Розділ 6 · 12 хв читання · 15 хв слухання
Ілля — пророк, що молився
«Я знав людей, — каже Ґудвін (мабуть, ідеться про нього самого), — які приходили до Бога ні для чого іншого, як тільки щоб прийти до Нього, — так вони Його любили. Вони гидували плямувати Його й себе будь-якою іншою справою, крім того, щоб просто побути з Ним наодинці в Його присутності. Дружба навіть між людьми найкраще підтримується частими відвідинами; і що вільніші й чистіші ці часті відвідини, що менше їх спричиняють справи, потреба чи звичай, то вони дружніші й бажаніші».—Преподобний Александр Вайт
Ілля — передусім старійшина пророків. Йому належать корона, престол і скіпетр. Його шати білі від полум’я. У своїй полум’яній і молитовній вдачі він видається піднесеним, наче істота надлюдська, але Новий Заповіт ставить його поруч із нами як людину такої ж природи, як і ми. Замість того щоб вивести його за межі людського з огляду на дивовижні наслідки його молитви, Новий Заповіт указує на нього як на приклад для наслідування й натхнення, що має нас спонукати. Молитися, як Ілля, і мати такі наслідки, як Ілля, — ось нагальна потреба наших часів.
Ілля засвоїв урок молитви й закінчив цю Божественну школу ще до того, як ми з ним знайомимося. Десь у потаємних місцях, на горі чи на рівнині, він перебував наодинці з Богом, заступаючись проти принизливого ідолопоклонства Ахава. Могутньо його молитви перемагали перед Богом. Як упевнено й безсумнівно приходили відповіді на його молитви!
Він говорив із Богом про відплату. Він був утіленням свого часу. Ті часи були часами відплати. Заступник мав бути вдягнений не в оливкову гілку з вовняною пов’язкою, символ того, хто благає про милість, а у вогонь — символ справедливості й вісник гніву. Як раптово він постає перед нами перед лицем Ахава! Упевнено й зі святою сміливістю він оголошує перед приголомшеним, принишклим царем своє послання страшного змісту, послання, здобуте його палкою молитвою, — він «помоливсь молитвою, щоб не було дощу», і Бог не відмовив його молитві. «Так певно, як живе Господь, Бог Ізрайлїв, що я стою на службі в його, сього року не буде нї роси, нї дощу, хиба на моє слово».
Таємниця його молитви й характер цієї людини виявляються в словах: «я стою на службі в його, сього року не буде нї роси, нї дощу, хиба на моє слово». Тут нам пригадуються Гавриїлові слова до Захарія, коли той сповіщав цього священика, що в нього та його дружини на старість народиться син: «Я Гавриїл, що стою перед Господем». Архангел Гавриїл навряд чи мав більше непохитної відданості, більше мужності, більше готовності до послуху й більше ревності про Божу честь, ніж Ілля. Яку пробивну силу ми бачимо в його молитві! «Не було дощу на землї три роки і шість місяцїв». Які всемогутні сили, що можуть наказувати силам природи! «Нї роси, нї дощу, хиба на моє слово». Що це за людина, яка сміє висловити таку претензію чи заявити про таку владу? Якщо його претензія фальшива, то він фанатик або божевільний. Якщо ж вона правдива, то він зупинив добротворну руку Всемогутнього й, з Божого дозволу, став на Боже місце. Проклята й випалена земля, полум’яні дні й ночі без дощу й без роси засвідчують правдивість його слова й доводять суворість, силу, твердість і палкість людини, яка стримує хмари й затримує благословенні відвідини дощу. Ілля — його ім’я, і це засвідчує правдивість цього імені: «Мій Бог — Єгова».
Його молитви мають силу зупинити благодійний плин природи. У цій справі він стоїть на Божому місці. Тверезий, безпристрасний, далекий від фантазій Яків, брат нашого Господа, у своєму посланні каже нам: «Подивіться на Іллю, що може молитва! Моліться, як молився Ілля. Нехай праведник напружить до краю силу молитви. Нехай святі й грішники, ангели й демони побачать і відчують могутню силу молитви. Подивіться, яку силу й вплив має молитва доброї людини і як багато вона може перед Богом!»
Молитва Іллі не була удаваною молитвою, не була простим виконанням обов’язку, не була бездушною, безживною, казенною молитвою. Ілля був у Іллевій молитві. Уся людина з усіма своїми полум’яними силами була в ній. Всемогутній Бог був для нього реальним. Молитва була для нього засобом явити Бога в повній силі світові, щоб оборонити Його ім’я, утвердити Його буття, помститися за Його зневажене ім’я та порушений закон і виправдати Його слуг.
Замість «молився щиро» в Якова 5:17 Переглянута англійська версія має «у молитві своїй він молився», або «помоливсь молитвою, щоб не було дощу, то й не було дощу на землї три роки і шість місяцїв.». Тобто він молився з усією сукупною силою молитви.
Молитва Іллі була сильна, наполеглива й нездоланна у своїх складниках сили. Слабка молитва не дає жодних наслідків і не приносить ні слави Богові, ні добра людині.
Ілля засвоїв нові й вищі уроки молитви, коли Бог сховав його — разом із Собою — біля потоку Керіт. Безсумнівно, він спілкувався з Богом, поки Ахав шукав його по всіх краях. Згодом йому звелено йти до Сарепти, де Бог наказав одній удові годувати його. Він пішов туди як для вдовиного добра, так і для власного. Наслідком того, що Ілля пішов, була користь для Іллі й велике добро для вдови. Поки ця жінка дбала про нього, він дбав про жінку. Іллеві молитви зробили для жінки більше, ніж жінчина гостинність для Іллі. На вдову чекали великі випробування, а також великі скорботи. Її вдівство й бідність свідчать про її боротьбу й скорботи. Ілля був там, щоб полегшити її злидні й угамувати її горе.
Ось ця цікава розповідь:
«Послї сього занедужав син удовин, що її була господа, а недуга його так була тяжка, що вже й дихати не міг.
«І каже вона Ілиї: Що менї чинити з тобою, чоловіче Божий? Прийшов єси до мене тільки про те, щоб нагадати мої провини, щоб за те вмер син мій.
«Він же сказав їй: Дай менї сюди синка твого. І взяв його з її лона, понїс його в горішню сьвітличку, де жив, та й положив на постелї в себе.
«Тодї озвавсь до Господа й промовив: Господи, Боже мій! чи ти ж бо заподїєш таке зло вдовицї, де я гостюю, що вмре її синок?
«І нахилився тричі над хлопцем, й озвавсь до Господа й промовив: Господи, Боже мій! дай же бо так, щоб душа сього хлопчика вернулась у його.
«І почув Господь поклик Ілиїин, і душа хлопцева вернулась у його, так що він ожив.
«Ілия ж узяв хлопця, понїс його з верхньої сьвітлички в господу, та й передав матері, й промовив: Дивись, син твій ожив.
«І сказала женщина Ілиї: Тепер я знаю, що ти чоловік Божий, та що слово Господнє в устах твоїх — правда».
Молитва Іллі входить у царини, куди молитва ще ніколи не сягала. Страшні, таємничі й могутні царини мертвих тепер зазнають вторгнення присутності й вимог молитви. Ісус Христос говорить, що Ілля пішов до цієї вдови головно, якщо не виключно, задля її добра. Присутність і молитва Іллі вберігають жінку від голодної смерті й повертають її сина від смерті. Певно, немає скорботи, гіркішої за втрату єдиного сина. З якою впевненістю Ілля стає лицем до цих обставин! Немає вагання в його діях і немає зупинки в його вірі. Він забирає мертвого сина до своєї кімнати й наодинці з Богом вирішує справу. У тій кімнаті Бог зустрічає його, і боротьба йде лише з Богом. Ця боротьба надто напружена й надто священна, щоб мати товариша чи глядача. Молитва звернена до Бога, і рішення — за Богом. Дитину забрав Бог, і Бог панує в царстві смерті. У Його руках — справи життя й смерті. Ілля вірив, що Бог забрав духа дитини і що Бог так само може повернути цього духа. Бог відповів на молитву Іллі. Ця відповідь була доказом того, що Ілля посланий Богом, і доказом правдивості Божого Слова. Мертва дитина, повернута до життя, стала певним переконанням у цій істині: «Тепер я знаю, що ти чоловік Божий, та що слово Господнє в устах твоїх — правда». Відповіді на молитву — це докази буття Бога й правдивості Його Слова.
Безсмертне випробування, яке Ілля влаштував на горі Кармел перед відступником-царем, перед лицем народу, що відпав від Бога, і ідолопоклонницького жрецтва, — це величне явлення віри й молитви. У цьому змаганні пророки Ваала зазнали поразки. Жоден вогонь не падає з неба у відповідь на їхні несамовиті крики. Ілля з великим спокоєм духу й упевненістю кличе Ізраїль до себе. Він відновлює зруйнований Божий жертовник, жертовник жертви й молитви, і розкладає на жертовнику частини бичка. Потім він вживає всіх заходів, щоб ніхто не міг звинуватити його в обмані. Усе заливають водою. Тоді Ілля молиться взірцевою молитвою, дивовижною своєю ясністю, простотою й цілковитою щирістю. Вона вирізняється стислістю й вірою.
Прочитайте розповідь, подану в Святому Письмі:
«А коли вже був час приносити вечірню жертву, приступив Ілия й промовив: Господи, Боже Авраамів, Ізааків і Ізрайлїв! Покажи сьогоднї, що ти один Бог ув Ізраїлї, а я слуга твій, й що я се все вчинив по твойму велїнню.
«Почуй мене, Господи, почуй мене, щоб сей люд зрозумів, що ти, Господи, справдешнїй Бог, і що ти навернеш серця їх.
«І спав огонь Господень та й пожер всепаленнє, дрова, каміння й насипану землю, ба й воду вилизав, що була в рові.
«Як побачив се нарід, то й припав лицем до землї, та й промовив: Господь є Богом, Господь є Богом!»
Ілля, як і раніше, мав справу безпосередньо з Богом. Справжня молитва завжди має справу з Богом. Ця молитва Іллі мала з’ясувати, Хто є істинний Бог, і відповідь безпосередньо від Бога розв’язує це питання. Ця відповідь — також посвідчення Божественного покликання Іллі й доказ того, що Бог має справу з людьми. Якби в нас було більше Іллевої молитви, чудеса не були б для нас такими чудесами, як нині. Бог не був би таким чужим, таким далеким у Своєму бутті й таким слабким у дії. Усе таке мляве й немічне, бо наша молитва така млява й немічна.
Бог сказав Іллі: «Йди, покажись Ахабові, а дам дощ на землю». Ілля негайно виконав Божий наказ і показався Ахавові. Він розв’язав свою справу з Ахавом, Ізраїлем і Ваалом. Уся течія народного почуття повернулася назад до Бога. День згасав, переходячи у вечірні сутінки. Дощу не було. Але Ілля не склав рук і не сказав, що обітниця не справдилася, а надав обітниці гостроти й довів її до виконання.
Ось запис Святого Письма з наслідком:
«І сказав Ілия Ахабові: Йди, їж і пий, бо чути дощовий шелест.
«І пійшов Ахаб їсти й пити, Ілия ж вийшов на верх Кармеля, припав до землї й похилив лице своє аж між колїна свої.
«І сказав слузї свойму: Йди, подивись проти моря. Той пійшов, подививсь та й каже: Нема нїчого. Каже ж йди знов. І ходив той сїм разів.
«За семим же разом каже: Встає саме з моря хмарка, завбільшки на чоловічу долоню. І сказав: Їйди ж, скажи Ахабові: Запрягай та їдь, щоб не захопив тебе дощ.
«Тимчасом потемнїло небо від хмари й вітру та й линув страшенний ливень. Ахаб же сїв та й поїхав у Езреель.
«На Ілию ж сталася рука Господня й він, оперезавши свої чересла, біг поперед Ахабом до Езрееля.».
Тоді саме, як записує Яків, «а знов помолив ся, то й дало небо дощ, і земля зростила овощ свій».
Невідступна, полум’яна молитва Іллі й Божа обітниця принесли дощ. Молитва доводить обітницю до її благодатного виконання. Щоб обітниця дала свої найбільші й найблагодатніші наслідки, потрібна наполеглива й невтомна молитва. У цьому випадку це була молитва очікування, що пильнувала наслідків і виглядала відповіді. Ілля мав відповідь у маленькій хмарці, завбільшки з людську долоню. Він мав внутрішню певність відповіді ще до того, як пішов дощ. Як же молитва Іллі соромить нашу немічну молитву! Його молитва звершувала діла. Вона засвідчила існування й буття Бога, принесла переконання затупленому й млявому сумлінню й довела, що Бог і далі є Богом у народі. Молитва Іллі повернула цілий народ назад до Бога, наказала хмарам рушити й скерувала падіння дощу. Вона звела вогонь з неба, щоб довести існування Бога або знищити Божих ворогів.
Молитва старшого пророка Ізраїлю була вдягнена в його вогняні шати. Золота корона була на його голові, а його кадильниця була повна й запашна полум’ям, мелодією й пахощами молитви. Яка дивовижна сила вкривала його цього разу! Не дивно, що Єлисей вигукнув, побачивши, як цей полум’яний Господній пророк сідає на колісницю для своєї подорожі до неба: «Батеньку мій, батеньку! ой колеснице Ізрайлева й візниче його!» Але колісниці й війська не могли зробити для Ізраїлю й частки того, що зробив цей Ілля, що молився. Молитви — всемогутні сили, що охоплюють увесь світ і сягають неба.
Де ж ті люди сучасності, що моляться з полум’яною вірою, які можуть додати пахощів до молитов Іллі? Нам нині потрібні провідники в Церкві, які своїми власними молитвами могли б додати сили, полум’я й пахощів до Іллевої молитви.
Ілля не міг нічого торкнутися інакше, як молитвою. Бог був із ним могутньо, бо він був могутнім у молитві.
У змаганні з пророками Ваала він ясно й рішуче ставить питання про те, Хто є істинний Бог, як питання, що має бути розв’язане молитвою. Чи живий Бог? Чи Біблія — це Його об’явлення? Як часто в наші дні постають ці питання? Як часто їх треба розв’язувати? Звернення через молитву — єдине їхнє Розв’язання. У чому біда? Не в Богові, а в нашій молитві. Доказ Бога і Його буття — у тому, що Він відповідає на молитву. Щоб розв’язати це питання, потрібні віра й молитва Іллі. Де ж Іллі в Церкві наших днів? Де люди з такими ж пристрастями, як і він, що можуть молитися так, як молився він? Тисячі людей мають такі ж пристрасті, але де люди, які молилися б так, як він? Зверніть увагу, з яким спокоєм і певністю він ставить усе на карту й будує жертовник. Яка спокійна й влучна його молитва того разу!
Така молитва не лише не виходить за межі новозавітних принципів і поміркованості, але саме цю молитву Іллі наводять як приклад для наслідування й ілюстрацію того, що може молитва, коли її звершують правильні люди в правильний спосіб. Наслідків Іллі можна було б досягти, якби в нас було більше людей на кшталт Іллі, які молилися б.
Ілля молився по-справжньому, щиро й палко. Скільки ж нині молитви, яка не є справжньою молитвою, а лише шкаралупою, лушпинням і самими словами! Багато з неї можна було б назвати немолитвою. Світ повен такої молитви. Вона нікуди не веде, нічого не досягає, нічого не приносить. Власне, ні віддачі, ні наслідків від неї й не чекають.
Вимоги справжньої молитви — це вимоги біблійної, живої, особистої віри. Це вимоги справжнього служіння Богові в цьому житті. Перша серед цих вимог — щоб, служачи, ми справді служили. Так і в молитві — ми мусимо справді молитися. Правда й щирість серця — ось осердя, суть, підсумок і серце молитви. У молитві немає жодних можливостей, якщо ми справді не молимося з усією простотою, щирістю й правдивістю. Молитва без молитви — яка ж вона поширена, яка популярна, яка оманлива й марна!