Відшкодування

Третій складник успішної молитви — відшкодування. Якщо я колись узяв те, що мені не належить, і не хочу цього відшкодувати, мої молитви не підіймуться далеко до неба. Дивна річ, але щоразу, коли я в своїх проповідях торкався цієї теми, я відразу чув про наслідки. Якось один чоловік сказав мені, що на зібранні, де я мав виступати, не варто довго на цьому зупинятися, бо там, певно, не буде нікого, кому треба щось відшкодовувати. Але я думаю, що коли Дух Божий досліджуватиме наші серця, більшість із нас виявить чимало такого, що треба зробити і про що ми раніше й не думали.

Після того як Закхей зустрівся з Христом, усе постало зовсім інакшим. Насмілюся сказати, що думка про відшкодування раніше ніколи не спадала йому на розум. Того ранку він, мабуть, вважав себе цілком чесною людиною. Але коли Господь прийшов і заговорив до нього, він побачив себе в зовсім іншому світлі. Зверніть увагу, якою короткою була його промова. Єдине, що записано з його слів, ось що: «Ось половину достатку мого, Господи, даю вбогим; і коли кого чим обидив, віддаю вчетверо.» Коротка промова, але як дзвінко лунають ці слова крізь віки!

Цими словами він визнав свій гріх — що був нечесним. Крім того, він показав, що знає вимоги Мойсеєвого закону. Якщо хтось узяв те, що йому не належало, він мав не лише повернути це, а й помножити вчетверо. Я думаю, що люди в нинішньому домостроюванні повинні бути щонайменше такими ж чесними, як люди під Законом. Мені вже остогидла ваша сентиментальність, яка не випрямляє людського життя. Ми можемо співати гімни й псалми, підносити молитви, але все це буде гидотою для Бога, якщо ми не готові бути цілком прямими в щоденному житті. Ніщо не дасть християнству такої влади над світом, як те, щоб віруючий Божий народ почав так діяти. Закхей, мабуть, мав після свого відшкодування більший вплив у Єрихоні, ніж будь-хто інший у ньому.

Фінні у своїх лекціях до християн каже: «Одна з причин вимоги „Не приладжуйтесь до віку сього“ — це величезний, благотворний і миттєвий вплив, який мало б те, якби кожен вів справи за засадами Євангелії. Переверніть усе догори дном, і нехай християни один рік ведуть справи за євангельськими засадами. Це потрясло б світ! Це пролунало б голосніше за грім. Нехай безбожні побачать, як християни в кожній угоді дбають про добро того, з ким торгують, — шукаючи не свого багатства, а кожен багатства іншого, — живучи понад світом, не цінуючи світу більше, ніж настільки, наскільки він може служити прославленню Бога. Як ви думаєте, який був би наслідок? Це вкрило б світ соромом і приголомшило б людей усвідомленням гріха.»

Однією з головних ознак справжнього покаяння Фінні вважає відшкодування. «Злодій, що тримає в себе вкрадені гроші, не покаявся. У нього може бути докір сумління, але покаяння немає. Якби він покаявся, то пішов би й віддав гроші. Якщо ви когось обдурили і не повертаєте того, що взяли неправедно, або якщо ви когось скривдили і не беретеся, наскільки це залежить від вас, виправити заподіяне зло, — ви не покаялися по-справжньому.»

У книзі Вихід ми читаємо: «Коли хто вкраде вола, чи дрібну скотину та й убє її, чи продасть її, пять волів мусить віддати за вола і чотири скотин за одну штуку.» І ще: «Коли хто чуже поле чи виноградник випасувати ме, а скотину свою пускати ме пустопаш, і воно на чужому полї що поїсть, дак мусить він віддати за се найлучче з поля свого чи з виноградника свого. Коли загориться багаттє й обійме тернину, а при тому погорять копи, чи на пни стояче колоссє, чи усе поле вигорить, дак мусить той, що через його сталась пожежа, за попалене заплатити.»

Або загляньте в книгу Левит, де викладено закон про жертву за провину, — там на тому ж наполягається так само ясно й сильно.

«Коли хто согрішить і спроневіриться проти Господа, і запирається перед ближнїм своїм в тому, що повірено йому на схованку яке добро, чи то пожичив він чи вкрав; або коли видусить що в ближнього свого, Або знайде загублене та й відпирається того; і кленеться льживо про що б нї було, що люди творять і грішать: Тоді мусить: коли чоловік согрішив і провинив бути так, щоб вернув пожаковане, що пожакував, чи видушене, що видусив, чи повірене, що повірено йому, чи то загублене, що він знайшов; Чи щоб нї було воно, про що клявся льживо, Нехай виплатить сповна, та ще й пятину додасть до того; оддавати ме тому, чиє воно, того дня, як приносити ме жертву за провину.»

Те саме повторюється в книзі Чисел, де ми читаємо: «І рече Господь Мойсейові: Промов до синів Ізрайлевих: Коли чоловік або жінка вчинять який гріх проти людини, та спроневіряться тим Господеві, і провиниться душа, Так покаятись мусять у грісї свому, котрим согрішили; і хто зробив кривду, мусить в повнї вернути, та ще пятину того наддати, і тому віддати, кого скривдив. А коли в людини та нема родича, щоб вернути йому кривду, так нехай верне кривду Господеві, і буде вона сьвященникові, опріч барана жертви премирення, що буде на покуту за його.»

Такі закони Бог дав Своєму народові, і я вірю, що їхня засада так само обов’язкова сьогодні, як і тоді. Якщо ми щось у когось узяли, якщо ми бодай якось ошукали людину, то не лише визнаймо це, а й зробімо все можливе, щоб відшкодувати. Якщо ми когось оббрехали — якщо пустили про нього наклеп чи неправдиву чутку, — зробімо все, що в наших силах, щоб виправити це зло.

Саме про таку практичну праведність Бог каже в Ісаї: «Ви постите хиба на те, щоб сваритись та правуватись, і немилосерною рукою кулакувати других; ви не постите того дня так, щоб голос ваш чуто в горі на небі. Чи се такий піст, який я собі вибрав, — день, коли то чоловік впокорює душу свою, похилює, наче тростина, голову свою й попіл та верітку підстилає під себе? Чи се назвеш ти постом та днем угодним Господеві? Ось — піст, який я люблю: зніми кайдани несправедливостї; розвяжи повязі ярма, одпусти придавлених на волю, і розірви всяку кормигу; Подїлись із голодними хлїбом і введи в хату бурлаків бездомних; як побачиш обідранця, прикрий наготу його, і від однокровного твого не ховайся. Тодї сьвітло твоє зорею засьвітить і рани твої скоро сцїляться, й справедливість твоя буде поперед тебе ходити, та й супроводити ме тебе слава Господня. Тодї ти покликнеш, і Господь вислухає тебе, заголосиш — а він скаже: Ось я!»

Трапп у своєму коментарі про Закхея каже: «Султан Селім міг сказати своєму радникові Піррові, який умовляв його віддати велике багатство, відібране в перських купців, на якусь знамениту лікарню для допомоги бідним, що Бог ненавидить грабунок навіть для всепалення. Помираючи, турок наказав радше повернути все законним власникам, що й було зроблено, на великий сором багатьом християнам, які ні про що так мало не дбають, як про відшкодування. Коли Генріх III Англійський послав братам-мінорітам віз сукна, щоб їх одягнути, вони повернули його з такими словами: „Не годиться йому давати милостиню з того, що він видер у бідних; і вони не приймуть цього гидкого дарунка“. Майстер Латимер каже: „Якщо ви не повернете затриманого добра, кашлятимете в пеклі, а дияволи сміятимуться з вас“. Генріх VII у своєму останньому заповіті, після розпоряджень щодо душі й тіла, заповів повернути всі гроші, які його урядники стягнули несправедливо. Королева Марія повернула всі церковні маєтки, привласнені короною, кажучи, що спасіння власної душі цінує більше, ніж десять королівств. Тоді ж прийшла й булла від Папи, щоб інші вчинили так само, але ніхто не вчинив. Латимер розповідає, що першого ж дня, коли він проповідував про відшкодування, хтось прийшов і дав йому £20, щоб повернути; наступного дня інший приніс йому £30; іншим разом ще хтось дав йому £200.»

«Пан Бредфорд, почувши Латимера на цю тему, був уражений у серце через один розчерк пера, який зробив без відома свого господаря, і не міг заспокоїтися, доки за порадою пана Латимера не було зроблено відшкодування, заради чого він охоче зрікся всієї своєї приватної й певної спадщини, яку мав на землі. „Я сам, — каже пан Берроуз, — знав одного чоловіка, який скривдив іншого лише на п’ять шилінгів і через п’ятдесят років не міг заспокоїтися, доки не повернув їх“.»

Якщо покаяння справжнє, воно принесе плід. Якщо ми когось скривдили, нам не слід просити в Бога прощення, доки ми не готові відшкодувати. Якщо я вчинив комусь велику несправедливість і можу це виправити, мені нема чого просити в Бога прощення, доки я не готовий так зробити. Припустімо, я взяв щось, що мені не належить. Я не можу сподіватися на прощення, доки не відшкодую. Пам’ятаю, як я проповідував в одному місті на Сході, і наприкінці до мене підійшов показний чоловік. Він був у великій душевній тривозі. «Річ у тім, — сказав він, — що я розтратник. Я взяв гроші, які належали моїм роботодавцям. Як мені стати християнином, не повернувши їх?» «Гроші у вас?» Він сказав, що не всі. Він узяв близько 1 500 доларів, і в нього ще лишилося близько 900. Він спитав: «Хіба я не можу взяти ці гроші, почати справу й заробити досить, щоб їм віддати?» Я сказав йому, що це омана сатани, що він не може сподіватися на успіх із краденими грошима; що він має повернути все, що в нього є, і піти попросити роботодавців змилуватися над ним і простити його. «Але вони посадять мене до в’язниці, — сказав він. — Хіба ви не можете мені якось допомогти?» «Ні; ви мусите повернути гроші, перш ніж сподіватися на допомогу від Бога». «Це дуже тяжко», — сказав він. «Так, тяжко; але велика помилка була в тому, що ви взагалі вчинили зло». Його тягар став таким важким, що був просто нестерпним. Він вручив мені гроші — 950 доларів і кілька центів — і попросив віднести їх його роботодавцям. Я розповів їм цю історію і сказав, що він просить у них милосердя, а не справедливості. Сльози котилися по щоках цих двох чоловіків, і вони сказали: «Простити його! Так, ми радо його простимо». Я спустився вниз і привів його нагору. Після того як він визнав свою провину й дістав прощення, ми всі впали на коліна й мали благословенне молитовне зібрання. Бог зустрів нас там і благословив.

Був ще один мій друг, який прийшов до Христа і намагався присвятити Богові себе й свої статки. Колись він мав справи з урядом і скористався з них нечесно. Це спало йому на пам’ять, і сумління почало його мучити. Він пережив страшну боротьбу; сумління раз у раз повставало й картало його. Нарешті він виписав чек на 1500 доларів і надіслав його до державної скарбниці. Він казав мені, що, зробивши це, дістав велике благословення. Ось що означає приносити плоди, гідні покаяння. Я вірю, що дуже багато людей благають Бога про світло, і не одержують його, бо вони нечесні.

Один чоловік прийшов на наше зібрання, коли ми торкнулися цієї теми. Йому спала на думку одна нечесна оборудка. Він одразу збагнув, чому його молитви не були вислухані, а, як каже Писання, «верталися до грудей його». Він пішов із зібрання, сів на поїзд і поїхав до далекого міста, де багато років тому ошукав свого роботодавця. Він пішов просто до цієї людини, визнав провину й запропонував відшкодувати. Потім він згадав іще одну оборудку, в якій не виконав справедливих вимог до себе, і відразу домовився повернути велику суму. Він повернувся туди, де ми проводили зібрання, і Бог дивовижно благословив його душу. Давно вже я не зустрічав людини, яка, здавалося б, дістала таке благословення.

Кілька років тому на півночі Англії одна жінка прийшла на зібрання і, здавалося, дуже тривожилася за свою душу. Якийсь час вона ніяк не могла знайти миру. Насправді ж вона приховувала одну річ, яку не хотіла визнати. Нарешті тягар став завеликим, і вона сказала одній із працівниць: «Щоразу, як я стаю на коліна молитися, мені на думку спадають кілька пляшок вина». Виявилося, що багато років тому, коли вона була економкою, вона взяла кілька пляшок вина, що належали її господареві. Працівниця спитала: «Чому ж ви не відшкодуєте?» Жінка відповіла, що той чоловік помер, а крім того, вона не знає, скільки те вино коштувало. «А чи живі якісь спадкоємці, яким ви могли б відшкодувати?» Вона сказала, що є син, який живе неблизько, але їй здавалося, що це було б дуже принизливо, тож вона ще якийсь час зволікала. Нарешті вона відчула, що мусить мати чисте сумління за будь-яку ціну, тож сіла на поїзд і поїхала туди, де жив син її господаря. Вона взяла з собою п’ять фунтів: вона не знала напевно, скільки коштувало вино, але цього в усякому разі мало вистачити. Чоловік сказав, що гроші йому не потрібні, але вона відповіла: «Мені вони теж не потрібні; вони вже досить довго пекли мені кишеню». Тож він погодився взяти половину й віддати її на якусь добродійну справу. Потім вона повернулася, і, гадаю, вона була однією з найщасливіших людей, яких я будь-коли зустрічав. Вона казала, що не знає, у тілі вона чи поза тілом, — таке благословення зійшло на її душу.

Можливо, в нашому житті є щось, що треба виправити; щось, що сталося, може, двадцять років тому і було забуте, доки Дух Божий не нагадав нам про це. Якщо ми не готові відшкодувати, ми не можемо чекати від Бога великого благословення. Можливо, саме тому так багато наших молитв лишаються без відповіді.

Досконале очищення

«Хто прагне від гріхів усіх очиститись,
Той на святий вівтар Господній мусить
Покласти все життя — і радість, й сльози,
Надії, любощі, і сили, й роки,
І волю, й все, що серцю дороге!»

«Таку всеосяжну жертву мусить скласти —
Обрати Бога, не боятися ганьби та сорому,
Відважно встояти серед бурі чи вогню
За Того, Хто ціну викупу сплатив;
Тоді довіритись (не силуватись вірить)
І, довіряючи, чекати, не вагаючись, а молячись,
Щоб в добрий час Свій Він промовив:
„Віра твоя спасла тебе; тепер прийми“.»

«Його ж той час — коли душа приносить все,
Коли на Його вівтарі лежить уся;
Коли гординя й самолюбство вбиті,
І, розп’яті з Христом, ми падаєм
Безпорадні на Його слово і лежим;
Коли, Його слову вірні, ми відчуєм
Очищення дотик, печать Духа
І знаємо, що Він освячує.»

А. Т. Елліс.