ні на чому так не наполягав, як на вірі в Отця як у Бога, Який напевно робить те, чого ми просимо. «Просїть, то й приймете»; упевнено розраховуйте на відповідь — ось початок і кінець Його навчання (порівняйте Маттея 7:8 і Йоана 16:24). У міру того як ця певність опановує нас і стає незаперечним, що наші молитви справді мають вагу і що Бог робить те, чого ми просимо, ми вже не насмілюємося нехтувати цією дивовижною силою: душа цілком навертається до Бога, і наше життя стає молитвою. Ми бачимо, що Господеві потрібен час і що Він його бере, бо ми й усе довкола нас — створіння часу, підвладні законові зростання; але, знаючи, що жодна молитва віри не може пропасти, що іноді є потреба, аби молитва збиралася й накопичувалася, що наполеглива молитва непереможна, ми бачимо, як молитва стає тихим, постійним проживанням нашого життя бажання й віри в присутності нашого Бога. О, не обмежуймо ж більше й не послаблюймо своїми міркуваннями таких щедрих і певних обітниць живого Бога, позбавляючи їх сили, а себе — тієї дивовижної певності, яку вони мають у нас вселяти. Перешкода не в Богові, не в Його таємній волі, не в межах Його обітниць, а в нас, у нас самих: ми не такі, якими повинні бути, щоб одержати обітницю. Відкриймо все своє серце Божим словам обітниці в усій їхній простоті й правді: вони дослідять нас і впокорять; вони піднесуть нас і зроблять радісними й сильними. І для віри, яка знає, що одержує те, чого просить, молитва — не праця й не тягар, а радість і тріумф; вона стає потребою і другою природою.

Цей союз сильного бажання й твердої певності знову ж таки є не чим іншим, як життям Святого Духа в нас. Святий Дух живе в нас, ховається в глибинах нашого єства і збуджує прагнення до Невидимого й Божественного, до Самого Бога. То в невимовних зітханнях, то в ясній і свідомій певності; то в особливих, виразних проханнях про глибше об’явлення Христа нам самим, то в благаннях за душу, за справу, за Церкву чи за світ — завжди й тільки Святий Дух вабить серце спраглою жадобою до Бога, прагненням, щоб Його пізнали й прославили. Там, де Боже дитя справді живе й ходить у Дусі, де воно не вдовольняється тим, щоб лишатися тілесним, а прагне бути духовним, в усьому придатним знаряддям для Божого Духа, щоб явити життя Христа і Самого Христа, — там безнастанне життя заступництва благословенного Сина не може не являтися й не повторюватися в нашому досвіді. Оскільки це Дух Христа молиться в нас, наша молитва мусить бути вислухана; оскільки ж це ми молимося в Дусі, потрібні час, і терпеливість, і постійне відновлення молитви, аж поки кожна перешкода не буде подолана і гармонія між Божим Духом і нашим не стане досконалою.

Але найголовніше, що нам потрібно для такого життя безнастанної молитви, — це знати, що Ісус учить нас молитися. Ми почали трохи розуміти, у чому полягає Його навчання. Не в передаванні нових думок чи поглядів, не у викритті невдач чи помилок, не у збудженні бажання й віри, хоч яке важливе все це, а в тому, що Він приймає нас у спільність Свого власного молитовного життя перед Отцем, — ось чим Ісус справді навчає. Саме вигляд Ісуса, Який молився, пробудив в учнях прагнення й прохання, щоб їх навчили молитися. Саме віра в Ісуса, Який завжди молиться, — Того, Кому одному належить сила молитви, — по-справжньому вчить нас молитися. Ми знаємо чому: Той, Хто молиться, — наша Голова і наше Життя. Усе, що Він має, — наше, і дається нам, коли ми цілком віддаємо себе Йому. Своєю кров’ю Він вводить нас у безпосередню присутність Бога. Внутрішнє святилище — наш дім, ми живемо там. І Той, Хто живе так близько до Бога і знає, що Його наближено, щоб благословляти далеких, не може не молитися. Христос робить нас учасниками разом із Собою Своєї молитовної сили й молитовного життя. Тоді ми розуміємо, що нашою справжньою метою має бути не багато працювати й мати стільки молитви, щоб праця йшла як слід, а багато молитися, а тоді працювати стільки, щоб сила й благословення, здобуті в молитві, знайшли шлях через нас до людей. Це Христос, Який завжди живе, щоб молитися, спасає і царює. Він передає нам Своє молитовне життя: Він підтримує його в нас, якщо ми покладаємося на Нього. Він — запорука нашої безперестанної молитви. Так, Христос навчає молитися, показуючи, як Він це робить, роблячи це в нас, ведучи нас робити це в Ньому і подібно до Нього. Христос — усе: і життя, і сила для безнастанного молитовного життя.

Саме бачення цього, бачення Христа, Який завжди молиться, як нашого життя, дає нам змогу молитися безперестанку. Оскільки Його священство — це сила нескінченного життя, того воскреслого життя, яке ніколи не в’яне й ніколи не підводить, і оскільки Його життя — наше життя, безперестанна молитва може стати для нас не чим іншим, як радістю небесного життя. Тому апостол каже: «Всякого часу радуйтесь; без перестану молїтесь; за все дякуйте». Несена між безнастанною радістю й безнастанною хвалою, безнастанна молитва є виявом сили вічного життя, де Ісус завжди молиться. Єднання Виноградини й галузки — це воістину молитовне єднання. Найвища уподібненість Христові, найблаженніша участь у славі Його небесного життя — це те, що ми беремо участь у Його ділі заступництва: Він і ми живемо завжди, щоб молитися. У досвіді нашого єднання з Ним безперестанна молитва стає можливістю, дійсністю, найсвятішою і найблаженнішою частиною нашої святої й блаженної спільності з Богом. Наша оселя — за завісою, в присутності Отця. Що каже Отець, те робимо ми; що каже Син, те робить Отець. Безперестанна молитва — це земний вияв неба, що зійшло до нас, передсмак того життя, де не мають спочинку ні вдень, ні вночі в пісні поклоніння й обожнення.

«ГОСПОДИ, НАВЧИ НАС МОЛИТИСЬ».

О мій Отче, всім серцем хвалю Тебе за це дивовижне життя безнастанної молитви, безнастанного спілкування, безнастанних відповідей і безнастанного досвіду моєї єдності з Тим, Хто завжди живе, щоб молитися. О мій Боже! Бережи мене, щоб я завжди так перебував і ходив у присутності Твоєї слави, аби молитва була невимушеним виявом мого життя з Тобою.

Благословенний Спасителю! Всім серцем хвалю Тебе, що Ти зійшов із неба, щоб розділити зі мною мої потреби й зойки, аби я міг розділити з Тобою Твоє всепереможне заступництво. І дякую Тобі, що Ти взяв мене до школи молитви, щоб навчити блаженства й сили життя, яке все є молитвою. А найбільше — що Ти прийняв мене в спільність Твого життя заступництва, щоб і через мене Твої благословення роздавалися тим, хто довкола мене.

Святий Душе! З глибоким благоговінням дякую Тобі за Твою працю в мені. Саме через Тебе я піднесений до участі в спілкуванні між Сином і Отцем і так входжу в спільність життя й любові Святої Трійці Душе Божий! Доверши Свою працю в мені; приведи мене до досконалого єднання з Христом, моїм Заступником. Нехай Твоє безнастанне перебування в мені зробить моє життя безнастанним заступництвом. І нехай так моє життя стане таким, що безнастанно служить на славу Отця і на благословення тим, хто довкола мене. Амінь.