Розділ 9 · 7 хв читання · 9 хв слухання
Неємія — будівничий, що молився
Нам байдуже до ваших блискучих здібностей служителя чи до вашого природного дару промовця перед людьми. Ми певні, що правда ось у чому: ніхто не здобуде й не зможе здобути успіху й стати справжньою молитовною душею, якщо не заплатить за це напруженою працею. Я й тепер переконаний, що різниця між такими святими, як Веслі, Флетчер, Едвардс, Брейнерд, Бремвел, Баундс, і нами — це енергія, наполегливість, непереборна рішучість досягти успіху або загинути, намагаючись. Боже, поможи нам.—Преподобний Гомер В. Годж.
Перелічуючи молитовних святих Старого Заповіту, ми не можемо пропустити в цьому святому списку будівничого Неємію. Він стоїть нарівні з іншими, про кого вже йшлося. В історії відбудови Єрусалима після полону він відіграє визначну роль, і молитва посідає визначне місце в його житті в ті роки. Він був полоненим у Вавилоні й обіймав важливу посаду в палаці царя, у якого був чашником. Мабуть, він мав чималі чесноти, якщо цар узяв полоненого єврея й поставив його на таку посаду, де той фактично тримав у своїх руках життя царя, бо відповідав за вино, яке цар пив.
Коли Неємія був у Вавилоні, у царському палаці, одного дня з Єрусалима прийшли його брати, і Неємія, цілком природно, хотів почути новини про тамтешній народ і дізнатися про саме місто. Йому переказали гірку звістку, що мури зруйновані, брами спалені вогнем, а рештки, які лишилися там на початку полону, перебувають у великій біді й ганьбі.
Лише один вірш показує, як ця сумна звістка вплинула на цього Божого мужа:
«Почувши сї слова, сїв я й заплакав, і був смутний кілька день, і постив та молився перед Богом небесним».
Ось людина, чиє серце було в рідній землі, далеко від того місця, де він тепер жив. Він любив Ізраїль, дбав про добро Сіону й був вірний Богові. Глибоко засмучений звісткою про своїх братів у Єрусалимі, він сумував і плакав. Як мало в наші дні сильних людей, які можуть плакати над злом і гидотами свого часу! Як рідко трапляються ті, хто, бачачи спустошення Сіону, настільки переймається добром Церкви, що сумує! Скорбота й плач над занепадом віри, над згасанням сили пробудження й над страшним наступом світськості в Церкві — майже невідома річ. Так багато так званого оптимізму, що провідники не мають очей, щоб бачити, як руйнуються мури Сіону й який низький духовний стан нинішніх християн, і ще менше мають серця, щоб сумувати й плакати через це. Неємія був тим, хто плакав за Сіоном. І маючи такий стан серця, засмучений понад міру, він робить те, що робили й інші молитовні святі, — іде до Бога й робить це предметом молитви. Його молитва записана в 1-му розділі книги Неємії, і це взірець, за яким варто складати наші молитви. Він починає з поклоніння, визнає гріхи свого народу, посилається на Божі обітниці, згадує колишні милості й благає про прощальну милість. Потім, дивлячись у майбутнє, — бо, безперечно, він задумав, коли наступного разу його покличуть до царя, попросити дозволу відвідати Єрусалим і зробити там усе можливе, щоб виправити сумний стан справ, — ми чуємо, як він молиться про щось зовсім особливе: «І допоможи слузї твойму на сей час, та дай йому запобігти ласки в чоловіка сього. Бо, — додає він для пояснення, — я був чашником у царя».
Молитися за свій народ здавалося цілком доречним, але як можна було так прихильно настроїти поганського царя, який, можливо, нітрохи не співчував сумному становищу міста й народу в краю полону й не мав у цій справі жодного інтересу, щоб він погодився відпустити свого вірного чашника й дозволив йому відлучитися на кілька місяців? Але Неємія вірив у Бога, Який може торкнутися навіть розуму поганського правителя й прихильно схилити його до прохання Свого слуги, що молиться.
Неємію покликали до царя, і Бог використав навіть вираз Неєміїного обличчя як клин, щоб здобути згоду Артаксеркса. Це спонукало царя розпитати про причину, і зрештою цар не тільки дозволив Неємії повернутися до Єрусалима, а й забезпечив його всім потрібним для дороги й для успіху справи.
І Неємія не заспокоївся, помолившись про цю справу вперше, а, розмовляючи з царем, зазначив цей промовистий факт: «Я помолився Богові небесному», — даючи зрозуміти, що, поки цар розпитував про його прохання й про те, як довго його не буде, він тут-таки говорив про цю справу з Богом.
Палка, наполеглива молитва Неємії перемогла. Бог може вплинути навіть на розум поганського правителя, і Він може зробити це у відповідь на молитву, анітрохи не порушуючи його свободи вибору й не змушуючи його волі. Це був випадок, подібний до випадку Есфірі, коли вона закликала свій народ постити й молитися за неї, поки вона без запрошення йшла до царя. У наслідок цього в дуже критичну мить Божий Дух торкнувся його розуму, він прихильно поставився до Есфірі й простягнув їй золотий скіпетр.
І молитва Неємії не припинилася, коли він досяг такого успіху. Відбудовуючи єрусалимський мур, він зустрів великий спротив з боку Санваллата й Товії, які глузували з зусиль народу відбудувати міські мури. Не зважаючи на ці глузування й запеклий спротив цих нечестивих противників того, що було на Божу справу, він провадив розпочате діло. Але він до всього, що робить, домішує молитву: «Почуй, Боже наш, як із нас глузують, і поверни їх глум на їх голову і віддай їх на глум в землї полону». А продовжуючи розповідь, каже: «А ми молились Богові нашому».
У розповідях про високу й шляхетну справу, яку він виконував, ми постійно бачимо, що молитва виступає на перший план. Навіть коли мури вже були закінчені, ці самі вороги його й Божого народу знову протидіяли йому в його справі. Але він відновлює свою молитву й сам записує цю промовисту молитву: «Тепер же, Боже, зміцни мої руки».
Ще далі, коли Санваллат і Товія найняли посланця, щоб налякати й спинити Неємію, ми бачимо, як він рішуче стає проти цього нового нападу, і знову звертається до Бога в молитві: «Спомяни, мій Боже, Товію і Санаваллата по сих дїлах їх, та й пророчицю Ноадїю й инчих пророків, що хотїли настрахати мене!» І Бог відповів Своєму вірному робітникові й зруйнував задуми й плани цих нечестивих противників Ізраїлю.
Неємія з прикрістю виявив, що левитам не видавали їхніх часток, і через це Божий дім був занедбаний. Він ужив заходів, щоб законні десятини надходили і щоб Божий дім був відчинений для всіх богослужінь, і призначив скарбників, які мали дбати про цю справу. Але не можна забувати про молитву, тож ми бачимо записану його молитву того часу: «Згадай про мене за се, Боже мій, й не затри щирих дїл моїх, що я вчинив задля дому Бога мого й служби при йому!»
Нехай не думають, що це було самоправедне благання, як у того фарисея за часів нашого Господа, що нібито пішов до храму помолитися, а сам виставляв перед Богом свої самоправедні заслуги. Це була молитва на взірець Єзекії, який нагадував Богові про свою вірність Йому й про те, що його серце було праведне в Його очах.
Неємія знову знаходить зло серед Божого народу. Щойно він виправив зло, через яке був зачинений Божий дім, як виявляє, що порушують суботу, і тут йому доводиться не лише радити народові й намагатися виправити його лагідними засобами, а й він збирається вдатися до своєї влади, якщо вони не припинять купувати й продавати в суботній день. Але й цю частину своєї праці він мусить завершити молитвою, тож записує свою тодішню молитву:
«І за се спогадай на мене, Боже мій, і пощади мене після великого милосердя твого!»
І нарешті, як реформатор, він виявляє серед народу ще одне велике зло. Вони поріднилися шлюбами з чоловіками й жінками з Ашдоду, Аммону й Моаву. Сперечаючись із ними, він змусив їх виправитися в цій справі, і кінець його запису містить молитву:
«Пригадай їм, Боже мій, що вони опоганили сьвященство і заповіт сьвященницький і левітський!»
Очистивши їх від усього чужого, він установив черги священиків і левитів, і його записаний життєвий шлях закінчується цією короткою молитвою: «Спогадай мене, Боже мій, на добро менї!»
Щаслива та Церква, чиї провідники — люди молитви. Блаженна та громада, що задумала будувати храм, якщо в неї є провідники, які закладуть його підвалини в молитві й чиї мури зростатимуть пліч-о-пліч із молитвою. Молитва допомагає будувати церкви й зводити мури домів молитви. Молитва перемагає противників тих, хто провадить Божі справи. Молитва прихильно торкається розуму навіть тих, хто не пов’язаний із Церквою, і схиляє їх до церковних справ. Молитва могутньо допомагає в усьому, що стосується Божої справи, і дивовижно підтримує й підбадьорює серця тих, хто має Його діло в руках у цьому світі.