Христос — Жертва

«І рече: Авва, Отче, все можливе Тобі: мимо неси від мене чашу сю; тільки ж не що я хочу, а що Ти». — Марка 14:36.

ЯКИЙ контраст — і все це протягом кількох годин! Який перехід від тихої величі тієї хвилини, коли Він «зняв очі свої на небо, й рече: ОТЧЕ, ХОЧУ», до того падіння на землю і вигуку в смертельній муці: «Отче мій! Не що я хочу». В одному ми бачимо Первосвященика за завісою в Його всепереможному заступництві; в другому — жертву на жертовнику, що відкриває шлях крізь роздерту завісу. Первосвященицьке «Отче! Хочу» за часом передує жертовному «Отче! Не що я хочу»; але це було лише випередженням, щоб показати, яким буде заступництво, коли жертву вже буде принесено. Насправді ж саме в тій молитві при жертовнику, «Отче! Не що я хочу», молитва перед престолом, «Отче! Хочу», мала свій початок і свою силу. Саме завдяки повному відданню Своєї волі в Гетсиманії Первосвященик на престолі має силу просити, чого хоче, і має право дати й Своєму народові участь у цій силі — просити, чого вони хочуть.

Для всіх, хто хоче навчитися молитися в школі Ісуса, цей гетсиманський урок — один із найсвятіших і найдорогоцінніших. Поверховому учневі може здатися, що він відбирає відвагу молитися з вірою. Якщо навіть щире благання Сина не було вислухане, якщо навіть Улюблений мусив сказати: «НЕ ЩО Я ХОЧУ!» — то наскільки більше мусимо так говорити ми. А отже, здається неможливим, щоб обітниці, які Господь дав лише за кілька годин перед тим, — «ЧОГО ПРОСИТИ МЕТЕ», «ЧОГО СХОЧЕТЕ», — могли бути сказані буквально. Глибше проникнення в значення Гетсиманії навчило б нас, що саме тут ми маємо надійну основу й відкритий шлях до певності, що наша молитва буде вислухана. Наблизьмося ж у благоговійному й поклонливому подиві, щоб споглядати це велике видовище: Божий Син отак приносить молитви й благання з гучним голосінням і сльозами — і не одержує того, чого просить. Він Сам — наш Учитель, і Він відкриє нам таємницю Своєї святої жертви, як вона об’являється в цій дивовижній молитві.

Щоб зрозуміти цю молитву, звернімо увагу на безмежну різницю між тим, про що наш Господь молився трохи раніше як Царський Первосвященик, і тим, чого Він тут благає у Своїй немочі. Там Він молився про прославлення Отця і про прославлення Себе й Свого народу як сповнення ясних обітниць, які були Йому дані. Він просив того, що, як Він знав, було згідне зі словом і волею Отця; Він міг сміливо сказати: «ОТЧЕ! ХОЧУ». Тут Він молиться про те, щодо чого воля Отця Йому ще не ясна. Наскільки Він знає, воля Отця в тому, щоб Він випив чашу. Він говорив Своїм учням про чашу, яку мусить випити; трохи згодом Він знову скаже: «Чашу, що дав менї Отець, хиба не пити її?» Саме для цього Він прийшов на цю землю. Але коли в невимовній душевній муці, що обрушилася на Нього, як надійшла влада темряви, і Він почав куштувати перші краплі смерті як Божого гніву проти гріха, Його людська природа, здригаючись перед жахливою дійсністю — стати прокляттям, — дала вихід у цьому крикові скорботи своєму бажанню, щоб, коли Божий задум можна здійснити без цього, Його було звільнено від страшної чаші: «Нехай мимо йде від мене чаша ся». Це бажання свідчило про глибоку дійсність Його людської природи. «Не як я хочу» вберегло це бажання від гріха: коли Він благально взиває: «Все можливе Тобі» — і знову вертається до ще гарячішої молитви, щоб чашу було віддалено, саме Його тричі повторене «НЕ ЩО Я ХОЧУ» становить саму суть і цінність Його жертви. Він просив того, про що не міг сказати: Я знаю, що це Твоя воля. Він покликався на Божу силу й любов — і потім відкликав це Своїм остаточним: «НЕХАЙ СТАНЕТЬ СЯ ВОЛЯ ТВОЯ». Молитва про те, щоб чаша минула, не могла бути вислухана; молитва покори, щоб сталася Божа воля, була почута і славно вислухана в Його перемозі — спершу над страхом, а потім над владою смерті.

Саме в цьому зреченні Своєї волі, в цьому повному відданні Своєї волі волі Отця, послух Христа досяг своєї найвищої досконалості. Саме від жертви волі в Гетсиманії жертва життя на Голгофі бере свою цінність. Саме тут, як каже Писання, Він навчився послуху і став для всіх, хто слухається Його, причиною вічного спасіння. Саме тому, що Він там, у тій молитві, став слухняним аж до смерті, і то смерті хресної, Бог високо підніс Його і дав Йому силу просити, чого Він хоче. Саме в тому «Отче! Не що я хочу» Він здобув силу для того іншого «ОТЧЕ! Хочу». Саме тим, що Христос у Гетсиманії погодився, щоб не Його воля сталася, Він здобув право казати Своєму народові: «Чого схочете, просити мете».

Погляну ж я ще раз на ці глибокі таємниці, які Гетсиманія відкриває моєму зорові. Ось перша: Отець подає Своєму Улюбленому чашу — чашу гніву. Друга: Син, завжди такий слухняний, відсахується і благає, щоб Йому не довелося її пити. Третя: Отець не виконує прохання Сина, а все ж подає чашу. І нарешті остання: Син підкоряє Свою волю, згоджується, щоб Його воля не сталася, і йде на Голгофу пити чашу. О Гетсиманіє! У тобі я бачу, як мій Господь міг дати мені таку безмежну певність, що мої молитви будуть вислухані. Як мій Поручитель, Він здобув її для мене Своєю згодою, щоб Його прохання залишилося без відповіді.

Це узгоджується з усім задумом викуплення. Наш Господь завжди здобуває для нас протилежне тому, що витерпів Сам. Його зв’язали, щоб ми вийшли на волю. Його зроблено гріхом, щоб ми стали праведністю Божою. Він помер, щоб ми жили. Він поніс Боже прокляття, щоб Боже благословення стало нашим. Він витерпів те, що Його молитва залишилася без відповіді, щоб наші молитви знаходили відповідь. Так, Він промовив: «Не як я хочу», щоб міг сказати нам: «Коли пробувати мете в менї, чого схочете, просити мете, і станеть ся».

Так, «Коли пробувати мете в менї»; тут, у Гетсиманії, це слово набуває нової сили й глибини. Христос — наша Голова, Який як Поручитель стоїть на нашому місці й несе те, що ми мусили б нести повіки. Ми заслужили, щоб Бог відвернув від нас Своє вухо і ніколи не слухав нашого крику. Христос приходить і терпить за нас і це: Він терпить те, на що заслужили ми; за наші гріхи Він страждає під тягарем тієї невислуханої молитви. Але тепер це Його страждання йде на користь мені: те, що Він поніс, знято з мене; Його заслуга здобула для мене відповідь на кожну молитву, якщо я перебуваю в Ньому.

Так, у Ньому, коли Він схиляється там, у Гетсиманії, я мушу перебувати. Як моя Голова, Він не лише колись страждав за мене, а й завжди живе в мені, вдихаючи й творячи і в мені Свою власну вдачу. Вічний Дух, Яким Він приніс Себе Богові, — це той самий Дух, що живе і в мені й робить мене учасником того самого послуху, тієї самої жертви волі Богові. Цей Дух навчає мене цілковито підкоряти свою волю волі Отця, віддавати її аж до смерті, у Христі бути мертвим для неї. Хоч би що було моїм власним розумом, думкою і волею, навіть якщо це не є прямо гріховним, Він навчає мене цього боятися й від цього втікати. Він відкриває моє вухо, щоб я з великою лагідністю й сумирною навчальністю душі чекав того, що Отець день у день має сказати й чого навчити. Він відкриває мені, що єднання з Божою волею в любові до неї є єднанням із Самим Богом; що повне віддання себе Божій волі — це вимога Отця, приклад Сина і справжнє блаженство душі. Він вводить мою волю в спільність смерті й воскресіння Христа; моя воля вмирає в Ньому, щоб у Ньому знову ожити. Він вдихає в неї, як у волю оновлену й оживлену, святе розуміння досконалої Божої волі, святу радість віддавати себе, щоб бути знаряддям цієї волі, святу свободу й силу вхопитися за Божу волю, щоб відповідати на молитву. Усією своєю волею я вчуся жити для справ Бога і Його Царства, виявляти силу цієї волі — розіп’ятої, але знову воскреслої — у природі й у молитві, на землі й на небі, з людьми й з Богом. Чим глибше я входжу в гетсиманське «ОТЧЕ! НЕ ЩО Я ХОЧУ» і в Того, Хто це промовив, щоб перебувати в Ньому, тим повнішим стає мій духовний доступ до сили Його «ОТЧЕ! ХОЧУ». І душа пізнає на досвіді, що саме воля, яка стала нічим, щоб Божа воля була всім, тепер сповнюється Божественною силою справді хотіти того, чого хоче Бог, і домагатися того, що їй обіцяно в Ім’я Христа.

О, прислухаймося ж до Христа в Гетсиманії, коли Він кличе: «Коли пробувати мете в менї, чого схочете, просити мете, і станеть ся». Бути однієї думки й духу з Ним у тому, як Він віддає все Божій волі, жити, як Він, у послусі й відданні себе Отцеві, — ось що означає перебувати в Ньому; ось таємниця сили в молитві.

«ГОСПОДИ, НАВЧИ НАС МОЛИТИСЬ».

Благословенний Господи Ісусе! Гетсиманія була Твоєю школою, де Ти навчився молитися й коритися. Вона й досі — Твоя школа, куди Ти ведеш усіх Своїх учнів, які прагнуть навчитися коритися й молитися так, як Ти. Господи! Навчи мене там молитися з вірою в те, що Ти спокутував і переміг нашу своєвільність і справді можеш дати нам благодать молитися, як Ти.

О Агнче Божий! Я хочу йти за Тобою в Гетсиманію, щоб там стати єдиним з Тобою і перебувати в Тобі, як Ти аж до самої смерті віддаєш Свою волю Отцеві. З Тобою, через Тебе, у Тобі я віддаю свою волю в абсолютному й цілковитому підкоренні волі Отця. Усвідомлюючи власну неміч і ту приховану силу, з якою своєвільність хотіла б себе утвердити й знову сісти на престол, я вірою домагаюся сили Твоєї перемоги. Ти восторжествував над нею і визволив мене від неї. У Твоїй смерті я хочу щодня жити; у Твоєму житті я хочу щодня вмирати. Перебуваючи в Тобі, нехай моя воля силою Твого вічного Духа буде лише настроєним знаряддям, що відгукується на кожен дотик волі мого Бога. Усією душею я кажу з Тобою і в Тобі: «Отче! Не як я хочу, а як Ти».

А тоді, Благословенний Господи, відкрий моє серце і серце всього Твого народу, щоб ми повністю прийняли славу тієї істини, що воля, віддана Богові, — це воля, прийнята Богом, щоб бути вжитою на Його службі: бажати, і намірятися, і вирішувати, і хотіти того, що згідне з Божою волею. Воля, яка в силі Святого Духа — Бога, що перебуває в нас, — має здійснювати своє царське право в молитві: розв’язувати й зв’язувати на небі й на землі, просити, чого захоче, і казати, що це станеться.

О Господи Ісусе! Навчи мене молитися. Амінь.