Молитва має бути певною

«І, озвавшись, рече йому Ісус: Що хочеш, щоб зробив тобі?» — Марка 10:51; Луки 18:41.

СЛІПИЙ кричав уголос, і кричав довго: «Сину Давидів, помилуй мене». Цей крик дійшов до вуха Господа; Він знав, чого той хоче, і був готовий дати йому це. Але перш ніж зробити це, Він питає його: «Що хочеш, щоб зробив тобі?» Він хоче почути з його власних уст не лише загальне благання про милість, а й виразне висловлення того, чого він бажає. Доки той не вимовить цього, він не зцілений.

І нині ще є багато прохачів, яким Господь ставить те саме запитання і які не можуть одержати допомоги, якої просять, доки не дадуть на нього відповіді. Наші молитви мають бути не туманним зверненням до Його милосердя, не невизначеним криком про благословення, а виразним висловленням певної потреби. Не тому, що Його любляче серце не розуміє нашого крику чи не готове вислухати. Але Він бажає цього задля нас самих. Така певна молитва вчить нас краще пізнавати власні потреби. Вона вимагає часу, роздумів і самоперевірки, щоб з’ясувати, що ж насправді є нашою найбільшою потребою. Вона досліджує нас і випробовує, чи наші бажання щирі й справжні, такі, у яких ми готові витривати. Вона спонукає нас розсудити, чи наші бажання згідні зі Словом Божим і чи ми справді віримо, що одержимо те, чого просимо. Вона допомагає нам чекати на особливу відповідь і помітити її, коли вона прийде.

А проте скільки наших молитов туманні й безцільні! Одні кличуть про милість, але не завдають собі клопоту дізнатися, що саме милість має для них зробити. Інші, можливо, просять визволити їх від гріха, але не починають з того, щоб назвати на ім’я бодай один гріх, від якого можна було б вимагати визволення. А ще інші моляться про Боже благословення для тих, хто довкола них, про вилиття Божого Духа на свій край чи на світ, і все ж не мають жодного окремого поля, де б чекали й сподівалися побачити відповідь. Усім їм Господь каже: А чого ж ти насправді хочеш і чого чекаєш, щоб Я зробив? Кожен християнин має лише обмежені сили, і як у нього мусить бути своє окреме поле праці, де він трудиться, так само і з його молитвами. Кожен віруючий має своє коло — свою сім’ю, своїх друзів, своїх сусідів. Якби він узяв одного чи кількох із них поіменно, то побачив би, що це справді вводить його до школи, яка виховує віру, і веде до особистих і конкретних стосунків з його Богом. Саме тоді, коли в таких певних справах ми вірою вимагали й одержували відповіді, наші загальніші молитви стануть віруючими й дієвими.

Усі ми знаємо, з яким подивом увесь цивілізований світ почув про те, як трансваальські бури під Маюбою відбили навчене військо. І чому вони завдячували своїм успіхом? В арміях Європи солдат стріляє у ворога, що стоїть великими масами, і ніколи не думає шукати цілі для кожної кулі. Полюючи на дичину, бур навчився іншого уроку: його вправне око вміло посилати кожну кулю з її окремим дорученням — шукати й знайти свою людину. Таке прицілювання мусить здобути перемогу і в духовному світі. Доки в молитві ми просто виливаємо серце в безлічі прохань, не знаходячи часу подивитися, чи кожне прохання посилається з наміром і сподіванням одержати відповідь, небагато з них влучить у ціль. Але якби, схиляючись у тиші душі перед Господом, ми ставили собі такі запитання: Чого ж я тепер справді бажаю? чи бажаю я цього у вірі, сподіваючись одержати? чи готовий я тепер покласти це в лоно Отця й там залишити? чи вирішено між Богом і мною, що я маю одержати відповідь? — то навчилися б так молитися, що Бог бачив би, а ми знали б, чого насправді чекаємо.

Серед інших причин саме тому Господь і застерігає нас від багатослів’я поган, які думають, що за довгі молитви будуть вислухані. Часто ми чуємо молитви великої щирості й палкості, у яких виливається безліч прохань, але на які Спаситель, безперечно, відповів би: «Що хочеш, щоб зробив тобі?» Якщо я перебуваю в чужому краї у справах підприємства, яке належить моєму батькові, то неодмінно писатиму листи двох різних видів. Будуть родинні листи, що висловлюють усе те спілкування, до якого спонукає любов; і будуть ділові листи із замовленнями того, чого я потребую. А можуть бути й листи, у яких є і те, і те. Відповіді будуть такими, як і листи. На кожне речення листів з родинними новинами я не чекаю окремої відповіді. Але на кожне замовлення, яке посилаю, я певен, що одержу відповідь, чи бажаний товар уже вислано. У наших стосунках з Богом не повинно бракувати ділової складової. Разом із висловленням нашої потреби й гріха, любові, віри й посвяти мусить бути чітке зазначення того, чого ми просимо й сподіваємося одержати; і саме у відповіді Отець любить давати нам знак Свого схвалення й прийняття.

Але слово Учителя навчає нас ще більшого. Він не каже: Чого тобі хотілося б? а: Чого ти хочеш? Людині часто чогось хочеться, хоча вона цього не хоче. Мені хочеться мати певну річ, але ціна видається мені зависокою; я вирішую не брати її; мені хочеться, але я не хочу її мати. Ледачому хочеться бути багатим, але він цього не хоче. Не один хотів би спастися, але гине, бо не хоче цього. Воля панує над усім серцем і життям; якщо я справді хочу мати щось, що в межах моєї досяжності, я не спочину, доки цього не матиму. Тож коли Ісус каже нам: «Що хочеш?» — Він питає, чи справді ми маємо намір здобути те, чого просимо, за всяку ціну, хоч би якою великою була жертва. Чи справді ти так хочеш мати це, що, хоч би Він і довго зволікав, ти не замовкнеш, доки Він тебе не вислухає? На жаль, скільки молитов — лише побажання, які підносять короткий час і потім забувають, або підносять рік у рік як обов’язок, задовольняючись молитвою без відповіді!

Але, можна спитати, чи не найкраще виявити Богові наші бажання, а тоді залишити Йому вирішити, що найкраще, не намагаючись утверджувати своєї волі? Аж ніяк. Саме в тому й полягає суть молитви віри, до якої Ісус прагнув виховати Своїх учнів, що вона не лише виявляє своє бажання, а потім залишає рішення Богові. То була б молитва покори — для тих випадків, коли ми не можемо знати Божої волі. Але молитва віри, знайшовши Божу волю в якійсь обітниці Слова, благає про це, доки воно не здійсниться. У Маттея (9:28) читаємо, що Ісус сказав сліпому: «Чи віруєте ви, що я можу се зробити?» Тут, у Марка, Він каже: «Що хочеш, щоб зробив?» В обох випадках Він сказав, що віра їх спасла. І так само Він сказав і сирофінікіянці: «Велика віра твоя: нехай станеть ся тобі, як бажаєш». Віра — це не що інше, як намір волі, що спирається на Боже слово й каже: Я мушу це мати. Справді вірити — означає твердо хотіти.

Але чи не суперечить така воля нашій залежності від Бога й нашій покорі Йому? Аж ніяк; це радше справжня покора, яка шанує Бога. Лише тоді, коли дитина в цілковитому відданні себе склала свою власну волю перед Отцем, вона одержує від Отця свободу й силу хотіти того, що хотіла б мати. Але коли віруючий уже прийняв волю Божу, об’явлену через Слово й Духа, і як свою волю, тоді Божа воля в тому, щоб Його дитина вживала цю оновлену волю на Його службі. Воля — найвища сила душі; благодать понад усе прагне освятити й відновити цю волю, одну з головних рис Божого образу, для повного й вільного діяння. Як синові, що живе лише для справ свого батька, що шукає не своєї, а батькової волі, батько довіряє свої справи, так і Бог цілком щиро каже Своїй дитині: «Що хочеш?» Часто саме духовна лінь під личиною смирення запевняє, що не має жодної волі, бо боїться клопоту дошукуватися волі Божої або, коли її знайдено, боротьби, щоб вірою її вимагати. Справжнє смирення завжди йде в парі з міцною вірою, яка шукає лише пізнати, що згідне з волею Божою, а тоді сміливо вимагає виконання обітниці: «чого схочете, просити мете, і станеть ся».

«ГОСПОДИ, НАВЧИ НАС МОЛИТИСЬ».

Господи Ісусе! навчи мене молитися всім серцем і всією силою, щоб ні в Тебе, ні в мене не було жодного сумніву щодо того, чого я просив. Дай мені так знати, чого я бажаю, щоб, як мої прохання записані на небі, я міг записувати їх і на землі та позначати кожну відповідь, коли вона приходить. І нехай моя віра в те, що обіцяло Твоє Слово, буде такою ясною, щоб Дух справді міг сотворити в мені свободу хотіти, щоб воно здійснилося. Господи! онови, зміцни, цілком освяти мою волю для діла дієвої молитви.

Благословенний Спасителю! благаю Тебе, відкрий мені дивовижну ласкавість, з якою Ти схиляєшся до нас, так запрошуючи нас сказати, чого ми хочемо, щоб Ти зробив, і обіцяючи зробити все, чого ми схочемо. Сину Божий! я не можу цього збагнути; я можу лише вірити, що Ти справді цілком викупив нас для Себе й прагнеш зробити волю, як найшляхетнішу частину нашої істоти, Своїм найдієвішим слугою. Господи! я цілком беззастережно віддаю Тобі мою волю як силу, через яку Твій Дух має панувати над усім моїм єством. Нехай Він заволодіє нею, введе її в правду Твоїх обітниць і зробить її такою сильною в молитві, щоб я завжди чув Твій голос, що каже: «Велика віра твоя: нехай станеть ся тобі, як бажаєш». Амінь.