Розділ 8 · 5 хв читання · 6 хв слухання
Ездра — реформатор, що молився
Ще перед Великою війною було чимало ознак нового зацікавлення МОЛИТВОЮ й нової надії, яку вона дає. Як ці ознаки помножилися, знає кожен. Принаймні це одне добре війна вже для нас зробила. Не проґавмо ж своєї нагоди. Молитва — нелегка вправа. Вона потребує заохоти, пояснення й навчання. Ніколи ще чоловіки й жінки не прагнули так щиро, щоб їм пояснили, як молитися. Молитва — наймогутніша зброя в нашому арсеналі, і якщо ми маємо вживати її так, як Бог нас до того заохотив, то мусимо робити все, що в наших силах, щоб пустити її в дію.—Преподобний Джеймс Гастінгс.
Священик Ездра, один із великих Божих реформаторів, постає перед нами в Старому Заповіті як людина молитви, що вдається до молитви, аби долати труднощі й здійснювати добрі справи. Він повернувся з Вавилону під опікою вавилонського царя, якого дивним чином схилило до Ездри і який прихильно ставився до нього в багатьох речах. Ездра пробув у Єрусалимі лише кілька днів, коли до нього прийшли князі з гіркою звісткою, що народ не відокремився від народів тієї країни й чинить за гидотами довколишніх поганських народів. А найгірше було те, що князі й правителі в Ізраїлі були першими в цьому переступі.
Сумний стан справ постав перед Ездрою, коли він побачив, що Церква майже безнадійно переплелася зі світом. Бог в усі віки вимагає від Своєї Церкви, щоб вона була відокремлена від світу, — відокремлена так різко, що це межує з ворожнечею. Саме задля цього Він поселив Ізраїль в Обіцяній землі й відгородив його від інших народів горами, пустелями й морями, і негайно наказав, щоб вони не вступали з чужими народами в жодні зв’язки — ні подружні, ні суспільні, ні ділові.
Але, повернувшись із Вавилону, Ездра бачить, що Церква в Єрусалимі паралізована й безнадійно, цілковито підкошена порушенням цього принципу. Вони поріднилися шлюбами й зав’язали найтісніші й найсвятіші зв’язки в родинному, суспільному й діловому житті з поганськими народами. Усі були в це втягнуті — священики, левити, князі й народ. Родинне, ділове й релігійне життя народу трималося на цьому порушенні Божого закону. Що робити? Що можна зробити? Ось які важливі питання постали перед цим провідником в Ізраїлі, цим Божим мужем.
Здавалося, усе було проти відновлення Церкви. Ездра не міг їм проповідувати, бо все місто запалало б гнівом і вигнало б його геть. Яка сила могла б повернути їх до Бога, щоб вони розірвали ділові спілки, розлучилися з дружинами й чоловіками, обірвали знайомства й порвали дружбу?
Перше, що варто відзначити в Ездрі, — це те, що він бачив становище й усвідомлював, наскільки воно серйозне. Він не був сліпим оптимістом, який ніколи не бачить у Церкві нічого поганого. Устами Ісаї Бог поставив дуже влучне питання: «Хто ж такий слїпий, як слуга мій?» Але до Ездри його аж ніяк не можна було застосувати. Він також не применшував стану справ, не намагався пом’якшити гріхи народу чи применшити жахливість їхніх злочинів. Їхній переступ здавався йому вкрай тяжким. Чимало важить мати на Сіоні провідників, які мають очі, щоб бачити гріхи Церкви так само, як і зло свого часу. Одна з великих потреб сучасної Церкви — провідники на кшталт Ездри, які не сліпі в тому, що стосується зору, які готові бачити стан справ у Церкві й не бояться розплющити очі на справжнє становище.
Цілком природно, що, побачивши це страшне зло в Церкві та в єрусалимському суспільстві, він засмутився. Сумний стан справ так його вразив, що він роздер свою одежу, рвав на собі волосся й сидів приголомшений. Усе це — свідчення великої скорботи його душі через жахливий стан справ. І саме в такому стані духу, стурбований, сповнений тривоги й смутку в душі, він віддався молитві, визнанню гріхів народу й благанню про прощальну милість з Божих рук. До кого ж іще йти в такий час, як не до Бога, Який чує молитву, Який готовий простити й може вчинити несподіване?
Невимовно вражений нечестивою поведінкою народу, глибоко зворушений, він почав постити й молитися. Молитва й піст завжди щось здійснюють. Він молиться з розбитим серцем, бо нічого іншого вдіяти не може. Він молиться до Бога, обтяжений, простягшись на землі й плачучи, а все місто єднається з ним у молитві.
Молитва була єдиним способом умилостивити Бога, і Ездра став великим рушієм великої справи для Бога з дивовижними наслідками. Усю цю справу, її засади й наслідки, підсумовує один-єдиний вірш — Ездри 10:1:
«Коли Ездра так молився й сповідався, плачучи й припадаючи ниць перед домом Божим, зійшлась до його дуже велика громада Ізрайлитян, чоловіків і жінок та дїтей, бо й народ дуже плакав».
Була могутня, проста й наполеглива молитва. Палка й переможна молитва досягла своєї мети. Молитва Ездри покликала до життя й принесла плоди у великій справі для Бога. Це була могутня молитва, бо вона спонукала Всемогутнього Бога виконати Його власну справу, яка була б зовсім безнадійна з будь-якого іншого джерела, крім молитви й Бога. Але для молитви немає нічого безнадійного, бо немає нічого безнадійного для Бога.
І знову мусимо сказати, що молитва має справу тільки з Богом і приносить плоди лише остільки, оскільки має справу з Богом. Хоч би як молитва Ездри вплинула на нього самого, її головні, якщо не єдині, наслідки прийшли тому, що вона вплинула на Бога й спонукала Його виконати цю справу.
За цією молитвою Ездри настало велике й загальне покаяння, і в Ізраїлі сталася дивовижна реформа. І скорбота та молитва Ездри були тими великими чинниками, що спричинили ці великі події.
Пробудження було таким глибоким, що як свідчення його справжності зазначено, що провідники Ізраїлю прийшли до Ездри з такими словами:
«Ми провинились перед Богом нашим, що побрали за себе чужороднїх жінок у народів краєвих, але ще є надїя для Ізраїля в сьому дїлї.
«Постановім тепер завіт з Богом нашим, що за радою мого добродїя й тих, що шанують заповідї Бога нашого, ми відпустимо всїх жінок і дїтей, нарождених із них, щоб було по закону!
«Встань, бо се до тебе належить, а ми з тобою. Успокійся й роби!»