Розділ 10 · 8 хв читання · 10 хв слухання
Самуїл — дитя молитви
Чудово вчинив Ієронім, один із римських отців Церкви. Він відклав усі нагальні справи й пішов виконувати покликання, яке дав йому Бог, а саме — перекласти Святе Письмо. Його громади були більші, ніж у багатьох нинішніх проповідників, але він сказав своїм людям: «Тепер конче потрібно перекласти Святе Письмо; шукайте собі іншого служителя: я йду в пустелю й не повернуся, доки не закінчу свого завдання». І він пішов, і трудився, і молився, доки не створив латинську Вульгату, яка житиме, доки стоїть світ. Так і ми мусимо сказати нашим друзям: «Я мушу піти, щоб мати час для молитви й самоти». І хоч ми не писали латинських Вульгат, наша праця буде безсмертною. Слава Богові!—Преподобний Ч. Г. Сперджен.
Самуїл прийшов у цей світ і дістав життя як пряму відповідь на молитву. Його народила мати, що молилася, і серце якої було сповнене палкого бажання мати сина. Він увійшов у життя в молитовному оточенні, і перші місяці в цьому світі провів у безпосередній близькості до жінки, яка вміла молитися. То була молитва, поєднана з урочистою обітницею: якщо сина буде дано, вона скаже: «оддаю його Господеві». І вірна цій обітниці, ця мати, що молилася, віддала його просто під опіку служителя святині й під вплив «дому молитви». Не дивно, що він виріс людиною молитви. Інакшого й не можна було чекати за такого початку життя й такого раннього оточення. Таке оточення завжди залишає відбиток на дітях, формує характер і визначає долю.
Він був у сприятливому місці, щоб почути Бога, коли Він до нього заговорив, і в атмосфері, яка схиляла його зважити на Божественний поклик, що до нього прийшов. Це було найприродніше в світі, що на третій поклик з неба, коли він упізнав Божий голос, його дитяче серце так швидко відгукнулося: «Глаголи, Господи, раб твій слухає». Швидко його хлоп’ячий дух відповів покорою, готовністю й молитвою.
Якби його народила мати іншого роду, якби він опинився в іншому оточенні, якби провів свої ранні дні під іншими впливами, — чи хтось хоч на мить припускає, що він так легко почув би Божий голос, який кликав його на Його службу, і що він так охоче віддав би своє молоде життя Богові, Який дав йому буття? Чи світський дім зі світським оточенням, відокремлений від Божої Церкви, зі світською матір’ю виховав би такий характер, як у Самуїла? Щоб виросли такі люди молитви, як Самуїл, потрібні саме такі впливи й чинники в ранньому житті. Хочете, щоб вашу дитину рано покликано на Божу службу й відокремлено від світу для Бога? Хочете, щоб вона була в такому становищі, що Божий Дух покличе її ще в дитинстві? Оточіть її молитовними впливами. Поставте її поблизу Божого мужа й просто під його вплив, у тісний зв’язок із тим домом, що зветься «домом молитви».
Самуїл знав Бога змалку. Тому він знав Бога й дорослим. Він упізнав Бога в дитинстві, слухався Його й молився до Нього. Наслідок був той, що він упізнавав Бога й дорослим, слухався Його й молився до Нього. Якби більше дітей народжували матері, що моляться, якби їх виховували в безпосередньому зв’язку з «домом молитви» й у молитовному оточенні, то більше дітей чули б голос Божого Духа, що говорить до них, і швидше відгукувалися б на ці Божественні поклики до релігійного життя. Чи хочемо ми мати людей молитви в наших церквах? Нам потрібні матері, що моляться, щоб їх народити, молитовні домівки, щоб забарвити їхнє життя, і молитовне оточення, щоб відбитися в їхньому розумі й закласти підвалини молитовного життя. Самуїли, що моляться, походять від Ганн, що моляться. Священики, що моляться, виходять із «дому молитви». Провідники, що моляться, виходять із молитовних домівок.
Ізраїль роками був у неволі у филистимлян, а ковчег перебував у домі Авінадава, чий син Елеазар був поставлений стерегти це святе Боже свідчення. Народ ударився в ідолопоклонство, і Самуїла непокоїв релігійний стан народу. Божого ковчега не було, народ віддався поклонінню ідолам, і стався тяжкий відступ від Бога. Закликаючи їх викинути чужих богів, він спонукав їх приготувати свої серця для Господа й знову почати служити Йому, — обіцяючи, що Господь визволить їх із рук филистимлян. Його така відверта проповідь (бо, крім усього іншого, Самуїл був проповідником свого часу) справила глибоке враження й принесла щедрі плоди, як завжди буває з такою проповіддю. «І покинули сини Ізрайлеві Баала з Астаротами, й стали служити одному Господу».
Але цього було не досить. З їхньою реформою мала поєднуватися й супроводжувати її молитва. Тож Самуїл, вірний своїм переконанням щодо молитви, каже народові: «Поскликайте всього Ізраїля в Массифу: помолюсь я за вас Господеві». Поки Самуїл підносив молитву за цих нечестивих ізраїльтян, филистимляни підступили до бою проти народу, але Господь утрутився в критичну мить, загримів великим громом і розгромив цих ворогів Ізраїлю, «і підлягли вони Ізраїлеві».
На щастя, народ мав людину, яка вміла молитися, яка знала місце й цінність молитви, — провідника, до якого Бог прислухався і який міг вплинути на Бога.
Але на цьому молитва Самуїла не скінчилася. Він судив Ізраїль усі дні свого життя і з року в рік мав нагоду обходити Бетель, Ґілґал і Міцпу. Потім він повертався додому, до Рами, де жив. «І спорудив там Господеві жертівника». Тут був жертовник для жертви, але так само й жертовник молитви. І хоч він міг служити на користь громаді, де Самуїл жив, на взір міської церкви, не можна забувати, що це, мабуть, був і сімейний жертовник — місце, де приносили жертву за гріх, але водночас де його домашні збиралися для поклоніння, хвали й молитви. Тут у домі визнавали Всемогутнього Бога, тут було свідчення про побожний дім, і тут батько й мати призивали Господнє ім’я, і це відрізняло цей дім від усіх світських та ідолопоклонських домів довкола.
Ось приклад побожного дому — саме такого, якого так бракує в цю небожу, безбожну добу. Благословенний той дім, де є жертовник жертви й молитви, звідки щодня підносяться до неба подяки і де моляться вранці й увечері.
Самуїл був не лише священиком, що молився, провідником, що молився, учителем і вождем, що молився, — він був і батьком, що молився. І кожен, хто знає, як стоять справи з сімейною побожністю, добре знає, що велика потреба нашого сучасного часу — побожні домівки й батьки та матері, що моляться. Саме тут стається занепад віри, тут релігійне життя громади вперше починає гнити, і саме сюди ми мусимо піти насамперед, щоб виростити чоловіків і жінок молитви в Божій Церкві. Саме в домі має починатися пробудження.
В історії цього народу настала криза. Люди засліпилися славою царства з людським царем і були готові відкинути Бога як свого Царя, яким Він завжди був. Тож вони прийшли до Самуїла зі сміливим проханням: «постав царя над нами, щоб нами правив, як се дїється в инших народів». Це не сподобалося цьому Божому мужеві, який ревнував про ім’я, честь і волю Господа Бога. Хіба могло бути інакше? Хто не був би так само невдоволений, якби був скроєний на взір Самуїла? Це засмутило його душу. Однак Господь саме тоді прийшов до нього з утішним запевненням щодо його особистої участі в цій справі: «не тебе вони відопхнули, нї! мене вікинули, щоб я не царював над ними. Слухай вимагання людського в усьому, чого бажають».
І тоді Самуїл пішов за схильністю своєї душі: «І молився Самуїл Господеві». Здавалося, що кожну справу цього народу, з якою був пов’язаний Самуїл, він мусив обмолити. Тим паче тепер, коли мав статися цілковитий переворот у формі правління, коли Бога мали усунути як Правителя народу й поставити людського царя! Державні справи потребують молитви. Потрібні люди молитви, щоб у молитві приносити Богові справи правління. Законодавцям, суддям і тим, хто виконує закони, потрібні провідники в Ізраїлі, які молилися б за них. Наскільки менше було б помилок, якби в громадських справах більше молилися!
Але цим справа не мала скінчитися. Бог мусив так певно й ясно показати Своє невдоволення таким проханням про людського царя, щоб народ знав, яке нечестиве діло вчинив, хоч Бог і погодився на їхнє прохання. Вони мали знати, що Бог і далі існує й має справу з цим народом, з їхнім царем і з державними справами. Тож молитви Самуїла знову мали вступити в дію, щоб здійснити Божі задуми. Тож Самуїл закликав народ стати й пообіцяв показати, що Господь учинить перед їхніми очима. Тож він закликав Бога, і у відповідь Бог послав страшну бурю з громом і дощем, яка надзвичайно налякала народ і змусила його визнати свій великий гріх — те, що просили царя. Люди так злякалися, що поспіхом почали благати Самуїла помолитися за них і вберегти їх від того, що здавалося загибеллю. Самуїл знову помолився, і Бог почув і відповів, і грім та дощ припинилися.
Варто звернути увагу ще на один випадок у молитовному житті Самуїла. Цар Саул отримав наказ знищити всіх амаликитян, з коренем і гіллям, і все їхнє майно, але Саул, усупереч Божим вказівкам, пощадив царя Аґаґа й найкращих овець і худобу, виправдовуючись тим, що нібито цього хотів народ.
Тоді Бог передав Самуїлові таке послання:
«Жаль менї, що зробив Саула царем, бо він одвернувсь від мене і моїх повелїнь не сповнив».
«Гірко се було Самуїлові і благав він цїлу ніч Господа». Така раптова заява могла викликати скорботу душі в такої людини, як Самуїл, яка любила свій народ, була вірна Богові й понад усе бажала добра Сіонові. Така скорбота душі через зло в Церкві й при вигляді гидот свого часу завжди кидає людину на коліна в молитві. Звісно ж, Самуїл приніс цю справу до Бога. То був час для молитви. Справа була надто серйозна, щоб він не був глибоко зворушений до молитви. Внутрішня душа Самуїла була так стривожена, що він молився про це цілу ніч. Надто багато було поставлено на карту, щоб заплющити очі на цю справу, поставитися до неї байдуже й пропустити її, не залучивши до неї Бога, бо на терезах лежало майбутнє благо Ізраїлю.