Мета в молитві
Молися й ніколи не занепадай духом

Розділ 6 · 10 хв читання · 13 хв слухання

Молися й ніколи не занепадай духом

«Для працьовитості немає нічого неможливого»,— сказав один із семи мудреців Греції. Замінімо слово «працьовитість» на «наполегливу молитву», і цей девіз стане більш християнським і ще гіднішим того, щоб його прийняли всі. Я переконаний, що духу молитви нам усім бракує більше, ніж будь-якої іншої чесноти. Бог так любить настирливу молитву, що без неї не дасть нам великого благословення. А любить Він таку молитву тому, що любить нас і знає: вона — необхідне приготування до того, щоб ми прийняли найбагатші благословення, які Він чекає і прагне нам подарувати.

Не було такого, щоб я щиро й ревно про щось молився, а воно колись не прийшло,— хай навіть як завгодно нескоро, якимось чином, у якійсь формі, найпевніше такій, яку я сам вигадав би останньою,— але воно приходило.— Адонірам Джадсон

Я переконуюся, що добре наполегливо продовжувати спроби молитися. Навіть коли я не можу молитися з наполегливістю чи довго звертатися до Божественної Істоти, я помітив, що чим більше я віддаюся таємній молитві, тим більшу радість маю від неї і тим більше зазнаю духу молитви; а часто бувало навпаки, коли через подорожі чи з інших причин я позбавлявся усамітнення.— Девід Брейнерд

Христос називає невідступність відмітною рисою справжньої молитви. Ми повинні не лише молитися, а молитися з великою наполегливістю, зосереджено і раз у раз. Ми повинні не лише молитися, а молитися знову і знову. Ми не повинні втомлюватися від молитви. Ми мусимо бути цілковито ревними, глибоко перейматися тим, про що просимо, бо Ісус Христос дуже ясно показав, що таємниця молитви та її успіху — в її наполегливості. Ми мусимо наполегливо приносити свої молитви Богові.

У притчі напрочуд зворушливій і простій наш Господь навчав не просто того, що людям треба молитися, а того, що людям треба молитися всім серцем і домагатися свого з рішучою енергією та відважним серцем.

«Сказав же й приповість їм про те, що треба по всяк час молитись, а не внивати, глаголючи: Один суддя був у якомусь городї, й Бога не бояв ся, і чоловіка не соромив ся. Вдовиця ж була одна у городї тім, і прийшла до него, кажучи: Помстись за мене над противником моїм. І не хотїв довго, потім же каже в собі: Хоч і Бога не боюсь, і чоловіка не соромлюсь, то, що докучає менї вдова ся, помщусь за неї, щоб, без перестану ходячи, не докучала менї. Рече ж Господь: Слухайте, що суддя неправедний каже! Бог же чи не помстив ся б за вибраних своїх, що голосять до Него день і ніч, хоч довго терпить про них? Глаголю вам, що помстить ся за них незабаром. Тільки ж Син чоловічий прийшовши, чи знайде віру на землї?»

Становище цієї бідної жінки було найбезнадійнішим, але невідступність приносить надію з царства відчаю і творить успіх там, де не було ні успіху, ні його умов. Не можна знайти сильнішого прикладу, який показав би, як невтомна й безстрашна невідступність досягає мети там, де все інше зазнає поразки. Вступ до цієї притчі каже: «Сказав же й приповість їм про те, що треба по всяк час молитись, а не внивати.» Він знав, що люди скоро занепадатимуть духом у молитві, тож, щоб підбадьорити нас, дає нам цю картину дивовижної сили невідступності.

Вдова, слабка й безпорадна,— це уособлення безпорадності; позбавлена будь-якої надії і будь-якого впливу, що міг би зрушити неправедного суддю, вона все ж виграє свою справу лише своєю невтомною і докучливою невідступністю. Чи можна було б змалювати необхідність невідступності, її силу і величезне значення в молитві глибшими чи переконливішими барвами? Вона долає або усуває всі перешкоди, перемагає кожну силу опору і досягає мети всупереч непереборним завадам. Без молитви ми не можемо нічого. Настирлива молитва може все.

Ось чого навчає Ісус Христос.

Інша притча, яку розповів Ісус, утверджує ту саму велику істину. Опівночі чоловік іде до свого друга позичити хліба. Його прохання вагомі, вони спираються на дружбу та на незручні й невідкладні вимоги потреби, але все це не допомагає. Хліба він не отримує, проте залишається і наполягає, чекає — і здобуває. Сама лише невідступність перемагає там, де всі інші прохання й впливи не допомогли.

Випадок сирофінікіянки — це притча в дії. Коли вона намагається наблизитися до Христа, її зупиняють звісткою, що Він нікого не прийме. Їй відмовляють у доступі до Нього, а потім, уже в Його присутності, Він ставиться до неї з удаваною байдужістю, з холодом мовчання й неуваги. Вона наполягає і наближається, але цей натиск і наближення відштовхує суворе й нищівне слово, що Його послано не до її роду й племені, що вона виключена з Його місії та сили. Її принижують, назвавши собакою. Та вона приймає все, долає все, здобуває все своєю покірною, безстрашною, непереможною невідступністю. Син Божий, втішений, здивований, переможений її нездоланною невідступністю, каже їй: «Жінко, велика віра твоя: нехай станеть ся тобі, як бажаєш». Ісус Христос піддається невідступності великої віри. «Бог же чи не помстив ся б за вибраних своїх, що голосять до Него день і ніч, хоч довго терпить про них?»

Ісус Христос вважає здатність до невідступного прохання однією зі складових молитви, однією з її головних умов. Молитва сирофінікіянки — це вияв незрівнянної сили невідступності, боротьби справжнішої, яка вимагає більше життєвої енергії, витривалості та всіх вищих якостей, ніж будь-коли виявлялося в змаганнях на Істмійських чи Олімпійських іграх.

Перші уроки невідступності дано в Нагірній проповіді: «Просїть, то й дасть ся вам; шукайте, то й знайдете; стукайте, то й відчинить ся вам». Це щаблі поступу: «кожен бо, хто просить, одержує; і хто шукає, знаходить; і хто стукає, тому відчиняють».

Без постійності молитва може лишитися без відповіді. Невідступність складається зі здатності триматися, рватися вперед, чекати, не послаблюючи і не даючи послабити свою хватку, з неспокійним бажанням і спокійним терпінням. Настирлива молитва — не випадковість, а головне; не виконання обов’язку, а пристрасть; не потреба, а необхідність.

Молитва в найвищій своїй формі й найбільшому успіху набуває постави борця з Богом. Це змагання, випробування і перемога віри; перемога, здобута не над ворогом, а від Того, Хто випробовує нашу віру, щоб її збільшити, Хто випробовує нашу силу, щоб зробити нас сильнішими. Мало що дає душі такої живої й тривалої снаги, як довга, виснажлива пора настирливої молитви. Вона стає переживанням, епохою, новим календарем для духу, новим життям для віри, вишколом воїна. Біблія ніколи не втомлюється наголошувати й показувати на прикладах, що найвище духовне благо здобувається як плата за найвищу форму духовного зусилля. У біблійній вірі немає ні заохочення, ні місця для кволих бажань, млявих зусиль, лінивих поз; усе мусить бути напруженим, наполегливим, палким. Небо тішать полум’яні бажання, пристрасна, невтомна наполегливість. Бог хоче, щоб Його діти були невиправно ревними і незмінно сміливими у своїх зусиллях. Небо надто зайняте, щоб слухати половинчасті молитви чи відповідати на побіжні візити.

Усе наше єство мусить бути в нашій молитві; як Джон Нокс, ми мусимо казати й відчувати: «Дай мені Шотландію, або я помру!» Наш досвід і наші відкриття Бога народжуються з нашої дорогої жертви, нашої дорогої боротьби, нашої дорогої молитви. Боротьба Якова, його молитва впродовж цілої ночі стала незабутньою епохою в його житті: вона привела Бога на поміч, змінила ставлення й поведінку Ісава, змінила характер Якова, врятувала його життя і вплинула на нього, а також увійшла у звичаї цілого народу.

Наші пори настирливої молитви врізаються, наче слід діаманта, у найтвердіші місця нашого єства і позначають наш характер незгладимими рисами. Це найяскравіші періоди нашого життя! Пам’ятні камені, що стоять довіку і до яких ми повертаємося.

Невідступність, можна повторити,— умова молитви. Ми повинні домагатися свого не марними повтореннями, а наполегливими. Ми повторюємо не для того, щоб рахувати рази, а щоб здобути те, про що молимося. Ми не можемо перестати молитися, бо в цьому наше серце й душа. Ми молимося «в усякому терпінню». Ми тримаємося своїх молитов, бо ними живемо. Ми наполягаємо на своїх проханнях, бо мусимо отримати відповідь — або померти. Христос дає нам дві надзвичайно виразні притчі, щоб підкреслити необхідність невідступності в молитві. Можливо, Авраам втратив Содом тому, що не скористався до кінця своїм привілеєм молитви. Йоас, як ми знаємо, втратив, бо перестав бити.

Наполегливість багато важить і в Бога, і в людей. Якби Ілля зупинився на першому своєму проханні, небеса навряд чи дали б дощ на його кволу молитву. Якби Яків перестав молитися в пристойний час відходу до сну, він навряд чи пережив би наступного дня зустріч з Ісавом. Якби сирофінікіянка дозволила своїй вірі знесилитися від мовчання, приниження, відмови чи зупинила б її боротьбу на півдорозі, її вбитий горем дім ніколи не осяяла б радість зцілення її дочки.

Молися й ніколи не занепадай духом — ось девіз, який дає нам Христос для молитви. Це випробування нашої віри, і що суворіше випробування і що довше чекання, то славніші наслідки.

Користі й необхідності невідступності навчають святі Старого Завіту. Люди молитви мусять бути сильні надією, і вірою, і молитвою. Вони мусять уміти чекати й наполягати, чекати на Бога і бути ревними, приступаючи до Нього.

Авраам залишив нам приклад настирливого заступництва у своєму палкому благанні перед Богом за Содом і Гоморру, і якби він, як уже сказано, не перестав просити, можливо, Бог не перестав би давати.

«Авраам перестав просити раніше, ніж Бог перестав давати». Мойсей показав силу невідступності, коли заступався за Ізраїля сорок днів і сорок ночей у пості й молитві. І його невідступність увінчалася успіхом.

Ісус Своїм ученням і прикладом показав і довів до досконалості цей старозавітний принцип благання й очікування. Як дивно, що єдиний Син Божий, Який прийшов із місією просто від Свого Отця, для Якого єдиним небом на землі, єдиним життям і законом було виконувати волю Свого Отця в цій місії,— яка таємниця, що Він підлягав законові молитви, що благословення, які приходили до Нього, були зачаті й здобуті молитвою; а ще дивніше, що невідступність у молитві була тим шляхом, яким Він отримував від Бога Свої найбагатші дари. Якби Він не молився з невідступністю, в Його історії не було б преображення, і жодні могутні діла не позначили б Його шлях Божественністю. Його молитва впродовж цілої ночі сповнювала співчуттям і силою Його працю впродовж цілого дня. Настирлива молитва Його життя увінчала тріумфом Його смерть. Він засвоїв високий урок покори Божій волі в боротьбі настирливої молитви, перш ніж так велично явив цю покору на хресті.

«Хочемо ми цього чи ні,— казав пан Сперджен,— просити — це закон Царства. „Просїть, то й приймете“. Це правило, яке ні для кого не зміниться. Наш Господь Ісус Христос — старший брат у родині, але Бог не послабив цього правила і для Нього. Пам’ятайте цей текст: Єгова каже Своєму власному Синові: „Проси в мене, й дам тобі народи в наслїддє, а кінцї сьвіта у владїннє“. Якщо царственого і Божественного Сина Божого не звільнено від правила просити, щоб мати, то нам із вами не варто чекати, що правило послаблять заради нас. Та й чому б мало бути інакше? Яку причину можна навести, щоб нас звільнили від молитви? Який може бути аргумент, щоб нас позбавили привілею благання і звільнили від його необхідності? Я не бачу жодного,— а ви бачите? Бог благословить Іллю і пошле дощ на Ізраїль, але Ілля мусить про це молитися. Якщо вибраному народові судилося процвітати, Самуїл мусить благати за нього. Якщо юдеї мають бути визволені, Даниїл мусить заступатися. Бог благословить Павла, і народи навернуться через нього, але Павло мусить молитися. І він молився без перестанку; його послання показують, що він не чекав нічого, окрім того, про що просив. Якщо ви можете мати все, просячи, і нічого — не просячи, то прошу вас побачити, наскільки життєво важлива молитва, і благаю вас бути щедрими на неї».

Немає найменшого сумніву, що багато наших молитов не досягають мети через брак наполегливості. У них немає вогню й сили витривалості. Наполегливість — сама суть справжньої молитви. Вона не завжди мусить проявлятися, але повинна бути напоготові як резервна сила. Ісус навчав, що наполегливість — неодмінна складова молитви. Люди повинні бути ревними, коли схиляють коліна біля Божого підніжжя.

Надто часто ми занепадаємо духом і перестаємо молитися саме там, де мали б почати. Ми відпускаємо саме там, де мали б триматися найміцніше. Наші молитви слабкі, бо їх не запалює незламна й нестримна воля.

Бог любить невідступного прохача і посилає йому відповіді, яких той ніколи не отримав би, якби не наполегливість, що не відпускає, доки бажане прохання не буде виконано.

Ви завершили: Молися й ніколи не занепадай духом

Назад Далі