Мета в молитві
Молитва без молитви

Розділ 10 · 16 хв читання · 21 хв слухання

Молитва без молитви

Я вважаю всі чотири Євангелії цілком справжніми, бо в них є відблиск величі, що виходила від особи Ісуса і була такою божественною, як ніщо інше, що будь-коли з’являлося на землі.— Ґете

Немає жодних можливостей, жодної потреби для молитви без молитви — для бездушного виконання, безглуздої рутини, мертвої звички, поспішного, недбалого відбування; ніщо її не виправдовує. Молитва без молитви не має життя, не дає життя, вона мертва, віє смертю. Це не бойова сокира, а дитяча іграшка — для забави, а не для служіння. Молитва без молитви не дотягує навіть до значущості й мети розваги. Молитва без молитви — лише тягар, перешкода в годину боротьби, напруженого змагання, заклик до відступу в мить битви й перемоги.

Чому ми не молимося? Що перешкоджає молитві? Це питання не з цікавості й не дрібне. Воно стосується не лише всієї нашої молитви, а й усієї нашої віри. Віра неминуче занепадає, коли молитві перешкоджають. Те, що заважає молитві, заважає й вірі. Хто надто зайнятий, щоб молитися, буде надто зайнятий, щоб жити святим життям.

Інші обов’язки стають нагальними й усепоглинними та витісняють молитву. «Задушена до смерті» — такий був би висновок слідчого в багатьох випадках мертвої молитви, якби вдалося домогтися розслідування цього страшного духовного лиха. Цей спосіб перешкоджати молитві стає таким природним, таким легким, таким невинним, що підкрадається до всіх нас непомітно. Якщо ми дозволимо витіснити нашу молитву, її неодмінно витіснять. Сатана понад усе хоче, щоб ми дали стежці до нашої молитовної кімнати зарости травою. Зачинена молитовна кімната означає, що ми в духовному сенсі вийшли з діла або, що ще гірше, оголосили себе неплатоспроможними і ведемо нашу релігійну справу під чужим ім’ям, а не Божим, і на славу комусь іншому. Божу славу в справі віри забезпечує лише те, що цю справу ведуть із великим капіталом молитви. Апостоли розуміли це, коли заявили, що їхній час не повинен іти навіть на священні обов’язки роздавання милостині; вони, казали апостоли, мусять «у молитві і в служенню слова пробувати» — молитва стояла в них на першому місці, а служіння слова черпало свою дієвість і життя з молитви.

Процес витіснення молитви простий і йде поступовими етапами. Спершу молитву відбувають поспіхом. Приходять неспокій і збудження, згубні для будь-яких благочестивих вправ. Далі час скорочується, смак до цієї вправи зникає. Потім молитву заганяють у куток, і для неї лишаються тільки уривки часу. Її цінність падає. Обов’язок утратив свою вагу. Він уже не викликає поваги й не приносить користі. Молитва випала з нашої оцінки, із серця, зі звичок, із життя. Ми перестаємо молитися — і перестаємо жити духовно.

Немає іншої загати проти спустошливих повеней світськості, справ і турбот, крім молитви. Христос мав це на увазі, коли наказав нам пильнувати й молитися. Немає іншого передового загону для Євангелії, крім молитви. Павло знав це, коли писав, що він «ніч і день ревно» молиться, «щоб видїти лице ваше і доповнити недостаток віри вашої». Неможливо досягти високого стану благодаті без великої молитви, і неможливо втриматися на тих висотах без могутньої молитви. Єпафрас знав це, коли «ревно подвизався в молитвах» за колосську Церкву, щоб вони стояли «звершені і сповнені у всякій волї Божій».

Єдиний спосіб уберегти нашу молитву від перешкод — цінувати молитву за її справжньою і великою вартістю. Цінуйте її так, як Даниїл, який, «хоч довідався, що підписаний такий приказ, пійшов до свого дому. А тут він, відчинивши в горницї вікна навпроти Ерусалиму, припадав тричі на день навколїшки й молився свойму Богові й славив його, як се він робив і навперед сього». Поставте молитву серед найвищих цінностей, як Даниїл, — вище за посаду, честь, спокій, багатство, життя. Зробіть молитву звичкою, як Даниїл. Слова «як се він робив і навперед сього» мають у собі багато такого, що дає твердість і вірність у годину випробування; багато такого, що усуває перешкоди й перемагає несприятливі обставини.

Один із найхитріших підступів сатани — нищити найкраще добрим. Справи та інші обов’язки — добрі, але ми настільки ними сповнені, що вони витісняють і нищать найкраще. Молитва тримає твердиню для Бога, і якщо сатана будь-яким способом може послабити молитву, він уже настільки виграє, а коли молитва мертва — твердиню здобуто. Ми мусимо берегти молитву, як вірний вартовий стоїть на сторожі, — з безсонною пильністю. Ми не повинні тримати її напівголодною і кволою, мов немовля, а мусимо підтримувати в ній силу велетня. Нашій молитовній кімнаті мають належати наші найсвіжіші сили, наш найспокійніший час, її години — вільні, без вторгнень, без поспіху. Усамітнене місце й достатньо часу — це життя молитви. «Припадати тричі на день навколішки й молитися Богові й славити Його, як ми робили і навперед сього» — це саме серце й душа віри, і це робить людей, як Даниїла, людьми, в яких «високий дух», «дуже улюбленими на небі».

Велич молитви, яка охоплює всю людину в найнапруженішій формі, не осягається без духовної дисципліни. Саме це робить її важкою працею, і перед цим вимогливим, виснажливим зусиллям наша духовна лінь чи кволість стоїть присоромлена.

Простота молитви, її дитячі риси становлять велику перешкоду для справжньої молитви. Розум стає на заваді серцю. Лише дух дитини — це дух молитви. Знову зробити людину дитиною — заняття зовсім не святкове. У пісні, у поезії, у спогадах людина може бажати знову стати дитиною, але в молитві вона мусить справді знову стати дитиною. Біля материних колін — безхитрісною, лагідною, палкою, прямою, довірливою. Без жодної тіні сумніву, без настрою, що змирився б із відмовою. Бажання, що палає й пожирає і яке можна висловити лише криком. Нелегка це справа — мати такий дитячий дух молитви.

Якби молитва була лише годиною в молитовній комірчині, труднощі постали б і заважали б навіть цій годині; але молитва — це все життя, що готує до комірчини. Як же важко огорнути дім і справи, усі солодощі й усі гіркоти життя святою атмосферою молитовної комірчини! Святе життя — єдина підготовка до молитви. Молитися так само важко, як жити святим життям. Тут ми бачимо стіну відчуження, зведену довкола наших комірчин: люди не люблять святої молитви, бо не люблять святого життя і не хочуть ним жити. Монтгомері показує труднощі справжньої молитви, коли проголошує її велич і простоту.

Молитва — найпростіша мова,

Що й уста дитячі знають;

Молитва — найвищий спів, що лине

До Величності на висоті.

Це не лише добра поезія, а й глибока істина про висоту й простоту молитви. Великі труднощі постають на шляху до піднесених, ангельських звучань молитви. Не набагато менше труднощів у тому, щоб зійти до простоти дитячих уст.

У Старому Завіті молитву названо боротьбою. Вона вимагає змагання і вправності, напруженого, виснажливого зусилля. У Новому Завіті маємо вирази подвизатися, ревно трудитися, ревна, дієва, смертна боротьба — усі вони вказують на напружене зусилля, на подолані труднощі. А ми у своїх хвалах співаємо —

«Скільки ж перешкод ми зустрічаємо,

Коли йдемо до престолу милості».

Ми також навчилися, що благодатні плоди, здобуті молитвою, зазвичай пропорційні тим зусиллям, які ми вкладаємо в усунення перешкод, що заважають високому спілкуванню нашої душі з Богом.

Христос сказав приповість про те, що треба по всяк час молитись, а не внивати. Притча про настирливу вдову навчає про труднощі в молитві, про те, як їх долати, і про щасливі наслідки відважної молитви. Труднощі завжди загороджуватимуть шлях до молитовної комірчини, доки залишається правдою,

«Що сатана тремтить, коли побачить

Найслабшого святого на колінах».

Відважна віра стає сильнішою й чистішою, долаючи труднощі. Ці труднощі лише прочищають око віри, щоб воно ясно бачило славну нагороду, яку здобуде переможний борець у молитві. Люди не повинні занепадати духом у змаганні молитви, а мусять віддати себе цій високій і святій праці, кидаючи виклик труднощам на шляху, — і в її плодах зазнають щастя більшого, ніж ангельське. Лютер сказав: «Добре помолитися — означає добре повчитися». Більше того, добре помолитися — означає добре битися. Добре помолитися — означає добре прожити. Добре молитися — означає добре померти.

Молитва — рідкісний дар, а не поширений, легкодоступний. Молитва — не плід природних здібностей; вона — плід віри, святості, глибоко духовного характеру. Люди вчаться молитися так, як учаться любити. Досконалість у простоті, у смиренні, у вірі — ось її головні складники. Новачки в цих чеснотах не є майстрами молитви. Її не схопиш невправними руками; лише випускники найвищої небесної школи мистецтва можуть торкатися її найтонших клавіш, видобувати її найсолодші, найвищі ноти. Потрібні добірний матеріал і вільне оздоблення. Потрібні майстри, бо прості підмайстри не можуть виконати праці молитви.

Дух молитви має панувати над нашим духом і нашою поведінкою. Дух молитовної кімнати мусить керувати нашим життям, інакше година в комірчині буде нудною і безживною. Завжди молитися духом; завжди діяти в дусі молитви — ось що робить нашу молитву сильною. Дух кожної миті — ось що надає сили спілкуванню в комірчині. Те, якими ми є поза комірчиною, приносить комірчині перемогу або поразку. Якщо дух світу панує в наші години поза комірчиною, дух світу пануватиме й у наші години в комірчині, і це буде марний і пустий фарс.

Ми мусимо жити для Бога поза комірчиною, якщо хочемо зустріти Бога в комірчині. Ми мусимо благословляти Бога молитовним життям, якщо хочемо мати Боже благословення в комірчині. Ми мусимо виконувати Божу волю в нашому житті, якщо хочемо, щоб Бог прихиляв до нас вухо в комірчині. Ми мусимо слухати Божий голос прилюдно, якщо хочемо, щоб Бог слухав наш голос наодинці. Бог мусить мати наше серце поза комірчиною, якщо ми хочемо мати Божу присутність у комірчині. Якщо ми хочемо мати Бога в комірчині, Бог мусить мати нас поза комірчиною. Немає іншого способу молитися Богові, як тільки жити для Бога. Комірчина — це не просто сповідальня, а година святого спілкування, високої й солодкої розмови та напруженого заступництва.

Люди молилися б краще, якби краще жили. Вони отримували б від Бога більше, якби жили слухняніше й угодніше Богові. Ми мали б більше сили й часу для божественної праці заступництва, якби нам не доводилося витрачати стільки сили й часу на те, щоб зводити старі рахунки та сплачувати прострочені податки. Наші духовні зобов’язання настільки перевищують наші духовні активи, що час у комірчині йде на оформлення банкрутства, замість того щоб бути часом великого духовного багатства для нас і для інших. Наші комірчини надто схожі на табличку «Зачинено на ремонт».

Іван сказав про молитву перших християн: «коли що просимо, приймаємо від Нього, бо хоронимо заповідї Його, і угодне перед Ним робимо». Варто зауважити, які безмежні простори охоплювала їхня сильна молитва, які безмежні дари вона приймала: «коли що просимо» — яке всеосяжне поле і яке всеосяжне приймання могутньої молитви; як багато промовляють причини, що дають здатність молитися й отримувати відповіді на молитви! Слухняність, але більше ніж проста слухняність — робити те, що цілком до вподоби Богові. Вони йшли до своїх комірчин, зміцнені суворою слухняністю й люблячою вірністю Богові в поведінці. Їхнє життя було не лише правдивим і слухняним, а й вони думали про те, що вище за слухняність, шукали й робили те, що тішить Бога. Такі можуть приходити жвавою ходою і з сяючим обличчям на зустріч зі своїм Отцем у комірчині — не лише щоб отримати прощення, а щоб дістати схвалення і приймати.

Велика різниця, чи приходимо ми до Бога як злочинець чи як дитина; щоб дістати помилування чи схвалення; щоб звести рахунки чи щоб нас обійняли; по кару чи по ласку. Щоб наша молитва була сильною, її має підпирати святе життя. Ім’я Христове мусить бути вшановане нашим життям, перш ніж воно вшанує наше заступництво. Життя віри вдосконалює молитву віри.

Наше життя не лише надає барви нашій молитві, а й надає їй тіла. Погане життя породжує погану молитву. Ми молимося кволо, бо кволо живемо. Потік молитви не може піднятися вище за джерело життя. Сила комірчини складається з енергії, що випливає зі злитих потоків життя. Кволість життя переносить своє безсилля в оселі комірчини. Ми не можемо сильно говорити з Богом, коли не жили сильно для Бога. Комірчина не може стати святою для Бога, коли життя не було святим для Бога. Слово Боже наголошує, що саме наша поведінка надає цінності нашій молитві: «Тодї ти покликнеш, і Господь вислухає тебе, заголосиш — а він скаже: Ось я! Як же ж ти ще з твого займища викинеш ярмо, перестанеш піднімати грізно палець та зневажливо говорити».

Люди мають молитися, «здіймаючи вгору преподобні руки, без гнїва і змагання». Ми маємо зі страхом проводити час нашого перебування тут, якщо кличемо Отця. Ми не можемо відокремити молитву від поведінки. «Коли що просимо, приймаємо від Нього, бо хоронимо заповідї Його, і угодне перед Ним робимо». «Просите, та й не приймаєте, тому що погано просите, щоб обернути на розкоші ваші». Заповідь Христа «Пильнуйте та молїть ся» має охоплювати й оберігати поведінку, щоб ми приходили до своїх комірчин з усією силою, яку дає пильна сторожа над нашим життям.

Наша віра найчастіше й найсумніше зазнає краху в нашій поведінці. Прекрасні теорії псуються потворним життям. Найважче і водночас найпереконливіше в побожності — жити нею. Наша молитва страждає від поганого життя так само, як і наша віра. У давні часи проповідникам наказували проповідувати своїм життям або не проповідувати зовсім. Так само й християнам усюди слід наказувати молитися своїм життям або не молитися зовсім. Звісно, молитва покаяння приємна Богові. Але покаяння означає перестати чинити зло й навчитися чинити добро. Покаяння, яке не змінює поведінки, — це підробка. Молитва, яка не веде до чистої поведінки, — це омана. Ми втратили все призначення і всю силу молитви, якщо вона не виправляє поведінки. Сама природа речей вимагає, щоб ми або перестали молитися, або перестали погано поводитися. Холодна, мертва молитва може співіснувати з поганою поведінкою, але холодна, мертва молитва в Божих очах — зовсім не молитва. Наша молитва зростає в силі, коли виправляє життя. Життя, що зростає в чистоті й посвяті, буде життям молитовнішим.

Шкода, що так багато нашої молитви не має ні предмета, ні мети. Вона позбавлена цілі. Як багато молитов від чоловіків і жінок, які ніколи не перебувають у Христі, — поспішних молитов, солодких молитов, сповнених почуттів, приємних молитов, але не підкріплених життям, поєднаним із Христом. Популярна молитва! Як багато такої молитви йде з неосвячених сердець і непосвячених уст! Молитви народжуються під впливом якогось великого збудження, якоїсь нагальної скрути, через якийсь гучний суспільний галас, якусь велику небезпеку. Але умов молитви там немає. Ми вриваємося в Божу присутність і намагаємося прив’язати Його — до нашої справи, розпалити Його нашими пристрастями, зрушити Його — нашою небезпекою. Про все треба молитися — але чистими руками, з цілковитою покорою Божій волі й перебуваючи в Христі. Молитва без молитви — з уст і сердець, не навчених молитві, від життя, що не в злагоді з Ісусом Христом; молитва без молитви, яка має форму й рухи молитви, але позбавлена справжнього серця молитви, — ніколи не спонукає Бога відповісти. Саме про таку молитву Яків каже: «не маєте, тим що не просите. Просите, та й не приймаєте, тому що погано просите».

Два великі лиха — не просити і просити неправильно. Можливо, більше лихо — неправильне прохання, бо в ньому є видимість виконаного обов’язку, молитви там, де молитви не було, — обман, шахрайство, підробка. Часи найбільшої кількості молитов — це зовсім не обов’язково часи найкращої молитви. Фарисеї багато молилися, але ними рухало марнославство; їхня молитва була символом їхнього лицемірства, яким вони зробили Божий дім молитви вертепом розбійників. Їхня молитва — молитва з урочистих нагод: механічна, формальна, професійна, гарна на слова, запашна почуттями, добре впорядкована, добре сприйнята вухами слухачів, але цілковито позбавлена будь-якого елемента справжньої молитви.

Умови молитви чітко впорядковані й ясні — перебування в Христі; у Його ім’я. Одна з перших потреб, якщо ми хочемо осягнути безмежні можливості молитви, — позбутися молитви без молитви. Вона часто прекрасна на слова і у виконанні; вона має шати молитви в багатій і коштовній формі, але їй бракує душі молитви. Ми так легко впадаємо у звичку служіння без молитви, простого виконання програми.

Якби ж то люди справді молилися щоразу й усюди, де вони виконують рухи молитви! Якби ж за всіма цими гарними словами та благодатними формами стояли святі, палаючі серця! Якби ж у цих людей, що стоять випроставшись і промовляють перед Богом бездоганні, але марні слова, завжди були піднесені серця! Якби ж завжди були благоговійно схилені серця, коли схилені коліна промовляють перед Богом слова, щоб догодити людським вухам!

Ніщо так не збереже життя молитви — її силу, солодкість, обов’язковість, серйозність і цінність, — як глибоке переконання, що молитва — це наближення до Бога, благання перед Богом, прохання в Бога. Тоді в ній буде справжність; тоді благоговіння буде в поставі, у місці й у самому повітрі. Віра притягатиме, запалюватиме й відкриватиме. Формальність і мертвотність не можуть жити в цій високій і цілком серйозній оселі душі.

Молитві без молитви бракує суттєвого елемента справжньої молитви: вона не ґрунтується на бажанні й позбавлена ревності та віри. Бажання навантажує колісницю молитви, а віра рушить її колеса. Молитва без молитви не має тягаря, бо не відчуває потреби; не має палкості, бо в ній немає ні бачення, ні сили, ні жару віри. Немає могутнього натиску в молитві, немає тримання за Бога безсмертною, відчайдушною хваткою: «Не пущу; мусиш благословити мене». Немає цілковитого самозречення, що потонуло в муках відчайдушного, упертого і всепоглинного благання: «Оце ж, коли б простив гріх їх! Коли ж нї, дак вичеркни мене з книги твоєї» — або: «Дай мені Шотландію, або я помру». Молитва без молитви нічого не ставить на карту, бо їй нічого ставити. Вона приходить із порожніми руками, це правда, але ці руки не лише порожні, а й мляві. Вони ніколи не засвоїли уроку порожніх рук, що чіпляються за хрест; цей урок для них не має ні виду, ні величі.

Молитва без молитви не вкладає серця в молитву. Брак серця позбавляє молитву справжності й робить її порожньою і непридатною посудиною. Серце, душа, життя мусять бути в нашій молитві; небеса мають відчути силу нашого волання і бути приведені до глибокого співчуття нашому гіркому й убогому станові. Потреба, що гнітить нас і не має полегшення інакше, як у нашому воланні до Бога, мусить звучати в нашій молитві.

Молитва без молитви нещира. У ній немає чесності в серці. Ми називаємо словами те, чого не бажаємо серцем. Наші молитви формально висловлюють те, чого наші серця не лише не прагнуть, а до чого вони насправді не мають жодного смаку. Ми колись чули, як один видатний і святий проповідник, тепер уже на небі, раптово й різко звернувся до громади, що щойно піднялася з молитви, із запитанням і твердженням: «За що ви молилися? Якби Бог узяв вас, потрусив і зажадав сказати, за що ви молилися, ви б, хоч би від цього залежало ваше життя, не змогли сказати Йому, якою була молитва, що щойно завмерла на ваших устах». Так завжди: молитва без молитви не має ні пам’яті, ні серця. Проста форма, різнорідна маса, прісна суміш, мішанина, зібрана для звуку й для заповнення, але без серця і без мети, — ось що таке молитва без молитви. Суха рутина, нудна каторга, тупе й важке завдання — ось що таке ця молитва без молитви.

Але молитва без молитви набагато гірша, ніж завдання чи каторга: вона відокремлює молитву від життя; вона словами виступає проти світу, а серцем і життям біжить у світ; вона молиться про смирення, а плекає гординю; молиться про самозречення, а догоджає тілу. Ніщо не перевершує справжньої молитви благодатними плодами, але краще зовсім не молитися, ніж молитися молитвами без молитви, бо вони — лише гріх, а найгірший гріх — грішити на колінах.

Звичка молитися — добра звичка, але молитися лише за звичкою — дуже погана звичка. Така молитва не узгоджена з Божим порядком і не породжена Божою силою. Вона не лише марнування, викривлення й омана, а й рясне джерело невіри. Молитва без молитви не дає жодних плодів. Бога вона не досягає, самій людині не допомагає. Краще зовсім не молитися, ніж не отримувати від молитви жодних плодів. Краще для того, хто молиться, і краще для інших. Люди чують про дивовижні плоди, які можна здобути молитвою, — про незрівнянне добро, обіцяне молитві в Божому Слові. Ці гострозорі світські люди чи боязкі маловірні помічають велику розбіжність між обіцяними плодами й отриманими і неминуче починають сумніватися в правдивості й цінності того, що таке величне в обіцянках і таке жалюгідне в плодах. Віра і Бог зазнають зневаги, сумнів і невірство зміцнюються, коли багато просять і нічого не отримують.

На противагу цьому — яка могутня сила молитва, сповнена молитви! Справжня молитва допомагає і Богові, і людині. Через неї поширюється Боже Царство. Через неї людині приходить найбільше добро. Молитва може зробити все, що може зробити Бог. Шкода, що ми не віримо в це так, як слід, і не випробовуємо цього на ділі.

Ви завершили: Молитва без молитви

Назад Далі