Поклоніння

Поклоніння визначають як віддання Божественної честі, що включає в себе благоговіння, пошану й любов. Дослівно це слово означає «прикласти руку до уст», «цілувати руку»; у східних країнах це один із головних знаків пошани й покори. Дуже важливо приходити до Бога саме в такому дусі, і тому Боже Слово так часто нагадує нам про це.

Преподобний Ньюмен Голл у своїй праці про Господню молитву пише: «Людське поклоніння, окремо від одкровення, завжди позначене себелюбством. Ми приходимо до Бога або щоб подякувати Йому за вже отримані добродійства, або щоб благати ще інших: їжі, одягу, здоров’я, безпеки, вигоди. Як Яків у Бетелі, ми схильні ставити поклоніння, яке віддаємо Богові, у залежність від „хлїб на їду й одежу на одїг“. Такий спосіб прохання, у якому власне „я“ зазвичай стоїть на першому місці й переважає, якщо не поглинає цілком, наші благання, видно не лише в прихильників фальшивих вірувань, а й у більшості молитов тих, хто називає себе християнами. Наші молитви схожі на парфянських вершників, які скачуть в один бік, а дивляться в інший; ми ніби йдемо до Бога, а насправді думаємо про себе. Можливо, саме тому наші молитви так часто вилітають, як крук із Ноєвого ковчега, і ніколи не повертаються. Але коли ми робимо Божу славу головною метою своєї побожності, вони вилітають, як голубка, і повертаються до нас з оливковою гілкою».

Дозвольте звернути вас до одного місця в пророцтвах Даниїла. Він був одним із тих, хто вмів молитися; його молитва принесла благословення неба на нього самого й на його народ. Він каже: «І обернув я лице моє до Господа Бога в молитві й благаннї, в постї, в веретищі й попелї, І молився я Господеві Богові мойму, й сповідався, й говорив: Благаю тебе, Господи, Боже великий і дивний, додержуючий завіт і ласку до тих, що тебе люблять і певнять прикази твої!»

Думка, на яку я хочу звернути особливу увагу, виражена словами: «Господи, Боже великий і дивний!» Даниїл зайняв перед Богом належне йому місце — у поросі; а Богові він віддав належне Йому місце. Саме тоді, коли Авраам лежав ниць, простягнувшись перед Богом, Бог заговорив до нього. Святість належить Богові; гріховність належить нам.

Брукс, той величний старий пуританський письменник, каже: «Людина справжньої святості глибоко зворушена й захоплена подивом перед святістю Бога. Несвяті люди можуть бути певною мірою зворушені й захоплені іншими Божими досконалостями; але тільки святі душі зворушені й захоплені Його святістю. Що святіша людина, то глибше вона цим зворушена. Для святих ангелів святість Бога — це іскристий діамант у персні слави. А несвятих людей зворушує й захоплює будь-що, тільки не це. Ніщо так не пригнічує грішника, як слово про святість Бога; воно для нього — як напис на стіні; ніщо так не завдає болю голові й серцю грішника, як проповідь про Святого; ніщо так не ятрить і не мучить, ніщо так не жалить і не жахає неосвячених, як живе зображення святості Бога. А святим душам жодні слова так не підходять і не насичують їх, так не тішать і не вдовольняють, так не радують і не приносять користі, як ті, що найповніше й найсильніше відкривають Бога славним у святості». Тож, приходячи до Бога, ми мусимо поклонятися Його імені й благоговіти перед ним.

Те саме показано в Ісаї:

«В роцї, коли царь Озія помер, бачив я Господа на високому й піднесеному престолї, а краї ризи його наповнили храм. Кругом його стояли серафими, а кожен о шістьох крилах: двома закривав собі кожен лице, двома закривав собі ноги, а двома лїтав. І покликували вони один до одного: Сьвят, сьвят, сьвят Господь сил, вся земля повна слави його!»

Коли ми побачимо святість Бога, ми будемо поклонятися Йому й звеличувати Його. Мойсей мусив засвоїти той самий урок. Бог звелів йому зняти взуття з ніг, бо місце, на якому він стояв, — свята земля. Коли ми чуємо, як люди намагаються довести, що вони святі, і говорять про свою святість, вони применшують святість Бога. Нам треба думати й говорити саме про Його святість; коли ми це робимо, ми падаємо в порох. Ви пам’ятаєте також, як було з Петром. Коли Христос відкрився йому, він сказав: «Йди від мене: бо я чоловік грішний, Господи.» Досить побачити Бога, щоб зрозуміти, який Він святий і які несвяті ми.

Бачимо, що й Йов мусив засвоїти той самий урок. «І відказав Йов Господеві й промовив: Ось я нужденний; що можу я відказати тобі? Я кладу руку мою на уста собі.»

Слухаючи, як Йов сперечається зі своїми друзями, можна подумати, що він був одним із найсвятіших людей, які будь-коли жили. Він був очима для сліпого й ногами для кривого; він годував голодних і одягав нагих. Яка це була дивовижно добра людина! Усе було тільки «я, я, я». Нарешті Бог сказав йому: «Підпережи чересла твої, як мужові годиться: я питати мусь у тебе, а ти говори менї.» Щойно Бог відкрив Себе, Йов змінив свою мову. Він побачив власну нікчемність і Божу чистоту. Він сказав: «Я чув ухом казане про тебе, а тепер мої очі бачать тебе; Тим то я зрекаюсь слова мого та каюсь в поросі й попелї.»

Те саме видно на прикладі тих, хто приходив до нашого Господа за днів Його тіла: ті, хто приходив як слід, шукаючи й отримуючи благословення, виявляли живе усвідомлення Його безмежної вищості над ними. Сотник, про якого читаємо у восьмому розділі Маттея, сказав: «Господи, не заслужив я того, щоб Ти ввійшов під мою стелю»; Яїр, викладаючи своє прохання, «вклонившись Йому, каже: Дочка моя тільки що скінчилась; та прийди положи на неї руку твою, то й оживе.»; прокажений у Євангелії від Марка прийшов, «впавши на колїна перед Ним, каже до Него: Коли хочеш, зможеш мене очистити.»; сирофінікійська жінка «приступила і впала в ноги Йому»; чоловік, увесь у проказі, «побачивши Ісуса, упавши на лице, благав Його, кажучи: Господи, коли хочеш, можеш мене очистити.». Так само й улюблений учень, говорячи про почуття, яке вони мали до Нього, коли перебували з Ним як зі своїм Господом, сказав: «Бачили ми славу Його, славу, яко Єдинородного від Отця, повне благодати і правди». Хоч яким близьким було їхнє товариство і ніжною любов, вони благоговіли так само, як і спілкувалися, і поклонялися так само, як і любили.

Про кожну молитву ми можемо сказати те, що Джордж Герберт каже про громадське богослужіння:

«Щойно ступите до церкви, голову оголіть; Бог більший за вас, бо ви тут лише з Його дозволу. Тож стережіться і весь сповніться благоговіння й страху. Коліна не зіпсують шовкових панчіх; облиште свою гордість. Усі рівні в брамі церкви».

Мудрий каже: «Уважай на ногу твою, йдучи в дом Божий, і будь готовий, скорше слухати, нїж приносити жертви робом дурнїв, що навіть не знають, як вони не гаразд чинять. Не квапся язиком, і серце твоє нехай не посьпішає вимовляти слово перед Богом. Бог бо на небі, а ти на землї; тим нехай у тебе буде слів не багацько.»

Якщо ми прагнемо жити вищим життям і пізнати щось зі святості й чистоти Бога, нам потрібно увійти в зіткнення з Ним, щоб Він відкрив нам Себе. Тоді ми займемо перед Ним своє місце, як мусили робити ті давні мужі. Ми святитимемо Його Ім’я — як навчав Учитель Своїх учнів, кажучи: «Нехай святить ся імя твоє.» Коли я думаю про непобожність нашого часу, мені здається, що ми потрапили в лихі дні.

Тож, як християни, наближаючись до Бога в молитві, віддаймо Йому належне Йому місце. «Маємо благодать, котрою треба нам служити до вподоби Богу з шанобою і страхом Бо наш Бог — огонь пожирающий.»

Трійця

«О Трійце дорога, велика, таємнича,
Будь прославлена повік
За всю безмежну благодать, що бачимо
Скарбом у нашім Викупителі.

Ми оспівуєм давню Отчу благодать,
Що вибрала нас у нашій Голові
І призначила Христа, нашого Бога й Царя,
Страждати замість нас.

До Сина святого рівною піснею
Звертаємось ми з благоговінням
За всю Його благодать, і смертні муки,
І славну праведність.

Співучим язиком ми Духа Святого
За Його велике діло хвалим,
Чия сила надихає кров’ю викуплений люд
Підносити вдячний голос.

Так Вічного Трьох в Одному
Ми разом хвалим за благодать
І безмежну славу через Сина,
Що сяє з Його лиця».