Служіння заступництва

«Сьвященство сьвяте, щоб приношено духовні жертви любоприємні Богу через Ісуса Христа». — 1 Петра 2:5.

«А ви будете зватись сьвященниками Господнїми». — Ісаїї 61:6.

«ДУХ Господа Бога (спочив) на менї, бо Господь помазав мене». Це слова Ісуса в Ісаїї. Як плід Його діла всі викуплені — священники, співучасники разом із Ним Його помазання Духом як Первосвященика. «Як пахуще миро на голові, що на бороду спадає, на бороду Аарона, що спадає на край одежі його». Як кожен син Аарона, так і кожен член тіла Ісуса має право на священство. Але не кожен ним користується: багато хто досі зовсім нічого про нього не знає. А проте це найвищий привілей Божої дитини, ознака найбільшої близькості й подібності до Того, «Хто завжди живий, щоб молитися». Ти сумніваєшся, чи це справді так? Подумай, що становить священство. Є, по-перше, праця священства. Вона має два боки: один звернений до Бога, другий — до людей. «Всякий бо архиєрей, із людей узятий, для людей поставляєть ся на служеннє у тому, що Боже» (Євреїв 5:1); або, як каже Мойсей (5 Мойсея 10:8, див. також 21:5, 33:10; Малахія 2:6): «Оддїлив Господь поколїннє Левієве, щоб стояли перед Господом, йому служили і благословляли імям його». З одного боку, священник мав право наближатися до Бога, перебувати з Ним у Його домі й приносити перед Нього кров жертви або запашне кадило. Проте цю працю він виконував не для себе, а заради народу, представником якого був. Це другий бік його праці. Він приймав від народу його жертви, приносив їх перед Бога, а тоді виходив, щоб благословляти в Його Ім’я, запевняти людей у Його прихильності й навчати їх Його закону.

Отже, священник — це людина, яка зовсім не живе для себе. Він живе з Богом і для Бога. Його праця як Божого слуги — дбати про Його дім, Його честь і поклоніння Йому, об’являти людям Його любов і Його волю. Він живе з людьми і для людей (Євреїв 5:2). Його праця — розпізнавати їхній гріх і потребу й приносити це перед Бога, приносити жертву й кадило від їхнього імені, випрошувати для них прощення й благословення, а тоді виходити й благословляти їх в Його Ім’я. Таке високе покликання кожного віруючого. «Така слава для всїх угодників його». Їх викуплено з однією метою: щоб вони серед мільйонів, що гинуть довкола них, були Божими священниками, які, уподібнюючись Ісусові, Великому Первосвященикові, мають бути служителями й шафарями Божої благодаті для всіх довкола себе.

А далі — хода священства, що відповідає його праці. Як Бог святий, так і священник мав бути особливо святим. Це означає не тільки відокремленим від усього нечистого, а й святим для Бога — відділеним і відданим Богові, щоб Він ним розпоряджався. Відокремлення від світу й відділення для Бога виявлялося в багатьох речах.

Воно виявлялося в одязі: святі шати, зроблені за власним Божим наказом, позначали священників як Його власність (2 Мойсея 28). Воно виявлялося в наказі про їхню особливу чистоту й вільність від усякого дотику до смерті та скверни (3 Мойсея 11:22). Багато з того, що дозволялося звичайному ізраїльтянинові, їм було заборонено. Воно виявлялося в приписі, що священник не повинен мати жодної тілесної вади чи каліцтва; тілесна досконалість мала бути прообразом цілісності й святості в Божому служінні. І воно виявлялося в устрої, за яким священницькі роди не мали мати спадщини разом з іншими племенами; Бог мав бути їхньою спадщиною. Їхнє життя мало бути життям віри: відділені для Бога, вони мали жити Ним, так само як і для Нього.

Усе це — образ того, яким має бути характер новозавітного священника. Наша священницька сила перед Богом залежить від нашого особистого життя й ходи. Ми маємо бути з тих, про чию ходу на землі Ісус каже: «Не опоганили одеж своїх».

Відмовляючись від того, що іншим може видаватися дозволеним, у нашому відокремленні від світу ми маємо довести, що наше посвячення — бути святими для Господа — цілковите й від щирого серця. Тілесна досконалість священника повинна мати свою відповідність у тому, що й ми будемо «без скази й пороку»; «щоб звершений був Божий чоловік, до всякого доброго дїла готовий»; «звершені і повні, нї в чому не маючи недостатку» (3 Мойсея 21:17-21; Єфесян 5:27; 2 Тимотея 2:7; Якова 1:4). А понад усе ми погоджуємося відмовитися від усякої спадщини на землі; покинути все й, як Христос, мати своєю часткою тільки Бога; володіти, наче не володіючи, і тримати все лише для Бога: саме це й позначає справжнього священника — людину, яка живе тільки для Бога й для своїх ближніх.

А тепер — шлях до священства. В Аароні Бог вибрав усіх його синів на священників: кожен із них був священником за народженням. І все ж він не міг приступити до своєї праці без особливого акту встановлення — свого посвячення. Кожен, хто є Божою дитиною, — священник з огляду на своє народження, на свою кровну спорідненість із Великим Первосвящеником; але цього не досить: він користуватиметься своєю силою лише настільки, наскільки прийме своє посвячення й пізнає його на ділі.

З Аароном і його синами це відбувалося так (2 Мойсея 29): після того як їх обмивали й зодягали, їх помазували святою олією. Потім приносили жертви, і кров’ю торкалися правого вуха, правої руки й правої ноги. А тоді їх і їхні шати ще раз окроплювали кров’ю й олією разом. Так і тепер: у міру того як Божа дитина дедалі повніше входить у те, чим для неї є КРОВ і ДУХ, яких вона вже причасна, у ній діятиме сила Святого Священства. Кров забере всяке відчуття негідності; Дух — усяке відчуття непридатності.

Зауважмо, що було нового в застосуванні крові до священника. Якщо колись він як каяник приносив жертву за свій гріх, шукаючи прощення, кров кропили на жертовник, але не на нього самого. Тепер же, для священницького посвячення, мав бути тісніший дотик до крові: вухо, руку й ногу особливою дією віддавали під її силу, і вся його істота переходила в Боже володіння й освячувалася для Бога. Так і віруючий, який задовольнявся тим, що думав переважно про кров, скроплену на престолі милосердя, як про те, чого він потребує для прощення, — коли його приведено шукати повного священницького доступу до Бога, відчуває потребу в повнішому й тривкішому досвіді сили крові, яка справді кропить і очищає серце від лукавого сумління, так що він уже не має «нїякої совісти за гріхи» (Євреїв 10:2), — як очищення від усякого гріха. І саме в міру того, як він починає тішитися цим, у ньому прокидається усвідомлення свого дивовижного права на найтісніший доступ до Бога й повної певності, що його заступницькі молитви приємні Богові.

І як кров дає право, так Дух дає силу й робить здатним до віруючого заступництва. Він вдихає в нас священницький дух — палку любов до Божої честі й до спасіння душ. Він робить нас настільки одним з Ісусом, що молитва в Його Ім’я стає дійсністю. Він зміцнює нас для віруючої, наполегливої молитви. Що більше християнин справді сповнений Духом Христа, то природніше він віддаватиме себе життю священницького заступництва. Любі браття-християни! Богові потрібні, дуже потрібні священники, які можуть наближатися до Нього, які живуть у Його присутності й своїм заступництвом зводять на інших благословення Його благодаті. І світові потрібні, дуже потрібні священники, які нестимуть тягар тих, що гинуть, і заступатимуться за них.

Чи готовий ти віддати себе на цю святу працю? Ти знаєш, якої повної віддачі вона вимагає, — не менше ніж Христової відмови від усього, щоб спасенні задуми Божої любові здійснилися серед людей. О, не будь більше з тих, хто задовольняється тим, що має спасіння, і робить рівно стільки, скільки треба, щоб самому лишатися теплим і жвавим. О, нехай ніщо не стримує вас від того, щоб віддати себе й бути цілком і тільки священниками — нічим іншим, нічим меншим, як священниками Всевишнього Бога. Думка про негідність, про непридатність не повинна вас стримувати. У Крові в тобі діє об’єктивна сила досконалого викуплення: у Дусі забезпечено її повний суб’єктивний, особистий досвід як божественного життя. Кров дає безмежну гідність, яка робить твої молитви найприємнішими Богові: Дух дає божественну придатність, навчаючи тебе молитися саме за волею Божою. Кожен священник знав, що коли він приносив жертву за законом святилища, її було прийнято: під покровом Крові й Духа ти маєш певність, що всі дивовижні обітниці молитві в Ім’я Ісуса сповняться на тобі. Коли ви перебуваєте в єдності з Великим Первосвящеником, то «чого схочете, просити мете, і станеть ся». Ти матимеш силу молитися тією ревною молитвою праведного, що багато може. Ти не тільки долучатимешся до загальної молитви Церкви за світ, а й зможеш у своїй власній царині взятися за свою особливу працю в молитві — як священник, вирішувати її з Богом, одержувати й знати відповідь і так благословляти в Його Ім’я. Приходь, брате, приходь і будь священником, тільки священником, цілком священником. Прагни тепер ходити перед Господом у повному усвідомленні того, що тебе відділено для святого Служіння заступництва. Це справжнє блаженство уподібнення до образу Божого Сина.

«ГОСПОДИ, НАВЧИ НАС МОЛИТИСЬ».

О Ти, мій благословенний Первосвящениче, прийми посвячення, яким моя душа хоче тепер відповісти на Твоє слово.

Я вірую у СВЯТЕ СВЯЩЕНСТВО ТВОЇХ СВЯТИХ і в те, що й я священник, маю силу з’являтися перед Отцем і молитвою, що багато може, зводити благословення на тих, хто гине довкола мене.

Я вірую в СИЛУ ТВОЄЇ ДОРОГОЦІННОЇ КРОВІ, що очищає від усякого гріха, дає мені досконалу відвагу перед Богом і наближає мене в повній певності віри, що моє заступництво буде вислухане.

Я вірую в ПОМАЗАННЯ ДУХОМ, що щодня сходить від Тебе, мого Великого Первосвященика, щоб освячувати мене, сповнювати мене усвідомленням мого священницького покликання й любов’ю до душ, навчати мене, що згідне з Божою волею і як молитися молитвою віри.

Я вірую, що як Ти, мій Господи Ісусе, Сам у всьому є моїм життям, так Ти також є ПОРУКОЮ ЗА МОЄ МОЛИТОВНЕ ЖИТТЯ і Сам піднесеш мене до спільності Твоєї дивовижної праці заступництва.

У цій вірі я сьогодні віддаю себе своєму Богові як одного з Його помазаних священників, щоб стояти перед Його лицем, заступатися за грішників і виходити й благословляти в Його Ім’я.

Святий Господи Ісусе! Прийми й запечатай моє посвячення. Так, Господи, поклади на мене Твої руки і Сам посвяти мене на цю Твою святу працю. І дай мені ходити серед людей з усвідомленням і характером священника Всевишнього Бога.

Йому, милуючому нас, і обмившому нас від гріхів наших В КРОВІ СВОЇЙ, І ЗРОБИВ ТОМУ НАС царями і сьвящениками Богу і Отцеві своєму, — ЙОМУ слава і держава по вічні віки. Амінь