Мета в молитві
Досягнути Божого вуха

Розділ 9 · 9 хв читання · 12 хв слухання

Досягнути Божого вуха

Підтримуйте вірою й молитвою опущені руки; зміцнюйте коліна, що підгинаються. Чи бувають у вас дні посту й молитви? Штурмуйте престол благодаті, не відступайте — і милість зійде.— Джон Веслі

Мусимо пам’ятати, що мета молитви — Боже вухо. Якщо його не досягнуто, молитва зазнала цілковитої невдачі. Вимовлене в ній могло розпалити в нашій душі побожні почуття, почуте могло втішити й зміцнити серця тих, з ким ми молилися, але якщо молитва не здобула Божого серця, вона не досягла своєї головної мети.

Звичайний формаліст завжди може молитися так, щоб догодити собі. Що йому треба робити, як не розгорнути книжку й прочитати приписані слова або схилити коліна й повторити ті фрази, що спадуть йому на пам’ять чи на думку? Як у тартарської молитовної машини: дай лише вітер і колесо — і справу повністю влаштовано. Стільки-то схилянь колін і стільки-то слів — і молитву завершено. Молитви формаліста завжди однаково добрі, а точніше — завжди однаково погані. Але той, хто є живим Божим дитям, ніколи не приносить молитви, якою був би задоволений сам; його мірило вище за його досягнення; він дивується, що Бог його слухає, і хоч знає, що буде вислуханий заради Христа, усе ж вважає дивовижним виявом поблажливої милості те, що такі вбогі молитви, як у нього, взагалі досягають ушей Господа Бога Саваота.— Ч. Г. Сперджен

Можна з притиском сказати: жоден лінивий святий не молиться. Чи може бути лінивий святий? Чи може бути святий без молитви? Хіба мляве моління не вкорочує вінця й царства святості? Чи може бути боягузливий воїн? Чи може бути святий лицемір? Чи може бути доброчесний порок? Лише тоді, коли такі можливості стануть дійсністю, ми зможемо знайти святого, що не молиться.

Виконувати рухи молитви — справа нудна, хоч і не важка. Проказувати молитви пристойно й делікатно — праця не тяжка. Але молитися по-справжньому, молитися, доки пекло не відчує важкого удару, молитися, доки не відчиняться залізні брами труднощів, доки не зрушаться гори перешкод, доки не розвіються тумани, не піднімуться хмари і не засяє сонце безхмарного дня,— це тяжка праця, але це Божа справа і найкраща праця людини. Ніколи праця рук, голови й серця не була менш марною, ніж у молитві. Тяжко чекати, і наполягати, і молитися, і не чути жодного голосу, але залишатися, доки Бог не відповість. Радість вислуханої молитви — це радість породіллі, коли на світ народився син, радість раба, чиї кайдани розірвано і до якого щойно прийшли нове життя й воля.

Погляд з висоти пташиного польоту на те, що звершено молитвою, показує, що ми втратили, коли домостроєння справжньої молитви підмінили фарисейським лицемірством і показністю; він показує також, наскільки нагально потрібні святі чоловіки й жінки, які віддадуться щирій, христоподібній молитві.

Молитися — нелегка справа. За молитвою мають стояти всі її умови. Ці умови досяжні, але той, хто не молиться, не може вхопити їх за одну мить. Вірним і святим вони можуть бути притаманні завжди, але в легковажному, недбалому, млявому дусі вони не можуть існувати, і такий дух не може їх виконати. Молитва не стоїть окремо. Це не відособлена дія. Молитва перебуває в тісному зв’язку з усіма обов’язками палкої побожності. Вона — плід характеру, складеного з елементів енергійної і владної віри. Молитва шанує Бога, визнає Його буття, звеличує Його силу, вклоняється Його провидінню, здобуває Його допомогу. Глузливий напіврасіоналізм кричить проти набожності, що вона нічого не робить, тільки молиться. Але добре молитися — означає добре робити все. Якщо правда, що набожність нічого не робить, тільки молиться, то вона не робить нічого взагалі. Хто нічого не робить, тільки молиться, той не звершує й самої молитви, бо умови молитви — попередні, супутні й наступні — це не що інше, як сума всіх задіяних сил практичної, діяльної побожності.

Можливості молитви йдуть паралельно з Божими обітницями. Молитва відкриває обітницям вихід, усуває перешкоди на шляху їх виконання, приводить їх у дію і забезпечує їхню благодатну мету. Більше того, молитва, як і віра, здобуває обітниці, розширює їхню дію і примножує їхні плоди. Божі обітниці були дані Авраамові та його нащадкам, але не одне неплідне лоно і не одна менша перешкода стояли на шляху їх виконання; та молитва усунула їх усі, проклала обітницям битий шлях, полегшила й прискорила їх здійснення, і через молитву обітниця засяяла ясно й досконало у своєму виконанні.

Можливості молитви полягають у тому, що вона єднається з Божими намірами, бо Божі наміри й людська молитва — це поєднання всіх могутніх і всемогутніх сил. Більше того, можливості молитви видно з того, що вона змінює Божі наміри. Сама природа молитви — благати й давати вказівки. Молитва — не заперечення. Це позитивна сила. Вона ніколи не бунтує проти Божої волі, ніколи не вступає з цією волею в суперечку, але що вона справді прагне змінити Божий намір — очевидно. Христос сказав: «Чашу, що дав менї Отець, хиба не пити її?» — а проте тієї самої ночі Він молився: «коли можна, нехай мимо йде від мене чаша ся». Павло прагнув змінити Божі наміри щодо колючки в його тілі. Бог твердо намірився знищити Ізраїль, але молитва Мойсея змінила Божі наміри й урятувала Ізраїль. За часів суддів Ізраїль відступив від Бога і зазнавав тяжкого гноблення. Ізраїльтяни покаялися і взивали до Бога, а Він сказав: «Ви ж покинули мене та служили богам другим; за те я не стану рятувати вас вже далїй»; але вони впокорилися, відкинули чужих богів — «й не стерпів він злиднїв Ізраїля», — і Він послав їм визволення через Єфтая.

Бог послав Ісаю сказати Єзекії: «Упорядкуй дом твій, бо вмреш, не одужаєш», — і Єзекія помолився, і Бог послав Ісаю назад сказати: «Почув я молитву твою, побачив сльози твої і ось я придам тобі віку ще пятнайцять років». «Ще сорок день, а Ниневія стане розвалищем», — така була Божа звістка через Йону. Але Ніневія могутньо взивала до Бога, і «пожалував Бог наслати на них те лихо, яким їм був загрозив, і не наслав».

Можливості молитви видно з різноманітних обставин, яких вона сягає, і різноманітних цілей, яких вона досягає. Ілля молився над мертвою дитиною, і вона ожила; Єлисей зробив те саме; Христос молився біля гробу Лазаря, і Лазар вийшов. Петро став навколішки й помолився біля мертвої Тавити, і вона розплющила очі й сіла, і Петро поставив її живою перед засмученим гуртом. Павло помолився за Публія і зцілив його. Молитва Якова перетворила вбивчу ненависть Ісава на поцілунки найніжніших братніх обіймів. Бог дав Ревеці Якова та Ісава, бо Ісак молився за неї. Йосип був дитиною молитов Рахилі. Молитва Анни дала Ізраїлеві Самуїла. Івана Хрестителя було дано Єлисаветі, неплідній і вже літній, у відповідь на молитву Захарії. Молитва Єлисея приносила Ізраїлеві голод або врожай: як він молився, так і ставалося. Молитва Ездри принесла Божого Духа всьому місту Єрусалиму, пробудивши таке усвідомлення гріха, що розривало серця, і повернула людей у сльозах покаяння до Бога. Молитва Ісаї повернула тінь сонця на десять ступенів назад на сонячному годиннику Ахаза.

У відповідь на молитву Єзекії ангел за одну ніч убив сто вісімдесят п’ять тисяч воїнів Сеннахеримового війська. Молитва Даниїла відкрила йому пророче видіння, допомогла йому правити справами могутнього царства і послала ангела, щоб замкнути пащі левам. Ангела було послано до Корнилія, і через нього Євангелія відкрилася поганському світові, бо, як сказав ангел, «Молитви твої і милостинї твої спогадались перед Богом». «І що менї ще казати? не стане бо менї часу оповідати про Гедеона, та Варака, та Самсона, та Єтая, та про Давида і Самуїла, та про пророків», — і про Павла й Петра, і Івана, і апостолів, і про святе зібрання святих, реформаторів і мучеників, котрі через молитву «побивали царства, робили правду, одержували обітування, загороджували пащі левам, гасили силу огняну, втїкали від гострого меча, робились потужними від немочи, бували міцні в бою, обертали в ростїч полки чужоземцїв».

Молитва вводить Бога в справу з владною силою: «Питайте мене про майбутнє, про синів моїх, і щодо діла рук моїх накажіть мені», — каже Бог. У Божому Слові нам наказано «по всяк час молитись», «у всьому молитвою», бути «в молитві непереставаючі», молитися «на всякому місцї», «молячись всякого часу». Обітниця така ж безмежна, як всеосяжна заповідь: «все, чого ви просити мете в молитві, віруючи, одержите», «чого просити мете», «Коли чого просити мете»; «чого схочете, просити мете, і станеть ся»; «чого нї попросите в Отця імям моїм, дасть вам». Якщо є щось, що не входить у «все, чого ви просити мете», або чого не знайти у словах «Коли чого просити мете», тоді це можна залишити поза молитвою. Мова не могла б охопити ширшого кола і повніше включити всі дрібниці. Ці вислови — лише зразки всеосяжних можливостей молитви за Божими обітницями для тих, хто виконує умови правильної молитви.

Утім, ці місця дають лише загальний обрис неосяжних просторів, на які молитва поширює свою владу. Поза ними дія молитви сягає таких областей, яких не перейти ні словом, ні думкою, і здобуває з них добро. Павло вичерпав у молитві і мову, і думку, але, усвідомлюючи потреби, ще не охоплені, і царини добра, ще не досягнуті, він покриває ці непроникні й невідкриті простори таким загальним благанням: «Тому ж, хто може зробити геть більш над усе, чого просимо або думаємо, по силї, що дїйствує в вас». Обітниця звучить так: «Покликни до мене, й я обізвуся, та й обявлю тобі велике й неописане, чого досї не знав єси».

Яків заявляє: «Много бо може молитва праведного ревна». Скільки саме — він сказати не міг, але ілюструє це силою старозавітної молитви, щоб спонукати новозавітних святих палкістю й впливом своєї молитви наслідувати святих мужів давнини, повторити й перевершити силу їхньої молитви. Ілля, каже він, «був чоловік подобний нам страстями, а помоливсь молитвою, щоб не було дощу, то й не було дощу на землї три роки і шість місяцїв». І «знов помолив ся, то й дало небо дощ, і земля зростила овощ свій».

В Об’явленні Івана весь нижчий лад Божого творіння і Його промислительного правління, Церква й ангельський світ перебувають в очікуванні на дієвість молитов святих на землі, щоб провадити різноманітні справи землі й неба. Ангел бере вогонь, розпалений молитвою, і кидає його на землю, «і постали голоси, і громи, і блискавки і трясеннє». Молитва — це сила, що викликає всі ці тривоги, хвилювання й потрясіння. «Проси в мене, — каже Бог Своєму Синові й Церкві Свого Сина, — й дам тобі народи в наслїддє, а кінцї сьвіта у владїннє».

Люди, які звершили великі справи для Бога, завжди були могутні в молитві, добре розуміли можливості молитви і використовували їх якнайповніше. Божий Син, перший з усіх і наймогутніший з усіх, показав нам усемогутні й далекосяжні можливості молитви. Павло був могутнім для Бога, бо знав, як застосовувати — і як спонукати інших застосовувати — могутні духовні сили молитви.

Серафим — палаючий, безсонний, сповнений поклоніння — ось образ молитви. Вона нестримна у своєму запалі, віддана й невтомна. Є перешкоди молитві, які може здолати лише чисте, сильне полум’я. Є труди, витрати й випробування, які може витримати лише найсильніше, найпалкіше полум’я. Мова молитви може бути тихою, але не може бути холодною. Її слів може бути небагато, але вони мусять палати. Її почуття можуть бути не бурхливі, але вони мусять бути розпечені до білого. Саме дієва, палка молитва впливає на Бога.

Божий дім — дім молитви; Божа справа — справа молитви. Саме ревність про Божий дім і ревність про Божу справу роблять Божий дім славним, а Його справу — тривкою.

Коли молитовні комірчини святих зачинені або коли в них заходять мимохідь чи холодно, тоді провідники Церкви стають світськими, тілесними, приземленими; духовний характер опускається до низького рівня, а служіння стає скутим і знесиленим.

Коли молитва занепадає, перемагає світ. Коли молитва слабне, Церква втрачає свої Божественні риси, свою Божественну силу; Церкву поглинає гордий клерикалізм, а світ насміхається з її очевидного безсилля.

Ви завершили: Досягнути Божого вуха

Назад Далі