Розділ 7 · 11 хв читання · 14 хв слухання
Єзекія — цар, що молився
Можна так призвичаїтися до навчання, що воля ніби спочиває й працює тільки розум, а воля зовсім відходить від діла. Зі справжньою молитвою так не буває. Якщо почуття мляві, холодні, байдужі, якщо розум не дає матеріалу, щоб зодягнути прохання в образи й запал, то молитва — лише пустопорожня вправа розуму, і нічого вартісного вона не здобуває.—Преподобний Гомер В. Годж
Велика релігійна реформа за царя Єзекії й пророка Ісаї на всіх своїх етапах була цілковито пройнята молитвою. Юдейський цар Єзекія може послужити прикладом молитовного старійшини Божої Церкви, зодягненого в біле й увінчаного золотом. Він мав хист і силу, мудрість і побожність. Він був державним мужем, полководцем, поетом і релігійним реформатором. Він для нас справжня несподіванка — не стільки своєю силою й обдарованістю (цього можна було сподіватися), скільки своєю побожністю за всіх обставин, що його оточували. Рідкісне свідчення: «чинив він праведне в очах Господнїх» — радісна й хвилююча несподіванка, коли зважити на все його походження й оточення. Звідки він вийшов? За яких обставин минуло його дитинство? Хто були його батьки і якою була їхня віра? Світськість, половинчастість і цілковите відступництво позначили царювання його батька, діда й прадіда. Домашнє оточення, у якому він виростав, аж ніяк не сприяло побожності й вірі в Бога. Одне, однак, було на його боці. Йому пощастило, що коли він прийняв юдейську корону, його другом і порадником був Ісая. Як багато важить, коли правитель має порадником і товаришем богобоязну людину!
Як звично й успішно він заступався перед Богом у молитві, видно зі свята Пасхи, до участі в якому чимало людей були непридатні. Вони не підготувалися належним обрядовим очищенням, а було важливо, щоб їм дозволили їсти пасхальну вечерю разом з усіма іншими.
Ось коротка розповідь, де особливо підкреслено молитву Єзекії та її наслідок:
«А що в зборі багато було таких, що не осьвятились, то замість нечистих різали левіти ягня паскальнє задля посьвячення Господеві.
«Багато з народу, найбільше з поколїння Ефраїмового та Манассіїного, Іссахарового та Забулонового, не обчистилось; одначе ж вони їли паску, не по постанові. Але Езекія помолився за їх, промовляючи: Нехай благий Господь простить кожного,
«хто направив своє серце до того, щоб шукати Господа Бога, Бога батьків своїх, хоч і без сьвятого обчищення.
«І почув Господь Езекію, і простив народові».
Тож Господь вислухав його молитву, і навіть порушення найсвятішого закону Пасхи було прощене у відповідь на молитву цього молитовного, богобоязного царя. Закон мусить поступитися своїм скіпетром перед молитвою.
Силу, прямоту й підвалини його віри та молитви видно в його словах до війська. Це пам’ятні слова, сильніші й могутніші за всі полчища Сеннахирима:
«Кріпіться й будьте відважні, не бійтесь і не лякайтесь царя Ассирийського і всього множества, що з ним; бо з нами більше нїж з ним.
«З ним рамя тїлесне, а з нами Господь, Бог наш, щоб помагати нам і битись в битвах наших. І скріпився народ від таких слів Езекії, царя Юдейського».
Його обороною від могутніх Божих ворогів була молитва. Його вороги тремтіли й гинули від його молитов, коли власне військо було безсиле. Божий народ завжди був у безпеці, коли його князі були князями в молитві.
За його царювання на Божий народ прийшла серйозна подія, яка мала випробувати його віру в Бога й дати нагоду вдатися до молитви, щоб здобути визволення. Ассирійці тяжко притиснули Юдею, і, по-людському кажучи, поразка й полон здавалися неминучими. Ассирійський цар послав посольство, щоб кинути виклик Божому імені, зневажити його й образити царя Єзекію, і посли прилюдно виголосили свої образи й богозневагу. Зверніть увагу, що Єзекія негайно, без вагання, зробив:
«Почувши се царь Езекія, роздер одежу на собі, обгорнувся волосяним веретищем і пійшов у храм Господень».
Його найпершим поривом було звернутися до Бога, пішовши в «дім молитви». Бог був у його думках, і молитва була першим, що треба було зробити. Тож він послав гінців до Ісаї, щоб той приєднався до нього в молитві. У такій скруті не можна залишити Бога поза увагою. До Бога треба звернутися по визволення від цих богозневажливих ворогів Бога і Його народу.
Саме в цю мить війська ассирійського царя, що облягали Єзекію, відвернули від негайного нападу на Єрусалим. Проте ассирійський цар надіслав Єзекії наклепницького й богозневажливого листа.
Удруге, зневажений і обложений військами цього поганського царя, він входить у Господній дім, у «дім молитви». Куди ж іще йому йти? І до кого звертатися, як не до Бога Ізраїлю?
«І взяв Езекія письмо з рук поселських і, прочитавши його, пійшов у храм Господень, та й розгорнув його Езекія перед Господом.
«І моливсь Езекія Господеві й говорив: Господи сил, Боже Ізрайлїв, що престолуєш над херувимами! ти один — Бог над усїма царствами земними; ти сотворив небо й землю.
«Тепер же, Господи, Боже наш, визволь нас із його потали, щоб зрозуміли всї царства земні, що ти, Господи, Бог єдиний».
І зверніть увагу, яка швидка відповідь і які дивовижні наслідки такої молитви цього богобоязного царя. По-перше, Ісая дав цареві повну певність, що йому нічого боятися. Бог почув молитву й дасть велике визволення.
А по-друге, Господній ангел прилетів на швидких крилах і вразив 185 000 ассирійців. Царя було виправдано, Бога прославлено, а Божий народ урятовано.
Спільна молитва молитовного царя й молитовного пророка була всемогутньою силою, що принесла визволення й знищила Божих ворогів. Війська лежали беззахисні в їхній владі, а ангели, швидкокрилі й озброєні всемогутньою силою та відплатою, були їхніми союзниками.
Єзекія служив молитвою, коли нищив ідолопоклонство й реформував своє царство. Зустрічаючи ворогів, він мав молитву за головну зброю. Тепер він вдається до того, щоб випробувати її дієвість проти твердого й оголошеного наміру Всемогутнього Бога. Чи допоможе вона на цьому новому полі дії? Подивімося. Єзекія тяжко занедужав, і Бог посилає його близького друга, мудрого порадника й пророка Ісаю, щоб остерегти його про наближення кінця й звеліти впорядкувати всі справи перед останнім відходом. Ось як про це каже Святе Письмо:
«Того часу занедужав Езекія на смерть. І прийшов до його пророк Ісаїя Амосенко, й рече до його: Так говорить Господь: Упорядкуй дом твій, бо вмреш, не одужаєш».
Постанова, що він має померти, прийшла прямо від Бога. Що може скасувати чи змінити цей Божественний небесний присуд? Єзекія ще ніколи не був у такому безвихідному становищі, перед таким прямим і певним Божим присудом. Чи може молитва змінити Божі наміри? Чи може молитва вирвати з пащі смерті того, кому присуджено померти? Чи може молитва врятувати людину від невиліковної хвороби? Ось питання, з якими тепер мала впоратися його віра. Але його віра, здається, не зупиняється ані на мить. Його віра ані на хвилину не похитнулася від раптової й певної звістки, яку приніс йому Господній пророк. Жодне з тих питань, що їх порушило б сучасне невірство чи недовіра, не виникає в його голові. Він одразу віддається молитві. Негайно, без зволікання, він звертається до Бога, Який видав цей указ. До кого ж іще він міг піти? Хіба ж Бог не може змінити Своїх намірів, якщо захоче?
Зверніть увагу, що зробив Єзекія в цій скруті, тяжко притиснутий, і подивіться на милостивий наслідок:
«І повернув він лице своє до стїни й молився Господеві сими словами:
«Ой Господи! спогадай же, що я ходив вірно й з щирим серцем перед обличчєм твоїм, і чинив праведне в очах твоїх. Та й заплакав Езекія в голос».
Це не було самоправедне благання, яке він приніс Богові, просячи одужання. Він лише посилався на свою вірність, так само як згодом Христос:
«Отче, я прославив Тебе на землї».
Він нагадує Господеві, звертає Його увагу на свою щирість, вірність і служіння, і це було цілком законно. Ця молитва була прямо в одному руслі з молитвою Давида в Псалмі 26:1: «Суди мене, Господи, бо ходив я в невинностї моїй». Це не випробування молитви з боку Єзекії і не зцілення вірою, а звернення до Бога. Якщо зцілення взагалі прийде, воно мусить бути Божим зціленням.
Ледве Єзекія закінчив свою молитву, а Ісая саме збирався йти додому, як Бог дав йому інше послання для Єзекії, цього разу приємніше й підбадьорливіше. Могутня сила молитви вплинула на Бога, змінила Його указ і змусила Його відступити від Свого наміру щодо Єзекії. Чого ж не може зробити молитва? Чого не може досягти через молитву людина, що молиться?
«Ісаїя ж не покинув іще середнього переддвірку, аж ось прийшло до його таке слово Господнє:
«Вернись та промов до Езекії, кназя народу мого: Тако гляголе Господь, Бог предка твого Давида: Почув я молитву твою й побачив сльози твої. Оце ж я оздоровлю тебе: на третий день пійдеш у храм Господень.
«І прибавлю тобі віку пятнайцять років; до того вирятую тебе й сей город із потали царя Ассирийського, й захищати му сей город задля себе й задля раба мого, Давида».
Молитва була звернена до Бога. Вона просила, щоб Бог переглянув і змінив Свою думку. Безперечно, Ісая повертався додому з легшим серцем, ніж тоді, коли передавав своє перше послання. Цей хворий цар молився до Бога, просив Його скасувати Свою постанову, і Бог зволив виконати це прохання. Бог інколи змінює Свою думку. Він має на це право. Причини, з яких Він змінює Свою думку, — вагомі причини. Його слуга Єзекія хоче цього. Єзекія був слухняним слугою й багато зробив для Бога. Правда, досконалість і доброта були складниками служіння Єзекії й правилом його життя. Сльози й молитва Єзекії стоять на шляху до того, щоб Бог виконав Свою постанову й забрав життя Свого слуги. Молитва й сльози — могутні речі перед Богом. Вони значать для Нього набагато більше, ніж послідовність, і набагато більше, ніж постанови. «Почув я молитву твою й побачив сльози твої. Оце ж я оздоровлю тебе».
Хвороба відступає перед молитвою. Здоров’я приходить у відповідь на молитву. Бог відповів більше, ніж просив Єзекія. Єзекія молився лише про своє життя, а Бог дав йому життя й понад те пообіцяв захист і безпеку від ворогів.
Але й Ісая мав свою частку в одужанні цього молитовного царя. Тут було щось більше, ніж молитва. Молитва Ісаї перетворилася на вміння лікаря. «І сказав Ісаїя: Принесїть вязанку фіґ. І взяли й приложили на боляк, і він оздоровів».
Відповідаючи на молитву, Бог часто вдається до ліків. Нерідко потрібна сильніша віра, щоб піднятися над засобами й не покладатися на них, ніж щоб узагалі відкинути всі засоби. Ось простий засіб, щоб усі знали, що не він вилікував смертельну хворобу, — і все ж засіб, щоб допомогти вірі чи випробувати її. Але треба було ще більше молитися. Ісая та Єзекія не могли нічого вдіяти без великої молитви:
«Езекія ж промовив до Ісаії: Яке ж знамено тому, що Господь оздоровить мене та що на третий день пійду в храм Господень?
«І відказав Ісаїя: Ось що буде тобі ознакою від Господа, що справдить Господь обіцянку свою: Чи нехай тїнь на десять ступнїв стане дальше, чи нехай на десять ступнїв вернеться?
«І відповів Езекія: Не трудно пройти їй десять ступнїв наперед, нї! нехай на десять ступнїв назад вернеться.
«І взивав пророк Ісаїя до Господа, й завернув він тїнь по ступенях, що на них уже була перейшла на сонцевказові Ахазовому, на десять ступнїв назад».
Єзекія гідно зустрічає цю подію й огортає відповідь на свою молитву подякою. Тут і пахощі запашних прянощів, і мелодія арфи.
Чотири речі завжди пам’ятаймо: Бог чує молитву, Бог зважає на молитву, Бог відповідає на молитву, і Бог визволяє через молитву. Цього не можна повторювати надто часто. Молитва ламає всі засуви, розриває всі кайдани, відчиняє всі в’язниці й розширює всі тісні місця, у яких тримали Божих святих.
Життя було солодке для Єзекії, і він хотів жити, але що може встояти перед Божою постановою? Ніщо, крім енергії віри. Серце Єзекії розбилося під цим тягарем, і його води потекли, додаючи сили й повноти його молитві. Він благав з великими зусиллями й сильними доводами; і Бог почув Єзекію, що молився, побачив його сльози й змінив Свою думку, і Єзекія жив, щоб хвалити Бога й бути прикладом сили могутньої молитви.
Як і Єзекії, Павлові не пасувала пристойна, бездушна манера молитися. Він стає в поставу борця й закликає своїх братів приєднатися до нього в муці великої боротьби. «Благаю ж вас, браттє, Господом нашим Ісусом Христом і любовю Духа, помагайте менї молитвами за мене до Бога», — каже він, тобто просить їх боротися разом із ним. Він надто серйозно ставився до справи молитви, щоб торкатися її делікатно чи в рукавичках. Вона була для нього боротьбою-мукою, і він хотів, щоб брати стали його спільниками в цій боротьбі й змаганні його душі. Епафрас молився так само за колосян: «всякого часу подвизаєть ся за вас у молитвах, щоб ви стояли звершені і сповнені у всякій волї Божій». Мета, варта того, щоб завжди за неї боротися до муки. Така молитва цих ранніх пастирів апостольської Церкви була однією з таємниць чистоти й одним із джерел сили Церкви. І саме так молився Єзекія.
Тут була молитва, народжена у вогні великого бажання, і вона долала найглибшу муку боротьби та спротиву аж до успіху. Хіба наші духовні прагнення недостатньо сильні, щоб вдихнути життя в могутню боротьбу молитви? Вони недостатньо всеохопні, щоб зупинити справи, перервати світські заняття, будити нас ще до світанку й посилати до кімнати для молитви, на самоту й до Бога, щоб перемогти кожну ворожу силу й вирвати наші перемоги з самої пащі пекла. Нам потрібні проповідники, чоловіки й жінки, які можуть показати користь, силу, благословення й найдальші межі молитви.
Ісая журиться, що не було нікого, хто б збудив себе, щоб ухопитися за Бога. Молилися багато, але надто легко, байдуже, самовдоволено. Не було могутніх поривів душі до Бога, не було шикування всіх освячених сил, щоб простягтися, ухопитися за Бога й видобути Його скарби для духовних потреб. Безсилі молитви не мають сили подолати труднощі, не мають сили здобути помітні наслідки чи виграти повну й дивовижну перемогу.