Віра, що бере

«Тим глаголю вам: Усе, чого молячись просите, віруйте, що одержали, й буде вам». — Марка 11:24

ЯКА обітниця! Така велика, така Божественна, що наші малі серця не можуть її вмістити і всіляко намагаються обмежити її тим, що здається нам безпечним чи ймовірним, замість того щоб дозволити їй — з усією її животворчою силою й енергією, саме так, як Він її дав, — увійти в нас і розширити наші серця до міри того, що Його любов і сила справді готові для нас зробити. Віра дуже далека від того, щоб бути лише переконанням в істинності Божого слова чи висновком, виведеним із певних засновків. Вона — вухо, яке почуло, як Бог каже, що Він зробить, око, яке бачило, як Він це робить; і тому там, де є справжня віра, не може бути, щоб відповідь не прийшла. Якщо тільки ми подбаємо про те, щоб, молячись, робити одне, чого Він від нас просить: ВІРУВАТИ, що одержали, — Він подбає про те, щоб зробити обіцяне: «й буде вам». Основна нота Соломонової молитви (2 Паралипоменон 6:4): «Нехай буде слава Господеві, Богові Ізрайлевому, котрий, що вирік устами своїми Давидові, панотцеві мойму, здїйснив тепер своєю рукою», — це основна нота кожної справжньої молитви: радісне поклоніння Богові, чия рука завжди забезпечує виконання того, що промовили Його уста. Тож у цьому дусі прислухаймося до обітниці, яку дає Ісус; кожна її частина несе своє Божественне послання.

«Усе, чого». Уже при цьому першому слові наша людська мудрість одразу починає сумніватися й питати: невже це можна розуміти буквально? Але якщо ні, то навіщо Учитель це сказав, уживши найсильніший вислів, який тільки міг знайти: «Усе, чого»? І це ж не єдиний раз, коли Він так говорив; хіба не Він також сказав: «Коли можеш у те вірувати, то ВСЕ можливе віруючому»; «Коли б ви мали віри з зерно горчицї… НЇЧОГО не буде неможливого вам»? Віра настільки цілковито є ділом Божого Духа, що діє через Його слово в приготованому серці віруючого учня, що неможливо, щоб не прийшло виконання; віра — це запорука й провісниця відповіді, яка надходить. Так, «ВСЕ, ЧОГО ви просити мете в молитві, віруючи, одержите». Людський розум схильний тут утрутитися й певними застереженнями — «якщо це корисно», «якщо це згідно з Божою волею» — зламати силу твердження, яке видається небезпечним. О, стережімося так поводитися зі словами Учителя! Його обітниця правдива в найбуквальнішому сенсі. Він хоче, щоб Його часто повторюване «УСЕ» увійшло в наші серця і відкрило нам, яка могутня сила віри, як справді Голова кличе членів розділяти з Ним Його силу, як цілковито наш Отець віддає Свою силу в розпорядження дитини, що цілковито Йому довіряє. У цьому «усе» віра має знаходити свою поживу й силу: послаблюючи його, ми послаблюємо віру. Це «ЧОГО» — безумовне: єдина умова — та, що міститься в самому віруванні. Перш ніж повірити, ми мусимо дізнатися й пізнати, яка Божа воля; віра — це вправа душі, яка віддалася й підкорилася впливові Слова й Духа; але коли ми вже віруємо, ніщо не буде неможливим. Не доведи Боже, щоб ми намагалися знизити Його «УСЕ» до рівня того, що вважаємо можливим. Тож просто візьмімо тепер Христове «ЧОГО» як міру й надію нашої віри: це слово-зерно, яке, якщо прийняти його саме так, як Він його дає, і зберігати в серці, розгорнеться й пустить корінь, наповнить наше життя своєю повнотою і принесе рясний плід.

«Усе, чого молячись просите». Саме в молитві ці «усе» мають бути принесені до Бога, щоб їх попросити й одержати від Нього. Віра, яка їх одержує, — плід молитви. З одного погляду, віра мусить бути раніше, ніж може бути молитва; з іншого — віра є наслідком і зростом молитви. Саме в особистій присутності Спасителя, у спілкуванні з Ним, віра підноситься, щоб ухопити те, що спершу здавалося занадто високим. Саме в молитві ми підносимо своє бажання до світла Божої святої Волі, наші мотиви випробовуються, і виявляється, чи справді ми просимо в ім’я Ісуса і тільки для слави Божої. Саме в молитві ми чекаємо на провід Духа, щоб Він показав нам, чи просимо ми того, що треба, і в правильному дусі. Саме в молитві ми усвідомлюємо брак віри, нас ведено до того, щоб сказати Отцеві, що ми таки віруємо, і ми доводимо справжність своєї віри тією впевненістю, з якою витримуємо до кінця. Саме в молитві Ісус навчає віри й надихає на неї. Хто зволікає з молитвою або занепадає духом у молитві, бо ще не відчуває віри, потрібної для одержання відповіді, той ніколи не навчиться вірувати. Хто ж починає молитися й просити, той побачить, що Дух віри не дається ніде так певно, як біля підніжжя Престолу.

«Віруйте, що одержали». Ясно, що вірувати ми маємо в те, що одержуємо саме те, чого просимо. Спаситель навіть не натякає, що Отець, знаючи, що найкраще, може дати нам щось інше. Саме та гора, якій віра наказує відійти, і кидається в море. Є молитва, у якій ми в усьому молитвою і благанням виявляємо свої прохання, і нагорода за неї — солодкий Божий мир, що береже серце й думки. Це молитва довіри. Вона стосується речей, про які ми не можемо дізнатися, чи Бог збирається їх дати. Як діти, ми висловлюємо свої бажання в незліченних справах щоденного життя й полишаємо Отцеві дати чи не дати, як Він уважає найкращим. Але молитва віри, про яку говорить Ісус, — це щось інше, щось вище. Коли — чи то у великих інтересах діла Учителя, чи в менших турботах нашого щоденного життя — душа приведена до того, щоб побачити, що ніщо так не шанує Отця, як віра, яка певна, що Він зробить те, що сказав, давши нам усе, чого ми просимо, і яка стає на обітницю так, як Дух зробив її для неї живою, — тоді вона може знати найпевніше, що одержує саме те, чого просить. Подивіться лише, як ясно Господь ставить це перед нами у 23-му вірші: хто «не сумнити меть ся в серцї своїм, а вірувати ме, що, що каже, станеть ся, буде йому, що скаже». Ось благословення молитви віри, про яку говорить Ісус.

«Віруйте, що одержали». Це слово центральної ваги, значення якого надто часто розуміють хибно. Віруйте, що ви одержали! — тепер, під час молитви, — те, чого просите. Може, лише пізніше воно стане вашим в особистому досвіді й ви побачите те, у що віруєте; але тепер, не бачачи, ви маєте вірувати, що це вже дано вам від Отця, що на небі. Одержання, чи прийняття, відповіді на молитву — це те саме, що одержання, чи прийняття, Ісуса або прощення: річ духовна, дія віри незалежно від усякого почуття. Коли я приходжу як прохач по прощення, я вірую, що Ісус на небі — за мене, і так приймаю, беру Його. Коли я приходжу як прохач по якийсь особливий дар, що згідний із Божим словом, я вірую, що те, чого прошу, мені дано: я вірую, що маю це, тримаю це вірою, дякую Богові, що це моє. «Коли знаємо, що Він слухає нас, чого б ми не просили, то знаємо, що одержуємо прошення від Него».

«Й буде вам». Тобто дар, який ми спершу тримаємо вірою як дарований нам на небі, стане нашим також і в особистому досвіді. Але чи треба буде молитися далі, якщо ми вже знаємо, що нас вислухано і що ми одержали те, чого просили? Бувають випадки, коли така молитва не потрібна, коли благословення готове прорватися негайно, якщо ми тільки тримаємося своєї певності й доводимо свою віру хвалою за те, що одержали, хоч у досвіді ще цього не маємо. Бувають інші випадки, коли віра, яка одержала, мусить іще далі випробовуватися й зміцнюватися в наполегливій молитві. Один Бог знає, коли все в нас і довкола нас цілком дозріло для виявлення благословення, яке дане вірі. Ілля знав напевно, що прийде дощ, — Бог його обіцяв; і все ж йому довелося молитися сім разів. І та молитва не була показом чи грою; то була напружена духовна реальність і в серці того, хто лежав там, благаючи, і на небі вгорі, де вона мала виконати своє дієве діло. Обітниці успадковують ті, «що наслїдують обітницї вірою і довготерпіннєм». Віра дуже впевнено каже: я це одержав. Довготерпіння витримує в молитві, доки дар, дарований на небі, не стане видимим на землі. «Віруйте, що одержали, й буде вам». Між одержали на небі і буде на землі — віруйте: віруюча хвала й молитва — ось та ланка.

А тепер пам’ятаймо ще одне: це сказав Ісус. Коли ми бачимо небо, так відчинене для нас, і Отця на Престолі, що пропонує дати нам усе, чого просимо з вірою, наші серця сповнюються соромом, що ми так мало користувалися своїм привілеєм, і страхом, щоб наша немічна віра й далі не змогла вхопити те, що так ясно поставлено в межах нашої досяжності. Є одне, що мусить зробити нас сильними й сповненими надії: це Ісус приніс нам цю вістку від Отця. Він Сам, коли був на землі, жив життям віри й молитви. Саме тоді, коли учні висловили здивування тим, що Він зробив зі смоківницею, Він сказав їм, що те саме життя, яким жив Він, може бути і їхнім; що вони можуть наказувати не тільки смоківниці, а й самій горі, і вона мусить послухатися. І Він — наше життя: усе, чим Він був на землі, Він є в нас тепер; усе, чого Він навчає, Він справді дає. Він Сам — Починатель і Звершитель нашої віри: Він дає дух віри; тож не біймося, що така віра не для нас. Вона призначена для кожної дитини Отця; вона в досяжності кожного, хто тільки захоче бути як дитина, віддаючи себе Отцевій Волі й Любові, довіряючи Отцевому Слову й Силі. Дорогий брате-християнине! Нехай думка, що це слово приходить через Ісуса, Сина, нашого Брата, додасть нам відваги, і нехай нашою відповіддю буде: так, благословенний Господи, ми віруємо Твоєму Слову, ми віруємо, що одержуємо.

«ГОСПОДИ, НАВЧИ НАС МОЛИТИСЬ».

Благословенний Господи! Ти прийшов від Отця, щоб показати нам усю Його любов і всі скарби благословення, які та любов чекає дарувати. Господи! Ти сьогодні знову так широко розчинив ворота і дав нам такі обітниці щодо нашої свободи в молитві, що ми мусимо червоніти, бо наші вбогі серця так мало це вмістили. Це було для нас надто велике, щоб повірити.

Господи! Ми тепер дивимося на Тебе, щоб Ти навчив нас приймати, берегти й уживати це Твоє дорогоцінне слово: «Усе, чого молячись просите, віруйте, що одержали». Благословенний Ісусе! Саме в Тобі має вкорінитися наша віра, якщо вона має зміцніти. Твоє діло цілком визволило нас від влади гріха і відкрило дорогу до Отця; Твоя Любов завжди прагне ввести нас у повне спілкування з Твоєю славою й силою; Твій Дух завжди тягне нас угору, до життя досконалої віри й довіри; ми певні, що у Твоїй науці навчимося молитися молитвою віри. Ти навчиш нас молитися так, щоб ми вірували, що одержуємо, вірували, що справді маємо те, чого просимо. Господи! Навчи мене так пізнати Тебе, довіряти Тобі й любити Тебе, так жити й перебувати в Тобі, щоб усі мої молитви підносилися й поставали перед Богом у Тобі і щоб моя душа мала в Тобі певність, що мене вислухано. Амінь.