Христос — Заступник

«Я ж молив ся за тебе, щоб не поменшала віра твоя». — Луки 22:32.

«Не глаголю вам, що я просити му Отця за вас». — Йоана 16:26.

«Будучи вічно жив, щоб посередникувати». — Євреїв 7:25.

УСЯКЕ зростання в духовному житті пов’язане з яснішим баченням того, чим є для нас Ісус. Що глибше я усвідомлюю, що Христос мусить бути для мене всім і в мені всім, що все в Христі справді для мене, то більше я вчуся жити справжнім життям віри, яке, вмираючи для себе, живе цілковито в Христі. Християнське життя — вже не марна боротьба за те, щоб жити праведно, а спочинок у Христі й знаходження в Ньому, як у нашому житті, сили провадити боротьбу й здобувати перемогу віри. Особливо це стосується життя молитви. Коли й воно підпадає під закон самої лише віри й постає у світлі тієї повноти й досконалості, яка є в Ісусі, віруючий розуміє, що молитва вже не мусить бути справою напруження чи тривожної турботи, а стає досвідом того, що Христос зробить для нього і в ньому, — участю в тому житті Христа, яке, як на землі, так і на небі, безнастанно підноситься до Отця як молитва. І він починає молитися, покладаючись не лише на заслуги Ісуса чи на заступництво, завдяки якому наші недостойні молитви стають угодними, а й на те близьке й тісне єднання, в силу якого Він молиться в нас, а ми — в Ньому. Усе спасіння — це Сам Христос: Він дав нам СЕБЕ; Він Сам живе в нас. Тому що молиться Він, молимося й ми. Як учні, побачивши, що Ісус молиться, просили Його дати їм участь у тому, що Він знав про молитву, так і ми, бачачи Його тепер Заступником на престолі, знаємо, що Він дає нам участь разом із Собою в житті молитви.

Як ясно це виявляється останньої ночі Його земного життя! У Своїй первосвященицькій молитві (Йоана 17) Він показує нам, як і про що Він мав молитися до Отця і молитиметься, коли вознесеться на небо. А проте у Своїй прощальній бесіді Він так часто пов’язував Свій відхід до Отця і з їхнім новим життям молитви. Ці дві речі мали бути нерозривно пов’язані: Його вступ на діло Свого вічного заступництва мав стати початком і силою їхнього нового молитовного життя в Його Ім’я. Саме погляд на Ісуса в Його заступництві дає нам силу молитися в Його Ім’я: усе право й уся сила молитви належать Христові; це Він дає нам участь у Своєму заступництві.

Щоб зрозуміти це, подумаймо спершу про Його заступництво: Він вічно живе, щоб заступатися. Діло Христа як Священика на землі було лише початком. Як Аарон Він пролив Свою кров; як Мелхиседек Він тепер живе за завісою, щоб продовжувати Своє діло в силі вічного життя. Як Мелхиседек славніший за Аарона, так і спокута свою справжню силу й славу має в ділі заступництва. «Христос умер, ба більше — Він і по правицї в Отця, Він і заступаєть ся за нас». Це заступництво — глибока дійсність, діло абсолютно необхідне, без якого подальше застосування викуплення не може відбуватися. У втіленні й воскресінні Ісуса сталося дивовижне примирення, завдяки якому людина стала учасником Божественного життя і блаженства. Але справжнє особисте засвоєння цього примирення кожним із Його членів тут, на землі, не може відбутися без безнастанного вияву Божественної сили Голови на небі. У кожному наверненні й освяченні, у кожній перемозі над гріхом і світом відбувається справжній вияв сили Того, Хто сильний до рятовання. І цей вияв Його сили відбувається тільки через Його молитву: Він просить в Отця і приймає від Отця. «Він може спасти до кінця, бо вічно живе, щоб посередникувати». Немає такої потреби Його народу, щоб Він не приймав у заступництві того, що має дати Божество: Його посередництво на престолі таке ж справжнє й незамінне, як і на хресті. Ніщо не відбувається без Його заступництва: воно забирає весь Його час і всі Його сили, воно — Його безнастанне заняття по правиці Отця.

І ми маємо участь не лише в плодах цього Його діла, а й у самому ділі. А це тому, що ми — Його тіло. Тіло й члени — одне: «Не може голова сказати ногам: Не треба менї вас». Ми разом з Ісусом маємо частку в усьому, чим Він є і що Він має: «Славу, що дав єси менї, дав я їм». Ми учасники Його життя, Його праведності, Його діла; ми разом із Ним маємо участь і в Його заступництві; це не діло, яке Він чинить без нас.

Ми чинимо це тому, що ми учасники Його життя: «Христос — життє наше»; «Уже не я, а живе Христос у менї». Життя в Ньому і в нас тотожне, одне й те саме. Його життя в нас — це життя безнастанної молитви. Коли воно сходить і заволодіває нами, воно не втрачає своєї природи; і в нас воно є життям повсякчасної молитви — життям, яке без упину просить і приймає від Бога. І це не так, ніби вгору здіймаються два окремі потоки молитви: один від Нього, а другий від Його народу. Ні, суттєве єднання життя є водночас і єднанням у молитві: те, про що молиться Він, проходить через нас; те, про що молимося ми, проходить через Нього. Він — той ангел із золотою кадильницею: «Дано ЙОМУ багато пахощів» — таємницю угодної молитви, — «щоб положив з молитвами усїх сьвятих на жертівню золоту». Ми живемо, ми перебуваємо в Ньому, у Тому, Хто заступається.

Єдинородний — єдиний, хто має право молитися: тільки Йому було сказано: «Проси в мене, й дам тобі». Як і в усьому іншому, в Ньому перебуває повнота, так і справжня повнота молитви; тільки Він має силу молитви. І так само як зростання духовного життя полягає в яснішому баченні того, що всі скарби — в Ньому, і що ми також — в Ньому, щоб щохвилини приймати те, чим володіємо в Ньому, благодать за благодать, так і з молитовним життям. Наша віра в заступництво Ісуса має полягати не лише в тому, що Він молиться замість нас, коли ми не молимося або не можемо молитися, а й у тому, що Він, як Начальник нашого життя і нашої віри, притягає нас молитися в згоді з Ним Самим. Наша молитва мусить бути ділом віри і в тому сенсі, що, як ми знаємо, що Ісус передає нам усе Своє життя, так Він і з тієї молитовної повноти, яка належить лише Йому, вдихає в нас нашу молитву.

Для багатьох віруючих новою добою в їхньому духовному житті ставала мить, коли їм відкривалося, як справді й цілковито Христос є їхнім життям, ручаючись як Поручитель за те, що вони залишатимуться вірними й слухняними. Лише тоді вони по-справжньому почали жити життям віри. Не менш благословенним буде відкриття, що Христос — Поручитель і за наше молитовне життя, осердя і втілення всякої молитви, яку Він через Святого Духа передає Своєму народові. Він, «будучи вічно жив, щоб посередникувати», є Головою тіла, Провідником тією новою і живою дорогою, яку Він відкрив, Починателем і Звершителем нашої віри. Він дбає про все в житті Своїх викуплених, даючи їм у них Своє власне життя: Він дбає про їхнє молитовне життя, приймаючи їх у Своє небесне молитовне життя, даючи й підтримуючи в них Своє молитовне життя. «Я ж молив ся за тебе» — не для того, щоб твоя віра стала непотрібною, а «щоб не поменшала віра твоя»: наша віра й молитва віри вкорінені в Його вірі. Ось як: «Коли пробувати мете в менї», вічно Живому Заступникові, і молитиметеся зі Мною і в Мені, — «чого схочете, просити мете, і станеть ся».

Думка про наше спілкування в заступництві Ісуса нагадує нам те, чого Він уже не раз навчав нас раніше: усі ці дивовижні обітниці про молитву мають за свою мету й своє виправдання славу Божу, що виявляється в Його Царстві й у спасінні грішників. Доки ми молимося лише або переважно за себе, обітниці останньої ночі мусять залишатися для нас запечатаною книгою. Вони дані плодоносним гілкам Виноградини; учням, посланим у світ, як Отець послав Його, щоб жити для людей, що гинуть; Його вірним слугам і близьким друзям, які беруть на себе діло, що Він залишає по Собі, які, подібно до свого Господа, стали мов зерно, що втрачає своє життя, щоб його розмножити, — саме таким дані ці обітниці. Нехай кожен із нас з’ясує, яке це діло і які душі доручено саме його молитвам; нехай наше заступництво за них стане нашим життям спілкування з Богом, — і ми не лише побачимо, як обітниці сили в молитві збуваються для нас, а тоді вперше почнемо усвідомлювати, як наше перебування в Христі і Його перебування в нас дає нам участь у Його власній радості благословляти й спасати людей.

О найдивовижніше заступництво нашого Благословенного Господа Ісуса, якому ми не лише завдячуємо всім, а й у яке ми прийняті як діяльні учасники й співробітники! Тепер ми розуміємо, що означає молитися в Ім’я Ісуса і чому така молитва має таку силу. В Його Ім’я, в Його Дусі, в Ньому Самому, в досконалому єднанні з Ним. О дивовижне, завжди діяльне і найдієвіше заступництво Чоловіка Христа Ісуса! Коли ж ми будемо цілком прийняті в нього і завжди молитимемося в ньому?

«ГОСПОДИ, НАВЧИ НАС МОЛИТИСЬ».

Благословенний Господи! У смиренному поклонінні я знову хочу схилитися перед Тобою. Усе Твоє діло викуплення тепер перейшло в молитву; усе, що тепер займає Тебе в збереженні й роздаванні того, що Ти придбав Своєю кров’ю, — це тільки молитва. Ти вічно живеш, щоб молитися. І оскільки ми є в Тобі й перебуваємо в Тобі, прямий доступ до Отця завжди відкритий, наше життя може бути безнастанною молитвою, і відповідь на нашу молитву певна.

Благословенний Господи! Ти запросив Свій народ бути Твоїми співробітниками в житті молитви. Ти поєднав Себе зі Своїм народом і даєш йому як Своєму тілу участь разом із Тобою в тому служінні заступництва, тільки через яке світ може сповнитися плодом Твого викуплення і славою Отця. З більшою свободою, ніж будь-коли, я приходжу до Тебе, мій Господи, і благаю Тебе: навчи мене молитися. Твоє життя — молитва, Твоє життя — моє. Господи! Навчи мене молитися в Тобі, як Ти.

І, о мій Господи! Дай мені особливо пізнати, як Ти обіцяв Своїм учням, що Ти в Отці, і я в Тобі, і Ти в мені. Нехай єднальна сила Святого Духа зробить усе моє життя перебуванням у Тобі й у Твоєму заступництві, щоб моя молитва була його відлунням і щоб Отець чув мене в Тобі і Тебе в мені. Господи Ісусе! Нехай Твоя думка в усьому буде в мені, а моє життя в усьому — в Тобі. Тоді я буду готовий стати руслом, через яке Твоє заступництво виливає своє благословення на світ. Амінь.

ПРИМІТКА.

«Нову добу молитви в Ім’я Ісуса Христос указує як час виливу Духа, коли учні входять у ясніше розуміння устрою викуплення і так само ясно усвідомлюють свою єдність з Ісусом, як і Його єдність з Отцем. Їхня молитва в Ім’я Ісуса тепер звернена безпосередньо до Самого Отця. „Не глаголю вам, що я просити му Отця за вас, Сам бо Отець любить вас“, — каже Ісус; тоді як раніше Він говорив про час перед приходом Духа: „І я вблагаю Отця, і дасть вам иншого утїшителя“. Отже, осердям цієї молитви є розуміння того, що ми з’єднані з Богом у Христі як у живому зв’язку єднання між Богом і нами з обох боків (Йоана 17:23: „Я в них і Ти в менї“), так що в Ісусі ми бачимо Отця з’єднаним з нами, а себе — з’єднаними з Отцем. Ісус Христос мусить бути нам об’явлений не лише через істину в розумі, а й у найглибшій нашій особистій свідомості як живе особисте примирення, як Той, у Кому Боже Отцівство й Отцівська любов досконало поєдналися з людською природою, а вона — з Богом. Не те щоб із безпосередньою молитвою до Отця посередництво Христа відкидалося; але на нього вже не дивляться як на щось зовнішнє, що існує поза нами, а як на справжнє живе духовне буття в нас, так що Христос за нас, Посередник, справді став Христом у нас.»

«Коли ж свідомості цієї єдності між Богом у Христі й нами в Христі ще бракує або її затьмарило почуття провини, тоді молитва віри дивиться на нашого Господа як на Заступника, Який молиться Отцеві за нас. (Порівняй Йоана 16:26 з Йоана 14:16, 17; 9:20; Луки 21:32; 1 Йоана 2:1.) Приймати так Христа в молитві як Заступника, згідно з Йоана 16:26, не зовсім те саме, що молитва в Його Ім’я. Заступництво Христа покликане привести нас до того внутрішнього, самостійного життєвого єднання з Ним і з Отцем у Ньому, в силу якого Христос є Тим, у Кому Бог вступає в безпосередні стосунки з нами й єднається з нами і в Кому ми за будь-яких обставин вступаємо в безпосередні стосунки з Богом. Так само й молитва в Ім’я Ісуса не полягає в тому, що ми молимося за Його наказом: учні молилися так відтоді, як Господь дав їм Своє „Отче наш“, а проте Він каже: „Досі не просили ви нїчого в імя моє“. Лише тоді, коли посередництво Христа через перебування в нас Святого Духа стало в нас життям і силою і таким чином Його думка, як вона знайшла вияв у Його слові й ділі, заволоділа нашою особистою свідомістю й волею і сповнила їх, так що у вірі й любові ми маємо Ісуса в собі як Примирителя, Який справді зробив нас єдиними з Богом, — лише тоді Його Ім’я, що вміщує Його єство і Його діло, стає істиною і силою в нас (а не тільки для нас), і ми маємо в Ім’я Ісуса вільний, прямий доступ до Отця, певний того, що буде вислуханий. Молитва в Ім’я Ісуса — це свобода сина перед Отцем, така, яку мав Ісус як Первородний. Ми молимося на місці Ісуса — не так, ніби ми могли поставити себе на Його місце, а настільки, наскільки ми в Ньому, а Він у нас. Ми йдемо прямо до Отця, але лише до Отця, Який є в Христі, а не так, ніби Він був відокремлений від Христа. Тож де внутрішня людина не живе в Христі й не має Його присутнім як Живого, де Його слово не панує в серці своєю духовною силою, де Його істина і Його життя не стали життям нашої душі, — там марно думати, що допоможе формула на зразок „заради Твого любого Сина“». — Christliche Ethik, д-р Й. Т. Бек, Тюбінген, 3, 39.