Христос — Первосвященик

«Отче, которих дав єси менї, хочу, щоб, де я, і вони були зо мною». — Йоана 17:24.

У Своїй прощальній бесіді Ісус дає учням повне об’явлення того, яким має бути нове життя, коли Боже Царство прийде в силі. У перебуванні в них Святого Духа, в єдності з Ним, небесною Виноградиною, у тому, що вони підуть свідчити про Нього й страждати за Нього, — у цьому мали вони знайти своє покликання і своє блаженство. Посеред цього викладу їхнього майбутнього нового життя Господь знову й знову давав найбезмежніші обітниці про те, яку силу можуть мати їхні молитви. А тепер, на завершення, Він Сам починає молитися. Щоб учні мали радість знати, яким буде Його заступництво за них на небі як їхнього Первосвященика, Він залишає їм цей дорогоцінний спадок — Свою молитву до Отця. Водночас Він робить це й тому, що вони, як священики, мають брати участь у Його ділі заступництва, — щоб вони і ми знали, як виконувати це святе діло. З науки нашого Господа тієї останньої ночі ми зрозуміли, що ці дивовижні обітниці про молитву дані не заради нас самих, а заради Господа та Його Царства: лише від Самого Господа можемо ми навчитися, якою має бути молитва в Його ім’я і чого вона має досягати. Ми зрозуміли, що молитися в Його ім’я — означає молитися в досконалій єдності з Ним Самим: первосвященицька молитва навчить нас усього, чого молитва в ім’я Ісуса може просити й чого може чекати.

Цю молитву звичайно поділяють на три частини. Спершу наш Господь молиться за Себе (вірші 1-5), потім за Своїх учнів (6-19), а наостанок за всіх віруючих усіх часів (20-26). Послідовник Ісуса, який віддає себе ділу заступництва і хотів би спробувати, скільки благословення може він вимолити для свого кола в ім’я Ісуса, у всій покорі дозволить Духові вести себе, щоб вивчати цю дивовижну молитву як один із найважливіших уроків школи молитви.

Насамперед Ісус молиться за Себе, за Своє прославлення, щоб так прославити Отця. «Отче! Прослав Сина Твого. А тепер прослав мене Ти, Отче». І Він наводить підстави, на яких так молиться. Між Отцем і Сином на небі було укладено святий завіт. Отець пообіцяв Йому владу над усяким тілом як нагороду за Його діло: Він виконав це діло, Він прославив Отця, і тепер Його єдина мета — прославити Його ще більше. З найбільшою сміливістю Він просить, щоб Отець прославив Його, аби Він тепер міг бути для Свого народу і вчинити для нього все, що взяв на Себе.

Учню Ісуса! Ось тобі перший урок у твоєму ділі священицького заступництва, якого маєш навчитися з прикладу твого великого Первосвященика. Молитися в ім’я Ісуса — означає молитися в єдності, в співчутті з Ним. Як Син почав Свою молитву з того, що ясно виклав Своє відношення до Отця, посилаючись на Своє діло, Свій послух і Своє бажання бачити Отця прославленим, так роби й ти. Наблизься і стань перед Отцем у Христі. Послися на Його звершене діло. Скажи, що ти з ним одне, що ти покладаєшся на нього, живеш у ньому. Скажи, що й ти віддав себе на те, щоб довершити діло, яке Отець доручив тобі, і жити тільки для Його слави. А тоді з певністю проси, щоб Син прославився в тобі. Це і є молитва в ім’я, самими словами, в дусі Ісуса, в єдності з Самим Ісусом. Така молитва має силу. Якщо разом з Ісусом ти прославляєш Отця, Отець прославить Ісуса, виконавши те, про що ти просиш у Його ім’я. Лише тоді, коли твоє власне відношення з Богом у цьому, як і в Христа, ясне, коли ти прославляєш Його і шукаєш усього для Його слави, — лише тоді, як Христос, матимеш силу заступатися за тих, хто довкола тебе.

Далі наш Господь молиться за коло Своїх учнів. Він говорить про них як про тих, кого Отець дав Йому. Головна їхня ознака та, що вони прийняли Христове слово. Він каже про них, що тепер посилає їх у світ замість Себе, так само як Отець послав Його Самого. І Він просить для них двох речей: щоб Отець зберіг їх від лукавого й освятив їх Своїм Словом, бо Він Сам освячує Себе за них.

Так само, як Господь, кожен віруючий заступник має своє найближче коло, за яке він молиться насамперед. Батьки мають своїх дітей, учителі — учнів, пастирі — свою отару, кожен працівник — доручених саме йому, кожен віруючий — тих, про кого вболіває його серце. Дуже важливо, щоб заступництво було особистим, цілеспрямованим і конкретним. І першою нашою молитвою завжди має бути те, щоб вони прийняли слово. Але ця молитва нічого не досягне, якщо разом із нашим Господом ми не скажемо: «Я дав їм слово Твоє»: саме це дає нам свободу і силу в заступництві за душі. Не лише молися за них, а й говори з ними. А коли вони прийняли слово, молімося багато, щоб вони були збережені від лукавого, щоб були освячені тим словом. Замість того щоб утрачати надію, осуджувати чи облишати тих, хто падає, молімося за своє коло: «Отче! Збережи їх в імя Твоє»; «Освяти їх правдою Твоєю». Молитва в ім’я Ісуса може багато: «Чого схочете, те станеть ся вам».

А далі йде молитва нашого Господа за ще ширше коло. «Не про сих же тільки молю, а також і про тих, що задля слова їх увірують». Його священицьке серце розширюється, щоб обійняти всі місця й усі часи, і Він молиться, щоб усі, хто належить Йому, повсюди були одно, — як Божий доказ світові про божественність Його посланництва, — а потім щоб вони завжди були з Ним у Його славі. А доти — «щоб любов, якою любив єси мене, в них була, а я в них».

Учень Ісуса, який спершу у своєму власному колі випробував силу молитви, не може замкнутися в його межах: він молиться за вселенську Церкву та її різні гілки. Особливо молиться він про єдність Духа і любові. Він молиться, щоб вона була одно в Христі, як свідчення світові, що Христос, Який учинив таке чудо — дав любові перемогти себелюбство й роз’єднання, — справді є Син Божий, посланий з неба. Кожен віруючий повинен багато молитися, щоб єдність Церкви — не в зовнішніх організаціях, а в дусі й правді — стала явною.

Стільки про зміст молитви. Тепер про її спосіб. Ісус каже: «ОТЧЕ! ХОЧУ». Він міг так сказати на підставі Свого права як Сина, обітниці Отця Йому і Свого звершеного діла. Отець сказав Йому: «Проси в мене, й дам тобі». Він просто скористався Отцевою обітницею. Ісус дав нам подібну обітницю: «Чого схочете, те станеть ся вам». Він просить мене в Його ім’я сказати, чого я хочу. Перебуваючи в Ньому, в живій єдності з Ним, у якій людина — ніщо, а Христос — усе, віруючий має свободу підхопити це слово свого Первосвященика і на запитання «Чого ти хочеш?» відповісти: «ОТЧЕ! ХОЧУ всього, що Ти обіцяв». Це не що інше, як справжня віра; це і є шанування Бога: бути певним, що така довіра, з якою я кажу, чого хочу, справді Йому приємна. На перший погляд наше серце лякається такого вислову; ми не відчуваємо ні свободи, ні сили так говорити. Це слово, для якого благодать дається лише за найповнішого зречення нашої волі, але для якого благодать неодмінно буде дана кожному, хто втрачає свою волю у волі свого Господа. Хто втрачає свою волю, той знайде її; хто цілком віддає свою волю, той знайде її знову оновленою і зміцненою Божественною силою. «ОТЧЕ! ХОЧУ»: це провідний тон вічного, завжди діяльного, всепереможного заступництва нашого Господа на небі. Лише в єдності з Ним наша молитва має силу; в єдності з Ним вона може багато. Якщо тільки ми перебуваємо в Ньому, живучи, ходячи й роблячи все в Його ім’я; якщо тільки приходимо й приносимо кожне окреме прохання, перевірене й освячене Його Словом і Духом, і вкидаємо його в могутній потік заступництва, що підноситься від Нього, щоб він поніс його вгору й поставив перед Отцем, — тоді ми матимемо повну певність, що одержуємо те, чого просимо: саме «Отче! Хочу» вдихне в нас Сам Дух. Ми загубимо себе в Ньому і станемо ніщо, щоб побачити, що в нашому безсиллі маємо силу й перемагаємо.

Учні Ісуса! Покликані бути подібними до свого Господа в Його священицькому заступництві, коли ж, о коли ми пробудимося до слави цього нашого призначення, що перевищує всяке уявлення, — благати Бога й перемагати в Нього за людей, які гинуть? О, коли ж ми струсимо з себе лінощі, що вдягаються в личину смирення, і цілком віддамося Божому Духові, щоб Він сповнив нашу волю світлом і силою — знати, брати й посідати все, що наш Бог чекає дати волі, яка вхопилася за Нього.

«ГОСПОДИ, НАВЧИ НАС МОЛИТИСЬ».

О мій Благословенний Первосвященику! Хто я такий, що Ти так запрошуєш мене бути учасником Твоєї сили всепереможного заступництва! І чому, о мій Господи, моє серце таке повільне, щоб зрозуміти, повірити і здійснювати цей дивовижний привілей, до якого Ти викупив Свій народ? О Господи! Дай Твою благодать, щоб це дедалі більше ставало невпинною справою мого життя — безустанною молитвою зводити небесне благословення на все, що довкола мене на землі.

Благословенний Господи! Я приходжу тепер, щоб прийняти це моє покликання. Заради нього я хочу покинути все й іти за Тобою. У Твої руки хочу я з вірою віддати все моє єство: формуй, виховуй, надихай мене, щоб я став одним із Твого молитовного легіону, з тих борців, які пильнують і змагаються в молитві, — Ізраїлів, Божих князів, які мають силу й перемагають. Заволодій моїм серцем і сповни його одним-єдиним прагненням — слави Божої в зібранні, освяченні та єднанні тих, кого Отець дав Тобі. Візьми мій розум, і нехай це буде моєю наукою й моєю мудрістю — знати, коли молитва може принести благословення. Візьми мене цілком і приготуй мене як священика, щоб я завжди стояв перед Богом і благословляв у Його ім’я.

Благословенний Господи! Нехай буде тут, як і в усьому духовному житті: Ти — все, я — ніщо. І нехай буде тут і моїм досвідом, що хто нічого не має і нічого не шукає для себе, той одержує все, аж до дивовижної благодаті брати з Тобою участь у Твоєму вічному служінні заступництва. Амінь.