Молитва дає робітників

«Рече тодї ученикам своїм: Жнива багато, робітника ж мало. Просїть Господа жнива, щоб вислав женцїв на жниво своє». — Маттея 9:37-38.

ГОСПОДЬ часто навчав Своїх учнів того, що вони мусять молитися, і як; але рідко — про що молитися. Це Він залишав їхньому відчуттю потреби й проводові Духа. Але тут ми маємо одну річ, про яку Він виразно наказує їм пам’ятати: з огляду на рясне жниво й на потребу в женцях вони мусять благати Господа жнива, щоб вислав робітників. Так само як у притчі про друга опівночі Він хотів, щоб вони зрозуміли, що молитва не повинна бути самолюбною, так і тут вона — сила, через яку благословення може прийти до інших. Отець — Господь жнива; коли ми молимося про Святого Духа, ми мусимо молитися й про те, щоб Він приготував і вислав робітників на працю.

Дивно, чи не так, що Він просить Своїх учнів молитися про це? Хіба Він не міг помолитися Сам? І хіба одна Його молитва не важила б більше, ніж тисяча їхніх? А Бог, Господь жнива, — хіба Він не бачив потреби? І хіба Він, у Свій добрий час, не вислав би робітників і без їхньої молитви? Такі питання підводять нас до найглибших таємниць молитви та її сили в Царстві Божому. Відповідь на них переконає нас, що молитва справді є силою, від якої воістину залежать і збирання жнива, і прихід Царства.

Молитва — не формальність і не показ. Господь Ісус Сам був істиною; усе, що Він говорив, було найглибшою істиною. Саме тоді (див. в. 36), коли Він побачив людей і «жалкував над ними, що були потомлені й розпорошені, як вівцї без пастиря», Він закликав учнів молитися, щоб поміж них були послані робітники. Він зробив так, бо справді вірив, що їхня молитва потрібна і допоможе. Завіса, яка так щільно ховає від нас невидимий світ, була дивовижно прозорою для святої людської душі Ісуса. Він довго, глибоко й далеко вдивлявся в прихований зв’язок причини й наслідку в духовному світі. Він помітив у Божому Слові, як Бог, покликавши таких людей, як Авраам і Мойсей, Ісус Навин, Самуїл і Даниїл, і давши їм владу над людьми в Своє ім’я, водночас давав їм владу й право закликати сили неба собі на допомогу, коли вони їх потребували. Він знав, що як цим мужам давнини, а на якийсь час і Йому Самому тут, на землі, було довірено Боже діло, так тепер воно мало перейти в руки Його учнів. Він знав, що коли це діло буде доручене їм, то це не буде простою формальністю чи показом, але від них, від їхньої вірності чи невірності, справді залежатиме успіх праці. Як окрема людина, в межах людського тіла й людського життя, Ісус відчуває, як мало може вчинити короткий прихід серед цих блукаючих овець, яких Він бачить довкола Себе, і прагне допомоги, щоб про них належно подбали. І тому Він велить Своїм учням уже тепер почати молитися, а коли вони переймуть від Нього діло на землі, зробити це одним із головних прохань своєї молитви: щоб Сам Господь жнива вислав робітників на Своє жниво. Бог, Який довірив їм це діло і так значною мірою зробив його залежним від них, дає їм владу звертатися до Нього по робітників на допомогу і ставить їх надходження в залежність від їхньої молитви.

Як мало християни справді відчувають потребу в робітниках на нивах світу, що вже так дозріли до жнив, і як мало вболівають над нею! І як мало вони вірять, що наше забезпечення робітниками залежить від молитви, що молитва справді дасть «скільки йому треба». Не те щоб про брак робітників не знали чи не говорили. Не те щоб іноді не докладали зусиль, аби заповнити цю нестачу. Але як мало тягар овець, що блукають без Пастиря, справді несуть у вірі, що Господь жнива вишле робітників у відповідь на молитву, і в урочистому переконанні, що без цієї молитви ниви, готові до жнив, залишаться на загибель. А проте це так. Настільки дивовижне це передання Його діла в руки Його Церкви, настільки залежним від неї — Свого тіла, через яке тільки й може здійснюватися Його діло, — зробив Себе Господь, настільки справжня сила, яку Господь дає Своєму народові чинити на небі й на землі, що число робітників і міра жнива справді залежать від їхньої молитви.

Урочиста думка! О, чому ж ми не виконуємо наказу Учителя щиріше і не благаємо ревніше про робітників? Для цього є дві причини. Перша така: нам бракує співчуття Ісуса, з якого й народилося це прохання про молитву. Коли віруючі збагнуть, що любити ближніх, як самих себе, жити цілковито для Божої слави в ближніх — це перша заповідь Отця для Його викуплених, вони приймуть тих, хто гине, як доручення, довірене їм їхнім Господом. А приймаючи їх не лише як поле праці, але як предмет люблячої турботи й уваги, вони незабаром відчують, як співчуття до безнадійно гинучих торкнеться їхнього серця, і здійметься благання з досі незнаною ревністю: Господи! Пошли робітників. Друга причина нехтування цього наказу — брак віри — тоді дасться взнаки, але буде переможена, коли наше співчуття благатиме про допомогу. Ми надто мало віримо в силу молитви досягати певних наслідків. Ми живемо недостатньо близько до Бога і недостатньо цілковито віддані Його служінню й Царству, щоб бути здатними на впевненість, що Він дасть це у відповідь на нашу молитву. О, молімося про життя, настільки єдине з Христом, щоб Його співчуття могло струменіти в нас, а Його Дух міг запевнити нас, що наша молитва має силу.

Така молитва проситиме й одержуватиме подвійне благословення. Насамперед буде прагнення, щоб умножилося людей, цілком відданих служінню Богові. Це страшна пляма на Церкві Христовій, що бувають часи, коли справді не можна знайти людей для служіння Учителеві — пасторів, місіонерів чи вчителів Божого Слова. Коли Божі діти зроблять це предметом благання за своє коло чи свою церкву, це буде дано. Господь Ісус тепер — Господь жнива. Його піднесено, щоб Він роздавав дари — дари Духа. Його головні дари — люди, сповнені Духа. Але постачання й розподіл дарів залежать від співпраці Голови й членів. Саме молитва й приведе до такої співпраці; віруючі прохачі будуть спонукані знаходити людей і засоби для праці.

Друге благословення, про яке слід просити, буде не менше. Кожен віруючий — робітник; немає жодної Божої дитини, яка не була б викуплена для служіння і на яку не чекала б її праця. Нашою молитвою має бути, щоб Господь так сповнив увесь Свій народ духом посвяти, щоб не знайшлося жодного, хто стояв би без діла у винограднику. Хоч би де лунала скарга на брак помічників чи придатних помічників у Божому ділі, молитва має обітницю, що їх буде дано. Немає такої недільної школи чи відвідування по дільницях, такого читання Біблії чи рятувальної праці, де Бог не був би готовий і спроможний дати потрібне. Це може забрати час і вимагати настирливості, але наказ Христа просити Господа жнива — запорука того, що молитву буде вислухано: «Глаголю вам: … вставши, дасть йому, скільки йому треба».

Урочиста, блаженна думка! Цю силу дано нам у молитві — дбати про потребу світу, здобувати слуг для Божого діла. Господь жнива вислухає. Христос, Який так особливо закликав нас молитися саме так, підтримає наші молитви, піднесені в Його ім’я і задля Його справи. Відділімо час і віддаймося цій частині нашого служіння заступництва. Це введе нас у спільність із тим співчутливим серцем Його, яке спонукало Його закликати нас до молитви. Це піднесе нас до розуміння нашого царського становища — як тих, чия воля щось важить перед великим Богом у поширенні Його Царства. Це дасть нам відчути, наскільки справді ми — Божі співробітники на землі, яким цілком усерйоз довірено частку в Його ділі. Це зробить нас учасниками муки душі Ісуса, але також і вдоволення Його душі, коли ми знатимемо, як у відповідь на нашу молитву дано благословення, якого інакше не було б.

«ГОСПОДИ, НАВЧИ НАС МОЛИТИСЬ».

Благословенний Господи! Ти й сьогодні дав нам вивчити ще один Свій дивовижний урок. Покірно просимо Тебе: о, дай нам правильно побачити духовні реальності, про які Ти говорив. Ось жниво — таке велике і таке, що гине, бо чекає, поки сонні учні подадуть знак, щоб прийшли робітники. Господи, навчи нас дивитися на нього серцем, зворушеним співчуттям і жалем. Ось робітники — такі нечисленні. Господи, покажи нам, який страшний гріх браку молитви й віри, ознакою якого це є. А ось Господь жнива — такий спроможний і готовий їх вислати. Господи, покажи нам, як Він справді чекає на молитву, з якою пов’язав Свою відповідь. А ось учні, яким дано доручення молитися: Господи, покажи нам, як Ти можеш вилити Свого Духа і дихнути на них, щоб Твоє співчуття й віра в Твою обітницю збудили їх до безустанної, переможної молитви.

О Господи наш! Ми не можемо збагнути, як Ти можеш довіряти таке діло й давати таку силу людям, таким лінивим і невірним. Дякуємо Тобі за всіх, кого Ти навчаєш день і ніч благати, щоб були послані робітники. Господи, вдихни Свого власного Духа в усіх Своїх дітей, щоб вони навчилися жити лише для цього одного — для Царства і слави свого Господа — і цілком пробудилися до віри в те, чого може досягти їхня молитва. І нехай усі наші серця в цьому, як і в кожному проханні, сповняться впевненістю, що молитва, піднесена в люблячій вірі в живого Бога, принесе певну й щедру відповідь. Амінь.