Розділ 5 · 7 хв читання · 9 хв слухання
Молитва — це ремесло, якого треба навчитися
Молитва віри — єдина сила у всесвіті, перед якою поступається великий Єгова. Молитва — найдієвіші ліки.— Роберт Голл
Церква, заклопотана здобуттям світської влади, майже зовсім занедбала свої духовні обов’язки, і її держава, що спиралася на духовні підвалини, руйнувалася разом із їхнім занепадом і загрожувала розвіятися, мов безтілесне видіння.— Лі, «Інквізиція»
Чи молимося ми так, як молився Христос? Чи перебуваємо ми в Ньому? Чи наші благання й наш дух — це переповнення Його духу та Його благань? Чи панує над духом любов — досконала любов?
Ці питання слід розглянути як доречні й слушні саме в такий час, як нинішній. Ми справді побоюємося, що робимо більше іншого, ніж молимося. Наша доба — не молитовна; це доба великої діяльності, великих рухів, але доба, у якій дуже сильна схильність наголошувати на видимому й матеріальному та нехтувати невидимим і духовним, применшувати його. Молитва — найбільша з усіх сил, бо вона шанує Бога і кличе Його на дієву допомогу.
Ніщо не може замінити молитву, ніщо не може з нею суперничати; вона стоїть осібно як велика духовна сила, і ця сила мусить бути завжди присутньою й діяльною. Без неї не можна обійтися навіть протягом одного покоління, її не можна відкласти на потім заради поступу якогось великого руху — вона мусить бути безперервною і конкретною, завжди, всюди й у всьому. Ми не можемо вести свою духовну справу на молитвах минулого покоління. Багато людей вірять у дієвість молитви, але небагато моляться. Молитва — найлегша й найважча з усіх речей; найпростіша й найвеличніша; найслабша й наймогутніша; її наслідки лежать поза межами людських можливостей — їх обмежує тільки всемогутність Божа.
Мало хто з християн має про силу молитви бодай якесь уявлення, крім туманного; ще менше хто має досвід цієї сили. Церква, здається, майже зовсім не усвідомлює сили, яку Бог вкладає їй у руку; цим духовним карт-бланш на безмежні скарби Божої мудрості й сили користуються рідко, якщо взагалі користуються, — і ніколи не користуються ним повною мірою, щоб належно вшанувати Бога. Вражає, як мізерно ним користуються і як мало з нього пожинають. Молитва — наша найгрізніша зброя, але саме нею ми володіємо найменш вправно і найнеохочіше беремося до неї. Для поган ми робимо все, крім того, чого хоче від нас Бог, — крім єдиного, що справді приносить користь і робить дієвим усе інше, що ми робимо.
Закінчити школу молитви — означає опанувати весь курс релігійного життя. Перші й останні щаблі святого життя увінчані молитвою. Це ремесло на все життя. Перешкоди молитві — це перешкоди святому життю. Умови молитви — це умови праведності, святості й спасіння. Партач у ремеслі молитви — нездара і в ремеслі спасіння.
Молитва — це ремесло, якого треба навчитися. Ми мусимо піти в учні й відбути в цьому ремеслі свій строк. Щоб стати вправним майстром молитви, потрібні старанна дбайливість, багато роздумів, практики й праці. Тут, як і в усякому іншому ремеслі, вправа веде до досконалості. Лише натруджені руки й серця виховують умільців у цьому небесному ремеслі.
Попри всі блага й благословення, що випливають зі спілкування з Богом, доводиться з сумом визнати: ми молимося мало. Порівняно дуже небагато людей проводять молитву на зібраннях. Ще менше моляться у своїх родинах. Ще менше мають звичку регулярно молитися у своїх молитовних комірчинах. Зібрання, присвячені саме молитві, рідкісні, як мороз у червні. У багатьох церквах немає ні назви, ні подоби молитовного зібрання. У містечкових і міських церквах молитовне зібрання за назвою не є молитовним зібранням насправді. Головне в ньому — проповідь чи лекція. Молитва — лише формальний додаток.
Наш народ по суті не є молитовним народом. Це видно з його життя.
Молитва і святе життя — одне. Вони взаємно впливають одне на одне. Жодне з них не може вижити саме. Відсутність одного означає відсутність іншого. Чернець спотворив молитву, підмінив молитву забобоном, а святе життя — пустою обрядовістю й рутиною. Нам загрожує небезпека підмінити молитву й святе життя церковною роботою та нескінченним колом ефектних заходів. Святе життя не живе в молитовній комірчині, але без молитовної комірчини воно жити не може. Якби якимось чином вдалося влаштувати молитовну кімнату без святого життя, то це була б кімната без Божої присутності.
Поставити святих повсюди на молитву — ось суть апостольських зусиль і провідна нота апостольського успіху. Ісус Христос прагнув цього в дні Свого земного служіння. Його зворушувало безмежне співчуття до дозрілих нив землі, що гинули через брак робітників, і, перериваючи Свою власну молитву, Він намагається пробудити приспані почуття Своїх учнів до обов’язку молитви, коли наказує їм: «Просїть Господа жнива, щоб вислав женцїв на жниво своє». І Він сказав їм приповість про те, що треба по всяк час молитись.
До П’ятидесятниці апостоли могли лише мигцем побачити цю велику важливість молитви. Але Дух, що зійшов і сповнив їх у П’ятидесятницю, підніс молитву на її життєво важливе й усевладне місце в Євангелії Христовому. Тепер заклик до молитви, звернений до кожного святого, — це найгучніший і найнастійніший заклик Духа. Побожність святих твориться, очищується й удосконалюється молитвою. Євангеліє просувається повільною й несміливою ходою, коли святі не моляться рано й пізно, і довго.
Де ті христоподібні провідники, які можуть навчити сучасних святих молитися і поставити їх до молитви? Чи знають наші провідники, що ми виховуємо безмолитовне покоління святих? Де ті апостольські провідники, які можуть поставити Божий народ на молитву? Нехай вони вийдуть наперед і візьмуться до праці, і це буде найбільша праця, яку можна звершити. Збільшення освітніх можливостей і велике зростання грошової сили стануть найлютішим прокляттям для релігії, якщо їх не освятить більша й краща молитва, ніж та, якою ми молимося тепер.
Більше молитви не прийде саме собою. Кампанія двадцятого чи тридцятого століття не допоможе нашій молитві, а, якщо ми не будемо обережні, лише зашкодить їй. Ніщо не допоможе, крім цілеспрямованого зусилля молитовного проводу. Тільки молитовні провідники можуть мати молитовних послідовників. Молитовні апостоли породять молитовних святих. Молитовна кафедра породить молитовні лави. Нам дуже потрібен хтось, хто зможе поставити святих до цієї справи — молитви. Ми — покоління святих, що не моляться. Святі, що не моляться, — це жалюгідна ватага святих, у яких немає ні запалу, ні краси, ні сили святих. Хто відновить цю галузь? Найбільшим з реформаторів і апостолів буде той, хто зможе поставити Церкву на молитву.
Святі люди в минулому молитвою змінювали весь плин подій, докорінно перемінювали характер людей і цілих країн. І такі звершення досі можливі й для нас. Сила лише чекає, щоб нею скористалися. Молитва — це лише вираз віри.
Не стане часу оповідати про могутні діла, звершені молитвою, бо нею святі «побивали царства, робили правду, одержували обітування, загороджували пащі левам, гасили силу огняну, втїкали від гострого меча, робились потужними від немочи, бували міцні в бою, обертали в ростїч полки чужоземцїв; жінки приймали мертвих своїх з воскресення».
Молитва шанує Бога; вона принижує власне «я». Це людське благання слабкого, неука, убогого. Благання, якого небо не може знехтувати. Бог радіє, коли ми молимося.
Молитва не ворог праці, вона не паралізує діяльності. Вона діє могутньо; сама молитва — найбільша праця. Вона збуджує діяльність, пожвавлює бажання і зусилля. Молитва — не снодійне, а тонік: вона не присипляє, а знову пробуджує до дії. Лінивий не молиться, не хоче й не може молитися, бо молитва вимагає енергії. Павло називає її боротьбою, напруженим подвигом. Для Якова це був двобій; для сирофінікіянки — змагання, що вводило в дію всі найвищі якості душі і вимагало великої сили, щоб його витримати.
Молитовна комірчина — не притулок для лінивого й нікчемного християнина. Це не дитяча кімната, де місце лише немовлятам. Це поле битви Церкви; її цитадель; арена героїчних і неземних боїв. Молитовна комірчина — це база постачання для християнина і для Церкви. Відрізаним від неї не лишається нічого, крім відступу й поразки. Сила для праці, панування над собою, визволення від страху, усі духовні плоди й чесноти значною мірою примножуються молитвою. Різниця між силою, досвідом, святістю християн криється у відмінності їхньої молитви.
Нечисленні, короткі, кволі молитви завжди свідчать про низький духовний стан. Люди повинні молитися багато й віддаватися цьому з енергією та наполегливістю. Видатні християни були видатними в молитві. Глибин Божих не навчишся ніде інде. Великі справи для Бога звершуються великими молитвами. Хто багато молиться, той багато вивчає, багато любить, багато працює, багато робить для Бога й людства. Звершення Євангелія, міць віри, зрілість і довершеність духовних чеснот чекають на молитву.