Подяка

Наступне, що я назвав би складником молитви, — це подяка. Ми повинні бути вдячнішими за те, що одержуємо від Бога. Можливо, у декого з вас, матерів, є в родині дитина, яка постійно нарікає — і ніколи не дякує. Ви знаєте, що робити щось для такої дитини — мало радості. Якщо вам трапляється жебрак, який завжди бурчить і ніколи не дякує за те, що ви йому даєте, ви дуже скоро зовсім зачините перед ним двері. Невдячність — це, мабуть, найтяжче, з чим нам доводиться стикатися. Великий англійський поет каже:

«Дми, дми, зимовий вітре, — ти не такий жорстокий, як людська невдячність; твій зуб не такий гострий, бо тебе не видно, хоч подих твій і грубий.»

Ми не можемо говорити надто прямо про це зло, яке так принижує тих, хто в ньому винен. Навіть у християнах його видно аж надто багато. Ось ми день у день одержуємо благословення від Бога — а як мало хвали й подяки в Церкві Божій!

Гернелл у своїй Християнській зброї, говорячи про слова «За все дякуйте», пише: «„Щирим личить сьпівати псальми“. „Невдячний святий“ — це суперечність у самому слові. Зло й Невдячність — близнюки, що живуть і помирають разом: щойно людина перестає бути злою, вона починає дякувати. Саме цього Бог чекає від вас; Він створив вас для цієї мети. Коли на небі ухвалили, щоб ви існували, — так, щоб ви щасливо існували в Христі! — то це було для того, щоб ви були ім’ям і хвалою Йому на землі в часі, а на небі навіки. Якби Бог цього не дістав, Він не досяг би однієї з головних частин Свого задуму. Що спонукає Його давати кожну милість, як не бажання дати вам матеріал, щоб скласти пісню Йому на хвалу? „Вони ж народ мій, дїти, що не зломлять вірностї, — і він спасав їх“.»

«Він чекає від вас чесного ставлення. Кому батько може довірити свою добру славу, як не своїй дитині? Де володар може сподіватися на шану, як не серед своїх улюбленців? Ваше становище таке, що найменша милість, яку ви маєте, більша за всю решту світу. Ви, християнине, і ваші нечисленні брати ділите між собою небо й землю! Що є в Бога такого, чого Він вам не дає? Сонце, місяць і зорі поставлено, щоб світити вам; море й суходіл мають свої скарби для вашого вжитку; інші на них зазіхають, а ви — законні спадкоємці; вони стогнуть, що мусять служити комусь іншому. Ангели, злі й добрі, служать вам: злі проти своєї волі, мов кухонні наймити, змушені, спокушаючи вас, шорувати й начищати ваші чесноти і прокладати шлях вашим більшим утіхам; а добрі ангели — слуги вашого небесного Отця і не гребують носити вас на руках. Ваш Бог не відмовляє вам Себе Самого; Він — ваша доля: Батько, Чоловік, Друг. Бог — Сам собі щастя, і Він допускає вас насолоджуватися Ним. О, яка це честь, щоб підданий пив із чаші свого володаря! „струями солодощів твоїх напоїш їх.“ І все це не куплене вашим потом і кров’ю; за бенкет заплатив Інший, Він лише чекає вашої подяки Засновникові. За Євангелії не накладено жодної жертви за гріх; жертви подяки — ось усе, чого Він чекає.»

Чарнок у міркуваннях про духовне поклоніння каже: «Хвала Богові — найдобірніша жертва й поклоніння за домостроювання викупної благодаті. Це головна й вічна частина поклоніння за Євангелії. Псалмоспівець, говорячи про євангельські часи, заохочує до такого поклоніння: „Засьпівайте Господеві нову пісню; сини Сиона да зрадуються Царем своїм! Да торжествують праведні в славі, радуються на ложах своїх! Славославія Богу в устах їх“. Обидва псалми він починає й закінчує словами Хвалїте Господа! Не може бути духовним і євангельським те поклоніння, в якому серце не має нічого з хвали Богові. Роздуми про досконалості Божі, гідні поклоніння й відкриті в Євангелії, змусять нас приходити до Нього з більшою серйозністю, просити в Нього благословень із більшою впевненістю, летіти до Нього на крилах віри й любові і духовніше прославляти Його, служачи Йому.»

У Біблії про хвалу сказано набагато більше, ніж про молитву, — а як мало хвалебних зібрань! Давид у своїх псалмах завжди змішує хвалу з молитвою. Соломон багато досяг у молитві перед Богом під час освячення храму; але саме голос хвали зводив славу, що сповнила дім, бо ми читаємо: «Як сьвященники вийшли з сьвятинї, (бо всї сьвященники, бувші там, осьвятились, не вважаючи на віддїли); І левіти сьпівцї, — всї вони, се б то Асаф, Еман, Ідитун і сини їх та брати їх, убрані в виссон, із кимвалами, з псалтирями й цитрами, стояли від східнього боку жертівника, а з ними сто двайцять сьвященників, трубивших у труби; І коли всї як один трубили й сьпівали, видаючи неначе один голос на хвалу й славу Господа, та як загремів гук труб і кимвалів і музичних приборів на хвалу Господеві: бо він благий і віковічня милость його! тодї дом, дом Господнїй сповнився облаком, І не змогли сьвященники стояти на службі задля хмари, бо слава Господня сповнила дом Божий.»

Читаємо також про Йосафата, що він здобув перемогу над військами Аммона й Моава через хвалу, викликану вірою та вдячністю Богові.

«І повставали вони раннїм ранком і виступили до Текойської пустинї, і як виступили, став Йосафат і промовив: Слухайте мене, Юдеї та й ви осадники Ерусалиму! Майте віру в Господа, Бога вашого, й будьте безпечні; йміть віри пророкам його, а пощаститься вам. І порадився він з народом, і поставив сьпівцїв Господнїх, щоб вони в сьвятостї й побожностї, виступивши поперед узброєних, славили висьпівуючи: хвалїте Господа, бо віковічна милость його! І в той час, як вони стали викликати і славити, розбудив Господь незгоду між Аммонїями, Моабіями та горянами з Сеїра, що прийшли на Юдею, й вони побили себе.»

Кажуть, що за часів великого зневір’я серед перших поселенців Нової Англії на одному з їхніх громадських зібрань запропонували оголосити піст. Підвівся старий фермер; він сказав, що вони гнівлять небо своїми нарікваннями, переглянув їхні справи, показав, що їм є за що дякувати, і запропонував замість дня посту призначити день подяки. Так і зробили, і цей звичай зберігся відтоді донині.

Хоч які великі наші труднощі чи навіть глибокі наші скорботи, завжди є місце для вдячності. Томас Адамс сказав: «Покладіть в ковчег своєї пам’яті не лише посудину з манною, хлібом життя, а й Ааронів жезл, саму різку покарання, якою вас виправлено. Благословенний Господь не лише тоді, як дає, а й тоді, як забирає, каже Йов. Бог, бачачи, що до неба не дійти, ступаючи по трояндах, ставить Своїх дітей на шлях дисципліни і вогнем покарання виїдає іржу зіпсуття. Бог посилає скорботу, тоді велить нам кликати до Нього; обіцяє нам визволення; і нарешті, все, чого Він від нас вимагає, — це прославити Його. Клич мене в день тїсноти; я визволю тебе, і ти прославиш мене.» Ми можемо, як соловей, співати вночі й казати разом із Джоном Ньютоном:

«Оскільки все, що мене зустріне, обернеться мені на добро, гірке — солодке, ліки — їжа; хоч тепер і болить, та невдовзі мине, і тоді — о, як радісно! — пісня переможця.»

З-поміж усіх апостолів ніхто не страждав так, як Павло; але ні в кого з них ми не знаходимо так часто подяки, як у нього. Візьміть його послання до филип’ян. Згадайте, що він вистраждав у Филипах: як його тяжко били й укинули до в’язниці. А проте кожен розділ цього послання говорить про радість і подяку. Там є добре відоме місце: «Не журіть ся нїчим, а у всьому молитвою і благаннєм з подякою нехай обявляють ся прошення ваші перед Богом.» Як хтось сказав, тут є три дорогоцінні думки: «Ні про що не журитися; за все молитися; і за будь-що дякувати». Ми завжди одержуємо більше, коли дякуємо за те, що Бог для нас зробив. Павло каже ще: «Дякуємо Богу й Отцеві Господа нашого Ісуса Христа, молячись всякого часу за вас.» Отже, він постійно дякував. Візьміть будь-яке з його послань, і ви побачите, що вони сповнені хвали Богові.

Навіть якби ніщо інше не кликало до вдячності, завжди була б для неї достатня причина в тому, що Ісус Христос полюбив нас і віддав Себе за нас. Якось одного фермера побачили на колінах біля солдатської могили поблизу Нашвілла. Хтось підійшов до нього й спитав: «Чому ви так дбаєте про цю могилу? Тут похований ваш син?» «Ні, — сказав він. — Під час війни вся моя родина хворіла, і я не знав, як їх залишити. Мене призвали. Один із сусідів прийшов і сказав: „Я піду замість тебе; у мене немає родини“. Він пішов. Його поранили під Чикамоґою. Його віднесли до шпиталю, і там він помер. І ось, пане, я подолав багато миль, щоб написати над його могилою ці слова: „Він помер за мене.“»

Це віруючий завжди може сказати про свого благословенного Спасителя, і цим цілком може радіти. «Тим оце через Нього приносьмо жертву хвалення без перестанку Богу, се єсть „овощ уст“, що визнають імя Його.»

Хвала Богові

«Говоріть, мої уста!
І звіщайте всюди
Хвалу мого Бога.
Говори, затинний язику!
Найрадіснішим голосом
Звісти Його високу хвалу.»

«Говоріть, море й земле!
Найдальша зоре небес,
Говори зі своїх далеких країв!
Підхопіть цей спів
І розішліть його
До найдальших меж творіння.»

«Говори, небо небес!
Де наш Бог
Зробив Свою світлу оселю.
Говоріть, ангели, говоріть!
У піснях звіщайте
Його вічне ім’я.»

«Говори, сину пороху!
Він тіло твоє прийняв
І небо задля тебе покинув.
Говори, дитя смерті!
Він помер твоєю смертю, —
Благослови Розп’ятого.»

— Д-р Бонар.